В паралельній теми йшлося про суто внутрішньо мовні зміни що їх може зазнати українська у майбутньомук .
А які ваші прогнози щодо її майбутнього у нашому суспільстві? Збережеться нинішня ситуація, чи слідом за політичною відбудеться і мовна українізація великих міст центральної України, або можливо навпаки через остаточне відмирання села українська повністю стане надбання вузьких кіл інтелігенції?
Ну або щось середнє між цими варіантами або й взагалі щось чого я не передбачив?
По великому рахунку, половині з тих, хто плачеться про русифікацію, достатньо поглянути в дзеркало, щоб побачити активного русифікатора. Політична ситуація — що при Ющенкові, що при Януковичу — мало вплинула на фактичний ареал української мови. Безумовно, за попереднього президента українці почувались менш культурно обділеними, ніж безпосередньо до нього та після нього. Але ці зміни стосувались переважно лише можливості пасивного споживання українського культурного продукту та офіційного статусу мови (що теж важливо, але не принципово — як ми знаємо, українська літературна класика створювалась, коли українська мова була обмежена в правах, її не було в освіті, а більшість її носіїв були кріпаками). Якщо ж говорити про українську мову сьогодні, на побутовому рівні її поширеність поволі сповзала й сповзає вниз. Чомусь вважається, що користування виключно російською мовою дає якісь переваги чи навіть є необхідністю для міського жителя (що, по великому рахунку, далеко не так — ставлення до української мови в суспільстві, можливо, навіть більш толерантне, ніж за Ющенка — бо мова вже не викликає прямих асоціацій з державним офіціозом). Насправді все зводиться до слабовольності більшості русифіковуваних, які мимоволі стають і русифікаторами — звідси й образи на Януковича/Табачника/Колесниченка, які ніби-то русифікують країну (хоча Табачникові для цього достатньо нахабно посміхатися з фотографії — чогось іншого в житті пересічного українця він не робить), що спокійно поєднуються зі слабенькою недовивченою російською, якою ці ж «щирі патріоти» спілкуються вдома зі своїми дітьми, наприклад.
На мою думку, справа не тільки в цьому. А просто відсутня звичка говорити по-українськи
Населення України зменшується такими темпами, що по-моєму, куди актуальніша проблема — чи буде кому взагалі говорити...
Мова не про тих, хто говорить російською все своє життя — русифікуватися вони не можуть за визначенням (хоча можуть перейти на українську, але тоді їм банально не буде з ким говорити українською в своєму середовищі). У людини, що приїхала з села, звичка говорити російською початково теж відсутня — її ще треба виробити. Справа саме в слабовольності чи невпевненості в собі, в поєднанні з бажанням за будь-яку ціну підвищити своє положення в суспільстві — рідна мова тут сприймається як виправдана жертва.
Одна моя подруга в житті спілкується виключно українською. Її батьки, що мешкають в маленькому містечку Харківської обл. - теж. А от її брат розмовляє виключно російською.
І я вам скажу, це дуже важко - завжди говорити українською в усіх ситуаціях у російськомовному місті.
Цитата: Swet_lana от марта 8, 2013, 17:07
І я вам скажу, це дуже важко - завжди говорити українською в усіх ситуаціях у російськомовному місті.
По собі знаю (звичайно, Київ — іще не Донецьк, але 10 років тому він був більш російськомовним, ніж тепер — україномовність викликала певне здивування, чого я не спостерігаю тепер). Спочатку справді важко — доводиться «долати себе», щоб заговорити українською мовою з незнайомою людиною чи кимось російськомовним. З часом звикаєш. Звичайно, є деякі нюанси щодо мови, часто взаємовиключні: наприклад, правильна літературна сприймається людьми як книжна й місцями малорозуміла; суржик сприймається як щось дуже провінційне; коли людина говорить невластивим їй варіантом мови, це також відчувається; більшість чомусь вважає, що найкраще українською говорять львів'яни; людям зі східноукраїнським корінням часом важко сприймати західноукраїнський варіант; західняки часом можуть сприймати східноукраїнський варіант як суржик. І т.д. І між усіма цими фактами доводиться якось балансувати.
Мені здається, що в цілому української мови стає менше: ідуть з життя люди старшого покоління, для яких українська була їх першою мовою. Ну, я живу на сході й можу помилятися, звичайно.
ЦитироватьОдна моя подруга в житті спілкується виключно українською. Її батьки, що мешкають в маленькому містечку Харківської обл. - теж. А от її брат розмовляє виключно російською.
Тобто, брат сам перейшов на російську вже в свідомому віці, чи там якась складніша історія? А між собою вони який формат спілкування обирають — «кожен по-своєму» чи «домашня українська для своїх»?
Цитата: Python от марта 8, 2013, 16:59
Справа саме в слабовольності чи невпевненості в собі, в поєднанні з бажанням за будь-яку ціну підвищити своє положення в суспільстві — рідна мова тут сприймається як виправдана жертва.
У цьому плані інтернет як місце де переважа письмова мова - доволі гарне відображення. поки я ще вчився в інституті мав змогу виявити що хоча ледь не більше половини групи була україномовна, частина своїж містяни, велика частина з районів) але майже спілкування в мережі, всі профілі в соціальних сайтах і т п йшло російською. Навіть часто зі мною.Власне коли у людини така психологія і правда краще сказати що вона розмовляє не українською а малоросійським наріччям для якого російська виступає як літературний мовний дах.
Цитата: Python от марта 8, 2013, 17:33
Цитата: Swet_lana от марта 8, 2013, 17:07
І я вам скажу, це дуже важко - завжди говорити українською в усіх ситуаціях у російськомовному місті.
По собі знаю (звичайно, Київ — іще не Донецьк, але 10 років тому він був більш російськомовним, ніж тепер — україномовність викликала певне здивування, чого я не спостерігаю тепер).
Як ви думаєте то це виключно наслідок припливу сільских і західняків чи у корінних киян змінилась психологія?
Десь в жж читав таку думку що дерусифікація проходить в кілька етапів і що спочатку відбувається зміна ставлення і зміна політичних поглядів бо це легше, а вже потім зміна повсякденної мови. Коли автор правий то є шанс на відродження української бодай в Центрі
Цитата: Python от марта 8, 2013, 17:33
Спочатку справді важко — доводиться «долати себе», щоб заговорити українською мовою з незнайомою людиною чи кимось російськомовним.
Чудово розумію цю проблему, але мені здавалося що вона більше актуальна тим хто прагне перейти на українську з російської або ж суржика, або у кого в сім"ї було виховання з обох так би мовити мовних боків, як в мене, а не для питомих нативів?
Цитата: Swet_lana от марта 8, 2013, 18:06
Мені здається, що в цілому української мови стає менше: ідуть з життя люди старшого покоління, для яких українська була їх першою мовою. Ну, я живу на сході й можу помилятися, звичайно.
Так це виликий парадокс але статистика свідчить що молодь хоча і набагато гірше ставиться до офіційної двомовності але і розмовляє українською менше сама
Цитата: Pawlo от марта 8, 2013, 18:19
Цитата: Python от марта 8, 2013, 17:33
Спочатку справді важко — доводиться «долати себе», щоб заговорити українською мовою з незнайомою людиною чи кимось російськомовним.
Чудово розумію цю проблему, але мені здавалося що вона більше актуальна тим хто прагне перейти на українську з російської або ж суржика, або у кого в сім"ї було виховання з обох так би мовити мовних боків, як в мене, а не для питомих нативів?
Нативи різні бувають. З одного боку, російською я взагалі не говорив років до шести. З іншого, до кінця школи більш-менш вжився в модель спілкування, коли зі своїми — українською, з чужими — російською, тому довелось переучувати себе, щоб використовувати українську мову для спілкування з навколишнім світом.
Цитата: Pawlo от марта 8, 2013, 18:21
Цитата: Swet_lana от марта 8, 2013, 18:06
Мені здається, що в цілому української мови стає менше: ідуть з життя люди старшого покоління, для яких українська була їх першою мовою. Ну, я живу на сході й можу помилятися, звичайно.
Так це виликий парадокс але статистика свідчить що молодь хоча і набагато гірше ставиться до офіційної двомовності але і розмовляє українською менше сама
Ніби чекають, що ось прилетить добрий чарівник на блакитному вертольоті, махне чарівною паличкою — і всі українізуються ;D
Цитата: Python от марта 8, 2013, 18:11
ЦитироватьОдна моя подруга в житті спілкується виключно українською. Її батьки, що мешкають в маленькому містечку Харківської обл. - теж. А от її брат розмовляє виключно російською.
Тобто, брат сам перейшов на російську вже в свідомому віці, чи там якась складніша історія? А між собою вони який формат спілкування обирають — «кожен по-своєму» чи «домашня українська для своїх»?
Кожен із них розмовляє по-своєму, і це сумно
Цитата: Pawlo от марта 8, 2013, 18:12
Цитата: Python от марта 8, 2013, 16:59
Справа саме в слабовольності чи невпевненості в собі, в поєднанні з бажанням за будь-яку ціну підвищити своє положення в суспільстві — рідна мова тут сприймається як виправдана жертва.
У цьому плані інтернет як місце де переважа письмова мова - доволі гарне відображення. поки я ще вчився в інституті мав змогу виявити що хоча ледь не більше половини групи була україномовна, частина своїж містяни, велика частина з районів) але майже спілкування в мережі, всі профілі в соціальних сайтах і т п йшло російською. Навіть часто зі мною.Власне коли у людини така психологія і правда краще сказати що вона розмовляє не українською а малоросійським наріччям для якого російська виступає як літературний мовний дах.
Це похідне від звички перемикатись на мову співрозмовника, підлаштовуватись під середовище, що типово для більшості україномовних у двомовному середовищі. Якщо середовище подає ознаки російськомовного, то й спілкування в ньому українською мовою сприймається як небажане. Уанет — по великому рахунку, лише філія рунету, українських соціальних мереж не існує, серед найпопулярніших в Україні сайтів сайти з України майже не представлені — тож закономірно, що українці в інтернеті поводяться як за кордоном.
Цитата: Swet_lana от марта 8, 2013, 18:40
Кожен із них розмовляє по-своєму, і це сумно
Добре, що хоч якось розмовляють — принаймні, є надія колись порозумітись між собою...
Цитата: Pawlo от марта 8, 2013, 18:19
...перейти на українську з російської або ж суржика...
Дивлячись що ми розуміємо під суржиком — дехто й мову радянських словників суржиком вважає. По-моєму, добру половину «рис, притаманних суржику» було придумано в останні років 10-20 — до того всі так говорили, сприймаючи його як звичайу українську мову.
Цитата: Python от марта 8, 2013, 18:56
Це похідне від звички перемикатись на мову співрозмовника, підлаштовуватись під середовище, що типово для більшості україномовних у двомовному середовищі. Якщо середовище подає ознаки російськомовного, то й спілкування в ньому українською мовою сприймається як небажане.
Згоден. Хоча мене неприємно вразило те що навіть на мої українські слова подекуди відписували російською. Навіть деякі ті хто в побуті українською спілкувався.
Цитата: Python от марта 8, 2013, 19:08
Цитата: Pawlo от марта 8, 2013, 18:19
...перейти на українську з російської або ж суржика...
Дивлячись що ми розуміємо під суржиком — дехто й мову радянських словників суржиком вважає. По-моєму, добру половину «рис, притаманних суржику» було придумано в останні років 10-20 — до того всі так говорили, сприймаючи його як звичайу українську мову.
Я маю на увазі суржик у якому немає сумнів, зокрема російську фонетику і граматику. Тобто врем"я ще мо бути українським а врємя чи время ні.
Цитата: Python от марта 8, 2013, 16:13
як ми знаємо, українська літературна класика створювалась, коли українська мова була обмежена в правах, її не було в освіті, а більшість її носіїв були кріпаками
Цитата: Python от марта 8, 2013, 16:13
Якщо ж говорити про українську мову сьогодні, на побутовому рівні її поширеність поволі сповзала й сповзає вниз. Чомусь вважається, що користування виключно російською мовою дає якісь переваги чи навіть є необхідністю для міського жителя
Ґлобалізація...
Який з діалектів найбільш наближений до літературної норми, зараз?
То як був полтавський так і лишився, тільки в несуржикованому вигляді його важко знайти.
Цитата: Pawlo от марта 19, 2013, 21:44
То як був полтавський так і лишився, тільки в несуржикованому вигляді його важко знайти.
Ось і відповідь на ваше питання. Мова як і суспільство зазнає змін в напрямку того, що зветься суржик - вільна мова вільних людей. Причому це стосується не лише мови нашої регіону але й загальнолюдської мови в цілому, яка що далі то більш міксує ся і інтегрує ся. ;up:
Цитата: Pawlo от марта 19, 2013, 21:44
То як був полтавський так і лишився, тільки в несуржикованому вигляді його важко знайти.
В тому і справа, що важко, якщо взагалі можливо. Мені здається волинський сараз ближче. Ось я дивився якось сюжет: водій на підпитку, зупинився об дерево і давав пояснення журналісту, так майже чистою літературною.
Цитата: alant от марта 19, 2013, 21:58
Цитата: Pawlo от марта 19, 2013, 21:44
То як був полтавський так і лишився, тільки в несуржикованому вигляді його важко знайти.
В тому і справа, що важко, якщо взагалі можливо. Мені здається волинський сараз ближче. Ось я дивився якось сюжет: водій на підпитку, зупинився об дерево і давав пояснення журналісту, так майже чистою літературною.
Не ближче а тобто на Волині більше носіїв чистого діалекту а не суржику? Можливо.
Цитата: Що в голові українця: мова чи язык?Пам'ятаю, що потрапивши в середовище мегаполісу, де майже усі довкола російськомовні, я дуже стидалася говорити рідною солов'їною. До двадцяти років я не вміла говорити російською. Ну не те щоб не вміла, просто з моїх вуст ця мова звучала неймовірно жахливо, словникового запасу не вистачало, та ще й український акцент додавав особливого звучання. Воно, власне, і не дивно. Я росла в україномовній родині, в маленькому місті. І в місті цьому населення між собою спілкувалося переважно суржиком з притаманними Вінницькій області діалектизмами. Пам'ятаю, що потрапивши в середовище мегаполісу, де майже усі довкола російськомовні, я дуже стидалася говорити рідною солов'їною. Це були ті часи, коли ти горланиш на всю маршрутку: "Зупиніть, будь ласка, на наступній", і десяток пасажирів обов'язково не полінуються повернути шиї, аби глянути, хто ж це там так гарно кричить. Нормально володіти українською так, щоб по моїй мові люди довкола не ставили діагноз "з якого села це чудо приїхало в столицю?", я почала на перших курсах університету. Тут є важливим той факт, що навчалася я на українській філології, тому треба було щось робити, аби починати говорити по-людськи, а не як уродженка, наприклад, Жашкова. В університеті дискомфорту від невміння розмовляти російською я не відчувала. Складніше стало, коли я влаштувалася працювати на свою першу серйозну роботу, яка була пов'язана з частими відрядженнями до Луганська, Донецька і Харкова. І тоді я зрозуміла, що в цій країні не завадить володіти і російською також. Що робити, почала практикувати. Поступово з колегами повністю перейшла на російську. Спочатку було складно і смішно, а потім пішло як по маслу. Одним словом, російську я вивчила, хоча коли нею говорю, українські слівця все ж проскакують, але роблю я це радше свідомо, ніж від незнання. Пам'ятаю одну важливу нараду в своєму житті, коли зібралося багато пафосних людей у ділових костюмах, і тут прийшов шеф. "Дорогие наши, уважаемие сотрудники...", - тільки-но почав він свою промову, аж тут у нього починає дзвонити айфон. Шеф вибачається, бере слухавку і каже: "Альо, мама, ну я щас зайнятий, у мене совіщаніє, я тобі трошки позже перезвоню, добре?"... "Так вот, дорогие коллеги..."
Або ще одна ситуаця з цієї ж опери: заходжу в магазин, довго вибираю сир. За прилавком стоять і розмовляють дві молоді дівчини-продавчині, не звертаючи на мене увагу: - Ліда, він вчора прийшов з такими цвітами, я аж охнула... Ну ці, як їх там, фрезії, кажеться... - Та ти шо? - Да, красіві такі. Ну, прощєнія просив. Я канєшно сначала трохи ламалась...А ну щас, Лід, подожди... - (до мене) Девушка, может, вам подсказать что-нибудь? Вот росcийский сыр свежий, утром привезли. И вкусный очень, себе беру. Такі часті ситуації поступово змушували мене серйозно задумуватися над тим, що більшість киян, тих, які "панаєхавші" (а їх якраз більшість), соромляться української. Їм простіше вивчити російську, але українською вони говорити не будуть. А чого? Бо соромно. Ви помічали за своїми україномовними друзями, якою мовою вони викликають таксі? У випадку з моїм оточенням: 80% робить замовлення виключно російською. Таке враження, що диспетчерів слжуби таксі до нас завозять просто з Москви, як тюльпани з Амстердама, і вони української не розуміють. Хоча я впевнена, що більшість тих диспетчерів насправді теж є україномовними, а точніше, суржикомовними - так само, як і касирки в супермаркетах або консультанти в магазинах дорогої косметики. Насправді це складне питання двомовності стосується абсолютно всіх прошарків суспільства. Але тим, хто живе в провінції, в цьому плані легше: вони розмовляють тією мовою, якою їх виховували, і не паряться. В Києві ж це реально проблема. Людям просто соромно говорити українською, а соромно, тому що не вміють робити це гарно і бояться, щоб з них не сміялися чи кривлялися. Така собі слабкість духу особистості, яка забуває про те, що сміятися нема кому, адже майже усі носять одну і ту ж мовну маску. ...Моя робота пов'язана з безліччю інтерв'ю. Перед тим як починати розмову, я завжди запитую: - Якою мовою вам зручніше спілкуватися? - Ээээ...ну я могу и на русском, и на украинском, мне все равно. - А якою мовою ви спілкуєтеся з батьками? - Нууууу...вообще-то на украинском, ну на таком...не чистом...ну на суржике... - Тоді давайте українською? - Давайте... І повірте, коли людина починає говорити рідною для неї мовою, вона в тисячу разів щиріша. Вона починає вам довіряти. І не боятися. А це прекрасно і важливо, коли люди довіряють одне одному. Я про себе завжди кажу, що у мене українська і російська "50 на 50". Щодня я спілкуюся ними обома. Чому не виключно українською? Мені ж наче не має бути соромно, я нею володію добре. У мене інша проблема: мені простіше розмовляти зі співрозмовником тією мовою, якою він до мене звертається (нічьо так відмазка, да?).
Але знаєте, я дуже і дуже поважаю людей, у яких язик сам собі не зраджує. От вони розмовляють українською завжди, навіть в повністю російськомовному оточенні. І не паряться. Такі люди кажуть: "Навіщо мені переходити на російську? Мене ж розуміють". Такі викликають у мене захоплення. Я часто думаю про те, чому не роблю так сама, чого не вистачає, чого я соромлюся? "Быть не понятой"?.. Але я ж у своїй країні, і це моя державна мова, це мова моїх батьків і предків. Напевно, це все ж таки слабкість духу... Я почала помічати, що після революції, яка відбулася не лише в країні, а і в нашій свідомості, українською стало говорити престижно. Люди почали зривати свої маски і не боятися бути щирими навіть на касах у супермаркетах чи в розмовах із консультантами пафосних магазинів. Почати не боятися виглядати смішними насправді дуже легко, просто одного разу потрібно пообіцяти собі замовляти таксі виключно українською... І пам'ятати, що на іншому кінці дроту адресу записує не корінна москвичка, а, можливо, уродженка Жашкова.
Знову ці філоложки.
Зате пізнавально.
Цитата: engelseziekte от мая 13, 2014, 12:06
Знову ці філоложки.
Жінки... Доброта, мнякість, трохи фаріонщини. Таке собі репресивне прєкрасноду́шиє.
Чоловіків це стосується не менше, просто вони рідше бувають філологами.
Цитата: Sandar от мая 13, 2014, 17:06
Цитата: engelseziekte от мая 13, 2014, 12:06
Знову ці філоложки.
Жінки... Доброта, мнякість, трохи фаріонщини. Таке собі репресивне прєкрасноду́шиє.
Чи не любите ви пані Фаріон?
Тут тільки Тарас любить пані Фаріон :)
Цитата: Kaze no oto от мая 13, 2014, 13:13
Зате пізнавально.
А що пізнавально? Ви не в Українї мешкаєте?
Цитата: Kaze no oto от мая 13, 2014, 17:34
Цитата: Sandar от мая 13, 2014, 17:06
Цитата: engelseziekte от мая 13, 2014, 12:06
Знову ці філоложки.
Жінки... Доброта, мнякість, трохи фаріонщини. Таке собі репресивне прєкрасноду́шиє.
Чи не любите ви пані Фаріон?
Щó?
Цитата: engelseziekte от мая 13, 2014, 17:17
Чоловіків це стосується не менше, просто вони рідше бувають філологами.
Серед чоловіків рідше буває підступна улеслива оманлива прекраснодушність без логіки і без правдивої доброти. ::)
Цитата: Sandar от мая 13, 2014, 18:28
А що пізнавально? Ви не в Українї мешкаєте?
Зараз ні, на жаль.
Цитата: Sandar от мая 13, 2014, 18:29
Щó?
Я просто не зовсім зрозумів, з яким відтінком ви вжили слово «фаріонщина». А я насправді шанувальник пані Фаріон :)
Цитата: Sandar от мая 13, 2014, 18:33Серед чоловіків рідше буває підступна улеслива оманлива прекраснодушність без логіки і без правдивої доброти. ::)
Весна триває. ;D
Цитата: engelseziekte от мая 13, 2014, 19:35
Цитата: Sandar от мая 13, 2014, 18:33Серед чоловіків рідше буває підступна улеслива оманлива прекраснодушність без логіки і без правдивої доброти. ::)
Весна триває. ;D
:green:
Направду дурість поширена порівно в гендерах. Просто липка прекраснодушність жінкам більше пасує. ::) Тому вони частїше її транслюют.
Цитата: Kaze no oto от мая 13, 2014, 18:49
Я просто не зовсім зрозумів, з яким відтінком ви вжили слово «фаріонщина». А я насправді шанувальник пані Фаріон :)
Вона ж шалена.
Цитата: Mutare от мая 13, 2014, 19:53
Цитата: Kaze no oto от мая 13, 2014, 18:49
Я просто не зовсім зрозумів, з яким відтінком ви вжили слово «фаріонщина». А я насправді шанувальник пані Фаріон :)
Вона ж шалена.
Головне, аби не скажена. :)
Цитата: Swet_lana от марта 8, 2013, 18:40
Кожен із них розмовляє по-своєму, і це СУМно
Цитата: Python от марта 8, 2013, 18:59
Цитата: Swet_lana от марта 8, 2013, 18:40
Кожен із них розмовляє по-своєму, і це сумно
Добре, що хоч якось розмовляють — принаймні, є надія колись порозумітись між собою...
Въ якому исмыслѣ "порозумѣти сѧ"? Порозумѣти сѧ люди можѫть подєкѫды и hєть кривыми урывъками рєчень, або граматичьно нєправильными твары.
Цитата: alant от марта 19, 2013, 21:58
Цитата: Pawlo от марта 19, 2013, 21:44
То як був полтавський так і лишився, тільки в несуржикованому вигляді його важко знайти.
В тому і справа, що важко, якщо взагалі можливо. Мені здається волинський сараз ближче. Ось я дивився якось сюжет: водій на підпитку, зупинився об дерево і давав пояснення журналісту, так майже чистою літературною.
Дьля мєнє приставленѥ до литєратурьного изразъка украïньскоѥ мълвы є скорѣи чьтоси протилєжьнє комплименту.
Пытанѥ ик рєчи: якѫ ѣџѫ купитє – свѣжѣишѫ або гѡрьшѫ?
Пане Елішуа... Елішує...
Як до вас звертатися?
Чому ви пишете ніби староукраїнською?
Цитата: Mutare от мая 13, 2014, 21:46
Чому ви пишете ніби староукраїнською?
;D
Цитата: Elischua от мая 13, 2014, 21:13
Цитата: Swet_lana от марта 8, 2013, 18:40
Кожен із них розмовляє по-своєму, і це СУМно
Де це я так розумно висловилась?! СУМно! Це ж треба так написать!
П.С. А пан Elischua мене запам"ятав))))
Цитата: Swet_lana от мая 13, 2014, 22:22Де це я так розумно висловилась?! СУМно! Це ж треба так написать!
У вас в оригіналі було «сумно», а «СУМно» — це такий жарт :)
Цитата: Swet_lana от мая 13, 2014, 22:22
Цитата: Elischua от мая 13, 2014, 21:13
Цитата: Swet_lana от марта 8, 2013, 18:40
Кожен із них розмовляє по-своєму, і це СУМно
Де це я так розумно висловилась?! СУМно! Це ж треба так написать!
П.С. А пан Elischua мене запам"ятав))))
Ни, Вы єстє писала малъими буквами, алє твар того слова мєнє
нади натѧкти про искороченѥ из тъих жє букъв. :)
Цитата: engelseziekte от мая 13, 2014, 22:35
Цитата: Swet_lana от мая 13, 2014, 22:22Де це я так розумно висловилась?! СУМно! Це ж треба так написать!
У вас в оригіналі було «сумно», а «СУМно» — це такий жарт :)
:yes:
А ищє тъи твар «сумно» ми рѣжеть очи, лѣплє
исмѫтьно, або жє "жаль". ...алє нє /сумно/ - то є якъиси словєсьн покърч.
Цитата: Elischua от мая 13, 2014, 23:39
Цитата: engelseziekte от мая 13, 2014, 22:35
Цитата: Swet_lana от мая 13, 2014, 22:22Де це я так розумно висловилась?! СУМно! Це ж треба так написать!
У вас в оригіналі було «сумно», а «СУМно» — це такий жарт :)
:yes:
А ищє тъи твар «сумно» ми рѣжеть очи, лѣплє исмѫтьно, або жє "жаль". ...алє нє /сумно/ - то є якъиси словєсьн покърч.
Чо покорч? Яка проблема з словом "сумно"?
Цитата: Sandar от мая 14, 2014, 11:47
Цитата: Elischua от мая 13, 2014, 23:39
Цитата: engelseziekte от мая 13, 2014, 22:35
Цитата: Swet_lana от мая 13, 2014, 22:22Де це я так розумно висловилась?! СУМно! Це ж треба так написать!
У вас в оригіналі було «сумно», а «СУМно» — це такий жарт :)
:yes:
А ищє тъи твар «сумно» ми рѣжеть очи, лѣплє исмѫтьно, або жє "жаль". ...алє нє /сумно/ - то є якъиси словєсьн покърч.
Чо покорч? Яка проблема з словом "сумно"?
Воно є выникло бо плѫтанѥм слѡв *съмѫт- (исмѫтък, исмѫта, исмѫтьн, исмѫтити
тожє) – сѡ значенѥм «жаль», та *сѫмьн- (сѫмьнѣти~сѫмьнѣвати, сѫмьнѣв~сѫмьнѣнѥ) – нє знача «жаль» алє «нєпъвєнѡсть ѫ якомуси твьрџеньи». Пак почѧтък ѡт *сѫмьн- (дє *сѫ- є припона «купь, исполу», *мьн- є корень «думати, гадати, мьнѣти») бѣ пєрєроскладєн hеи корень «сѫм-» ис припоноѭ «-ьн», а при тому значенѥ на такъи новъи твар бѣ нєсєнє ис твара «съмѫт-» (сиречь: исмѫт-), а сам твар «съмѫт-(исмѫт-)» нѣ користан.
Подумалось. Мова це цінності і риторика. Ефективність і естетика мови залежать від цінностей спільноти мовців і від досвіду риторики (тривалості, наприклад, ткого досвіду, його інтенсивності).
Якщо так, то в нашу епоху хороших перспектив у української мови нема.
Поки не вмре останній мовець.
Цитата: oveka от мая 16, 2014, 20:14
Поки не вмре останній мовець.
Мова це не тільки мовці. Це багато чого іньшого.
Лише малих нецивілїзованих народів поширеність мови може бути оцінена чисельністю мовців. Ви вважаєте україньску мову мовою малого нецивілїзованого народа?
Яка завгодно мова - цілий світ.
Цитата: Pawlo от марта 6, 2013, 04:47
В паралельній теми йшлося про суто внутрішньо мовні зміни що їх може зазнати українська у майбутньомук .
А які ваші прогнози щодо її майбутнього у нашому суспільстві? Збережеться нинішня ситуація, чи слідом за політичною відбудеться і мовна українізація великих міст центральної України, або можливо навпаки через остаточне відмирання села українська повністю стане надбання вузьких кіл інтелігенції?
Ну або щось середнє між цими варіантами або й взагалі щось чого я не передбачив?
В Україні почали більше розмовляти українською, російською – менше (дослідження) (http://uacentr.com/full.php?id=717&g=1&_utl_t=tw)
ЦитироватьЗа останні кілька років частота вживання української мови збільшилася, російської – зменшилася. У питанні статусу мов відбулися серйозні зрушення в напрямі підвищення статусу української мови і зменшення – російської.
Про це свідчать дані дослідження Центру Разумкова.
Більшість (60%) громадян вважають рідною мовою українську, 15% – російську, 22% – і українську, і російську однаковою мірою, 2% респондентів вважають рідними інші мови. У 2006 р. українську мову як рідну відзначили 52% респондентів, російську – 31%, українську та російську рівною мірою – 16%, інші мови – 1%.
На Заході і в Центрі для більшості респондентів рідною мовою є українська (відповідно, 93% і 78%). На Півдні і Сході близькі частки респондентів називають рідними українську та дві мови рівною мірою (відповідно, 35% і 38%, та 37% і 34%). На Донбасі відносна більшість (40%) респондентів вважають рідною російську мову, дві мови – 34%, українську – 20%.
Вдома 44% респондентів розмовляють українською мовою, 5% – переважно українською. 13% опитаних розмовляють вдома російською мовою, 11% – переважно російською. 25% громадян спілкуються дома іноді українською, іноді – російською, 1,4% – іншими мовами.
У 2006 р. 39% опитаних вдома розмовляли українською мовою, 7% – переважно українською, 15% – іноді українською, іноді – російською, 28% – російською, 10% – переважно російською. Таким чином, і в домашньому спілкуванні спостерігається збільшення вжитку української мови та двох мов одночасно, зменшення – російської мови.
За даними дослідження, українська мова є престижною для преважної більшості жителів Заходу та більшості жителів Центру, тоді як на Донбасі для більшості престижною є російська мова, а на Півдні і Сході України для відносної більшості це питання не є актуальним.
Більшість (56%) респондентів вважають, що в Україні єдиною державною і офіційною мовою має бути українська, а російська мова та мови інших національних меншин можуть використовуватися на побутовому рівні.
На думку чверті (24%) опитаних, українська мова має бути державною, а російська – офіційною в деяких регіонах України. 14% респондентів виступають за дві державні мови – українську та російську. Варіанти, за яких російська мова має бути державною, а українська – офіційною в деяких регіонах, а також російської мови як державної та офіційної, підтримують, 1,4% та 1,1% опитаних, відповідно.
У 2005 р. лише 35% громадян виступали за єдину державну та офіційну мову – українську, з можливістю інших мов використовуватися на побутовому рівні.
Згідно з дослідженням, ідея державної двомовності на сьогодні значною мірою втратила популярність у всіх регіонах, насамперед, на Півдні і Сході України.
Як уже зазначали, згідно з даними, частка тих, хто вважає своєю рідною мовою українську серед учасників АТО більша, ніж серед не учасників.
Наведені дані отримані у результаті опитування, проведеного 11-23 грудня 2015 року в усіх регіонах України за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей. Опитано 10 071 респондент віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки – 1%.
Центр Разумкова здійснює дослідження ідентичності громадян України починаючи з 2005 р.
(http://language-policy.info/wp-content/uploads/2016/06/ridna-mova.png)
(http://language-policy.info/wp-content/uploads/2016/06/ridna-mova1.png)
(http://language-policy.info/wp-content/uploads/2016/06/ridna-mova2.png)
(http://language-policy.info/wp-content/uploads/2016/06/ridna-mova3.png)
(http://language-policy.info/wp-content/uploads/2016/06/ridna-mova4.png)
(http://language-policy.info/wp-content/uploads/2016/06/ridna-mova5.png)
Хочеться сподіватись що ці опитування відбивають не лише політичні погляди людей але й реальну ситуацію. Бо на жаль досі часто доводиться зустрічатись з таким ганебним явищем як перехід україномовних на російських в публічних місцях чи інтернеті
Кілька місяців назад в фб радісно ділилося інфографікою від якогось солідного соціологічного закладу, яка свідчила, шо українську ідентичність має десь з 90 % (мінімум) населення (значний зріст) і шо українською говорять... ем, не помню який процент, але помню, шо дані інфографіки вказували на його зменшення. Процент української ідентичності зростає серед молоді і процент української мови знижується серед неї ж. Ну логічно — літні українці вмирають, а нові вже по-українськи не говорять.
Є ше така штука — молодь може мати нібито «антипутінські» погляди як модні і при цьому добре ставитися до Росії, російської поп культури, російської мови.
Шо буде коли Путін відійде і Росія дещо демократизується? :)