Много букв, но, может быть, кого-нибудь развлечёт (меня развлекло).
Несколько милых эпизодов из фантастической трилогии (Ю.Смолич), написанной в конце 20-х годов. Текст на украинском. Для непонимающих привожу вкратце содержание фрагментов.
Профессор-хирург делает обход больных:
«На хвилину тільки він затримався біля ліжка хворого на рак шлунка, йому вирізали шлунок і викинули. Кишки приточили до стравоходу.»
(профессор остановился возле больного раком желудка, которому вырезали желудок и выкинули, а кишки притачали к пищеводу.)
Каково? Вырезали желудок и выкинули. На помойку, что ли?
А это – украшение отделения пересадки органов:
«Там у трохи мутнуватій, половистого відтінку рідині лежало вирізане людське серце разом з найближчими судинами і - пульсувало...
Воно було живе, воно жило, це серце без людини! Воно жило собі само тут, в цій мутнуватій рідині, своєму інфузійному середовищі. Воно билося, пульсувало, його м'язи скорочувалися, і коли б наситити його протоки кров'ю, воно б гнало цю кров. Ось воно, сірувато-синє, м'язисте, дебеле й тендітне людське серце.
Коли таке препароване серце через якийсь час втрачало свої штучно викликані моторні функції, хтось із практикантів чи інтернів вирізав нове з трупа, препарував його і оживлював замість уже негодящого старого. Це встановилося, як тверда традиція трансплантаційного відділу.»
(на постаменте в колбе с мутноватой водой билось человеческое сердце; когда оно со временем теряло свои искусственно вызванные моторные функции, кто-нибудь из практикантов или интернов вырезал новое из трупа, и им заменяли пришедшее в негодность старое)
- Эй, сбегай-ка, вырежь новое сердце. Старое совсем раскололось выдохлось.
А вот румынский комсомолец, превращённый в труп румынским злодеем-профессором. Доблестная советская комсомолка, спортсменка, молодая специалистка, победив злодея, доставила этот труп в СРСР, в Институт хирургии, чтобы там его оживили, да побыстрее, потому что...
«Розумієте, товаришу професор, Чіпаріу ж комсомолець! Чудовий хлоп'яга! Ви мусите оживити його якнайшвидше Власне, добре було б, щоб він встиг уже побувати на обласному комсомольському зльоті. Це в п'ятницю. Ви ж розумієте: для нього, що ніколи й не гадав потрапити до нас, в СРСР, це ж ціла подія в житті! Ні, товаришу професор, ви вже, будь ласка, не затримуйте його!»
(оживите его побыстрей, чтобы он успел на областной комсомольский слёт в пятницу: для него, никогда не бывавшего в СССР, это ведь целое событие в жизни, так что не задерживайте его, тов. профессор!)
А это очень положительный герой, индийский доктор, занимающийся «солнечным воспитанием» людей нового типа, рассказывает о трудностях, с которыми ему пришлось столкнуться.
«Словом, багато було тернів на шляху сонячного виховання цього першого сонячного покоління, - я не можу все це тут зараз переказувати. Дітям траплялося зазнавати на собі не лише цілющості сонячної енергії, а й її вбивчості. І це раз у раз дисциплінувало мене, примушувало ще і ще раз перевіряти мої матеріали й висновки, примушувало далі й далі шукати та йти вперед, перемагаючи труднощі й хиби.
На шостому році.сталося перше нещастя... Загинув мій первак, моя укохана дитина, хлопець із першої двійки. Сонце вбило його, йому, бідному, найбільше довелося зазнати на собі експериментальних випробувань, і це зламало його організм. Він умер. Червона гарячка з запаленням мозку з'їла його. Я ще не вмів тоді ізолювати зовсім видимого червоного променя від променів невидимих - теплових. Дитина вмерла. Це було велике горе для мене і велика втрата для всієї молодої медицини, геліопрофілактики.
За два роки сталася й друга смерть. Вмерла ще одна дівчинка. Вона взагалі була квола здоров'ям і багато хворіла. Сонце вбило і її.
Тоді я вдруге подумав, чи не лишити мені моєї роботи? Я боявся стати катом усіх дітей.
Але зневіру я переміг, я вирішив, коли треба, стати й катом. У мене лишилося п'ятеро - хлопець і четверо дівчат. Тим часом з'явилося ще кілька нових немовлят, породжених у Нурі від прийшлих людей. Я продовжував працювати.»
(Профессор решил вырастить «нового человека». Он «воспитывал» детей, оставшихся без родителей, подвергая их воздействию солнечных лучей, расщеплённых на составные части спектра. Это воздействие было иногда целительным, а иногда и убийственным. Поэтому профессору приходилось делать всё новые эксперименты и искать новые пути. В результате один мальчик умер – «это было большим горем для меня и большой утратой для всей молодой отрасли медицины, гелиопрофилактики». Потом ещё девочка умерла, но она была вообще слабенькая и болезненная (не такая уж потеря, надо понимать). Профессор призадумался: не станет ли он палачом всех детей. Но, как настоящий учёный и гуманист, «он преодолел свои сомнения и решил, если нужно, стать и палачом». У него оставалось ещё пятеро, да тут кстати пришлые люди ещё нескольких нарожали. И он продолжил свою работу.)