Ѧ пропоную писати Г як GH в трансλітерації, по типу сλова Afghanistan.
Ѧкщо ми орієнтуємося на Ангλійську то там H або читається як придих (Hughes), або модифікує попередню пригоλосну (th ch sh), або взагаλі не вимовλяється (rhesus).
В Українському трансλіті H використовується дλя модифікації попередньої пригоλосної: ch sh kh zh.
Тому запис на кштаλт Serhii Olha по-перше неλогичний з т.з. самого трансλіту, по-друге -- з т.з. читан͡ня ѵідповідно до Англійської ортографії.
Ѿже запис як GH є біλьш λогичним.
Окрім того я пропоную писати В як W, оскіλьки "В" майже скрізь вимовλяється як напівгоλосна і НІКОΛИ не огλушується!
Цікава ідея з літерою "ï".
Тут пробλема в тому, що її не наберешь користуючись стандартною кλавіатурою.
Однак якщо вже додавати діакритику, то можна запропонувати такий варіант:
Оlɉgha
Mȳkolay
Taïsiɉa
Ɉuliɉa
Serghiy
Latȳnkoɉu, budɉ laska.
solow'ï
proïzd
nasinnɉа
bdzhola
Kȳïw
Про всяк випадок: це є трансλіт, тобто не є заміною кириλиці.
Як розумію, це Марат.
Використання в транслітерації gh я б схвалив. Це робить письмо більш етимологічним і захищає під німоти h. Вжиток w також виправданий, щоправда тоді будуть естетичні проблеми з -вв-, але в назвах такого не трапляється, здається.
Якщо це суто технічна транслітерація, а не додаткова писемність, заморочуватись із передачею м'якості зайве. Тип паче тоді не варто переобтяжувати систему надрядковими знаками.
Як на мене, завжди думав, що найкращий варіант для латинізації української мови – це використання польскої абетки, тому що польска мова найближча до української з тих, що вживають латиницю. Навіть ніби був колись давно такий проєкт.
Взагалі-то, найближчою до української мови серед західнослов'янських є словацька. Польська трохи далі, хоча й контакт з нею охоплював ширшу територію і тривав довше (польська близька до української в такій же мірі, як російська). Але ні польська, ні словацька латиниця в чистому вигляді не охоплює всю українську фонетику. Зокрема, українська мова розрізняє т, ц, ть, ць — жодна інша слов'янська мова не зберігає там усі 4 звуки, тому жодна з існуючих слов'янських латиниць не має повного набору літер для цих звуків.
Всі українські алфавітні проекти на основі західнослов'янських латиниць являли собою або польську латиницю з додаванням чеських/словацьких літер, або чеську/словацьку з додаванням польських. Чехословацька латиниця більш інтуїтивно зрозуміла й компактніша, польська багатша диграфами, тому в наші дні варіанти на основі чеської латиниці дещо популярніші, ніж варіанти на основі польської латиниці. Це не рахуючи варіантів на основі фонетично далекої англійської, які всі жахливі, але англійську всі знають зі школи, що робить її чи не найсильнішим конкурентом.
Цитата: Python от июня 22, 2024, 19:44українська мова розрізняє т, ц, ть, ць
Так тверде "ц" в українській мові виступає тільки перед "и" та "е" або в запозиченнях (дві піці - двох піц). Якщо продовжувати позначати твердість/м'якість приголосної за домопогою наступної голосної, а не окремим символом, то проблема виникатиме тільки для "ц" наприкінці слів: киць/піц. Але можна ввести правило, що літера, що позначатиме "ц" (латинкою це скоріше за все буде "c"), наприкінці слів або перед іншими приголосними завжди вимовляється м'яко: отець=otec, дівиць=divyc, цькувати=ckuvaty. А для тих нечисленних випадків, коли наприкінці слова виступає тверде "ц" у запозиченнях, можна писати ts: піц=pits, Аушвіц=Awshvits (якщо взагалі не писати іншомовні власні назви ортографією оригіналу).
Царина, цокіт, цупкий, цуценя тощо. Навіть якщо більшість таких слів запозичення або звуконаслідування, їх вдосталь.
Цитата: Un Ospite от июня 23, 2024, 07:00(якщо взагалі не писати іншомовні власні назви ортографією оригіналу)
Це спеціально для тих, хто мріє захворіти на модну нині дислексію.
Цитата: DarkMax2 от июня 23, 2024, 15:56Царина, цокіт, цупкий, цуценя тощо. Навіть якщо більшість таких слів запозичення або звуконаслідування, їх вдосталь
Так перед голосною і перешкод у правописі не буде, звісно, якщо, не вигадувати окрему літеру для кожної пари м'якого і твердого приголосного.
Цитата: Python от июня 23, 2024, 17:05Це спеціально для тих, хто мріє захворіти на модну нині дислексію
В більшости мов, що вони вживають латинку, імена (і власні назви взагалі) писано оригінальним правописом.
Так ми вже і так маємо всілякі Vulytsya Dzhordzha Vashynhtona, прости панебоже.
До речі, якщо вже повертатись до теми транслітерації, а не чергових фантазій на тему деокупації від кірілліци, то шо панство скаже щодо тієї першої на покажчиках, мапах, оголошеннях у транспорті, ет цетера? Як є писати вірно правильно поправно: vulytsia Shevchenka чи Shevchenka street? А також інші родові слова топонімів, як-от бульвар, провулок, площа, набережна й подібні. Бо для когось provulok виглядає має вигляд як знущання. Сама по собі тема вже не нова, свого часу на фейсбуці* розбурхувала неабиякі срачі срання.
*До речі, чого всі кажуть "на фейбуці"? Це шо, у називному відмінкові є "фейсбука"? Гак - на гаку, дах - на даху, шинок - в шинку. Чи може в якихось регіонах слова чоловічого роду на -к/-х відмінюють з чергуванням приголосної: *на гаці, *на дасі, *в шинці?
Як на мене, має бути "на фейсбуку" (клясичний вар'янт місцівника), або "на фейсбукові" (вар'янт місцівника, уподібнений до давальника, що він також подеколи зустрічається).
Місцевий відмінок має паралельні форми для деяких слів. Звідки таке хитання - не знаю. Галка на гаку, але ж біль у боці. Сам я теж схильний до -у для запозичень: у шоку, у Фейсбуку.
Цитата: Un Ospite от июня 24, 2024, 04:44В більшости мов, що вони вживають латинку, імена (і власні назви взагалі) писано оригінальним правописом.
Сучасна тенденція (інакше кажучи, не «писано», а «не так уже й давно почато бути писано»). Беруть поганий приклад з англійської. Хоча пізні латинки і задумувались як послідовно фонетичні.
Цитата: DarkMax2 от июня 24, 2024, 19:48Місцевий відмінок має паралельні форми для деяких слів. Звідки таке хитання - не знаю. Галка на гаку, але ж біль у боці. Сам я теж схильний до -у для запозичень: у шоку, у Фейсбуку.
Варіант з -у може давати небажаний збіг з родовим відмінком. Якщо це речовина чи абстрактна сутність, в родовому буде -у. Якщо наголос не переходить на закінчення, то навіть -а в родовому може звучати недостатньо виразно відмінно від -у в місцевому . Якщо в місцевому вживається прийменник «у», то цей же прийменник вживається і з родовим («У фейсбуку є програмісти» — ідеться про програмістів, що зареєструвалися в соцмережі, чи про програмістів самої соцмережі?).
Тобто, в частині випадків доцільно уникати місцевого на -у, який робить мову невиразною. Закінчення -ові в давальному й місцевому більше асоціюється з істотами. Якщо ж це речовина чи абстракція, таким виразним і однозначним варіантом буде місцевий відмінок на -і (з чергуванням г/х/к, де є ці приголосні). Утім, чітких правил нема, вибір у кожному випадку регулюється традицією (і молода сучасна традиція каже «у фейсбуці», «в шоці»).
Закінчення -у чи -ові в запозиченнях має сенс, щоб якомога точніше зберігати запозичену основу — наприклад, якщо комусь подобається писати «у facebook'у». Але це вже підминання мови під обмежені можливості орфографії.