Яків, Богу і Господу Ісусу Христу підкорюючись, закликає розсіяні дванадцять колін Ізраїлю: «РАДІЙМО!»
Радіючи, спокушаймося, брати і сестри мої! Спокушаймося, знаючи, що, лише долаючи спокуси, отримуємо стійкість у вірі.
І лише повсякчас вдосконалюючи стійкість, зробимо її досконалою.
А не розуміючи моїх слів, благаймо! Благаймо розуміння у Бога, що дає не докоряючи, і матимемо!
Але благаймо, вірячи! Благаймо, суцільно вірячи!
Не вірячи суцільно , уподібнюєшся брижам на воді, що вітер, дмухаючи, створює і, дмухаючи, розсіює, і не отримуєш від Бога нічого, бо несталі шляхи твої.
......
(Виникла спокуса: додати сарказму в останні рядки, - чи вони і так достатньо іронічні?)
«Христу», мабуть. треба замінити на «царю».
Спробував трішки римувати:
Радіймо, людоньки! Бо маємо нагоду
Щоб перевірити і віру, і любов.
Радіймо, людоньки! Бо маємо пригоду,
На мить відчути у собі козацьку кров.
Радіймо же, коли беруть в облогу
Разів зо три три тисячі невдач.
Горіх колоти доказавши змогу,
Підтвердимо шляхетність наших вдач.
Радіймо, коли маємо обрати
Між золотом і правдою навік.
Радіймо, коли маємо змовчати
Хоча так важко стримати язик.
Мабуть, краще буде «мовчати». :green:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Формальна_та_динамічна_еквівалентність
За Юджином Найдою, динамічна еквівалентність – це створення між перекладеним текстом та його читачем такого самого зв'язку, який існував між оригінальним текстом і його читачем – носієм мови.
Почав з послання апостола Якова брата Христа, доповнив Нагорною проповіддю, трохи української казки, і молитви «Отче наш».
Потім разом з НМ Октава створив марш.