Скільки я читав українських письменників/поетів XX сторіччя — Коцюбинського, Вороного, неокласиків, потім переклади Рильського, Кочура, деяких шістдесятників — я в більшості випадків бачив саме «із» або просто «з»: «із сторони», «з ставка», «вийшов з степу». Коли «зі» в таких позиціях (перед з/с + приголосним) витіснило з/із? Чи вони існували паралельно? Зараз, мені здається, люди таку вимову оцінять як помилку — на кшталт російського «о окне» чи англійського «a asteroid — an asteroid, Mr. President» (мем Reddit'a, коли Обама відповідав там на запитання і зробив таку помилку).
Я ще бачу, що в більш старих підручниках, радянських чи 90-х років, коли йдеться по чергування з/із/зі, здебільше наводяться паралельні приклади: зі степу, із степу. А в сучасних шкільних підручниках я щось не трапляв на «із» у таких ситуаціях (а я їх читаю регулярно, бо допомагаю сестрі). «Із» кажуть ставити там, де попереднє і наступне слово закінчується/починається на приголосну. Хоча в багатьох випадках воно взагалі не звучить, принцип, яким керуються філологи, я б назвав «більше відкритих складів заради відкритих складів», і бо-зна, навіщо воно.
Цитата: dan-pt от августа 10, 2020, 13:02
Скільки я читав українських письменників/поетів XX сторіччя — Коцюбинського, Вороного, неокласиків, потім переклади Рильського, Кочура, деяких шістдесятників — я в більшості випадків бачив саме «із» або просто «з»: «із сторони», «з ставка», «вийшов з степу». Коли «зі» в таких позиціях (перед з/с + приголосним) витіснило з/із? Чи вони існували паралельно?
Перед
с, з+согласный и перед слогом со слабым
ь нормальная форма —
зо. Вот последнюю вытеснила
зі, образованная переразложением форм типа
з ільвом → зі львом. Форма
із — это рефлекс др.-русск.
из(ъ), который смешался в употреблении с
з и стал воприниматься как
з с протезой (по типу
к ~ ік). Употребление
із перед словом на
с/з + согласный — тоже аналогическое, кто кого там вытеснял на протяжении веков — процесс сильно варьирующийся не только по диалектам, но даже по идиолектам.
Цитата: dan-pt от августа 10, 2020, 13:05
бо-зна
Наразі пишеться без дефіса — бозна.
Цитата: dan-pt от августа 10, 2020, 13:05
принцип, яким керуються філологи, я б назвав «більше відкритих складів заради відкритих складів», і бо-зна, навіщо воно.
Гіпотеза милозвучної повноголосості. Чим менше зіянь та збігів приголосних, тим, теоретично, мова милозвучніша. Оскільки українська мова десь-там ніби-то зайняла друге місце в світі за милозвучністю, то, очевидно, в ній ця закономірність має виконуватися скрізь, де це можливо (навіть якщо в реальних зразках української мови це незовсім так).
Цитата: Python от августа 10, 2020, 15:15
Оскільки українська мова десь там нібито зайняла друге місце в світі за милозвучністю...
igor_karaeff
2006-07-28 10:41 am UTC
Є лише дві "відомості":
1. Конкурс був у Парижі.
2. Українська - не перша.
Все інше - непостійне. Жодна стаття, яку я бачив, не наводить бодай якихось деталей або посилань на документи.
banderivka
2006-07-28 09:34 am UTC
я досліджувала трішечки більше)) Про цей конкурс в Парижі в 1934 році почула, і вирішила пошукати щось про нього. На ЖОДНОМУ іноземному сайті ніде нічого не знайшла. Але може погано шукала...
А про те, що "кожна свиня своє болото хвалить" - такі так :)
igor_karaeff
2006-07-28 10:25 am UTC
Я вже писав, що досліджувати варто архів газети "Літературна Україна". Причому не з 1934, а десь з 1988. Припускаю, що цю мульку сформулювали саме тоді.
Українська милозвучна - хто ж проти? Але "конкурс в Парижі" - це, швидше за все, фальсифікація.
https://maidan.org.ua/arch/culture/1204439197.html