Лингвофорум

З "Вісника" 1859. ч. 18.

V Tołmaču, Stanyslavüvskoho okruhu, sučestvuje slavnaja fabrika cukru burakovoho, kotra 1853 roku perejšla ot hr. Didušyckoho v ruky tovaryšstva mnohych akcionarüv. Tyji vložyvšy v ńu značyteľnyji kapitaly, rozšyryly ju do takoho rozmiru, ščo tot zdavalo sě zaporučaty jij spüłubihačstvo ne tüľko so vsimy austryjskymy, no daže i s zahranyčnymy fabrikamy. No taja zaporuka ne dołho potrebała; uže bo 1854 roku zmenšyła sě potreba cukru v samüj Halycyji; pozdnijše otvorena želiznyća do Dembycy i Rěšova, pryblyžyla značyteľno vyroby fabrik slezskych, moravskych i českych; ne malo otpalo takže i dla Uhorščyny, v kotrüj puty soobčenja na Dunaju, Tysi i po želiznyćach ulehčaly dovüz cukru kolonyjalnoho: dľa toho kromi voztočnoji Halycyji lyšyla sě dľa tołmackoji fabriky ješče lyše Semyhradščyna i zahranyčnyj vostok. Mežy tim značno podorožił robütnyk; tovaryšstvo prynuždeno upravoju buraküv samo zanymaty sě, robütnyküv vyučovaty, dľa nych pomeškanja strojity i o ich pokormlenje naveť tohdy staraty sě, koly roboty ne bylo. Vsi tyji obstojateľstva tak povredyly tołmackoji fabrici, ščo tovaryšstvo prynuždennym sě vydilo prosyty v. ministerstvo finansüv, ščoby prynajmnij ot tych vyrobüv, kotori vyvozeny budut do Brodüv, do Rossyji, Mołdavyji i do prystanyj čornoho mora vozvračeny byly podatky krajevyji v toj sposüb, jak toje dije sě pry vyvozi spiritusu i horiłky. Ministerstvo zažadalo dobromninja v tüm voprosi torhoveľnoji komory, kotra v zasidanji svojim iz 25. Sičńa 1859, rozvažyvšy vsi vyšerečennyji dla krajevoho proizvodstva duže vredlyvyji obstojateľstva, prosyla o vysokoje uvzhlědnenje dľa tołmackoji fabriky v toj sposüb, ščoby ot vsich za hraniću vyvozenych vyrobüy vozvračeny byly krajevyji dodatky, imenno po 5 zol. a. v. ot sotńaŕa syroho cukru, a po 7 zoł. a. v. ot sotńaŕa rafinovanovoho čystoho; pry čom odnakož zasterehajut sě vsi peredpysy, dotyčnyji vo obče vyvozu tovarüv v toj sposüb, ščoby vozvračenje až tohdy poślidovaty malo, koly od nadležačoho pohranyčnoho clovoho urědu potverdženo bude, ščo oznamenovane kolyčstvo cukru vo istynu za hranyću vyvezeno züstalo.

Maria.

V Nazareti, malüm galilejsküm mistečku, žyla uboha divyća, kotra, choťa pochodyla iz rodu Davida caŕa, iz praci ruk svojich žyvyla sě. Jak ubohoju byla ščo do
majetku, tak byla bohatoju ščo do čestnosty, nevynnosty i pokory. Imě jij bylo Maria, a ona byla ot nedavna zaručena Josifovy, kotryj był tesľa ubohyj no bohobojazlyvyj i pochodył takže iz rodu Davidovoho.

I Maria ždala tosklyvo prišestvja Spasiteľa, nepomišľajučy o tüm, ščo ona sama maty bude sčěstje byty materju jeho. Koly raz, klěčučy na kolinach, molytvy svoji
zasylala Hospodu Bohu, javył sě jij anheł Božyj Havriil, mověčy: ,,Raduj sě obradovannaja! Hospoď s toboju, blahoslovlenna ty v žonach". Maria ustrašyla sě, uzrivšy anhela pered soboju a ješče büľše vyumila sě jeho besidoju i dumala, ščo by to slova jeho značyly.
Anheł že skazał daľše do neji: ,,Nebüj sě Marie, naišlaś bo lasku u Boha; budeš materju syna, kotromu daš imě Isus: toj bude velykym i synom Vsevyšńoho. Hospoď
Boh daśť jemu prestüł Davida, otća jeho, i carstvovaty bude nad rodom Jakova a carstvju jeho nebude künća".

Teper rekla Maria v hluboküj pokori: ,,Se ja roba Hospodńa, najže tak bude, jak movyš". A v tüj to chvyly sčěstlyvüj soveršylosě onoje čudo Božoji mylosty, ščo Syn Božyj dušu i tilo čolovičeskoje na sebe pryjał, čolovikom stał sě a tak społnylo sě toje, ščo prorok Isaia peredskazał: ,,Se diva v čerevi počne i porodyt syna, i bude imě jemu Emanuil, ščo značyt: s namy Boh".

V paměť dija toho prazdnuje cerkov světaja dńa 25 Marta Blahoviščenje preśvětoji Bohorodyci.

Iz toho vydymo, jak laskavyj je Oteć naš nebesnyj, koly on až jedynorüdnoho syna svoho dľa spasinja našoho na sej śvit püslał! A jakaja že to radüśť dľa nas,
ščo toj syn Božyj podübnym nam čolovikom stał sě.

Зразки правопису

Pčola.

Koly vesny mylyj vitrec povije i ćvity vśudy prozěbajut, tohdy i pčoly vylitajut na luhy i ohorody. Tam sidaje jedna iz nych na ćvit i skoro vlazyt do seredyny jeho.
Ščo za dilo maje tam? Vysysaje ryľcem mid iz ćvitky, styraje pylok ćvitočnyj i prylipľaje sobi jeho do nüh zadnych.
Tak postupaje sobi v dvoch, tŕoch, čotyŕoch ćvitkach; potomu śpišnym ľotom povertaje do ulyja, vlazyt do ńoho, strojit tu iz vosku komürky, v kotrych vyssanyj míd skladaje. Tysěčy pčül vlitajut tu i vylitajut, hlědajut medu i vosku, povertajut nazad, lipľat komürky i kladut v nych míd najčystijšyj. I vśo dije sě v najlipšüm porědku, jedna druhoji ne spyńaje, lyš ustupaje iz dorohy; ony budujut sovokupno, čysťat ulyj, stojat na storožy, i v virnosty, povynnovanju sě i ľubvy społńajut službu u svojij caryci, u svojij občoji matery, kotra tu vladije cilym carstvom pčülnym, jakoje ulyj v sobi mistyt.

Lyš matyća pčülna nese jajća a to v küľkoch tyždńach mnoho tysěč jajec, iz kotrych potomu pčoly molodyji vyhrivajut sě.
Jak že mnoho čudnoho bylo by o taküm ulyju pčülnüm pysaty i opovidaty! No toje nastupyt püzdnijše. Tepeŕ uvažmo samu ino pčolu dokladno.

Vydyte tu mertvu pčolu; vitrom porušena haluza ubila ju. Tilo jij sostojit iz tŕoch čěstyj; tyji suť: holova, hruď i čěst zadńa. Kožda iz tych tŕoch čěstyj
je prorizamy ot druhoji otdilena. Ona maje šíśť nüh, na peredi holovy usyky, uz boku u hrudyj dva kryla, abo jesly prysmotrymo sě dokladno, čotyry kryla, dva büľšyji na peredi a dva menšyji za nymy.

A jak toniśkyji suť tyji kryľća! Čěśť hrudńaja je syva a zadńaja bura.

No pčola stklom pobüľšajučym uvažajema vydaje sě nemaľ dyka i šorstka.
Tilo je ščotynnym volośom pokryto; na nohach vydno pazory a ščitky jako orudja, kotrymy ćvitočnyj pylok styraje i deržyt.
Pčola maje ostroje i nebezpečnoje oružje. V zadnij čěsty je u neji žalo, a jesly nym ukole, zapuskaje razom jidkyj plyn v ranu. Tomu ukušenje jij byvaje duže
boľačoje ; tilo okolo rany puchne i dosyť dołho trvaje büľ ukušenoho.

Svavüľnyji i nevižyji dity, kotryji pčoly pry ich ulyjach nepokojily, tak syľno ot mnohych pčüł pokusanyji byly, ščo iz boľu na smerť pochorovaly sě.

X. Кириличні ë, ь та ъ.

Кириличне ë займає місце їо і не існує жодної причини не писати jo, що відповідає найглибшій суті русинської мови: vśo, vśoho.

Ь служить пом'якшувальним знаком для кінцевих приголосних. Тепер, коли на пом'якшення вказує сама приголосна, нема жодної підстави зберегти або замінити ь. Якщо він стоїть по č, ž, š, šč - за шиплячими в попередній русинській орфографії, то це суто зайве, і важко довести, що č, ž, š та šč зазнають будь-якої фонетичної модифікації доданим ь.

Той факт, що ъ є зайвим у попередній русинській орфографії, мабуть, не потребує доказів. Написання одъгнати, розъслати є неправильним, оскільки в таких випадках чітко чути o або ü.
Якщо для ясності когось зобов'язують писати кирилицею объєм, розъꙗрити, зъѣсти, це пов'язано з неадекватністю кириличної азбуки. З латинським написанням: objem, rozjaryty, zjisty, двозначність чи неясність неможливі.

XI. Абетка.

З огляду на сказане, для позначення русинських звуків достатньо 35 літер (з ŕ -- 36):

a, b, c, ć, č, d, ď, e, ě, h, ch, i, j, k, l,  ľ, ł, m, n, ń, o, p, r, (ŕ), s, ś, š, t, ť, u, ü, v, y, z, ź, ž.

Для іноземних слів також потрібні f, g, w та x.

Кирилична азбука налічує понад 40 літер, яких, як було доведено, для позначення всіх русинських звуків, як у випадку із застосуванням латинського алфавіту, недостатньо.

VIII. Потрійний звук l (л).

У русинській мові l має три звуки: пом'якшений, твердий або посилений твердий, так що майже чути v або u.
Цей останній звук найближчим відповідником має польський ł і знаходиться вкінці складу: oreł, düł, vüł, dołhyj, tołstyj, był, plíł, або де l засноване на приголосному, що закриває склад: tołk, vołk, dołh , połk тощо. Тому для нього потрібно було б зберегти польську літеру.

Звук просто твердого русинського l є повнішим, ніж богемський чи німецький l, але все ще не досягає повноти польського ł.

М'який звук ľ схожий на звук польського l.

Якщо для посиленого жорсткого l зарезервувати ł, для інших двох l-звуків потрібно вибрати інше позначення. Щоб добре вирізняти м'який l, його слід позначити, як і інші м'які звуки, рискою праворуч, як вже передбачалося вище, і залишити l без позначення для простого твердого звуку:
l'ubov, l'ubľu, zemľa, zemli; lokoť, loďa, volos, solovij .

Цей інформаційний засіб видається найбільш логічним і природним. За простим твердим l завжди стоїть чиста голосна, а за ľ завжди прейотована голосна *).

IX. Тверді приголосні.

b б : baba, byty.
c ц : car , lyce.
d д : düm , dym , duša.
f ф : fortuna, trafľu.
g ґ : gnyraty.
h г : holos, humno.
ch х : chata, duch.
k к : kytyća, vołk.
m м : misto, mylyj.
n н : naš, narüdnyj.
p п : pysaty, hospod, pamět.
r р : rozum , žobrak.
s с : syla, sytyj.
t т : tajnyj, tyséč, maty .
v в : vołk, vozmüžnyj.
z з : zemla, za, zatym.

f та g зустрічаються лише в іноземних словах.

Для кириличного в слід вибирати v, яка використовується в чеській, хорватській та словенській мовах. W, яка використовується лише польською мовою, є більш складною і, отже, менш економічною для друку. Перш за все це ні що інше, як повторене v: vv, w. W мало б використовуватися лише для власних німецьких і, можливо, польських імен: Würzburg , Würtemberg, Whight, Warwick , Wężyk, Wołowski.

Висновки.

1. Губні, оскільки вони не пом'якшені у вимові, не повинні призначатися у випадках, коли має відбутися пом'якшення; тому до них можна застосувати лише перше правило; наступне j фактично пишеться при вимові: pět, devět, pje, bje, pjenyj (pjanyj).

2. Якщо дві приголосні, що передують j або i, пом'якшуються, застосовується загальне правило стосовно останньої, однак перша завжди повинна позначатися як пом'якшена: śvětyj, uślid, śmich, śvityty, śpivaty, ćvit, źvizda, źvir , čest, radüśť, žalüsť.

3. Друге загальне правило поширюється не лише на м'які звуки, а й на приголосні, що виникають в результаті перетворень. Chodžu походить з chod-ju, ľubľu з lub-ju, duša з duch-ja, siča з sik-ja, vyžu (для vydžu ) з vid-ju. Коли j фактично присутній у простому або подвійному приголосному, що є результатом перетворення, було б зайвим і невиправданим бажання писати його окремо, наприклад vydžju, lublju.

4. Етимологічні причини свідчать про те, що при відмінюванні іменників середнього роду на je j зберігається назавжди (для ije), так само і у народній мові j з попередньою приголосною не слід зливати скрізь.

Тому:
1. 4. 5. iminje - iminja
2. jminja - iminj або imiń
3. iminju - iminjam
6. iminjem – iminjamy
7. iminju - iminjach.

Так само vesilje, stvorinje, kaminje тощо.

5. Питання про те, чи слід позначати пом'якшення r, чи слід поводитися з ним як із губними, не здатними до пом'якшення (Coroll. 1.), сумнівне, оскільки в народній мові навряд чи є пом'якшене ŕ. Етимологічні причини говорять на користь такого позначення.

Шиплячі č, ž, š мали б бути представлені відповідно до систем, прийнятій у чеській, словенській та хорватській (як для ž, також у польській). Позначення cz та rz, які є загальноприйнятими в польській та старочеській мовах, не мають підґрунтя. Також доречно писати щ як šč, а не szcz.

У кириличній орфографії м'які звуки позначаються або наступною голосною (ѣ, ѧ, ю), або додаванням ь. Рекомендований тут тип позначення базується на польській, хорватській та чеській орфографії. Риска над літерою, або праворуч біля неї вказує на те, що її звук пом'якшується.

VII. Перетворення приголосних наступними прейотованими голосними та позначення таких звуків.

Суттєва зміна звучання приголосних відбувається у всіх тих випадках, коли після них стоїть прейотована голосна або ь.

Зміни не завжди однаково інтенсивні.

Гортанні k, h, ch змінюються на č, ž, š: vnuča (vnuk-ja), siča (sik- ja), plaču (plak-ju); nedužaty (neduh-jaty), ležaty (leh -jaty), Bože (Boh-je); duša (duch -ja), pšenića (pch-jenića), ptašenka (ptach-jeńka).

Подібним чином, свистячі с, z, s в певних випадках трансформуються в шиплячі č, ž, š: ovčar (ovc-jar), lažu (laz-ju), prošu (pros-ju).

Зубні d і t перетворюються на dž (ž) і č: chodžu (chod-ju), vddžu (vyd-ju), probudžennyj (probudjennyj); свіча (світ-я), мачоча (мат-йоча).

Губні приймають ľ: kopla (kop-ja), ľubľu (lub-ju), lomľat (lom-jat), Terebovľa (Terebov-ja), zemľa (zem-ja), trafľu (trafju) *).

Усі ці зміни впливають на суть звуку. Новий приголосний зазвичай належить до іншого ряду, ніж попередній, тому це явище слід називати повною метаморфозою, щоб відрізнити його від звукової зміни, про яку йдеться нижче **).

Від досконалої зміни відрізняється пом'якшення приголосних, завдяки якому їх звук не змінюється за своєю суттю, а лише модифікується.
Пом'якшені c, d, l, n, (r), s, t, z стають ć, ď , ľ, ń, (ŕ), ś, ť, ź.
Перетворення k, h, ch в ć, ź, ś також слід розглядати як пом'якшення: soroci, dorozi, misi із soroka, doroba, me.

Губні не пом'якшуються: pišky, bihaty, odpovid, lubov, kamiń.

У русинській мові пом'якшення поширюється не лише на приголосну, за якою безпосередньо слідує j або ь, але також, в результаті асиміляції, переходить на наступну попередню, наскільки вона здатна м'якшитися: śmich, śvit , śvětyj, śmělyj, źvir, źvizda, ćvit, küśť, hvüźď .

Оскільки пом'якшення генетично є нічим іншим, як злиттям j із приголосною в одному звуці, в правописі діє таке подвійне правило:

а) Якщо після приголосної стоїть j або i, який заступає місце ji, немає необхідності позначати пом'якшення приголосної.
б) Якщо, навпаки, вказується пом'якшення самої приголосної, то зайвим буде писати j.

é - otća, otću, cisaŕ, cina, cilyj, soroci,
ď - ďak, loďa, lebiď, miď, dilo, diva, dijaty sě, děkovaty,
ľ - ľubov, lomľu, küľka, kupeľ , koroľ , lis, kolija, lita, pryjateli,
ń pańa, deń, küń, küńmy, peń, lańa, nimyj, ni, ani, nikdy,
(ŕ: cisaŕ, hüŕkyj, tepeŕ, narědyty, rika),
ť devěť, desěť, paměť, tilo, tisto, těžkyj,
ź - kněź, peněz, vytěž, voźmy, zět, zilje, dorozi,
ś - śuda, oś, kolyś, sěžeń , sino , sosid, sesi , po lisi, v misi, desět, sě.

IV. Дифтонги.

Русинcька має лише два дифтонги, eu та ou, кириличні євъ та овъ, які обмежуються скороченою формою орудного відмінка іменників та прикметників жіночого роду, а також особистими займенниками: pčolou, berbou, zazuleu, zmyjeu, stajeu, kosteu, krasnou, Собу.
ov і ov є неправильним у цих випадках, оскільки справді чути eu та ou, як і в чеській мові.

V. Постйотовані голосні.

aj, yj, üj, ij, ej, кириличні ай, їй, ой, ѣй, єй: kraj, haj, volaj, staj, hultaj, zmyj, kostyj, dobryj, suchyj, suchüj, svüj, kolodij, jij (ei), kolij, synij, vołčij, sej.

VI. Прейотовані голосні.

ja кир. ꙗ напочатку, та ѧ всередині та вкінціі, що відповідає старослов'янським  ꙗ та ѭ: jasnyj, javür, jabloka, jama, zajać, jazyk; kraja , krajam , krajamy, krajach ; kolodija , -dijam , -dijach , -dijamy; staja, zmyja, krasnaja, syňaja.

ě (je) кир. ѧ відповідає старослов'янському (носовому) ѧ або польському ę, sěhnuty, těhnuty, děkovaty, vzěty, čěśt, ščědyśty, sčěstje, devěť, vézaty, měso, plěsaty, rozpětje, , rěd, opět, paměť, zěbsty (ziębnạc), husě, husěte, (gạsię), imě, světyj та sě часто ослаблені у народній мові до śvityj та si, що, очевидно, було спричинено необґрунтованим розширенням закону ě (k) на ji *).
ě для ę (ѧ) зустрічається лише в корні, і крім mě, tě, sě, imě, plemě, husě лише всередині слова. ѧ в закінченнях завжди ja: лицѧ, lyća (lycja).
У західногалицькому діалекті ja (а) також вимовляється після палаталізованих č, š, šć, ž, а після м'яких як je (e): čes, žel, žert, cisaŕe. Це свідчить про натуралізацію умлаутів, які століттями використовувалися в чеській. Можна, однак, зберегти у правописі а, оскільки це охопить інші русинські діалекти.

je, кир. є, ьє, ѥ: myloserdje, hraje, maje, staje, zmyje, stajeju, zmyjeju, dije, moje, tvoje, oboje, ovoje, mojeho, mojemu, sije, bje, pje, pjenyj, vesilje, stvorinje.

ji, кир. ѣ: jidu, jichaty, svoji, moji, mojim, kolodiji, kolodijam, hajiv, stojit, dobryji, dobroji.
Це поширення в русинській зумовлене безперервним посиленням звуку ě (ѣ), що підтверджується тим фактом, що наголос на ньому у більшості випадків, безсумнівно, свідчить про наявність розтягування *). Він ідентичний i з e (III); єдина відмінність полягає в тому, що i завжди постає з ě, тоді як i поступається початковому звуку, коли розтягування припиняється: míd — medu, mid' — midy.

jo, кир. ïo: joho, čyjoho, čyjomu, Jov.

ju, кир. ю: juśka, haju, kolodiju, staju, zmyju, kosteju, zemleju, zmyjeju, zelenuju, krasnuju.

III. Піднесення e до í.

Аналогом піднесення о до ü є трансформація е в í: mid — medu, medvíď — medveďa, líd — ledu, ríč — rečy. Значення í у цих випадках має точно фонетичну якість ji, що позначається кирилицею через ѣ.

Справжня причина такої зміни полягає в подовженні e. Як тільки воно припиняється, e повертається.
Там, де e коротке, воно також не втрачає свого звучання. Тож у словах pes, lev, smerť, tereń, konec, der(ł), len, deń, serce, humen, uhel, де воно походить з ь, є рухомим, або l і r мають властивість голосного: також у berez (brěz), čereslo (črěslo), čerennyj (črěn), derev (drěv), čeres і čres (črěs), де e зобов'язане своїм походженням розширенню rě *).

Оскільки піднесення e і o є аналогічним як щодо ґрунту, так і зовнішнього вигляду, було природно, що умови, за яких o переходить у ü, повинні також застосовуватися до переходу e в i, а саме, що e підноситься, коли знаходиться між двома приголосними в одному складі, незалежно від того, вимовляється довго чи коротко. Звідси sliz (slez), beriz (berez), sterih (stereh), lebiď (lebeď), kámiń, krémiń (-eń), krádiž, mólodiž (-ež).
Оскільки i з e має ту саму фонетичну якість, що і ji (ѣ), його слід позначати i. Лише пропонується до цього i додавати акут, де воно довге, як у більшості випадків: nís (nesla), píč (pečy).
Зростання e до i - явище не чуже польській, але знайоме й чеській. Польська: chléb. Чеська: chlib - chleba, píro - per - pírko, žena žínka, lítati - let, číst - četl, jíst - jedl, síc - seku.

У русинській мові обидва типи піднесення o та e здійснюються з досконалою послідовністю, часто навіть більше, ніж вимагає правило, тоді як у двох західнослов'янських мовах це обмежується кількома випадками, хоча і не незначними.

Для орфографії слід, мабуть, зазначити, що писати í та ü для e та o потрібно лише там, де це справді вимагається розмовною мовою, але не там, де народна мова робить це нерегулярно. Тому berez, stereh, vorot, połk, rozorvaty, а не beriz, sterih, vorüt, püłk, rozürvaty.

Польська: bóg, чеська: bůh, Ruthenis: büh.

Історично можна лише довести розвиток чеської ů. Приблизно до середини XIV століття читається kóň, dóm, domóv. Потім відбулася зміна розтягнутого ó на uo: kuoň, duom, domuov *), яке протягом XV ст. змінилося на чисте u. Однак для позначення його походження у XVI ст. над літерою u ставили невелике o, дотримуючись зразка німецьких умляутів å, ů: Våter, Můtter: kůň, dům, domův **).

Щодо польського ó - напевне відомо, що ще на початку XVI ст. його вимовляли частково як u, а частково як o ***). До того o могло взагалі переважати.

Історичні дані, які в цьому відношенні можна навести для русинської, обмежуються тим фактом, що у документі 1421 року написано kup і ruk та в працях XVI ст. vuspa, kuń. З іншого боку, сучасна мова пропонує деякі підказки. У повітах Сатмар і Берегер, а також у Чернігові в Малоросії snup, kur, vuł, plut (snüp, kür, vül, plüt), в угорських комітатах та в Україні müž (muž, ity za müž), , dübrava (dubrava), над Десною кажуть kuiń, śuil (kün , sül). Sum перетворюється на süm, śnieguł на snihür, žmut на žmüt, hultaj на hältaj, puť (pąt) на püť, hlubokyj на hlübokyj, kalamutnyj на kalamütnyj, kutyty на kütyty *). Запозичення з польської krul (król), на відміну від русинського звучання, рутенізується у krüľ замість koroľ. Ці дані повинні обґрунтувати припущення, що перехід від ó до ü був опосередкований u та ui **).

По таких перетвореннях звук, створений підсиленням о, найбільш доцільно буде передавати за допомогою u, модифікованого для позначення звуку i, наприклад ü, оскільки Левіцький також використовує ü: müj, püjdu, bül, starüst . Це позначення також найкраще відповідало б вимові ***). Не потрібно турбуватися про проблему з правильністю концепції, як припускає Левицький (с. 13), що родовий рід küń утворювався з küna замість końa. Чехи також пишуть kůň, dům, nůž, і все ж ніхто не сумнівається у формуванні непрямих відмінків. Навпаки, правильна концепція полегшується лише в тому випадку, якщо кожен звук позначається лише буквою, властивою йому. Більше того, правило перетворення ü в o є максимально простим.

Також слід враховувати ті випадки, коли початковому о передує v, а закрите таким чином о збільшується до ü.
Виникає питання, чи є причина включати це v у правопис?
Західнослов'янські народи (Чехи, Поляки, Русини) о напочатку слова вимовляють з придихом. У чеській мові для цього служать v та h, у польській мові v, у русинській мові v, h та j.
Однак ні в чеській, ні в польській мовах це придихання не робить такого сильного впливу на якість звуку о, як у русинській: vüvća, vütéa, vüdohnaty, vürla. Але також у Богемії є vůsmey замість osmý, vůkolí замість okolí, vůj замість oj, vůsa замість osa тощо.
Але ні в чеській, ні в польській літературі ніколи не робилася спроба ввести ці придихові звуки в письмову мову. Наразі цього не було в русинській літературі. Відповідно, мабуть, є всі підстави утриматися від цієї особливості народної мови при введенні латинської писемності та писати початкове o в чистому вигляді. Якщо це прийняти, то спеціальне позначення початкового o, яке збільшується до ü внаслідок префігурації дихання у просторіччі, є непотрібним.
Той факт, що з вилученням v затискання припиняється, воно повертається до початкового звучання.
Звідси oko, oteć, otća, otću, otci, otciv, ovća, ovci, ovcy, ovću, ovec, odholos, odohnaty.