Post reply

Note: this post will not display until it's been approved by a moderator.

Name:
Email:
Subject:
Message icon:

Verification:
Type the letters shown in the picture
Listen to the letters / Request another image

Type the letters shown in the picture:
√49 Напишите ответ строчными буквами:
«Сто одёжек, все без застёжек» — что это?:

shortcuts: hit alt+s to submit/post or alt+p to preview


Topic Summary

Posted by: Python
« on: August 23, 2019, 00:04 »

Могли й не ставити.
Але ж знали , шо слово "колько" записане без паєрка треба читати "кілько", чи тільки росіяни вміли правильно читати слово "сколька", записане як "сколько" ?
Контакт з усною російською був мінімальним (з живих носіїв — переважно старообрядці з їхніми закритими общинами). Не схоже, що галицька літературна вимова рівнялась на великоруську (якби ікавізована вимова сприймалась як неправильна, то не було б підстав для впровадження ô — бо нащо окрема літера для якогось дефекту дикції неграмотних селюків, який усю школу доводиться вибивати з дитини різками). Схиляюсь до думки, що, скоріш, великоруські тексти в руках галицьких читців набували місцевої вимови (зокрема, додавався ікавізм) — «Сколько часовъ?» сприймалось як «Скôлько часôвъ?» («Скілько часів?»).
Posted by: Богдан М
« on: August 22, 2019, 23:22 »

Могли й не ставити.
Але ж знали , шо слово "колько" записане без паєрка треба читати "кілько", чи тільки росіяни вміли правильно читати слово "сколька", записане як "сколько" ?
Posted by: Python
« on: August 22, 2019, 23:11 »

Але в такому випадку над деякими "о" з цього тексту мало би бути титло, яке вказувало, шо таку букву треба читати як "і".
Могли й не ставити. Діакритик, що вказував на ікавізовану вимову — досить пізнє нововведення (перша половина ХІХ ст., і так, це не титло. Інколи його, з подачі самого Максимовича, називали «паєрок», хоча функціонально й графічно це також не той паєрок, що зустрічається в допетрівській кирилиці), а до того обходились, як у російській обходились без крапок над ё. Враховуючи, що галицька письмова традиція (той ґрунт, на який ліг згаданий графічний елемент максимовичівки) тягнулася ще від староукраїнської й замістилася фонетичним письмом тільки аж наприкінці ХІХ ст., архаїчні риси графіки могли подекуди зберігатись на письмі. Плюс москвофільство й рівняння на великоруські тексти (де цього діакритика не було), технічні обмеження і т.п.
Posted by: Богдан М
« on: August 22, 2019, 22:54 »

Але в такому випадку над деякими "о" з цього тексту мало би бути титло, яке вказувало, шо таку букву треба читати як "і".
Неятевий ікавізм річ непослідовна. Ну, і могли просто загубитися при розпізнанні тексту.
§32 п.1 Граматики Осадці про написання слова "кілько", §32 п.9 про слово "тім".
Posted by: DarkMax2
« on: August 22, 2019, 22:51 »

В 19 столітті чи не в кожного видання була своя орфографія. Тут читати: "Та колько в том решетці водиці, водиці".
Очевидно, що в авторів ц = ць, як у росіян ч = чь.
Звідки впевненість, шо саме так, а не  "Та кілько в тім решетці водиці, водиці" ?
Щодо ікавізму - жодної впевненості. Я вже не пам'ятаю, як виглядала сторінка.
Posted by: Богдан М
« on: August 22, 2019, 22:50 »

В 19 столітті чи не в кожного видання була своя орфографія. Тут читати: "Та колько в том решетці водиці, водиці".
Очевидно, що в авторів ц = ць, як у росіян ч = чь.
Звідки впевненість, шо саме так, а не  "Та кілько в тім решетці водиці, водиці" ?
Posted by: DarkMax2
« on: August 22, 2019, 22:46 »

Як читати цей текст?
В 19 столітті чи не в кожного видання була своя орфографія. Тут читати: "Та колько в том решетці водиці, водиці".
Очевидно, що в авторів ц = ць, як у росіян ч = чь.
Але в такому випадку над деякими "о" з цього тексту мало би бути титло, яке вказувало, шо таку букву треба читати як "і".
Неятевий ікавізм річ непослідовна. Ну, і шапки могли просто загубитися при розпізнанні тексту.
моя бабця називала "гладущиком"
Гладущик, -ка, м. Молочный глиняный кувшинъ съ широкимъ и короткимъ горломъ. Могил. у. КС. 1893. VII. 76.
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 287.
Posted by: Богдан М
« on: August 22, 2019, 22:42 »

Майже всі глечики з ручками.

В наш час, коли україномовний інтернет-простір наповнюється сторінками з машинним перекладом, результати гуглопошуку — слабкий аргумент.
Точно, після перевірки виявилось, шо те, шо я називаю "глечиком", моя бабця називала "гладущиком".
Posted by: Богдан М
« on: August 22, 2019, 22:38 »

Та колько въ томъ решетцю водици, водици.
Як читати цей текст ?   Згідно з правилами  великоросійської мови   - "та колька ф том решетцю вадіци, вадіци", чи все-таки згідно з правилами руської мови галицьких русинів ?  Але в такому випадку над деякими "о" з цього тексту мало би бути титло, яке вказувало, шо таку букву треба читати як "і".
§32
Posted by: oveka
« on: August 21, 2019, 21:30 »

гладущик - горло широке і коротке
жбан/збан - з вухом
глечик - стрункий з вужчим горлом або мішанина горла, вуха, дзьобика