Норму про фемінітиви було протягнуто під тиском феміністського лоббі, і вона відображає не реальну ситуацію, а побажання феміністок, якою б вони хотіли цю мову бачити.
Так то там.
Теоретично, якби українська мова в ХХ ст. не орієнтувалась на норми й тенденції мови російської (де в період СРСР роль фемінітивів знизилась), а максимально задіяла словотвірні парадигми фемінітивів розмовної української мови, то, можливо, українська ситуація з фемінітивами нагадувала б польську, але словотвірні моделі були б більш автентично-українськими. А так виходить, що в радянський період фемінітиви з мови викорчовувались, а тепер їх штучно насаджують, беручи незовсім ті словотвірні моделі, які в українській мові мали б бути продуктивними (напр., фемінітиви на -иня в розмовній українській мові — рідкість, а в мові журналістів, які підтримали реформу, ця модель задіяна чи не найбільше з усіх).
