Лингвофорум

ЦитироватьСпокушає перспектива пояснити всі ці нерегулярні форми помішанням u та u2 до переходу u2>u'>u">і, адже артикуляторна й акустична близькість цих двох голосних свою роль тут напевне відіграла. Одначе їх географічна дистрибуція відзначається специфікою. Попри те, що вони розпорошено трапляються в різних зонах, усе ж є два регіони найбільшої їх концентрації: з одного боку, це Полтавщина та Середня Наддніпрянщина, з другого — Закарпаття11. То є зони, де говірки з  вимовою і та говірки з вимовою u перемішалися між собою. Звідси випливає, що відхилення найімовірніше були спричинені міждіалектними запозиченнями, що здійснювалися або безпосередньо, або як намагання надпоправного "поліпшення" місцевих форм. В умовах контактування з говірками, в яких вимовлявся звук u2, ті, що говорили, приміром, замуж, могли вважати цю форму за непоправну (бо зі звуком u2), а отже й  виправляли її на заміж.
Хронологія появи цих форм у писемних пам'ятках начебто потверджує таке припущення. Такі пам'ятки лише зрідка датуються рані-
шими часами, ніж середина XVII ст., тобто йдеться про період активного перемішання північних і південно-західних говірок у Середньому  Подніпрові' та землях, розташованих далі на схід. Помішання форм спочатку виявляється в написанні о замість \ (слід пам'ятати, що тогочасні освічені автори намагалися уникнути позначення на письмі звуків и, й чи і на місці о, дотримуючись етимологічного правопису): гастрок (Памва Бер. 1627), здможъ (Полт. 1668, Пирят. 1683), також дикровАХ^ (Данил. 1776)
та ін. Лише для слова діброва існують значно давніші записи з буквою о (доврови ак. мн. — Гр. 1377, Перемишль; доБровд — Гр. 1445, Луцьк). Якщо то не є правописні помилки (в обох грамотах віднаходяться також форми з м), вони можуть бути вказівкою на протоукраїнську деназалізацію (dobrova ~ dobrova). Але ці форми так чи так не пояснюють пізнішого переходу до і, оскільки в цьому слові ніколи не було єра між Ъ і г. Отже, незалежно від того, чи існувала форма dobrova під давньоукраїнську
чи ранньосередньоукраїнську добу, сучасне українське слово діброва не могло з неї розвинутися й мусило викшталтуватися внаслідок  міждіалектних запозичень, як і решта форм з і на місці u та навпаки.