Лингвофорум

Простите, не хочется. На тему существуют тонны литературы. Количество теорий происхождения аканья приближается к десятку. Если Вам это интересно, посмотрите хотя бы статью http://aurinko25.schtuff.com/knjazev3_pdf.

Цитата: Евгений от мая 23, 2006, 21:13

Цитата: "andrewsiak" от
Вау, якi авторитетнi заяви! Евгенiю, а ви теж пишете дослiдницькi книжки з iсторичноi фонологii, коли так упевнено стверджуете, що це помилка?

Вы так уверены в моей неспособности это делать?

Точка зрения, которую Вы пересказали из книги Векслера, восходит к Шахматову. Борковский и Кузнецов ещё в 1964 году показали её ошибочность. Жаль, что до сих пор приходится видеть эти фантастические заявления.

А можна докази/спростування в студію?

Цитата: "andrewsiak" от
Вау, якi авторитетнi заяви! Евгенiю, а ви теж пишете дослiдницькi книжки з iсторичноi фонологii, коли так упевнено стверджуете, що це помилка?

Вы так уверены в моей неспособности это делать?

Точка зрения, которую Вы пересказали из книги Векслера, восходит к Шахматову. Борковский и Кузнецов ещё в 1964 году показали её ошибочность. Жаль, что до сих пор приходится видеть эти фантастические заявления.

Цитата: Евгений от мая 22, 2006, 20:58

Цитата: "andrewsiak" от
Як відомо, у праслов*янській мові існував довгий та короткий [å]. Короткий [å] давав зазвичай [о], а довгий [å] - [а]. Але Векслер пояснює, що в діалектах, що акали, короткий [å] дав [о] лише під наголосом, а у ненаголошеній позиції дав [а].

Это ошибка.

Вау, якi авторитетнi заяви! Евгенiю, а ви теж пишете дослiдницькi книжки з iсторичноi фонологii, коли так упевнено стверджуете, що це помилка?

Цитата: "andrewsiak" от
Як відомо, у праслов*янській мові існував довгий та короткий [å]. Короткий [å] давав зазвичай [о], а довгий [å] - [а]. Але Векслер пояснює, що в діалектах, що акали, короткий [å] дав [о] лише під наголосом, а у ненаголошеній позиції дав [а].

Это ошибка.

Щодо окання. А точніше акання.
Є точка зору (див. Пол Вэкслер "Гістарычная фаналогія беларускай мовы"), що акання - дуже давнє явище, що виникло ще до появи ділектів давньоруської мови. Тобто діалекти давньоруської мови від самого початку мали розрізнення за оканням-аканням.
Як відомо, у праслов*янській мові існував довгий та короткий [å]. Короткий [å] давав зазвичай [о], а довгий [å] - [а]. Але Векслер пояснює, що в діалектах, що акали, короткий [å] дав [о] лише під наголосом, а у ненаголошеній позиції дав [а].
Саме за цим принципом Внкслер протиставляє "кіеўска-палескія" діалекти "полацка-разанскім".

Ще з часів Київської Руси існувало дві мови руська (на основі місцевих діалектів) і принесена церковнослов*янська (на основі болгарських діалектів). Офіційна мова ВКЛ це була руська мова з домішками церковнослов*янської. Руську мову викиристовували не тільки на сучасних укр. і біл. землях, а й по всій території ВКЛ, навіть в Жеймятії та Латгалії. Щодо "окання": просто стандартом руської мови все ж були українську діалекти, зокрема підляські, волинські та наддніпрянські. Тому звідки походив Скороина не важливо.
Отде висновок ЦСМ і руська мова мають різну діалектну основи, тому схожі бути могли тільки до рівня загальнослов*янських слів.

Гмм.. оскільки мені відомо, то офіційно під час ВКЛ в українців та білорусів офіційною мовою вважалася одна - руська (русинська), яка на добу Скорини ще не відрізнялась від церковнослов'янської. То ж він (Скорина) і був першим, хто почав використовувати у своїх друкованих текстах лексику місцевого населення. Народився він у Полоцьку, яке містом є білоруським, та й майже половину життя мешкував він у Вільні (Вільнюс), де таксамо більша частина населення була того часу "білоруськомовною". Що стосується "окання", то, може, коли літературної білоруської мови ще не було створено, на південно-західній частині слов'янських земель ВКЛ (зокрема у Вільні) - "окали" таксамо, як і українці..

Не зовсім точно. На той час вже існувало освідомлення різниці між церковнослов*янською і руською (маю на увазі не сучасну російську) мовами. Доречі в перекладі Біблії Скорини  просліжуються якраз українські риси "окання" та перехід яті в і.

Незнаю, насколько текст можно считать староукраинским, т.к. в то время и в том регионе по большей части писали церковнословянским (называли руским, руським, русинским) языком. Первым вроде был Фрациск Скорина (Францыск/Францішак Скарына) (первый беларуский печатник), что в церковнословянском тексте для лучшего их понимания местным населением начал периодически использовать лексику говоров населения нынешней Беларуси.
Дякую за посилання..