Лингвофорум

Komarowka
Komarowka, ci "Komarowski rynok", - wieliki charczowy rynok w centry Mienska. Jon pracuje cztotydzień z 9.00 do 19. 00, okromię poniedziełka. Mienczanie wielmi lubięć ėty rynok, tomu tut zawsiédy mnogoludno. Symbolom Komarowki stała "Babka ź siemkami" na prystupkoch rynka - robota mienskogo skulptora Olega Kupryjanowa.

Moje baćki cztotydzień jeździęć na Komarowku, kab nabyć charczowyję produkty na ceły tydzień. Tut jéść charczowyję towary na luby gust: od syroj gorodniny do gotowych delikatesow. Raz jéść popyt, to jéść i proponowy. Na rynku niema samoobslugowywańia, ale jéść wietliwyję handlarki i handlary. Kożny z ich serdeczno zaproszaje nabyć swoj towar i, jak praviło, proponuje jego pokosztować. Zranku można swobodno pochodzić po rędoch i spokojno roźgledzieć mięstnyję ci mołocznyję wyroby. K południu narodu źbirajeć się wielmi mnogo i nieredko dowodzić się postojać w niewielikoj czarzie, kab nabyć wpodobany towar.
Na odkrytym rynku peredwsim prodajeć się gorodnina, zeleniwo i sadowina. Tut można wybrać kapustu bełokoczannuju, kwięcistuju, piekinskuju, brokoli, bulbu, buręczki, morkwu, cybulu, czesnok, pietruszku, krop. Osobliwo żwawo handel jabłykami, apelsynami, mandarynami, bananami, taksamo sychofruktami: orechami (greckimi, fundukom, arachisom), kuragoj, rozynkami, czernośliwom i ė.d.

Na zakrytym rynku handlujuć mięso-mołocznymi produktami i chlebobułocznymi wyrobami. Tut roźmieszczajuć się i firmiennyję kioski od roznych charczowych fabrik ci kombinatow. Nieredko jony ładzięć rosprodaż ci robięť skidki na niejkiję towary. I na odkrytych, i na zakrytych rędoch jéść bakalejnyję kropki, dzie można nabyć rys, makaronu, greczku, cukor roznostajnyję soki, gazowanyję napoji, pitnuju butylowanuju wodu, pryprawy.
Na Komarowku prichodzięć taksamo, kab połasować się swieżym peczywom: bułoczkami, pirożkami, pirożnymi, kieksami, torcikami i inszymi smakoćiami.

Komarovka
Komarovka, ti "Komarovski rynok", - veliki charčovy rynok v centri Menska. Jon pracuje čtotydeň z 9.00 do 19. 00, okromę ponedelka. Menčane veľmi ľubęť ėty rynok, tomu tut zavsédy mnogoľudno. Symbolom Komarovki stala "Babka z semkami" na pristupkoch rynka - robota menskogo skulptora Olega Kuprijanova.

Moje baťki čtotydeň jeźdęť na Komarovku, kab nabyť charčovyję produkty na cely tydeň. Tut jéśť charčovyję tovary na ľuby gust: od syroj gorodniny do gotovych dėlikatėsov. Raz jéśť popyt, to jéśť i proponovy. Na rynku nema samoobslugovyvaňia, ale jéśť vetlivyję handľarki i handľary. Kožny z ich sėrdėčno zaprošaje nabyť svoj tovar i, jak pravilo, proponuje jego pokoštovať. Zranku možna svobodno pochodiť po rędoch i spokojno roźgledeť męsnyję ti moločnyję vyroby. K poludňu narodu źbirajeť sę veľmi mnogo i neredko dovodiť sę postojať v nevelikoj čarze, kab nabyť vpodobany tovar.
Na odkrytym rynku peredvsim prodajeť sę gorodnina, zelenivo i sadovina. Tut možna vybrať kapustu belokočannuju, kvętistuju, pekinskuju, brokoli, buľbu, buręčki, morkvu, cybuľu, česnok, petrušku, krop. Osoblivo žvavo handėľ jablykami, apeľsinami, mandarinami, bananami, taksamo sychofruktami: orechami (greckimi, fundukom, arachisom), kuragoj, rozynkami, černoślivom i ė.d.

Na zakrytym rynku handľujuť męso-moločnymi produktami i chlebobuločnymi vyrobami. Tut roźmeščajuť sę i firmennyję kioski od roznych charčovych fabrik ti kombinatov. Neredko jony ladęť rosprodaž ti robęť skidki na nejkiję tovary. I na odkrytych, i na zakrytych rędoch jéśť bakalejnyję kropki, de možna nabyť ris, makaronu, grečku, cukor roznostajnyję soki, gazovanyję napoji, pitnuju butyľovanuju vodu, pripravy.
Na Komarovku prichodęť taksamo, kab polasovať sę svežim pečivom: buločkami, pirožkami, pirožnymi, keksami, tortikami i inšimi smakoťjami.

https://www.youtube.com/watch?v=_SrSTE1cXMQ&ab_channel=%D0%92%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%85-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B5%D0%BA%D1%82technoUp%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D0%B5%D1%8F%D0%A1%D0%B0%D0%BC%D1%83%D1%81%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87%D0%B0

Kołychanka

Доўгі дзень,
Цёплы дзень
Адплывае за аблокі.
Сіні цень,
Сонны цень
Адпаўзае ў кут далёкі.
Збеглі зайкі ўсе ў лясы.
Змоўклі птушак галасы.
І буслы ў гняздо схавалі
Свае доўгія насы.

Dołgi dzień,
Ciêpły dzień
Odpływaje za obłoki.
Sini cień,
Sonny cień
Odpołzaje w kut dalêki.
Źbiegli zajki wsie w lesy.
Zmołkli ptuszek gołosy.
I busły w gniezdo schowali
Swoje dołgija nosy.

Прыпеў: Баю-бай, баю-бай,
Вачаняты закрывай.
Баю-бай, баю-бай,
Вачаняты закрывай.

Prypiew: Baju-baj, baju-baj,
Óczenęty zakrywaj.
Baju-baj, baju-baj,
Óczenęty zakrywaj.

2. Пакрысе
На расе
Патухаюць зоркі-сплюшкі.
Гулі ўсе,
Казкі ўсе
Пахаваны пад падушкі.
Спяць і мышкі, і стрыжы,
Спяць машыны ў гаражы.
Ты так сама
Каля мамы
Ціха-ціхенька ляжы.

Pokrysie
Na rosie
Potuchajuć zorki-spluszki.
Guli wsie,
Kazki wsie
Pochowany pod poduszki.
Śpięć i myszki, i stryży,
Śpięć maszyny w garaży.
Ty taksamo
Kola mamy
Cicho-cicheńko leży.

Прыпеў: Баю-бай, баю-бай,
Вачаняты закрывай.
Баю-бай, баю-бай,
Вачаняты закрывай.

Prypiew: Baju-baj, baju-baj,
Óczenęty zakrywaj.
Baju-baj, baju-baj,
Óczenęty zakrywaj.

ХЛОПЧИК, ЯКІ ВЫЖИВ

Містэр и місіс Дурслі жилі на Крушиновой у́ліци в доме нумэр четыри и вельмі гонорилі ся тым, што єны, на щасте, абсолютно нормальныє люді. Ніхто в житьи б не поверив, што в такой сем'і може одбыть ся нешто дівное и загадковое, бо хто-хто, а єны не стануть терпеть аніякого глупства.

Містэр Дурслі працовав дыректором фірмы «Гранінгс», якая займала ся выробом дрилєв. Гэто быв велізны, товсматы мужчина, омаль што без шиі, затое з густымі у́самі. А місіс Дурслі была худой блондінкой з довгой шиєй, вдвоя довжейшей за звычайную, и гэто єй вельмі допомогало, бо єна бавіла шмат часу, подгледаючи за суседямі през плот. У Дурслєв быв сын, якого звали Дадлі, — на их думку, самое цудовное дітятко на свете.

Дурслі мелі всє, што хотелі, однак у их быв одін сэкрет, и больш за всє на свете єны боялі ся, што нехто его розкрые. Єны б не вынеслі, колі б хто-небудь дознав ся про Потэров. Місіс Потэр была сєстрой місіс Дурслі, але єны не бачилі ся вжє неколькі годов. Насамреч місіс Дурслі робіла выгляд, што у єе во́гуле нема сєстры, бо тая и ейны нікчемны муж былі настолькі недурслевымі, наколькі гэто можно уявіть. Што скажуть суседі, колі Потэри з'явять ся на Крушиновой у́ліци, — гэтая думка страшно полохала Дурслєв. Єны ведалі, што у Потэров таксамо єсть сын, але ні разу его не бачилі. Гэты хлопчик быв єще одной причиной тримать ся подалей од Потэров: Дурслі не хотелі, каб их Дадлі водів ся з гэткімі детьмі.

Колі містэр и місіс Дурслі прочнулі ся той самой сумной и шерой раніцей овторка, в які починаеть ся наша гістория, нічєго, навэт хмарное небо, не предказывало дівных и таємнічих речев, якіє невзабаве здарать ся по всєй краіне. Містэр Дурслі мурлыкав нешто собе под нос, покуль выбірав черговы нудны гальштук на працу, а місіс Дурслі радостно переказывала плєткі, намогаючи ся усодіть Дадлі, які истэрично кричав, на его высокое креселко.

Ніхто з их не зауважив велікой шерой кугаковкі, якая пролетела повз окно.
В о́сем тридсять містэр Дурслі взяв портфэль, чмокнув місіс Дурслі в щєку и поспробовав поцеловать на розвітанье Дадлі, але промахнув ся, бо у сына почав ся приступ гневу, и єн роскідывав по стенах кашу.

— От гореза, — хіхікнув містэр Дурслі, выходячи на двор.

Єн сев в машину и од'ехав од дома нумэр четыри.

Вжє на рогу у́ліцы єн зауважив першую прикмету чєгось-ті незвычайного — котку, якая выу́чала нейкую мапу. Спочатку містэр Дурслі навэт не усведомів, што менавіто єн убачив, и тому обернув ся, каб погледеть єще раз. На рогу Крушиновой у́ліцы стояла полосатая котка, але побоч ніякой мапы не было. Як єн мог до такого доуметь ся? Ведомо, гэто гульня светла и теню. Містэр Дурслі проміргав ся и уторопів ся в котку. Котка таксамо погледела на містэра Дурслі. И покуль єн поворочивав за рог, то всє єще назірав єе в люстэрку. Тепер єна читала шильду з назвой «Крушиновая у́ліца» — не, безумовно, єна просто гледела на шильду. Коты не умеють читать ні шильдов, ні мапов. Містэр Дурслі стрепенув ся и выкінув котку з головы. Под'язджаючи до города, єн ужє думав толькі про тое, наколькі буйную партыю дрилєв єму удасть ся продать сєгоння.

Але як толькі єн заехав в город, дрилі з єго головы вытесніло нешто иншее. Стоячи в звычайным ранішнім затори, єн зауважив нао́кол множство дівно опрянутых людей. Людей в мантыях. Містэр Дурслі терпеть не мог, колі люді носілі смешную о́прятку — все гэтыє молодєжныє прикіды! І о́сь тобе — черговая идыєтская мода. Єн поляпав по стырне, и єго погляд спынів ся на гэтых діваках. Єны стоялі побоч и всхвалевано перешептывалі ся. Містэр Дурслі з обуреньем зауважив, што некоторыє з их — зусім не молодь. У́нь той мужчина, мабыть, старейши за єго, а начепів на себе смарагдово-зелєную мантыю! Якое нахабство! Але тут єму вспало на думку, што гэто, мабыть, просто дурацкіє фокусы — відоо́чно, тыя дівакі всєго толькі збірають на нешто гроши... Безумовно, так єно и єсть. Затор почав розсмоктывать ся, през пару хвілінов містэр Дурслі приехав на стоянку фірмы «Гранінгс», и єго думкі вернулі ся до дрилєв.

Містэр Дурслі завсєды седев в своім кабінэте на десятым поверсе спіной до окна. Колі б не гэто, засерєдіть ся на дрилях єму было б не так и лєгко. Єн не бачив совов, якіє лєталі серєд белого дня, а люді на у́ліци бачилі: єны показывалі на их пальцамі и назіралі, розкрывши роты, як по-над головамі одна за одной проносілі ся птушкі. Догэтуль большесть не бачила совов навэт вночи. Однак у містэра Дурслі была абсолютно нормальная, безсовная раніца. Єн накричав на пятерых супрацовніков, зробів неколькі надзвычай важных тэлефонных звонков и єще крыху полаяв ся. Єн быв в гумори аж до самого обеду, а потым вырешив розмять ногі и пройсті ся в пекарню на тым боку у́ліцы по булочку.

Єн вжє цалком забыв ся на людей у мантыях, як раптом по дорозе наткнув ся на громаду такіх діваков. Єн злостно погледев на их и неведомо чєму одчув неспокой. Гэтая група таксамо всхвалевано перешептывала ся, але скарбонкі для збору грошей ніде не было. А вертаючи ся назад з велікім пончиком в пакунку, єн выхопів неколькі слов з розмовы.

— ...Потэры, меновіто так... так мне сказалі...

— ...так, их сын Гари...

Містэр Дурслі знерухомев. Єго опановав страх. Єн озірнув ся на гэтых діваков, бытсем хотев им нешто сказать, але передумав и змовчав.
Єн имкліво перейшєв у́ліцу, поспешав в офіс, гаркнув сэкретарци, каб єго не турбовалі, схопів тэлефон и омаль набрав хатні нумэр, ды раптом передумав. Єн поклав слуховку и в роздуме пригладів у́сы... Не, нейкое абы-што. Потэры — не такое и редкое прозвіще. Єн быв упэвнены, што єсть куча Потэров, сына якіх зовуть Гари. Колі на тое пойшло, єн вжє во́гуле сумневав ся, ті соправды єго племенніка зовуть Гари. Єн же єго ніколі не бачив. Єго моглі звать Гарві. Ті Гарольд. Не варто турбовать жєнку: любая згадка про сєстру завсєды так єе засмучало. Єн єе не віноватів — колі б у єго была такая сєстра... Але всє одно, гэтыє люді в мантыях...

Иван Франко
Каменяры

Я дивны бачив сон. Передо мной нибыто
В пустэльной дикосьти безьмежное плато
И я, сталєвым ланцугом обвиты,
Стою под скальной стромою з граниту,
А далей тысячи таких, як я, братов.

Чоло во всих журбой життя взорано,
И у кожного в о́чах горить любови жар,
И на руках во всих гадюками кайданы,
И плечи кожного додолу позгинаны,
Бо нейки страшны всих гнете тяжар.

В руках у кожного тяжки железны молот,
И зьверху - клич до нас, перуном над земльой:
«Дьовбите гэты утєс! Нехай сьпекота и холод
Не спынять вас! Выносьте працу, смагу и голод,
Бо ВАМ призначено скришить в друз скаллє».

И все мы як один взнесли вгору руки,
И безьлич молотов об камень загуло,
И пырскали в боки мильйоны каменюков,
Бо зь силой роспачи и зь силой нашой мук
Раз-пораз мы дьовбли в каменное чоло.

Як водоспаду рык, як кров и гром навалы,
Так молоты гримели раз в раз.
По пяди пядь обшар мы здобывали,
Хоть не одного з нас глыжи каменовали, -
Мы ишли далей. И што спынило б нас?

И кожны ведав з нас, што славы нам не буде,
Ни памяти за кров, як збуриться гора,
Што аж тоды дорогой гэтой пойдуть люди,
Як мы проб'єм ее, своим життєм обудим
И костки наши тут перетворяться в прах.

Ды и не просили мы у людей славутой доли,
Бо кров героєв в сэрци нашим не горить.
Не, путы мы - своєй обрали доброй вольой,
Невольники, рабы одной-одиной воли
И поступу людей - хиба каменяры.

И всє ж мы верили, што гэтыми руками
Розтрушчим мы гранит одвечных мєртвых стром,
Што властною кривєй и властными коьстями
В граните шлях змуруем и за нами
В сьвет прийде новы день и новое добро.

И ведали, што там, в дальним нейким сьвете,
Яки мы кинули для каторги своєй,
За нами слєзы ллють матули, жєнки и дети,
Што вороги и сябры клянуть по всим сусьвете
И нас, и наш намер, и наш неровны бой.

Мы гэто ведали. Душа не раз болела,
И сэрце рвалося, и груди жаль сьтискав.
Ды не спынили нас ни жаль, ни муки тела,
Ни брех каменевержцев ошалелых,
А молота нихто з руки не выпускав.

Мы идем. Святая думка нас еднае
В громаду одну, а молоты в руках.
Хай проклинають нас, хай сьвет нас забывае!
Мы - камнебойцы. Правде мы шляхи ровняем,
И прийде шчасьте всих по наших косьтяках.

1978

Дейны и дейсны
Дейны и дейсны — два белорускиє приметники, при уживанни яких часом помыляються: блытають значенни. Хотелося б пересьтерегчи од помылки, припомнить, яки ж сэнс стоить за кожным з помянєных словов.
Фактычно дейны — гэты той, для якого характэрная дейносьть. Коли кажем, што нейки чоловек дейны, маем на думци, што єн актывны, энэргичны, яго характэризуе дейносьть. За опошниє десятигодди приметник дейны поширився в мове: регулярно уживаеться тепер на месци традыцийной в советскую пору формы деючи. Мы говорим про дейное законодавство, дейную армию, нареште, про дейных особов в п'есе. О́сь же, ешче раз, дейны — той, хто просто дее, функционуе, бывае, з эфэктом, а бывае, и безь его.
Тым часом дейсны — гэто ужє не просто той, якого характэризуе дейносьть, дейсны — той, яки обовязково дее эфэктывно, плєнно. Можем сказать: дейсныє срєдки, дейсная програма, коли гэтыє срєдки ти програма дають реальны выник, актывно вплывають на нешто.
Всє тут вельми просто. Запомнем раз и назавсєды: дейны удел, дейны закон, дейная особа, але — подкресьливаючи эфэктывносьть — дейсныє заходы, дейсны способ, дейсныє леки. 

Вариант с нетаким изобилии мягких знаков

Єсть діцем, не єсть клопотом
Одін з слухачов в лісте на "Свободу" виказав сумнев в правільності, белорускості виказніка, в складе якого — службовое слово єсть і назовнік в форме творного склону. На думку автора ліста, белорускую мову невечать такіє скази, як "увага Заходу до справи політвязнєв не єсть часовой акциєй; Белорусь єсть проблемним дітем Эвропи".
Здаеться, наш слухач не ведае, што покритикованиє ім форми — не новіна в белоруской мове. О́сь, до прикладу, колькі ілюстрациєв з помніков старобелоруского пісменства (XV — XVI стст.): всему злому причиною естъ пыха; фундаментом и головою всехъ цнот есть любов; мы убачили, иж то есть шкодою, а не пожитъкомъ господарини. Треба признать, што в старобелорускую пору конструкция з звязкі єсть і назовніка в творним склоне выкоростовивалася доволі часто. Што до походження гэтой конструкциі, тут меркованні гісториков мовы розниє: одни лічаць, што названиє форми обумовлениє польскім впливом, другіє схіляються до думкі, што конструкция могла розвіться беспосерэдне на белорускім грунте.
В белоруской літэратурной мове советского часу форми накшталт гэто єсть причиною практично не уживаліся. Тому для многіх людей, причим далєко не толькі тих з пасівнимі ведамі белоруское мови, але і для часткі активних носбітов мови, такіє форми сєння незвыклиє. Затое звиклая виказніковая конструкция, де на месци єсть виступае слово з'являеться: наприклад, гэто з'являеться причиною. Нема сумневу, такая конструкция з звязкою з'являеться не носіць в белоруской мове традицийного характэру: ена замацовалася в XX ст. як винік освоення російской конструкциі з звязкою являться і назовніком в форме творного склону.
Думаю, нам треба частей вибірать типовую для аутэнтичное белоруское мови виказніковую конструкцию, в якой звязка попросту опускаеться, ее нема, і выказнік уживаеться або в форме назовного склону, або творного. Памятаете Купалов верш "Спадчина"? Назовнік ужити там якраз в творним склоне, а звязка опушченая:    "... поміж своіх і чужаков ена мне лаской матчиной".
Звязка в виказніку надае сказу кніжності. Ті не варто частей опускать звязку? Натурально гучать приведениє нашим слухачом скази, колі мы просто опустім звязку: "Увага Заходу до справи політвязнєв — не часовая акция; Белорусь — проблемное дітя Эвропи".
Такім порядком, не боймося конструкциі з словом єсть, але не злоуживаймо єю. Часом варто сказать простей.

Єсьть діцем, не єсьть клопотом
Одін з слухачов в лісьте на "Свободу" виказав сумнев в правільносьті, белорускосьті виказьніка, в складе якого — службовое слово єсьть і назовнік в форме творного склону. На думку автора ліста, белорускую мову невечать такіє скази, як "увага Заходу до справи політвязьнєв не єсьть часовой акциєй; Белорусь єсьть проблемним дітем Эвропи".
Здаеться, наш слухач не ведае, што покритикованиє ім форми — не новіна в белоруской мове. О́сь, до прикладу, колькі ілюстрациєв з помніков старобелоруского пісьменства (XV — XVI стст.): всему злому причиною естъ пыха; фундаментом и головою всехъ цнот есть любов; мы убачили, иж то есть шкодою, а не пожитъкомъ господарини. Треба признать, што в старобелорускую пору конструкция зь зьвязкі єсьть і назовніка в творним склоне выкоростовивалася доволі часто. Што до походження гэто конструкциі, тут меркованні гісториков мовы розниє: одни лічаць, што названиє форми обумовлениє польскім впливом, другіє схіляються до думкі, што конструкция могла розьвіться беспосерэдне на белорускім грунте.
В белоруской літэратурной мове советского часу формы накшталт гэто єсьть причиною практично не уживаліся. Тому для многіх людей, причим далєко не толькі тих з пасівнимі ведамі белоруское мови, але й для часткі активних носьбітов мови, такіє форми сьогоння незвыклиє. Затое звиклая виказьніковая конструкция, де на месци єсьть виступае слово зьявляеться: наприклад, гэто зьявляеться причиною. Нема сумневу, такая конструкция зь зьвязкою зьявляеться не носіць в белоруской мове традицийного характэру: ена замацовалася в XX ст. як винік освоення російской конструкциі зь зьвязкою являться і назовніком в форме творного склону.
Думаю, нам треба часьтей вибірать типовую для аутэнтичное белоруское мовы виказьніковую конструкцию, в якой зьвязка попросту опускаеться, ее нема, і выказьнік уживаеться або в форме назовного склону, або творного. Памятаете Купалов верш "Спадчина"? Назовнік ужити там якраз в творним склоне, а зьвязка опушченая:    "... поміж своіх і чужаков ена мне лаской матчиной".
Зьвязка в виказьніку надае сказу кніжносьті. Ті не варто часьтей опускать зьвязку? Натурально гучать приведениє нашим слухачом скази, колі мы просто опусьтім зьвязку: "Увага Заходу до справи політвязьнєв — не часовая акция; Белорусь — проблемное дітя Эвропы".
Такім порядком, не боймося конструкциі з словом єсьть, але не злоуживаймо єю. Часом варто сказать просьтей.

Dalej używaćmu urywki z knigi Juresia Buszlakowa "ŻYWAJA MOWA", adaptowanym alfabetem

Dogledać dzicię, rośliny; doględ dzicięci, roślin

Ci może być, każuczy po-biełorusku, dogled za niekim ci nieczym? Soprawdy, zusim nieredko w nas goworęć i piszuć, naprykład, pro doględ za dziciem albo doględ za wazonami — skorystowywajuć tym samym konstrukcju z prynazownikem za pry słowie doględ.

Obodwa hetyja nazowniki — i częściejszy w literaturnym mowleńi doględ — od dogledać. Pry dziejesłowie dogledać zależny nazownik zawsiêdy stoić w formie rodnogo skłonu: dogledać dzicię, dogledać chworogo, dogledać wołosy abo, skażem, dogledać wazony. Charakter suwięzi pomiż słowami zastajeć się taki samy, koli na miescy dziejesłowa dogledać wytworny od jogo doględ. Po-biełorusku treba skazać: doględ (kogo?) dzicięci, pacjenta, doględ (czogo?) ruk, twaru, wołosow, skury, doględ roślin, wazonow. Takim czynem, prynazownika za pry słowie doględ nie powinno być, jon niepotrebny, jogo źjawleńie tut — heto wynik kalkowańia moskalskoj konstrukci z słowem уход.

Nie kalkujmo! Jeszcze raz ilustruju gramatyczno prawilnoje używańie — kab my z wami nie pomylali się: dogledajem dzieciej, siemiejnikow, blizkich ludziej, dogledajem swoju gospodarku, znachodzim czas na doględ dzicięci, doględ chworogo, otrymliwajem groszowuju dopomogu dla doględu dzieciej, nie zabywajem się na doględ cieła, zajmajem się doględem kwietek.

«Гары Потэр і Таемная зала» (англ.: Harry Potter and the Chamber of Secrets) — другі раман з серыі пра Гары Потэра,
напісанай Джаан Роўлінг. Раман апавядае пра другі год Гары Потэра, маладога чараўніка, у школе вядзьмарства і чараўніцтва
«Хогвартс». Неўзабаве па прыездзе ў школу на сценах яе калідораў пачынаюць з'яўляцца дзіўныя надпісы, што «таемная зала»
адчынена, а «спадчыннік Слізэрына» мае намер забіць усіх навучэнцаў, якія не з'яўляюцца выхадцамі з сямей чыстакроўных
чараўнікоў. За гэтымі пагрозамі пачынаюцца напады, пасля якіх вучні «камянеюць». На працягу ўсяго года, Гары і яго сябры
Рон Уізлі і Герміёна Грэйнджэр расследуюць гэтыя напады.

«Harry Potter i Tajemnaja sala» (angiel.: Harry Potter and the Chamber of Secrets) — drugi roman z serii pro Harry Pottera,
napisanoj Joanne Rowling. Roman opowiedaje pro drugi god Harry Pottera, mołodogo czarownika, w szkole wiedźmarstwa j czarownictwa
«Hogwarts». Niewzabawie po pryjeździe w szkołu na ścienoch jeje kolidorow poczynajuć źjawlać się dziwnyja nadpisy, czto «tajemnaja sala»
odczyniena, a «spadczyńik Slytherina» maje namier zabić wsich naúczencow, jakija nie źjawlajuć się wychodcami ź siemiej czystokrownych
czarownikow. Za hetymi pogrozami poczynajuć się napady, pośla jakich úczni «kamieniejuć». Na procięguu wsiogo godu, Harry i jogo siabry
Ron Weasley i Hermione Granger roźśledujuć hetyja napady.