Лингвофорум

Цитата: Python от мая 29, 2021, 15:53
1нший вар1ант — зам1нити «І» на 1. Виникаэ спокуса зам1нити на «1» також 1 «Ї»

Таке часто робили на друкарських машинках на початку незалежності.

Цитата: Python от февраля  8, 2021, 12:36
У наш час російська абетка (як і латинська) для української мови може мати лише одну причину для використання: технічні обмеження.

Але навыть ы тоды простыше друкувати украънсько-росыйським транскладом, аныж передавати фонетику. Проблемою э лише висока частота лытери «І», на мысцы якоъ вилазитиме «Ы», що недуже гарно. «Є» та «Ї» не надто частотны, «Э» як замына «Є» ыдеально пыдходить, з твердим знаком «Ъ» у ролы «Ї» ситуацыя гырша.

1нший вар1ант — зам1нити «І» на 1. Виникаэ спокуса зам1нити на «1» також 1 «Ї» — зрештою, випадк1в, коли р1зниця м1ж ними зм1стотворча, не так вже й багато (лише 1ду), зате твердий знак не лякатиме нас сво1м виглядом. Тод1 эдиною рос1йською л1терою в ц1й систем1 лишаэться «Э».

Обидва варiанти, наведенi вище, програють в естетицi — якийсь бiльше, якийсь менше. Проте, на бiльшостi комп'ютерiв э англiйська розкладка — латинська «I» на роль «І» та «Ї» пiдходить краще, нiж одиниця, а ii вiдмiнностiвiд кириличноi «I» невидимi в бiльшостi шрифтiв. Читаючи такий текст, ви, можливо, й не помiтите, що його було набрано без украiнськоi розкладки

Цитата: Валентин Н от февраля 19, 2021, 18:41
Є-Ⰵ, Е-?

Логічніше взяти Ⰵ для Е як більш частого. В принципі, можна не відрізняти Є від Е графічно — це створить більше незручностей, ніж нерозрізнення Г/Ґ, але менше, ніж нерозрізнення И/І/Ї.

Цитата: Валентин Н от февраля 19, 2021, 18:41
ДЖ-?

Можна взяти Ⰼ (якщо тільки її не перепристосували для передачі Ґ — тоді Ⰼ=Ґ, ⰄⰆ=Д͡Ж).

Цитата: Валентин Н от февраля 19, 2021, 18:41
Я — наверно Ⱗ (малый ётированный юс по этимологии).

Якщо Ⱑ не задіяно для передачі рефлексів ятя, то можна зробити Ⱑ=Я.

Цитата: Paul Berg от февраля 19, 2021, 19:09
Ящо були фонетичні розбіжності, то це вже не етимологічний правопис. 

Ідеал етимологічного правопису — інтердіалектність. Якщо в одних діалектах це були різні фонеми, а в інших злилися в одну, то передача цього розрізнення відповідно до історичного написання цілком вкладалась у принципи етимологічного запису. Відтворювати цю різницю при вимові чи не відтворювати — залежить від варіанту вимови конкретного мовця, етимологічний правопис не вимагає ні розрізняти їх усно, ні не розрізняти — він лише дає спосіб ці історично різні фонеми позначити письмово. Так само й фонетична різниця між Ѣ та Ô: десь у південно-східних говорах вона зникла остаточно, десь збереглася в частині випадків, а на Закарпатті чи Поліссі це й зовсім різні фонеми могли бути — етимологічний запис лишався придатним для всіх можливих варіантів.

Цитата: Python от февраля 19, 2021, 13:43
Необов'язково, зважаючи на відмінності тамтешніх діалектів від середньонаддніпрянського говору. Якщо, наприклад, у «Русалці Дністровій» (правопис якої був фонетичним) графічно розрізнялися Ў (на місці В<Л) та В (в решті випадків, як у складовій, так і в нескладовій позиції), це може вказувати на фонетичні розбіжності між В-подібними звуками різного походження. Таким чином, розрізнення -въ та -лъ в етимологічних правописах могло відповідати цій різниці. У самого Максимовича, до речі, цього розрізнення ще не було — скрізь писалось В відповідно до наддніпрянської фонетики.

Ящо були фонетичні розбіжності, то це вже не етимологічний правопис. 

А глаголицу кто-нибудь пытался приспособить? Там есть 4 разных И: ⰫⰉⰊⰋ, можно раскидать
Ї-Ⰹ, I-Ⰺ, Й-Ⰻ, И-Ⱛ, есть ДЗ-Ⰷ, Ё-Ⱖ, Є-Ⰵ, Е-? ДЖ-?, Я — наверно Ⱗ (малый ётированный юс по этимологии).

Цитата: Paul Berg от февраля 10, 2021, 17:52
Такі речі як -іє, -лъ, -сскій були радше ознакою штучного язичія

Необов'язково, зважаючи на відмінності тамтешніх діалектів від середньонаддніпрянського говору. Якщо, наприклад, у «Русалці Дністровій» (правопис якої був фонетичним) графічно розрізнялися Ў (на місці В<Л) та В (в решті випадків, як у складовій, так і в нескладовій позиції), це може вказувати на фонетичні розбіжності між В-подібними звуками різного походження. Таким чином, розрізнення -въ та -лъ в етимологічних правописах могло відповідати цій різниці. У самого Максимовича, до речі, цього розрізнення ще не було — скрізь писалось В відповідно до наддніпрянської фонетики.

В реальності в тих же галицьких граматиках вживалось житє, одинацять, що, руській, здоровлє. Тобто, поза відображенням и-, ікавізму — переважно максимовичівкою фонетично все писалось. Навіть розрізнення е/є на Галичині закріпилось на пів століття раніше, ніж на Україні.
Такі речі як -іє, -лъ, -сскій були радше ознакою штучного язичія, тобто також відмежовувалися і від "простонародної вимови".

Ну, так — будь-який правопис, контактуючи з реальною мовою, вбирає певні її риси — від етимологічного принципу неминуче виникатимуть відхилення на користь фактичної вимови в тих випадках, де він нечітко описаний. Максимович орієнтувався на мову Наддніпрянщини й не враховував особливостей того діалекту, який відобразився в даному прикладі — по великому рахунку, чітко виписаним був лише запис ікавізованих голосних у корені, в решті випадків у правописах цього типу спостерігалися хитання між етимологією та фонетикою — десь етимологічний принцип застосовувався ширше, десь вужче. Що, знову ж, не слід плутати з лексичним розходженням між літературною та розмовною мовою Галичини (слова на -Сіє замість слів на -ССя — скоріш прояв етимологічного запису, ніж лексики; зрештою, і фонетичний запис таких слів теж коливався — «життя», «житя», «життє», «житє» та ін. — сучасна норма зупинилась лише на одному з можливих варіантів запису вимови одного з діалектів).

Так само й фонетичний правопис назразок сучасного українського в ряді випадків демонструє ознаки етимологічного («шістдесят», а не «шіздисят» чи «шиїсят», «братський», а не «брацький» тощо). Ідеал — чи етимологічни, чи фонетичний — недосяжний: етимологічний правопис неминуче зазнаватиме впливу фактичної вимови, фонетичний зможе точно відобразити вимову щонайбільше якогось одного діалекту, а з часом втратить зв'язок і з ним, коли усна мова зміниться.