Лингвофорум

ЦитироватьПОЗІ́Р, зору, чол., діал.

1. Погляд. На Ватю несподівано впав м'який, щирий, кохаючий позір очей (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 178); Коли її втомлений погляд.. черкнув мій позір, мене покинула втома (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 20).
♦ Давати позір на кого—що і без додатка — назирати, наглядати за ким-, чим-небудь. Просив [Герман] його давати позір на Готліба, щоби вчився і привикав до порядку (Іван Франко, V, 1951, 287); — Я йду в село, Сандо, — сказала [мати]. — Давай позір на хату, щоб нічо [нічого] не пропало (Ольга Кобилянська, III, 1956, 485); Війт з війтихою ходили понадвір'ю і давали позір, аби вояки їх не спалили (Марко Черемшина, Тв., 1960, 142); Для позору — те саме, що Про [людське (чуже і т. ін.)] око (див. око 1). Поцілував старий Марусяк сина, благословив і пішов на Косів: купити що для позору.., аби не будити підозрінь (Гнат Хоткевич, II, 1966, 241); [І] на позір немає — зовсім немає. І на позір немає кавунів, а сіяв густо (Словник Грінченка); На перший позір — те саме, що На перший погляд (див. перший). Перша увійшла доня, а за нею він. Змінився, на перший позір, не дуже (Ольга Кобилянська, I, 1956, 202); На позір: а) з першого враження. До розбудження гордості в його душі причинилося богато [багато] малих і на позір невинних обстоятельств [обставин] (Іван Франко, VIII, 1952, 229); б) напоказ. З відчинених дверей на подвір'я падало світло, і ми вчотирьох стояли, наче навмисне, на позір людям, які — хто злякано, а хто здивовано — видивлялись на нас (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 19).

2. Вигляд. Високі, стрімкі береги тухольської кітловини покриті були темним смерековим лісом, що надавав самій долині позір ще більшого заглиблення і якоїсь пустинної тиші та відрубності від усього світу (Іван Франко, VI, 1951, 22).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 817.

А можна не за кізяки, а до лампачу.

А слова такі: "на позір" що я розумію як "на погляд"
позірний = кажущийся, мнимый; іспанською - aparente
на по́зір си́льний = кажущийся сильным
"на погляд" мені уявляється помилкою.

"годен"/"не годен" що я розумію як "здібний", "спроможний", або просто "може"
годен = достойний, підходящий, спроможний ...

та "тожсамість" що я розумію як "самототожність"
Що таке "самототожність" я взагалі не знаю.
тожсамість = не тотожність. а ... - тожсамість особи, тожсамість старовинних наймень ...

Краще б контексти, бо українська така підступна.

Цитата: Цитатель от мая  1, 2017, 12:41
а эффект при чтении какой получается? комический или впечатление полной неграмотности?

Враження неграмотності немає, звичайно. Автори, либонь, лічать на якийсь комічний ефект. Але я геть не розумію цього. Це для мене дебілізм. І стид пробирає. За національну інтелігенцію.

а эффект при чтении какой получается? комический или впечатление полной неграмотности?

Прочитав листування Забужко і Шевельова 1992-2002. Сучасні українські інтелігенти так само пересипають свою мову російськими словами, записаними українським алфавітом (чи вимовленими ні по-українськи, ні по-російськи). Бридота ще та. Шо за, прости господи, «традиція» така дурна?..

Цитата: Nekto от марта  5, 2008, 09:00
Нічого не скажу, бо не читав.
А варто її прочитати?

Варто, мене вразило її дослідження творчості Лесі Українки книга "Notre Dam d'Ukraine Українка у полоні міфологій"

Нічого не скажу, бо не читав.
А варто її прочитати?

Цитата: "ou77" от
З другої сторону

З іншого боку...

Дуже поважаю сучасну письменницю Оксану Забужко, за її нові красиві ідеї, цікавий, новий стиль викладання думок.

З другої сторону не можу сказати, що її мова є чимось не звичним, сказати іншими словами, стандартна українська літературна мова. І тільки кілька слів кожний раз коли читаю її твори в моїй голові не вписуються в систему мови.

А слова такі: "на позір" що я розумію як "на погляд",
"годен"/"не годен" що я розумію як "здібний", "спроможний", або просто "може"
та "тожсамість" що я розумію як "самототожність"

Які ваші враження, як ви відчуваєте себе читаючи Оксану Забужко?