Лингвофорум

От для чого ці фантазії і натягування?
Заповідати то заповідати.
А отримувати то отримувати.
Але ні слово заповідь ні слово отримання не означають спадщину,
Хоча спадщину можна і заповідати і можна отримувати.
Мені цікаво, а яка користь від такого придумування?

Так Шевченко цих ваших словників не читав.
А якщо їх почитати, ще й трохи притягти за вуха етимологію, то неважко вивести «заповідь» як «спадщину» від:

ЦитироватьЗАПОВІДАТИ, аю, аєш, недок., ЗАПОВІСТИ, їм, іси, док., перех.
1.   Висловлювати свою передсмертну волю. — Зятечку мій милий! ..От же твоя хусточка сватаная! Маруся без тебе усе її біля серця носила, а, вмираючи, заповідала причепити її тобі, як будуть її ховати... (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 95); [Олекса:] Сестро, як умру я, то заповідаю тобі — скажи, нехай поховають мене у чистому полі, на нашій Україні (Степан Васильченко, III, 1960, 48); Вмираючи, отець заповідав, Щоб чесно жив і правду ніс, як зброю (Степан Крижанівський, Срібне весілля, 1957, 99);
//  Залишати що-небудь комусь після своєї смерті у спадок. [Ернест:] Тітка заповіла мені дім (Іван Франко, VI, 1951, 294); Земля в СРСР є державною власністю, тобто всенародним добром. Ніхто не може її ні продавати, ні купувати, ні дарувати, ні заповідати, ні здавати в оренду (Колгоспна виробнича енциклопедія, I, 1956, 459)

.................................
http://sum.in.ua/s/zapovidaty


А який сенс вкладаєте Ви в це слово в контексті вірша? Невже словниковий:

ЦитироватьЗА́ПОВІДЬ, і, жін.
1. рел. Біблійний або євангельський вислів-наказ, вислів-повчання морально-побутового характеру. [Анзорге:]Тепер пани не вірують ні в бога, ні в чорта. Заповіді забули, кари не бояться (Леся Українка, IV, 1954, 220); У писаннях святих отців церкви шукав [Аркадій] витлумачення п'ятої заповіді божої (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 25).
2. перен. Суворе правило поведінки, неухильний обов'язок. «Хто не працює, той нехай не їсть», — ось практична заповідь соціалізму (Ленін, 26, 1951, 370); Заповіддю воїнської доблесті було — захищай товариша, грудьми закривай його (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 367).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 269.

http://sum.in.ua/s/zapovidj

Не можна так просто вигадувати значення слова.
Первинна завжди етимологія. Далі можлива зміна значення, але за якоюсь логікою.
Наприклад, доля то результат ділення.
Кому що вділили.

А заповідь так само як і відповідь від слова повісти.
http://sum.in.ua/s/povidaty
Заповіт також від слова повісти, але заповіт то не спадщина.
А заповідь тим більше.

Я вважаю що «заповідь» це «спадщина».
Є інші варіанти  "перекладу"?

Цитата: Python от марта 31, 2019, 13:15

Цитата: Волод от марта 30, 2019, 16:11
але вважаю,
що в тих віршах, які я навів, доля - характер.

Тобто, в першому вірші Шевченко жаліється на власну безхарактерність? Та й у другому цей його «характер» бере на себе якісь невластиві функції.

Доля (судьба) це шлях, дао , по ній йдуть, а Шевченко з нею йде.

ЦитироватьМій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава — заповідь моя.

Цитата: oveka от марта 31, 2019, 14:39
.....................
Тут знову ж таки йдеться про долю, не про вдачу.
Бог дає долю людині. Шевченко не хоче з трьох "ніякої". І коли Бог не дає "доброї", то нехай дасть хоча б "злої". Але не "ніякої"!!!
Про вдачу не йдеться, вдачі не просять. Просять долі,а випадає планида.
Скачи, бабо, хоч задом, хоч передом, а діла підуть своїм чередом.
А Шевченко чинить спротив! Кому ...? При вдачі претензії були б тільки до самого себе.

Я Вважаю що злої долі (судьби) для себе Шевченко не просить.
Якщо Вам не подобається слово «вдача», то я може запропонувати більш радикальне слово «здатність», тобто Шевченко просить від Бога або здатності любити людей і весь світ, або здатності ненавидіти, проклинати і запалювати, а відсутність їх «Бо вже не плачу й не сміюсь...» і є для Шевченка зла доля «судьба».

Цитата: Волод от марта 30, 2019, 13:20
Тобто Шевченко менш ніж цілу планету у Бога не прохав.

Планида розуміється не планета, а доля, яка карта лягла. Яка планета підійшла при народженні.

Дівчинонька одинока
Долю зневажає:
«Бодай тобі, доле,
У морі втопитись,
Тут мова не про вдачу, а про лиху долю, планиду.

Доля
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п'яного дяка в науку.
— Учися, серденько, колись
З нас будуть люде, — ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Тут знову ж таки йдеться про долю, не про вдачу.
Бог дає долю людині. Шевченко не хоче з трьох "ніякої". І коли Бог не дає "доброї", то нехай дасть хоча б "злої". Але не "ніякої"!!!
Про вдачу не йдеться, вдачі не просять. Просять долі,а випадає планида.
Скачи, бабо, хоч задом, хоч передом, а діла підуть своїм чередом.
А Шевченко чинить спротив! Кому ...? При вдачі претензії були б тільки до самого себе.

Цитата: Волод от марта 30, 2019, 16:11
але вважаю,
що в тих віршах, які я навів, доля - характер.

Тобто, в першому вірші Шевченко жаліється на власну безхарактерність? Та й у другому цей його «характер» бере на себе якісь невластиві функції.

Цитата: Волод от марта 30, 2019, 16:11
І тут можливо вважати долю вдачею. 


Та я не заперечую і долю - судьбу в творах Шевченка, але вважаю,
що в тих віршах, які я навів, доля - характер.

Перше з Бльохом своїм і співами потопельників розберіт ся. 

І тут можливо вважати долю вдачею. 


Та я не заперечую і долю - судьбу в творах Шевченка, але вважаю,
що в тих віршах, які я навів, доля - характер.