ЦитироватьБільший з двох місяців піднявся першим цього вечора, і тепер повис важкий та срібно-білий супроти чистого зірчастого неба. А нижче блискучого місяця вершини Червонокряжових гір, зведені в небо. Вдень сонце підхоплює іржаво-багряні барви великих гранітних піків, а в місячному сяйві вони перетворюються на високих погордих привидів. На захід лежить Елвіннський ліс, чия важка запона з великих дубів та рутових дерев тягнеться від передгір'я до моря. На схід простягається тьмяна твань Чорної Драгви, земля боліт та невисоких пагорбів, нетечей та затонів, знелюднілих поселень та причаєних небезпек. Тінь раптово пройшла по місяцю, крукового розміру тінь, що понеслася до діри в серці гори.
Там мов шмат було вийнято з тверді Червонокряжової гряди, зоставивши опісля круглу полонину. Колись це могло бути місцем якогось первісного небесного удару чи згадкою про зривистий землетрус, проте епохи зносили чашоподібну вирву до низки стрімголових заокруглених пагорків, які тепер колисані оточуючими їх грузлими горами. Жодне зі стародавніх елвіннських дерев не могло сягнути цієї височіні, і круглясте середгір'я залишалося пусткою, вкритою бур'янами та виткими лозами. Посеред круглявих пагорбів лежала гола скелина, лиса, як маківка культираського торговельного магната. І справді, пагорок круто здіймається, а потім згладжений до майже пологого схилу в його верхівці, таки́м чином, що стає за формою подібним до людського черепа. Багато хто помічав це впродовж років, проте лише деякі були достатньо сміливі, могутні чи безтактні, аби згадати про те перед власником цієї маєтності.
На пласкій вершині кручі зросла стародавня вежа — товстий, масивний випин з білого каменю та темного розчину, рукотворне виверження, що латво поцілило в небо, забовванівши вище за навколишні пагорби, та сяюче в місячному світлі, мов маяк. Там біля основи вежі була невисока стіна, яка обвела подвір'я-вартівню, а всередині цих стін містилися розвалині залишки стайні та кузні, проте сама вежа неушкодженою панувала над усіма довколишніми кругленькими пагорбами.
Колись це місце звалося Каражан. Колись це була домівка останнього з таємничих, потаємних Стражів Тірисфалю. Колись це була жива місцина, нині ж вона просто покинута та загублена в часі.
ЦитироватьЭтим вечером первой поднялась большая из двух лун, и теперь она, набухшая, серебристо-белая, висела посреди ясного, усыпанного крупными звездами неба. Внизу, облитые лунным сиянием, тянулись ввысь пики Красного хребта. При свете дня величественные гранитные скалы отблескивали на солнце пурпуром и ржавчиной, но под луной это были всего лишь высокие надменные призраки. К западу от хребта рос лес Элвинн, простирая густой покров своих огромных дубов и атласных деревьев от предгорий до моря. К востоку расстилалась унылая Черная Топь — земля болот и приземистых холмов, мелких озер и стоячих заводей, покинутых поселений и скрытых опасностей... Но вот лунный диск пересекла чья-то небольшая тень, держа путь к расселине в сердце горного кряжа.Щоправда це з мережі. Не звіряв з тим, що на полиці.
Здесь из твердыни Красного хребта словно был вырван большой кусок, и на его месте образовалась круглая долина. Возможно, когда-то здесь упал метеорит или взорвался вулкан, но прошедшие эпохи сгладили вогнутую поверхность кратера, превратив ее в ряд округлых крутобоких холмиков, обрамленных отвесными склонами окружающих гор. Ни одно из деревьев не могло расти на такой высоте, и круглые холмы были голыми, не считая зарослей бурьяна и густого кустарника.
В центре долины из россыпи холмов выдвигалась голая скала, лысая, как макушка купеческого старейшины в Кал Тирасе. И действительно, ее склоны вздымались круто вверх, а затем полого тянулись до самой вершины. Так что скала напоминала по форме человеческий череп. Многие замечали это сходство, но лишь немногие были достаточно смелы, или могущественны, или бестактны, чтобы упомянуть об этом в присутствии хозяина этого места.
На плоской верхушке скалы возвышалась древняя башня — мощный, массивный колосс из белого камня, скрепленного темным раствором, рукотворный взрыв, грациозно вздымавшийся к небу, поднявшийся выше окрестных холмов и. сверкавший в лунном свете подобно маяку. Вдоль подножия башни тянулась низкая стена, окружавшая двор с полуразрушенными хозяйственными постройками, но сама башня сохранилась прекрасно.
Когда-то это место называлось Каражан и служило прибежищем последнего из таинственных и недоступных Стражей Тирисфала. Когда-то здесь жили. Теперь это были просто древние развалины.
Цитировать
The larger of the two moons had risen first this evening, and now hung pregnant and silver-white against a clear, star-dappled sky. Beneath the lambent moon the peaks of the Redridge Mountains strained for the sky. In the daylight the sun picked out hues of magenta and rust among the great granite peaks, but in the moonlight they were reduced to tall, proud ghosts. To the west lay the Forest of Elwynn, its heavy canopy of greatoaks and satinwoods running from the foothills to the sea. To the east, the bleak swamp of the Black Morass spread out, a land of marshes and low hills, bayous and backwaters, failed settlements and lurking danger. A shadow passed briefly across the moon, a raven-sized shadow, bearing for a hole in the heart of the mountain.
Here a chunk had been pulled from the fastness of the Redridge Range, leaving behind a circular vale. Once it might have been the site of some primeval celestial impact or the memory of an earth-shaking explosion, but the aeons had worn the bowl-shaped crater into a series of steep-edged, rounded hillocks which were now cradled by the steeped mountains surrounding them. None of the ancient trees of Elwynn could reach its altitude, and the interior of the ringed hills was barren save for weeds and tangled vines.
At the center of the ringed hills lay a bare tor, as bald as the pate of a Kul Tiras merchant lord. Indeed the very way the hillock rose steeply, than gentled to a near-level slope at its apex, was similar in shape to a human skull. Many had noted it over the years, though only a few had been sufficiently brave, or powerful, or tactless to mention it to the property's owner.
At the flattened peak of the tor rose an ancient tower, a thick, massive protrusion of white stone and dark mortar, a man-made eruption that shot effortlessly into the sky, scaling higher than the surrounding hills, lit like a beacon by the moonlight. There was a low wall at the base of the tower surrounding a bailey, and within those walls the tumbledown remains of a stable and a smithy, but the tower itself dominated all within the ringed hills.
Once this place was called Karazhan. Once it was home of the last of the mysterious and secretive Guardians of Tirisfal. Once it was a living place. Now it was simply abandoned and timelost.
Цитата: DarkMax2 от марта 17, 2016, 21:17Краще "первісні" чи "предковічні".
одвічні
Страница создана за 0.077 сек. Запросов: 23.