Думки про вдосконалення українського алфавіту

[DarkMax2]

Чітко не должно быть мягким.

[Python]

В українській мові після шиплячих може бути як І, так і И. При цьому, м'якість приголосної виражається слабо, але голосні І/И чітко розрізняються.

Можно примеры? И, если возможно, с несмягчением после шипящей.

Після шиплячих пом'якшуюче/непом'якшуюче І не розрізняються. В желехівці після шиплячих пишеться лише І (не Ї). Пом'якшуюче Ї зустрічається лише після зубних Д, Т, З, С, Ц, Л, Н — всі інші приголосні повноцінної м'якості не мають, тому розглядаються як непом'якшувані. Хоча, з точки зору прийнятої в наш час орфоепічної норми,  приголосні (крім зубних) перед І вимовляються напівм'яко («пом'якшено», але не м'яко).

Для И/І після шиплячих можна знайти мінімальні пари, напр., мовчить/мовчіть, біжить/біжіть, перший/першій

[Валентин Н]

Есть ли сервис, который текст исправляет с учётом различения мягкости/твёрдости перед і?
(Есть же сервисы расставляющие ударения и вставляющие Ё и ѣ)
Это возможно сделать двумя способами: заменить часть і на ї, или расставить апострофы перед частью і – видїленій/виділен'ій.

[Python]

Есть ли сервис, который текст исправляет с учётом различения мягкости/твёрдости перед і?

Схоже, що нема (принаймні, я про такий не чув). Колись пробував був написати свій конвертер в желехівку/максимовичівку, але справа так і не пішла.

Это возможно сделать двумя способами: заменить часть і на ї, или расставить апострофы перед частью і – видїленій/виділен'ій.

Історично використовувався перший. Ще можна позначити непом'якшуюче і як ı, наприклад. Або при записі етимологічним правописом (таким, як максимовичівка) м'якість перед І легко виводиться з комбінацій голосної та приголосної (якщо приголосна не зубна, то ѣ, ê, ô дають твердість, а якщо приголосна зубна,  то ѣ, ê дають м'якість, ô дає твердість — усі три букви читаються як і). Варіантів безліч.

[Rusiok]

Змінити Гг на Һһ.

уһода про українські колеса лондонського метро, український металопрокат в сучасній архітектурі Сполученого Королівства, українські ялинкові прикраси на шотландських ялинках, український мед до пудинһів, кетчуп з української пасти до fish & chips і, звісно ж, про українську курку, һрильовану на ямайський смак на щорічному Ноттінґ-Һілльському карнавалі і багато чого ще українського в маһічній культурі "Юніон Джек".

[Coonshooter]

Будь ласка, не треба чiпати алфавiт! Вiн виглядае нерогано, а всi цi литинськi лiтери виглядають ЖАХЛИВО 

[Sandar]

Будь ласка, не треба чiпати алфавiт! Вiн виглядае нерогано, а всi цi литинськi лiтери виглядають ЖАХЛИВО 

ШО???
Він ідеальний! Яке "непогано"...

[Rusiok]

не треба чiпати

Зрозуміло, що в реальності - не треба. Але ж це тема для фантазій, досліджень. Наприклад, чому пудинг, але Ноттінґ?

[Paul Berg]

Як це "не треба чіпати"? Ще й як треба!

[LUTS]

Кому треба?

[Python]

Змінити Гг на Һһ.

уһода про українські колеса лондонського метро, український металопрокат в сучасній архітектурі Сполученого Королівства, українські ялинкові прикраси на шотландських ялинках, український мед до пудинһів, кетчуп з української пасти до fish & chips і, звісно ж, про українську курку, һрильовану на ямайський смак на щорічному Ноттінґ-Һілльському карнавалі і багато чого ще українського в маһічній культурі "Юніон Джек".

У чому практичний сенс? Тільки графіка ускладниться. Фонетичної тотожності з англійським чи німецьким h там усе одно нема (глухий видих на місці Г — помилка вимови), а от дзвінка фрикативна вимова Г властива в тій чи іншій мірі всім трьом східнослов'янським мовам (а в окремих діалектах і сербохорватській) — тож досвід інших мов тут не на користь h.
Окрема літера для більш рідкісного [g] вже існує, якогось третього звуку, що колись позначався б як Г, в українській мові нема — якщо замість Г писати h, то яка функція відводитиметься для Г?.. Людину, що не знає, як українське Г звучить, ще пошукати треба (ґекання на місці Г можливе хіба що як гіперкорекція) — спеціально підкреслювати, що там не Ґ, а фрикатив, практичної необхідності нема.

[Python]

Наприклад, чому пудинг, але Ноттінґ?

А й справді, чому? Справді, власні назви більш тяжіють до точної передачі іншомовної фонетики, загальні — до адаптації. Проте, прихильники ширшого використання вперто намагаються ґекати і в загальних назвах, решта не ґекає навіть у власних — тобто, тут чергове «як не з'їм, то понадкусюю» від реформаторів, компромісний варіант, який нікого не влаштовує.
Ну і ті, хто намагаються передавати -ing як -інґ, усе одно там або гекають, або кекають (вимовляючи Ноттінґ як Нотінк) — бо вимовляти по написаному таке сполучення важко, навіть в самій англійській там не [ɪnɡ], а [ɪŋ].

[Drundia]

глухий видих на місці Г — помилка вимови

Відколи?

[Python]

глухий видих на місці Г — помилка вимови

Відколи?

А відколи це не помилка? Дзвінкість/глухість в українській розрізняється чіткіше, ніж, скажімо, різниця між [h] та [х] за місцем творення.

[Rusiok]

глухий видих на місці Г — помилка вимови

Да хай би як говорили, хучь діалектом, хучь суржиком, все зрозуміємо:  ɦ, ʕ, ħ, or sometimes [ x] in weak positions when devoiced; біло-/південно-руське ɣ, донецьке сиарети.

[Sandar]

глухий видих на місці Г — помилка вимови

Да хай би як говорили, хучь діалектом, хучь суржиком, все зрозуміємо:  ɦ, ʕ, ħ, or sometimes [ x] in weak positions when devoiced; біло-/південно-руське ɣ, донецьке сиарети.

Мова не про зрозуміємо. Твая мая не панимат теж зрозуміле, правда?

[Python]

Технічно, можна й на якійсь близькоспорідненій слов'янській мові — це теж у межах доступного для розуміння. Проте, межі орфоепічно правильної української дещо вужчі.

[Drundia]

А відколи це не помилка? Дзвінкість/глухість в українській розрізняється чіткіше, ніж, скажімо, різниця між [h] та [х] за місцем творення.

Ніколи не було помилкою. Дзвінкість /г/ — міф. Понад пів століття тому, коли вийшов п'ятитомник за редакцією Білодіда, глухі реалізації (навіть у сильних позиціях) ще були орфоепічною нормою. Потім плавно почали зникати міркування про можливість глухої реалізації, а в сучасних публікаціях інколи йому видумують зовсім модальну фонацію замість очевидної придихової. Не наука, а зіпсований телефон.

У цьому класі приголосних не розрізняється. Що підтверджується статистикою. Ладефоґед і Меддісон писали, що найпродуктивніше ця ознака функціонує для вибухових приголосних, а для гортанних — існує ледь не в одній лише мові. Тут я поділяю й розвиваю їхню думку, що чіткі розрізнення поширені, а нечіткі — рідкі.

[Paul Berg]

Дзвінкість /г/ — міф.

Сумнівне твердження. В українській мові протиставлення за дзвінкістю/глухістю належить до базових диференційних ознак (що тягне за собою також фонологізацію /ґ/).

[Drundia]

В українській мові протиставлення за дзвінкістю/глухістю належить до базових диференційних ознак (що тягне за собою також фонологізацію /ґ/).

Фонологізація /ґ/ зумовлена насамперед наявністю мінімальних пар. А вже потім до цього додається наявність для неї місця в фонологічній системі та широкі можливості для запозичення лексики з нею.

А от для /г/ цю ознаку визначати не слід, оскільки вона має проміжну фонацію між дзвінкою та глухою, яку з об'єктивних причин може зносити в один чи інший бік у реальні мові, і не має за нею безпосередньої опозиції. Звісно, зрозуміти, що ознака не бінарна — важко, але я у вас вірю.

[DarkMax2]

Фонологізація /ґ/ зумовлена насамперед наявністю мінімальних пар.

Сумнівно. К/Ґ доволі вільно переходять. Ґрати-крати, ґава-кава (2), ґречний-кречний тощо.

[Drundia]

К/Ґ доволі вільно переходять.

У кого і коли? А може ви підглухуваті початкові інші дзвінкі не чули? Що не применшує того, що /г/ підглухуватим буває не лише в початковій позиції.