Українська - латиницею. Що видумаєте про це?

[DarkMax2]

Tema pro latynsjku pysemnistj dlja ukrainsjkoi movy. Ščo tut nezrozumiloho?

[Python]

Эта тема подразумевает транскрипцию украинской кириллицы латиницей, либо фонетическую запись украинской речи, либо что именно?

It's up to you, there're many solutions. The only common thing in this topic is using Latin alphabet for Ukrainian language.

[Sirko]

Ta vsi prosto pokazelesa na poznacenni toi palatalizacii! A to e zajva ric.

[Elischua]

Tema pro latynsjku pysemnistj dlja ukrainsjkoi movy. Ščo tut nezrozumiloho?

"latynsjku pysemnistj dlja ukrainsjkoi movy" по идее этого определения подразумевала бы такую систему записи, которая была бы замыслена как будто латинская в корне, а не из кириллицы делать латиницу. Язык, меняясь, требует и изменение правописания со временем, но эти изменения в тех языках, что пишутся издавна латиницей, основываются на прошлых собственных принципах фонетического развития языка, а нигде не с места, будто до этого в данном языке никакого правописания не существовало. Например, несмотря на то, что современный немецкий язык в основном фонетическое правописание имеет, обозначение звуков в нём не выдумано с места; sch происходит из более древнего звучания [sk~sx]; h для удлинения гласной тоже не чисто символически был принят, а будучи исконно некогда в некоторых словах, впоследствии перестал произноситься, но удлинив предшествующий гласный, и был перенесён в правописании нового немецкого языка в прочие слова в этой новой функции [, где его этимологически не было] - т.е. это вовсе не этимологизированное правописание, но заложенное на собственных правописных традициях, а следовательно какбы "собственно этимологическое". Понятно, украинский язык не знает традиции латинской письменности для свого языка, но можно её себе представить, в конце концов есть лингвистические данные. Вариантов может быть хороших не только один. Но, когда запись латиницей пестрит апострофами, птичками, крючками над согласными! - это выглядит страшно и кустарно. Вы такое видите в немецком, голландском, французском, английском, итальянском, датском, шведском? Потому я и спрашивал о предмете вымышления латинского правописания для украинского языка. Если речь о транскрипции, то всё здесь идёт в порядке, а если latynsjku pysemnistj dlja ukrainsjkoi movy, так здесь далеко этим не пахнет. Для меня, вот, нет разницы, что кто-то предложит апостроф после согласной для смягчения, а другой предложит трему для смягчения - это всё те же яйца, но в профиль.

[Python]

Мені здається, ідея етимологічної української латиниці сама по собі нереалістична. Типова етимологічна система має в своїй основі історичну писемність, пов'язану з тим періодом, який береться за етимологічну основу. Праслов'янська мова не мала писемності, а реконструйована праслов'янська транскрипція є лише реконструйованою транскрипцією. Аналогічно з праіндоєвропейською. Реально ж українська латиниця з'явилась коли? Окремі записи — з середини минулого тисячоліття, а як основний засіб письма — лише ХІХ-ХХ ст., та й то без особливого успіху.

[КАЛЇҐРФЪ]

 :???На мою думку в українській латиниці не потрібно використовувати літеру на пом'якшення Ŕ ŕ та літеру Ý ý. Лише ľ, ť, ď, ś, ź, ć, ń. Буквосполучення іа, іе, іu, io, ii (після тих же літер t, d, s, c, n) мають звучати, як ія, іє, ію, ійо, ії. Наприклад: поліція – policia але Марія – Marija ; Маря – Maria ; маріонетка - maríonetka. Сяє – śaje. Сіяє – siaje. Біблія – Biblia. Свято – sviato. Це схоже на чеську традицію, у них: policia – поліцья.
А ще за браком латинської графіки. Літеру І і можна використати як Ї ї після голосної. Україна – Ukraina але неістотний – neístotnyj.
???

[Elischua]

Мені здається, ідея етимологічної української латиниці сама по собі нереалістична. Типова етимологічна система має в своїй основі історичну писемність, пов'язану з тим періодом, який береться за етимологічну основу. Праслов'янська мова не мала писемності, а реконструйована праслов'янська транскрипція є лише реконструйованою транскрипцією. Аналогічно з праіндоєвропейською. Реально ж українська латиниця з'явилась коли? Окремі записи — з середини минулого тисячоліття, а як основний засіб письма — лише ХІХ-ХХ ст., та й то без особливого успіху.

Ни-ни, Питоне, я само намагавимся пояснити свій погляд на то, а би (коли вже латинкою) украйиньська мова було псана не етимологично, але на засадї особистих щаблів розвою украйиньської фонетики. Хоча, на мене, то не є геть неможливо псати й цїлком етимологично прасловйяньськи, коли би хтїти. Леч, оглядно украйиньської - я бим, примїром, не потеребував знати, чи и в якомусь словї йде з псл. *ei або *ī - тут стачить лиш ī. При рїшеннї, якою графемою (графемами) позначити звук, нужно є ся птати, чи є той чи инший елемент якоїсь фонеми фонематичний або лише артикулячно-фонологичний. Се птання є доречно при звуку и в украйиньській, котрий повально передают латинкою через y. Сама о собї ся графема геть не є зла, але беручи ю на позначення и, ми погодимо ся ож то и є фонематично деяке инше нїж инде в словйяньських мовах. Украйиньське и з <и різнить ся від росийського, польського, словацького и/і лише артикулячно-фонематично, нехай яка мїж йими є різниця на слух, є то та сама фонема. Тому, позначивши украйиньське и через y, ми тим купуйемо си два кота у ворї: підчеркнемо узалежненість оцїнки особистої украйиньської фонематики від тих инших згаданих мов, та ще дуже виразимо на писмї, ож украйиньський и має вимовлятися як ы в росийській, а то є огидно.
Оглядно *яти в украйиньській - то є єдно, чи псати мемо йго латинкою ie, ē, ee, é або ще як ся замане, але би там була причетність до 'родини' фонеми е. Знову таки, то є єдно, чи ви то вимовите геть без натяку на фонему е, або лиш трохи - фонема є статус, чти, закон, який стремить вимову в допустимих границях, а фонологичний характер фонеми може й внутрї мови, ба й слова, коливатись. Наскільки знаю, Питоне, тай Ви стойите на тім, ож поняттям (conception) правопису не є за куждо цїну передати на писмї присну (real) вимову. Скорше, фонетичний запис є нездїснимий замисл, а над то корїнить у собї поневерття (ignorance) говорів украйиньської мови: давши перед (preferring) на писмї одній вимовї, занедбайемо иншу, а тим ведемо нашу мову до сїрости [ще дуже].
Фонематичний правопис латинкою аж нияк не мнить, ож украйиньська латинкою буде мати вид прасловйяньської латинкою. Такий приклад. За п. Шевельовим псл. *е>o в украйиньській мові по шипучих/нібних фонемах за відомих умов сягне аж давньоукрайиньської доби, тобто щойно по розпадї псл. єдности. Така давність вже каже нам псати укр. чоло, жона не через е- латинкою, але о- не лиш фонетики ради, але й етимологиї ради, тим самим позначивши крік виокремлєння украйиньської мови вже на тому щаблї її становлєння. Особисто я такі слова пишу cholo, jona, пояснюючи ch, j як нібні приголосні фонематичного стату, котрі постали з псл. занібних, усербавши в ся елемент е з псл. голосної фонеми, яку п. Шевелів позначили як *е^о (з артикуляциєю о). В украйиньській мовї вже під ту давню добу сей голосний ниби розщепився давши першу частку себе попередньому приголосному, які злившись утворили нові фонеми, а друга його частка фонематизувалася в голосний о. В самім записї ч та ж як ch, j не є нич з английської чи французьської, як може мрітися, бо ch графично натякайе на далеку рідність (Verwandtschaft) до графеми c, якою я позначаю звук к в украйиньській мовї латинкою. А графему j я завїв під натхненням французької, але з потереби поперше виокремити на писмї слова, котрі з псл. мови, ймучи на початку слова *ge-, дали в украйиньській [ʤɛ] від тих, які пишу через *ge- (gerelo) котрі дали з того самого *ge- [ʒɛ], а по-друге бим міг мати самостійну графему на позначення нібного приголосного [ʒ] перед непередним голосним як у випадку з жона-jona. По-третє, використовую j для передачi [ʒ] з *diV в серединï слова як у словï межа<media>meja, а бим також мiг зобразити инший рефлекс *diV >[-ʤ-] як у садженець<*sadienikos>sadienic. До речи, особисто мені є незасадно, чи псати мете sadien-, sadgen-, sadjen-, головне, а би в тiм була золота середина мïж украйиньською фонематичною спадковiстю-етимологичнiстю та фонетичнiстю.
То, суть лише приклади були - варьянти могуть бути й инши, а би лиш пiдхiд був наслiдовний.

[Python]

Украйиньське и з <и різнить ся від росийського, польського, словацького и/і лише артикулячно-фонематично, нехай яка мїж йими є різниця на слух, є то та сама фонема. Тому, позначивши украйиньське и через y, ми тим купуйемо си два кота у ворї: підчеркнемо узалежненість оцїнки особистої украйиньської фонематики від тих инших згаданих мов, та ще дуже виразимо на писмї, ож украйиньський и має вимовлятися як ы в росийській, а то є огидно.

Але, зважаючи на нерозрінюваність и<-и та и<-ы в середньонаддніпрянському говорі, різниця не така вже й суттєва. В ХІХ ст. обидва варіанти (ы для обох випадків та и для обох випадків) мали місце в фонетичних правописах, хоча вибір впав на більш вживану й графічно простішу літеру, ы пішло в минуле, для ікавізованих фонем, що плутались між собою, пристосували і. Але в кирилиці був дещо ширший вибір літер: и, ы, і, ѵ — латиниця ж має для цієї ролі лише i та y. Якщо одна з них стає на роль кириличної і (закономірно, що це латинська i), то для и лишається тільки y.

[Elischua]

:???На мою думку в українській латиниці не потрібно використовувати літеру на пом'якшення Ŕ ŕ та літеру Ý ý. Лише ľ, ť, ď, ś, ź, ć, ń.

Чому? Адже, хоча у лiкар не є позначення мйякости, у непрямому вiдмïнку р таки є чутно мйякий приголосень; ви та ще рясно украйиньцiв можете й не вимовляти лiкар о мйякiм р, але то є вислiдок фонологичного улегшення, чи улегшення вимови. Фонематично, втiм, украйиньська мова знає мйякий р, чо прозраджується, наприклад, у непрямих вiдмïнках, як я вказав. А надто, не лише фонематично, але й у реальнiм ужитку його знають також украйиньськi говори.

Це схоже на чеську традицію, у них: policia – поліцья.

Чеськи буде policie, й вимовляється приблизно [`polɪʦije].

Наприклад: поліція – policia але Марія – Marija ; Маря – Maria ; маріонетка - maríonetka. Сяє – śaje. Сіяє – siaje. Біблія – Biblia. Свято – sviato.
А ще за браком латинської графіки. Літеру І і можна використати як Ї ї після голосної. Україна – Ukraina але неістотний – neístotnyj.
???

Не збагну систему.

[Python]

Оглядно *яти в украйиньській - то є єдно, чи псати мемо йго латинкою ie, ē, ee, é або ще як ся замане, але би там була причетність до 'родини' фонеми е. Знову таки, то є єдно, чи ви то вимовите геть без натяку на фонему е, або лиш трохи - фонема є статус, чти, закон, який стремить вимову в допустимих границях, а фонологичний характер фонеми може й внутрї мови, ба й слова, коливатись. Наскільки знаю, Питоне, тай Ви стойите на тім, ож поняттям (conception) правопису не є за куждо цїну передати на писмї присну (real) вимову. Скорше, фонетичний запис є нездїснимий замисл, а над то корїнить у собї поневерття (ignorance) говорів украйиньської мови: давши перед (preferring) на писмї одній вимовї, занедбайемо иншу, а тим ведемо нашу мову до сїрости [ще дуже].

Загалом, можна погодитись, якби не той факт, що ять, який перемішався до невпізнання з іншими фонемами, після його втрати в писемній традиції важко повернути. І якщо українська кирилиця ще може взяти за основу максимовичівку чи правопис Котляревського з ятем, то латинка мусить брати той ять з голої теорії. Знову ж, кирилиця ма́ла е, ѣ, латиниця — лише e, тому доводиться з самого початку конструювати диграфи чи вигадувати якісь додаткові позначки. Якби ці позначення, позбавлені додаткового фонетичнго значення, йшли з сивої давнини, ми б сприймали їх як належне, але вони з самого початку сконструйовані, хай навіть на основі достовірних лінгвістичних даних.

[Python]

З іншого боку, ѣ можна більш-менш ототожнити з чеським ě (відповідність не зовсім точна, оскільки ě походить не лише від ѣ, а за вимовою нагадує наше є). З цим додатковим елементом можна транслітерувати етимологічну кирилицю: ѣ=ě, ô=ô, ê=ê, и̂=î, ы=y, и/і/ѵ=i.

[Elischua]

Украйиньське и з <и різнить ся від росийського, польського, словацького и/і лише артикулячно-фонематично, нехай яка мїж йими є різниця на слух, є то та сама фонема. Тому, позначивши украйиньське и через y, ми тим купуйемо си два кота у ворї: підчеркнемо узалежненість оцїнки особистої украйиньської фонематики від тих инших згаданих мов, та ще дуже виразимо на писмї, ож украйиньський и має вимовлятися як ы в росийській, а то є огидно.

Але, зважаючи на нерозрінюваність и<-и та и<-ы в середньонаддніпрянському говорі, різиця не така вже й суттєва. В ХІХ ст. обидва варіанти (ы для обох випадків та и для обох випадків) мали місце в фонетичних правописах, хоча вибір впав на більш вживану й графічно простішу літеру, ы пішло в минуле, для ікавізованих фонем, що плутались між собою, пристосували і. Але в кирилиці був дещо ширший вибір літер: и, ы, і, ѵ — латиниця ж має для цієї ролі лише i та y. Якщо одна з них стає на роль кириличної і (закономірно, що це латинська i), то для и лишається тільки y.

Питоне, хоча я бим за то, аби в украйиньськiй мовï графично вiтворювалися як ы, так и, без огляду на то, до якоï мïри ïх звучання є сьогодни зближене, але коли б довелося вибирати котру з графем на позначення сих голосних рiзного походження, то я вже рачiй за ī < ī/и та ū/ы, нïж y < *ī/и та *ū/ы. То страшно казить милозвучнiсть украйиньськоï мови, а я вïрю, ож правопис ще й деякою мïрою виховуйе або спрямовуйе формування вимови. Пишимо ходыты~xodyty, й будемо вимовляти [χo`dɨtɨ], коли насправдï би то мало бути [χɒ`dɪ_еtɪ_е] або [χɔdɪ_еtɪ_е], де [ɪ] є звук переднiший та вишший за [ɨ], але не помйякшуйе попереднiй приголосний. Грубо кажучи, украйиньський и є таким самим як росийський и, з рiзницьою ож у первiй мовï перед ним приголосень не мйякне, а вi вторiй стане мйяким. Покусïться вимовити ходити старанно дбаючи, аби приголоснi перед и остали суто твердими, але приблизно с такою артикуляциєю и як у росийськiй, лиш придавши ще отiнок е, й Вам вийде найкраща й иста украйиньська вимова.

[Elischua]

З іншого боку, ѣ можна більш-менш ототожнити з чеським ě (відповідність не зовсім точна, оскільки ě походить не лише від ѣ, а за вимовою нагадує наше є).

Ми взагалï не розживемо ся графичними засобами, тому не смïйемо бавити ся птанням, чи чеський ě дуже або недуже вiдповïдайе вкрайиньському яти; англ. i також не вiдповïдайе французькому i фонологично. Тож, тсе не завадить.

З цим додатковим елементом можна транслітерувати етимологічну кирилицю: ѣ=ě, ô=ô, ê=ê, и̂=î, ы=y, и/і/ѵ=i.

Ну, наприклад.
Але, не вïм, чи сьте сам помïтили, ож у Вашiм поданнï птах на ě йме крила горï, а над лишними голосними є стрïха, бо той додатковий елемент не визирає єднотвiрно.
Ще, пояснïть, прошу, и̂=î та и/і/ѵ=i - рiзницю мïж йима.

[Elischua]

Питоне, чомусь у мене враження, наче Ви устреметеся вiд варьянтiв голосних графем о додаткових знаках. На мене, коли вже йе нужа, то рачïй голосний о додатковiм знацï, нïж приголосний зi всилякими птицями, хвостами, краплями та стрïхами.
Тай бдïть, ож ē, ě, é, ë, ее ще геть сами за себе не мовлять, чо суть то за голосни звуки - ми не можомо се вïсти, доки сами не визначимо йим йих фонологичну (звукову) годноту.

[Python]

Але, не вïм, чи сьте сам помïтили, ож у Вашiм поданнï птах на ě йме крила горï, а над лишними голосними є стрïха, бо той додатковий елемент не визирає єднотвiрно.

Нащо його робити за однією схемою? Ять ікавізувався повністю, ê/ô — лише в закритому складі. ѣ та ê — історично, різні фонеми, і цю різницю варто зберегти, оскільки вона дає морфологічні наслідки, такі як наявність чи відсутність чергування голосних.

Ще, пояснïть, прошу, и̂=î та и/і/ѵ=i - рiзницю мïж йима.

Літера и̂ відповідає сучасному і, що розвинулося з історичних и/ы, а також у запозиченнях. И/і/ѵ без стріхи — сучасне И<-И після приголосних, або початкове І, або Ї<-И після голосних.

[Elischua]

Але, не вïм, чи сьте сам помïтили, ож у Вашiм поданнï птах на ě йме крила горï, а над лишними голосними є стрïха, бо той додатковий елемент не визирає єднотвiрно.

Нащо його робити за однією схемою? Ять ікавізувався повністю, ê/ô — лише в закритому складі. ѣ та ê — історично, різні фонеми, і цю різницю варто зберегти, оскільки вона дає морфологічні наслідки, такі як наявність чи відсутність чергування голосних.

Коли бо сьте псал "З цим додатковим елементом", то я гадал им ож бисьте хтïл за єдною, але не вишло.  Вже ясно; йе в тiм смисл.

[Elischua]

Літера и̂ відповідає сучасному і, що розвинулося з історичних и/ы, а також у запозиченнях.

Аха, ну я такими птаннями ся не бавлю, та рïшу йих иншим способом

[Python]

Питоне, чомусь у мене враження, наче Ви устреметеся вiд варьянтiв голосних графем о додаткових знаках. На мене, коли вже йе нужа, то рачïй голосний о додатковiм знацï, нïж приголосний зi всилякими птицями, хвостами, краплями та стрïхами.
Тай бдïть, ож ē, ě, é, ë, ее ще геть сами за себе не мовлять, чо суть то за голосни звуки - ми не можомо се вïсти, доки сами не визначимо йим йих фонологичну (звукову) годноту.

В цьому варіанті я намагався зробити політерну відповідність з максимовичівкою, тому й діакритики здебільшого ті ж самі (не рахуючи чеського ě, хоча ѣ у дореволюційних шрифтах часто мав дещо схожу галочку зверху).

Щодо диграфів — так, ми можемо взяти будь-що, але бажано брати диграфи з життя, вносячи деякі корективи, щоб уникнути неоднозначностей. Знову ж, де ять позначався диграфом? Польське ia лише спадає на думку. Та й то, я тут постійно всіх критикую за зловживання  подібними диграфами, які чіпляються аби було, а їх збіги з послідовностями голосних вирішуються найекзотичнішими способами. Голосних у чистій латинці обмаль, тому гріх перетворювати одну з них на модифікатор диграфа. З приголосних на роль модифікатора голосної годиться хіба що j. Можливо ще, h, але ця літера претендує на роль Г. Все інше в складі диграфа знезвички важкувато читати буде.

[Elischua]

Питоне, чомусь у мене враження, наче Ви устреметеся вiд варьянтiв голосних графем о додаткових знаках. На мене, коли вже йе нужа, то рачïй голосний о додатковiм знацï, нïж приголосний зi всилякими птицями, хвостами, краплями та стрïхами.
Тай бдïть, ож ē, ě, é, ë, ее ще геть сами за себе не мовлять, чо суть то за голосни звуки - ми не можомо се вïсти, доки сами не визначимо йим йих фонологичну (звукову) годноту.

...бажано брати диграфи з життя,...
...вносячи деякі корективи, щоб уникнути неоднозначностей...

Нимемо жадни з життя, тому такий критер туго звйяже руки.
У мене таки неоднозначности не могуть постати, олиж я не допущу двï голоснï засiб - у чирïй украйиньськiй мовï би то не мало виникати.

Польське ia лише спадає на думку.

словацьский ie йе й диграф и дифтонг.

Голосних у чистій латинці обмаль, тому гріх перетворювати одну з них на модифікатор диграфа.

Перелïчив ē, ě, é, ë, намïтил им там лиш один диграф ее, але ж лишни вси суть єднолити графеми.
Не аж так омаль коли допустити помiчнï знаки.

Можливо ще, h

Можливо лише в переписï гебрайськоï та нïмецьськоï мов, де то йме историчне обгрунтування.

Все інше в складі диграфа з незвички важкувато читати буде.

Не знаю, я, при тiм, ож вони суть жахливи, нараз легко чту будь якi варьянти латинкою дописувачiв тут, адже мене личе вiд чужинця то, ож вïм украйиньську - догадаюся, де яке слово. Птання не стане лише в легкотï четання - деякï люди в нас, он як!, ани кирилкою речення не прочтуть сходу. Також, коли учимо ся новïй мовï, то не так уже й багато часу тратимо на вчення правил четання.

[DarkMax2]

:???На мою думку в українській латиниці не потрібно використовувати літеру на пом'якшення Ŕ ŕ та літеру Ý ý. Лише ľ, ť, ď, ś, ź, ć, ń. Буквосполучення іа, іе, іu, io, ii (після тих же літер t, d, s, c, n) мають звучати, як ія, іє, ію, ійо, ії. Наприклад: поліція – policia але Марія – Marija ; Маря – Maria ; маріонетка - maríonetka. Сяє – śaje. Сіяє – siaje. Біблія – Biblia. Свято – sviato. Це схоже на чеську традицію, у них: policia – поліцья.
А ще за браком латинської графіки. Літеру І і можна використати як Ї ї після голосної. Україна – Ukraina але неістотний – neístotnyj.
???

Maria - Марія, Маря - Marja, marionetka, policia, sjae, siae, Biblia, svjato. Просто треба не розрізняти йотовані та нейотовані голосні після голосної. Це відповідає деяким правописам 19-го сторіччя, коли після голосної писали не Є, а Е.

[Lugat]

:???На мою думку в українській латиниці не потрібно використовувати літеру на пом'якшення Ŕ ŕ та літеру Ý ý. Лише ľ, ť, ď, ś, ź, ć, ń.

+1
Tut ja zhoden.  Ŕ ŕ — i spravdi zajva v literaturnij movi, pozajak ni pered pryholosnoju, ni v kinci slova mjaka «r» ne vžyvajeťsia. Jedyne vykliučennia — diälekty. Pan Jireček mih zarezervuvaty jiji pro vsiak vypadok dlia diälektiv, nu typu našoho pivdennoho, koly «bazar» vymovliajuť jak «bazaŕ»...
Ščodo Ý ý — vašeć takož maje raciju. Faktyčno u Serhija Meľnyka z-za cijeji bukvy zajniato misce dlia naholosu, a vin je duže važlyvym dla mov ne z fiksovanym naholosom (na vidminu vid ukrajinśkoji, u slovaćkij movi — naholos fiksujeťsia perevažno na peršomu skladi), zokrema koly jdeťsia pro slovnyky. Ta j vykorystannia «ý» jak «yj»  potiahlo b za soboju logične pytannia: a čomu b ne zrobyty «í» dlia «ij», a vidtak i dali: á, é, ó, ú — dlia aj, ej, oj, uj?

Буквосполучення іа, іе, іu, io, ii (після тих же літер t, d, s, c, n) мають звучати, як ія, іє, ію, ійо, ії. Наприклад: поліція – policia але Марія – Marija ; Маря – Maria ; маріонетка - maríonetka. Сяє – śaje. Сіяє – siaje. Біблія – Biblia. Свято – sviato. Це схоже на чеську традицію, у них: policia – поліцья.
А ще за браком латинської графіки. Літеру І і можна використати як Ї ї після голосної. Україна – Ukraina але неістотний – neístotnyj.

-1
Tut ja ne zhoden. Najavna rohatka (rozhalužennia) — «поліція – policia але Марія – Marija»... Ce potrebuvalo b vnesennia do skryptu transliteratora ciloho spysku vykliučeń. Spodivajuś, vašeć ne planuje usiu donyni sušču literaturu perekodovuvaty vručnu? 
I ščodo «maríonetka» ta «neístotnyj»... dyv. moji argumenty ščodo dejakych gandživ meľnykivky.
Pro іа, іе, іu, io, ii... A ščo zavažaje pysaty jot tam, de vin zvučyť? Pyšuť že latyši nazvu svojeji krajiny jak Latvija, ta j ničoho. 

[Alone Coder]

a čomu b ne zrobyty «í» dlia «ij», a vidtak i dali: á, é, ó, ú — dlia aj, ej, oj, uj?

А наголос как писать?

[Supervisor]

Стосовано Ŕ ŕ — вважаĭу не потрібно. В иншомовних назвах просто пишемо ĭ говоримо без помĭакшенньа, наприклад: Tver.
Ý ý — jak skazav pan Lugat, v variänti Meľnyka vynykaje problema z naholosom.
Щодо імен, то власне повинно бути: Maria, Natalia, Julia, тому, що українською: Маря, Наталя, Юля.
Щодо Biblia, policia, в мене виникає враження, що дехто згоден приладнати будь-які "костилі" до правил аби було як "по-їхньому". Нічого страшного немає в тому, що українською буде: Biblija, policija.

[Lugat]

a čomu b ne zrobyty «í» dlia «ij», a vidtak i dali: á, é, ó, ú — dlia aj, ej, oj, uj?

А наголос как писать?

Ot ja ž za šo j kažu! 
Akut nad holosnoju maje buty zarezervovayj dlia naholosu.

[Lugat]

Ý ý — jak skazav pan Lugat, v variänti Meľnyka vynykaje problema z naholosom.

+1 Zhoden. 

Щодо імен, то власне повинно бути: Maria, Natalia, Julia, тому, що українською: Маря, Наталя, Юля.

Natalia — bačyv, naviť u dokumentach, jaki dovodylosia perekladaty, inodi buvaje u formi «Наталя».
Julia — pestlyvo-zmenšuvaľna forma vid Julija.
Maria vid Marija — ne čuv...  Može diälektyzm?   

Нічого страшного немає в тому, що українською буде: Biblija, policija.

+1 Zhoden.