*Середнє Л

[Lugat]

Взірця немає.

Чому ж немає? Хоча Київ і є матір'ю міст українських, але за основу української мови взято полтавську говірку. Отже й вимова має орієнтуватися на неї, наприклад, полтавський пом'якшений (альвеолярний [хоч я писав би «алвеоларний»]) «л» має типово середньоєвропейську вимову. Тож маємо на кого орієнтуватися.

[Python]

Отже й вимова має орієнтуватися на неї, наприклад, полтавський пом'якшений (альвеолярний [хоч я писав би «алвеоларний»]) «л» має типово середньоєвропейську вимову. Тож маємо на кого орієнтуватися.

Мені тут потрапила до рук інформація (С. С. Кошачевський. Техніка мови — К. 1963) про розрізнення (в рамках однієї фонетичної системи) м'якого, твердого й середнього Л — останнє є різновидом твердого, що з'являється перед Е, И.

[Lugat]

Мені тут потрапила до рук інформація (С. С. Кошачевський. Техніка мови — К. 1963) про розрізнення (в рамках однієї фонетичної системи) м'якого, твердого й середнього Л — останнє є різновидом твердого, що з'являється перед Е, И.

Здається, не тільки перед Е, И. Я ще пам'ятаю, як у школі нас учили вимовляти слово «фольклор», де «л» перед «о» має також вимовлятися м'яко. Не розумію тільки, навіщо тоді ставиться м'який знак після першого «л» в цьому слові. 
Усілякі написання типу «фільольоґія», які ми зустрічаємо в написанні початку XX століття, є гіперкорекцією — пом'якшення — так, але ж не м'якість.

[Python]

Зважаючи на те, що запозичення з західноєвропейських мов відбувалось, як правило, через посередників, що альвеолярного Л не мали, малоймовірно, що українська мова справді могла зберегти цей звук при запозиченні. Щонайбільше, були спроби прищепити його до вже засвоєних слів, що, втім, успіху не мало, зважаючи на суто позиційний розподіл твердого й середнього Л у тому варіанті вимови, де ці звуки розрізнялись.

[Lugat]

Зважаючи на те, що запозичення з західноєвропейських мов відбувалось, як правило, через посередників, що альвеолярного Л не мали, малоймовірно, що українська мова справді могла зберегти цей звук при запозиченні. Щонайбільше, були спроби прищепити його до вже засвоєних слів, що, втім, успіху не мало, зважаючи на суто позиційний розподіл твердого й середнього Л у тому варіанті вимови, де ці звуки розрізнялись.

Як на мене, твердість «л» була викликана впливом на українську мову мов сусідів: на заході — польської, де було пом'якшене «l» та тверде «ł», та на сході — російської, де було м'яке «ль» та тверде «л». Центр же був місцем, де врівноважувалися (ба навіть анігілювалися) ці впливи. Тож, мабуть, і збереглося там пом'якшене та м'яке «л». Села на нашому півдні, з яких походять мій батько й мати, заселені були переважно вихідцями з Полтавщини, тому й є такі назви сел у районі, типу Полтавка та Новополтавка. Тож я чув таку вимову ще від бабусі, а зараз подекуди й у вимові старих людей. У мене воно мабуть теж збереглося, коли я говорю українською. Пам'ятаю, коли здавав в університеті екзамен з української, професор, знавець українських діалектів, відразу визначав з якого регіону походить студент, після кількох речень моєї відповіді сказав: «О, типовий південний діалект! От тільки не знаю, на Полтавщині ви якийсь час не жили?», «Та начебто ні, — кажу, — батько та мати з Півдня». Потім уже взнав я про історію сел.

[Pawlo]

Взірця немає.

Чому ж немає? Хоча Київ і є матір'ю міст українських, але за основу української мови взято полтавську говірку. Отже й вимова має орієнтуватися на неї, наприклад, полтавський пом'якшений (альвеолярний [хоч я писав би «алвеоларний»]) «л» має типово середньоєвропейську вимову. Тож маємо на кого орієнтуватися.

Інша справа що у нас вже мало хто його вимовляє.

[Lugat]

Інша справа що у нас вже мало хто його вимовляє.

Вчити в школі треба, то й вимовлятимуть.

P.S. До речі, розкладку дивилися? 

[Pawlo]

Інша справа що у нас вже мало хто його вимовляє.

Вчити в школі треба, то й вимовлятимуть.

P.S. До речі, розкладку дивилися? 

Дякую дивися.
В мене так сталось що рідні які переїхали в наш регіон оте л опанували а його чогось ні.

[Валентин Н]

*Середнє Л

Середнел, середнел, но так и не высереднился.

[DarkMax2]

Для любителей орфоэпии: можно обозначать все три Л так (от твердого к мягкому): л→л̑→ль.

[Lugat]

Для любителей орфоэпии: можно обозначать все три Л так (от твердого к мягкому): л→л̑→ль.

Po jakiemu to?  Я, як полтавчанин за походженням, хоча й народився на півдні, визнаю лише «л» пом'якшене та «л» м'яке. Тому нема потреби першу чимось особливим позначати. У чехів, до речі, як і в нас, є лише одна «l», яку вони вживають на місці твердої та м'якої, а от у словаків — розрізняють: «l» і «ľ».
Якщо вже робити реформу, то правильно було б уніфікувати назви країн на -ландія: Голандія, Фінландія, Нова Зеландія і т.д., а також писати: Полща, култура, фолклор, читаючи центрально-український алвеоларний «л». Але це зауваження не до латинки.