Кубанская балачка

[hodzha]

Особенно интересно как это регулируется законом.

В Росії підбірка законів ось - http://www.kazakspb.ru/zakoni-o-kazachestve/blog
В Україні здається закон ще не прийнято, він тільки в проекті. Але я принципово проти. Для мене це те саме, що приймати закон про те, хто має право зватися українцем. Крім того, це пряма наруга над памяттю наших предків, які боролися проти самої ідеї козачих реєстрів, вважаючи це прямим порушенням прав людини, бо закон має бути один для всіх.

ось проекти:

Слова "козак", "отаман", "гетьман" або похідні від них можуть використовувати лише козацькі організації та їх об'єднання, що діють відповідно до цього Закону, їх члени

цей закон намагалися протягнути в 2010 році, слава Богу, не вдалося:
http://kozak-1654.ucoz.ru/news/zakon_pro_kozactvo/2010-06-03-138
http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=38667

Український козак – особа, громадянин України або іншої держави, яка є членом однієї з козацьких організацій, дотримується Кодексу честі українського козака і має посвідчення встановленого зразка.

[DarkMax2]

Конституция Украины
Статья 37. ...общественные организации не могут иметь военизированных формирований...

[hodzha]

Конституция Украины
Статья 37. ...общественные организации не могут иметь военизированных формирований...

так але ця формальність легко обходиться, створенням громадської організації і пов'язаної з нею охоронної фірми. думаю важливіше усунути саму причину для суспільних конфліктів - а це можливо тільки при охороні прав і свобод всіх наших громадян і невисокому рівні майнового розшарування. щоб це забезпечити у майбутньому імхо потрібне виховання у вільному дусі підростаючого покоління, знайомого з історичним досвідом людей, які жили на Україні раніше. коли кожен свідомий своїх і чужих прав і свобод -  в такому суспільстві творити несправедливість стає набагато важче.

[DarkMax2]

Что-то мне всё это казачество напоминает Ваффен-СС

[Python]

Конституция Украины
Статья 37. ...общественные организации не могут иметь военизированных формирований...

Ну так отож. Які в наш час можуть бути козаки? Максимум — нащадки козаків. Ну і «ряжені», звичайно. Козацтво було військовим станом, а не громадською організацією, названою в честь козацтва.

так але ця формальність легко обходиться, створенням громадської організації і пов'язаної з нею охоронної фірми.

І це — військо?! Не смішіть людей. Таке «військо» тільки бійки на майданах робити може, а не воювати.

[hodzha]

Что-то мне всё это казачество напоминает Ваффен-СС

щодо "козачих" організацій - може бути. дай Бог, щоб цього не було, але інколи видається, що зараз в Росії в усіх цих кадетсько-"козацьких" школах ведеться підготовка покоління поліцаїв, які будуть охороняти існуючий режим. в Україні відомі факти, коли деякі "козачі" організації засвітилися у випадках рейдерства, порушення порядку чи навпаки розгону протестних акцій, при чому робили вони це за добрі гроші. тому і кажу, якщо на громадському рівні не показати недолугість і небезпеку такого розуміння козацтва - все може повернутись на старе. Імперія, а замість козаків - посіпаки і кріпаки.

[hodzha]

Ну так отож. Які в наш час можуть бути козаки? Максимум — нащадки козаків. Ну і «ряжені», звичайно. Козацтво було військовим станом, а не громадською організацією, названою в честь козацтва.

Зараз цим "козакам" хочуть видати зброю і закріпити це законодавчо, фактично відібравши у інших громадян право їм опиратися (за один день організацію, яка зможе еффективно протидіяти подібним "структурам" ви не створите).

І це — військо?! Не смішіть людей. Таке «військо» тільки бійки на майданах робити може, а не воювати.

І все ж не применшуйте їх значення, З таких людей на раз можна зробити таких собі хунвейбінів, посіпак в інтересах группи людей, які при владі чи мають велике бабло. Згадайте того самого Барабаша, який виступив проти Хмельницького, чи Гонту, який служив у пана Потоцького, найбільшого українського олігарха XVIII ст.. Реєстрових саме так і кидали на придушення заворушень з XVI по XX ст. Можливо, якби реєєстрових на службі у панів не було - не було б і самих Хмельниччини і Коліївщини, придушуючи найменші прояви опору, імхо такі люди якраз і доводили українське суспільство до соціального вибуху (на жаль зараз в Україні теж існує така загроза, хоч і не в такій степені, дякуючи радянській владі все ж таки у нас суспільство дещо інше). Проти мирного, беззбройного населення, яке вийшло на демонстрацію такі люди дуже "еффективні". Тому червоні у 1917 і винищували реєстрових до ноги, не розуміючи, що справа не в реєстрових,а в самому принципі реєстру, який порушує права і свободи вільних громадян-козаків.

[Python]

І все ж не применшуйте їх значення, З таких людей на раз можна зробити таких собі хунвейбінів, посіпак в інтересах группи людей, які при владі чи мають велике бабло.

Питання в тому, за які заслуги їх треба звати козаками, якщо навіть прямої спадкоємності з історичним козацтвом вони не мають. Люди з баблом і владою вже й так можуть найняти собі міліцію чи якусь бандитську охоронну фірму, але нащо пам'ять козаків паплюжити?

[Python]

Тому червоні у 1917 і винищували реєстрових до ноги

Де про це можна почитати?

[hodzha]

Питання в тому, за які заслуги їх треба звати козаками, якщо навіть прямої спадкоємності з історичним козацтвом вони не мають. Люди з баблом і владою вже й так можуть найняти собі міліцію чи якусь бандитську охоронну фірму, але нащо пам'ять козаків паплюжити?

Думаю все ж таки ви перебільшуєте, мої заняття генеалогією показують, що більшість сучасних українців так чи інакше пов'язані спорідненністю (хоч хтось в роду да був) з козаками XVI-XIX ст., які потрапляли до реєстрів, не говорячи про тих, хто був козаком неформально, чи про вільних громадян ординського суспільства XIII-XV ст., які теж звали себе козаками - нащадками таких на просторах України і Росії думаю є практично кожен. Про духовну спорідненість я взагалі не кажу - виокремити з класичної української культури, яка сформувала сучасний український народ, здобуток, який пов'язаний з козацтвом просто неможливо, практично будь-яке слово, стиль мови, літературний твір, художній образ, особливість менталітету у нас швидше за все пов'язані з козацтвом. Нащадки кожного сучасного українця так чи інакше взаємодіяли з представниками субкультури сформованої на Запорізькій Січі, які для багатьох стали "класичним" типом козака.

[hodzha]

Тому червоні у 1917 і винищували реєстрових до ноги

Де про це можна почитати?

Зараз це в Росії називають "геноцид казачьего народа". По Чернігівщині, Черкащині, Полтавщині і Київщині - все ще дуже мало матеріалу. Те, що зараз в Україні говорять про Холодноярське повстання і її придушення - імхо з цієї серії. Це також одна з причин непорозуміння петлюрівців і махновців (які в петлюрівцях бачили в першу чергу "золотопогонників" - нащадків старих українських старшинських династій, типу Скоропадських чи Полуботків), це одна з причин боротьби не на життя, а на смерть червоних селян і бідних козаків проти Колчака у Сибіру, у війську якого теж було багато родовитого козацтва (в тому числі з коренями з України), громадянської війни на Дону і т.д. Це одна з причин, чому в радянських фільмах образ козака подається дуже негативно і більшість людей на просторах колишнього Рад.Союзу ассоціюють козаків саме з тими царськими посіпаками, бо вони познайомилися з козаками дійсно саме в такому образі, для позначення вільної людини вони вживали інші слова. Зразу я вам так матеріалу не назбираю, мабуть варто відкривати окремі теми про громадянську війну і роль в ній імперського реєстрового козацтва в розділі Історія, можна навіть окремо для України, окремо для Дону, окремо для Сибіру, бо ситуація там в ті часи склалася дещо різна.

[Python]

Думаю все ж таки ви перебільшуєте, мої заняття генеалогією показують, що більшість сучасних українців так чи інакше пов'язані спорідненністю (хоч хтось в роду да був) з козаками XVI-XIX ст.

Я не про генетичну спорідненість, а про те, що до цього часу козацтво як форма суспільної організації припинило своє існування, ще коли наших дідів не було. Тобто, нащадки є, а тих, хто на власні очі те козацтво бачив — нема. Та й умови вже не ті: суспільні відносини вже змінились настільки, що козачі вольності просто втратили своє значення.

[hodzha]

Я не про генетичну спорідненість, а про те, що до цього часу козацтво як форма суспільної організації припинило своє існування, ще коли наших дідів не було. Тобто, нащадки є, а тих, хто на власні очі те козацтво бачив — нема. Та й умови вже не ті: суспільні відносини вже змінились настільки, що козачі вольності просто втратили своє значення.

Козацтво не зникло, бо люди зберегли про нього память. В українських селах люди завжди знали, що якщо їх почнуть тим чи іншим способом нищити у них, як і у кожної вільної людини (навіть в сучасних США) завжди залишається право взятися за зброю і чинити опір. Але люди були мудрі і розуміли, що насиллю на державному рівні важко опиратись, це може становити загрозу життю і здоров'ю рідним і близьким. Тому вони пам'ятали і терпіли, зціпивши зуби ("справжній козак терплячий як віл"), розповідаючи дітям і онукам своє бачення історії (згадайте шевченкового діда). Ці люди вірили, що рано чи пізно їх нащадки стануть вільними і (можливо) згадають про них і про ті важкі умови, в яких їм доводилося жити і берегти память про те, хто вони такі (що вони вільні люди з діда-прадіда). В цьому, мені здається і була основа і суть їх суспільної організації (в основі всього воля і любов до людей, все інше надбання можна відновити), яка в часи кріпацтва просто залягала глибоко на дно, ховалася від чужих очей, довірялася тільки своїм, які не розкажуть пану чи царському чиновнику, не наведуть на село і на знаючих людей загін реєстрових козаків. Погодьтесь, справа не в тому, щоб зберегти шаблюку, знамено, печатку чи документ з написом типу "Військо Запорізьке". Це все папірці. Справа в тому, що нащадки тих людей, "самозваних" козаків, зараз правдами чи неправдами, але мають особисту свободу, можуть говорити своєю мовою і сповідувати свою віру, працюють як рівні у різноманітних установах України і світу і в тому чи іншому вигляді бережуть і передають нащадкам спадщину своїх предків (через мову, через віру, через спосіб мислення). Це значить, що ті люди недарма боролися, недарма терпіли неволю, кріпацтво і знущання. На даний момент ціль досягнута, треба просто жити далі, берегти і примножувати наявні здобутки, передавати нащадкам досвід і память, про те, що заплачено за їхню свободу, не давати більше насильникам права втілювати свої плани на древній козацькій землі.

[DarkMax2]

Если современное рыцарство возможно без военной составляющей из-за своих почётной и джентльменской составляющих, то казачество, лишенное армейскости, в мирном гражданском обществе превратится в ряженый цирк, а создавать Ваффен-СС при Вермахте нам наф не нужно.

[hodzha]

в мирном гражданском обществе превратится в ряженый цирк

знову - чому ви так вирішили? чому ви все ускладнюєте? навіщо підмінюєте волю нарядом? ми ж ніби говоримо про козаків, як про вільних людей, а не про носіїв певного однострою (шаровар, вишитої сорочки, шашки)? для мене напр. в сучасних умовах неформал, чи вихована людина в діловому костюмі може виявитися більш послідовним носієм козацького духу свободолюбства, чим скажімо якийсь вусатий дядько, що трясе булавою і говорить українською мовою.

[стэпняк]

Духовно вы можете быть хоть джедаем 
P.S. Диплом казака

а хіба зараз таким не займаються численні "козачі" організації? а інші доводять, що козаком можна тільки родитися і тільки вони можуть вирішувати хто козак, а хто ні. дурня та й годі. 

Кстати, хотел поднять тему о положении современного казачества. Оно ж бывает 2х-3х видов сейчас. Особенно интересно как это регулируется законом.

Выд 1: Рэестровый козак - хто вгодно нэзалэжно вид выду (мижвыдовэ назва ряжэный) - охороняюця законом.
Выд 2: Потомствэный козак - козак по руды и духу вважае козакив окремим народом - законом нэ охороняеця - находыця в стадии восстановлэння популяціии( результаты пэрэпысу).
Выд 3: Козак по крови - забувае своэ ридство и козачый дух - асымилююця, изчзаючый выд .

[стэпняк]

Я не про генетичну спорідненість, а про те, що до цього часу козацтво як форма суспільної організації припинило своє існування, ще коли наших дідів не було. Тобто, нащадки є, а тих, хто на власні очі те козацтво бачив — нема. Та й умови вже не ті: суспільні відносини вже змінились настільки, що козачі вольності просто втратили своє значення.

Козацтво не зникло, бо люди зберегли про нього память. В українських селах люди завжди знали, що якщо їх почнуть тим чи іншим способом нищити у них, як і у кожної вільної людини (навіть в сучасних США) завжди залишається право взятися за зброю і чинити опір. Але люди були мудрі і розуміли, що насиллю на державному рівні важко опиратись, це може становити загрозу життю і здоров'ю рідним і близьким. Тому вони пам'ятали і терпіли, зціпивши зуби ("справжній козак терплячий як віл"), розповідаючи дітям і онукам своє бачення історії (згадайте шевченкового діда). Ці люди вірили, що рано чи пізно їх нащадки стануть вільними і (можливо) згадають про них і про ті важкі умови, в яких їм доводилося жити і берегти память про те, хто вони такі (що вони вільні люди з діда-прадіда). В цьому, мені здається і була основа і суть їх суспільної організації (в основі всього воля і любов до людей, все інше надбання можна відновити), яка в часи кріпацтва просто залягала глибоко на дно, ховалася від чужих очей, довірялася тільки своїм, які не розкажуть пану чи царському чиновнику, не наведуть на село і на знаючих людей загін реєстрових козаків. Погодьтесь, справа не в тому, щоб зберегти шаблюку, знамено, печатку чи документ з написом типу "Військо Запорізьке". Це все папірці. Справа в тому, що нащадки тих людей, "самозваних" козаків, зараз правдами чи неправдами, але мають особисту свободу, можуть говорити своєю мовою і сповідувати свою віру, працюють як рівні у різноманітних установах України і світу і в тому чи іншому вигляді бережуть і передають нащадкам спадщину своїх предків (через мову, через віру, через спосіб мислення). Це значить, що ті люди недарма боролися, недарма терпіли неволю, кріпацтво і знущання. На даний момент ціль досягнута, треба просто жити далі, берегти і примножувати наявні здобутки, передавати нащадкам досвід і память, про те, що заплачено за їхню свободу, не давати більше насильникам права втілювати свої плани на древній козацькій землі.

То так,  всэ вирно.

[стэпняк]

 Послухайтэ мнэния справжнього кубанського козака.
                                                                                                                                                            Можешь с чубом завитым ходить,
Можешь кольца сразу в нос и в ухи,
Можешь на трусы лампас нашить
И себе и маленькой сеструхе.

Можешь по стакану выпивать
Свежей, только выгнанной, горилки.
Орденами торс свой украшать,
От плечей, аж до самой ширинки.

Можешь слово «энто» говорить,
Можешь на балачке слово «мабудь»,
Можешь гимн и песни разучить,
Джигитовку показать неслабо.

Шаровары можешь заправлять
В теплые носки, пи$дуя с флагом.
Шашкой можешь доблестно махать
«От плеча», «восмеркой» и «с потягом».

Можешь ты погоны презирать,
Отодрать кокарду от фуражки,
Можешь под жэрдэлею рыгать
Обожравшись бурячанной бражки.

Можешь свое общество создав
Быть в нем неизменно атаманом,
На майдане сраки биловать,
Присудив с полсотни плетюганов.


Можешь ты в реестре состоять,
Чтобы президент тобой гордился...

Только казаком не можешь стать,
Потому что «кизяком» родился.

Есаул Лях
4.11.11г.Господь ны тэля - баче вид тиля...

[стэпняк]

 Первым бандуристом5 Кубани считается атаман Антон Головатый, автор песни, которая долгое время считалась неофициальным гимном Кубани:

Ой годы нам журытыся,

Пора пэрэстаты;

Диждалыся вид царыци

За службу заплаты.

Дала хлиб-силь и грамоту

За вирнии службы

От тэпер мы, мыли браття,

Забудэм вси нужды.

В Тамани жить, вирно служить,

Граныцю держаты,

Рыбу ловыть, горилку ныть,

Ще й будэм богати.

Та вжеж трэба и женитыся,

И хлиба робыты.

А хто прайды из невирных,

То як ворога быты.

Слава Богу и царыци,

И покой гэтману.

Злычилы в сэрдцях наших

Вэлыку рану.

За здоровье ж мы царыци

Помолымось Богу,

Що вона нам указала

На Тамань дорогу.




Заставка сайта Кубановедение
   
На черноморском казачьем диалекте писали в 19-19 в. Яков Кухаренко (1799-1862), историк-статист Федор Щербина (1849-1936), Василь Вареник (1816-1893), которого современники называли «кубанским Цицероном». Сохранились речи, записанные им: «Мова про хузию» (Слово о ружье), «Великая пятниця» (Страстная пятница), «Мова, як видкрылы зализный шлях, збудованный вид станыци Тихорецькой до города Катеринодара (6 мая 1886).

Александр Пивень известен своими работами по собиранию местного фольклора: «Сим кип брехеньок», «Торба смиху та мишок реготу», «Чорноморськи вытребеньки», «Козацкы жарты та смихи усым людям для втыхи». Исследовал фольклор и Митрофан Дикарев (например, сборник «Толки народа: Антихрист, Мышиный царь, Гадюки»); его поэтический сборник «Я давно вже по свиту блукаю...»

Шедевром считается поэма Степана Шарапа «Казачьи кости»7.

– В балачке украинский и русский языки не просто смешались, но и образовали своеобразный диалект, – считает кандидат исторических наук, научный сотрудник научно-исследовательского центра традиционной культуры при Кубанском казачьем хоре Игорь Васильев. – Он относятся к говорам вторичного образования, поскольку складывались они, начиная с 19 в., в результате переселения людей из самых различных областей, при котором происходило смешивание населения и диалектов. Но здесь нельзя забывать, что известные образцы дореволюционной кубанской литературы писались не на народном диалекте, а на более или менее похожих на него так называемых "балачкообразных" формах. Зачастую некоторые слова и обороты авторы сочиняли сами или строили искусственно.


С. Воржев, Хутор Солёный
   
В настоящий момент на балачке (помимо того, что исполняются старинные песни Кубанским казачьим хором8) изредка появляются заголовки в кубанской прессе. Обычно в шутливых материалах либо, когда речь идет о фольклорных коллективах. Вот два года назад к Международному дню родного языка «Краснодарские известия» вышли с заголовком «Ну шо тоби казать, моя дытына?»9

Надо заметить, что лет шесть назад краснодарские филологи предлагали кодифицировать местный диалект (по сути дела смесь русских и украинских слов и выражений) и использовать его в местных СМИ. Дескать, немалая часть жителей края проживают на селе и информация на балачке (в том числе и официальные распоряжения губернатора) будет лучше усваиваться кубанцами10. Любопытно, что в 1998 году на Новом телевидении Кубани (НТК)11, крупнейшей местной телерадиокомпании регулярно выходила десятиминутная передача на кубанском диалекте: диктор на фоне видеоряда озвучивал исторические анекдоты и забавные рассказы, связанные с Кубанью12.

[стэпняк]

Особенности фонетики и лексики

 
С. Воржев, «Тишина»

Лексика в русском литературном языке находит больше совпадений в северными диалектами, чем с южными (петух – кочет, волк – бирюк, рига – клуни, изба – хата, ухват – рогач...)

В грамматике наоборот, в северных диалектов больше архаизмов. Но и в южных диалектах, в том числе и балачке много расхождений: тенденция к утрате среднего рода (новая пальто), слова женского рода в родительном падеже ставятся в дательном (к куме, у куме), слова множественного числа родительного падежа ставятся в именительном (роспрягайте, хлопцы, кони). Инверсия генитива и датива: «Дай Лены яблок», «Я у маме была». После предлога «по» ставится местный падеж  (в рус. яз. дательный). Ср.: «Зайцы прячутся по таких бровках» – (Зайцы прячутся по таким ремизам).

Интерес представляет удвоение приставки «по-», как формант глаголов разрушения (деструктива): «Кабаны пополомали кукурузу», «Мыши попогрызли картошку», «Попобил я все банки», «Трубы пополопались».

Еще одна особенность кубанского диалекта – указание на присутствующее третье лицо местоимением «он». В литературном русском это считается невежливым, однако в балачке за правило не называть человека по имени при нем, но не с ним. Наличие существительных мужского рода с окончанием -о для обозначения живых существ (батько, Гаврило, Сірко), в том числе и фамилий.

Есть отличия и в фонетике: фрикативная г [γ] вместо взрывного [g], умеренное «аканье» отсутствии редуцированных гласных (город [γórat] и [górət]), «яканье» (весна [v'asná]) на месте древнерусской ѣ.

Исследователь Ю. Борисенко22 попытался отобразить характерные черты кубанского говора и его отличия от украинского языка на примере речи свое матери Нины Андреевны. Интересно, что ни она, ни две ее сестры не осознают себя этническими украинцами. Язык, на котором они говорят и говорили их предки, считают «местным, кубанским» языком.

Записанные ею тексты представляют собой фонетическое письмо. Об этом свидетельствуют многочисленные признаки. Назовем лишь некоторые:

– буквы ь и я после ц для обозначения мягкости: улыць, улыця;

– ь у глаголов 3 л. ед. ч. и мн. ч.: хранять, бухыкает', роблят' спивает' и др.;

– ь для обозначения позиционной мягкости согласных: срэдьня;

– ш на месте орфографического ч: табашный

– употребление звука и на месте этимологической ѣ в таких словах, как: бис, дид, дило, обид, сино.

– веляризация согласных перед гласными переднего ряда и, е. В речи информанта это явление достаточно устойчиво: улыц'а, вылыкый, ч'ирывык'и.

– Произношение хв и х на месте ф (перед гласным произносится хв, перед согласным х): хвынарь, кухвайка, кохта. Но сравните: кохта и кофта и как исключение шарафан (сарафан), в котором она стабильно произносит только звук ф.

– Использование как твердого, так и мягкого ц: гарц'увать, спидниц'а (нижняя юбка), цыбуля, цыберко (ведро).

– Также распространено такое явление, как ассимиляция зубных согласных в сочетании с j. Нина Андреевна произносит: бурячин'н'а, кукурузын'н'а, плат'т'а.

Исследователи отмечают, что в кубанских говорах с украинской основой часто встречается несвойственная говорам украинского языка нерегулярность и даже сингармонизм:

Типичной чертой в области вокализма является «регулярное оканье». Зафиксировано только 35 лексем, где на месте о поизносится звук близкий к а. Чаще всего это наблюдается в суффиксах наречий: нужна, нада, скора, нарочита, а также в отдельных словах в первом предударном слоге: скарей, заганяють, плащатка, паламала. Подтверждается замеченная учеными закономерность: а начинает чаще произноситься на месте о перед слогом с ударным а: плащатка, паламала. Можно предполагать, что это проявление нерегулярного сингармонизма.

Мена о на у в некоторых украинских словах. Так вместо украинского годувати (кормить) – гудувать, вместо гомонiти – гумонить, украинскому колупати соответствует кулупать. Это также можно считать сингармонизмом.

– отсутствие перехода э в о: ов'ос, м'од, л'он, дал'око. Эти слова произносятся: овэс, мэд, лэн, далэко. Как исключение гл'од (в украинском глэд – 'боярышник').

Произношение j нами отмечено не только в таких лексемах йихаты, йисты, дойшлы, одийшлы, пидийшлы, уйшлы, в глаголах грайе, ховайе, шука йе (как и в украинском), но и в прилагательных: красныйи, жёлтыйи.

– В области консонантизма выявлены следующие особенности.

– Нерегулярное употребеление взрывного [г] на месте фрикативного [γ]. Сравните: баγато много, γарно хорошо, но рымыгать – жевать жвачку (о животных).

Нерегулярность чередования л/в: довго, добавывся, но на конце слов чаще произносят л: ходыл. В слабой позиции в может оглушаться: фс'о.

Нерегулярность протетического в: викно, вумный, вин, вона, воно, но вулыца / улыца.

– Употребление ы вместо э: ны нада.

– Произношение долгого мягкого ш' на месте краткого твёрдого ш перед и в окончаниях: грош'и, на душ'и, старш'и, хорош'и.

– вариативное оглушение парных согласных по звонкости-глухости: набрыд – набрыт (надоел), обид – обит, хлиб – хлип. Регулярно оглушение согласных только перед заднеязычным к: вашкый, гытко, дорошка.

– Звук г в словах – когти, легко, нигти – произносится как х.

– На месте предлогов «у» и «в» и в начале некоторых слов звуки у и в могут взаимозаменяться: у нас > в нас, в хату > у хату; вдалась (удалась), вспить (успеть). Вариативное употребление: ужэ / вжэ.

[стэпняк]

Аууу....  Я тут шо, одын?

[Python]

Схоже на те

[стэпняк]

Сумно.

[Алмас]

Так, хлопці, гоу! А-ну всі назад - так діло не робиться! Ви не чули таку кубанську приказку:"Хіба ми старці, шоб доводить кінці? - Ну й не свині, шоб ставать на половині!" Дам вам трохи сміховинок та побрехеньок на почин, а тоді побалакаємо.
Пісня од моїх бабуні Шилихи(Шило, у дівоцтві - Компанійцівна) ЄвгенІЇ (Якольовни), 1910-2002

Як пішов я по станиці
Дівчат розглядати,
А тепер же я прийшов,
Шоб вам розказати.
Подивився я на їх -
Всї вони хароші,
А як лучче(краще) придивився,
Красота за гроші.
Як помиє свою пику
Та й почисте зуби,
Брови свої підмалює,
Наялозе губи,
Як розчеше собі косу,
Дротом забинтує,
І біжить вона на вечір
Наче вітер дує!
Там вона на вечорі,
Вона веселиться,
Така гарна та весела -
Любо подивиться.
А як прийде додому -
Спаде щекотурка,
І тепер вона похожа
На подлого турка.
  *    *     *
Як пішов я Настю сватать,
Пригласили сісти,
Поставили барабулю
Нечищену їсти.
Я на тую барабулю
Скоса поглядаю,
На полиці варяниці,
Я на їх моргаю.
Потушили каганці,
Полягали спати,
А я за ті варяниці
Та тікати з хати!
Як догнала мене тьоща
Коло перелаза,
Як учисте кочергою
Сто чотирі раза!

[Алмас]

Це моє
МИГИЧКА

Раз осінньою порою
За високою горою,
За дубовим темним лісом
Їхав батько з сином візом.
Славсь туман такий густючий,
Крапав дощ дрібний колючий,
В давній час була привичка
Називать той дощ "мигичка".
Батько підганяв конячку,
Шоб тягла скоріше тачку.
За гарбою йшло лошатко,
Тихо чапаючи шатко.
А синок назад дивився,
Шо туман кругом стелився,
Та шось сіре і кошлате
Підкрадалось до лошати.
Мало, шо таке ненастя,
А на всю біду й нещастя
Вовк звалив мале лошатко!
Батько ж їхав без оглядки.
Хлопець був іще маненький,
Нерозумний і дурненький,
Вовчу сіру злу породу
Він не знав, не бачив зроду.
І питає син у батька:
"Шо ото такого, татку?"
Батько каже:"То мигичка -
З неба падає росичка."
- "От яка мигичка, татку -
Задушила нам лошатко!"