Українська Республіка в 1917-1923 рр.: бувальщини

[Сергий]

Постячи привітання з Днем Незалежності, згадав непросту історію становлення Української Республіки у 1917-1923 рр., про яку зараз на жаль мало згадують. Вирішив викласти уривок з спогадів одного з учасників тих подій - вільного, згодом червоного козака з Переяславщини, в той час Полтавська губернія, а нині Київщина. Історія на додаток до привітань, яка добре іллюструє неоднозначність нинішнього свята. Скільки всяких таких історій наші люди знають і досі розказують у сімейному колі по всій Україні, скільки таких історій про ті непрості часи забулись, після того як ті хто їх пам'ятав і розповідав пішли до Бога, у Вічність:

"Загін виступив вчасно і десь опівночі вже був у В'юнищах. Під штаб було зайнято велику простору хату, там і відбулася нарада. Нашою метою було захопити Переяслав. "А щоб люди не думали, що ми якась чергова банда, - сказав Терещенко, - нам би годилося мати свій прапор". Переважна більшість стояла за жовто-блакитний, але Одинець, як рішучий прихильник орієнтації на москалів, заперечив - тільки червоний! Луценко його підтримав. Я мовчав. Мені здавалося, що ріднішим був жовто-блакитний, але вважав, що зараз не варто через це сперечатися. Куліш поки що спокійно спостерігав за цими дебатами, які на очах перетворювалися на запеклу суперечку, і з усього було видно, що й до бійки недалеко. Несподівано Луценко завів: "Повстаньте, гнані і голодні ..." Те підхопив Одинець і ще двоє. Їхні супротивники, перекриваючи спів "Інтернаціоналу" ревонули "Ще не вмерла Україна...". Одинець і Луценко підхопилися, але назустріч їм з полу скочив Андрій Бицюра, вмить рвонувши шаблюку з піхов. Ще трохи - і він би рубонув Луценка, та Куліш блискавично скочив із-за столу й ухопив Бицюру за руку. Не зробив би він цього - Луценкова голова злетіла б із пліч. "Ще не вбили ведмедя, а шкуру вже ділите! - обурився Куліш. - Уже ніколи про це думати, раз не подбали вчасно".
"Послали розвідку в Переяслав. Начальником штабу призначили Рубана. Загін переформували, поділили на два курені. Перший курінь, відбірних сміливців, назвали куренем смерті. Командиром настановили мене. Другий курінь очолив Терещенко. Курені поділили на сотні, кулеметників звели в одну команду під орудою Дорошенка. Кіннотою залишився керувати Бицюра. Знову постало питання про прапор. Знову зчинилася суперечка, та цього разу обидві сторони досягли згоди. Зійшлися на тому, що з одного боку він буде червоним, а з другого - жовто-блакитним. Луценко та Рубан знайшли крам, а вчительки пошили з нього той чудернацький прапор, ще й гарно обстрочили"

"Тоді якось і більшовики і боротьбисти мало розводилися про програми і статути. Здавалося, що основна різниця між ними була не в гаслах, а в національному складі. Якщо боротьбисти, за винятком Боруха Райза, були українцями, то більшовики, за винятком Палатного, Безпечного, Гайдамаки та Красножона, були переважно з жидів та москалів. А всі разом вони сповідували гасло "Бий багатих! Захищай бідних і гноблених!" Якихось серйозних суперечок між ними не виникало. Досить часто збиралися разом, згадували партизанське минуле, співали - здебільшого революційних пісень ("Інтернаціонал", "Варшав'янку", "Ще не вмерла Україна" тощо). Ніхто нічого не боронив, співай що хочеш - хоч "Боже царя храни".