*Шо: соціолінгвістичний аспект

[Python]

Я думаю, що коли людині раптом захтілося зайнятись якимось активізмом в мовній сфері, то було б корисніше промувати погляд нормальності будь якої вкраїнської

Так корінь нинішньої ненормальності — у штучно вирощеному проваллі між регістрами (якого ще сотню років тому не було). Є два соціолекти, що позиціонуються як основні, і є набір ситуацій, де стилістична маркованість жодного з них не підходить. Не можна вийти й просто сказати «людоньки, не маркуйте». Образно кажучи, у вас є лише смердюча спецовка й театральний костюм, вам треба проїхатись в автобусі — яку з двох одежин оберете? Звісно, можна вдавати, що смердюче не смердить (чи, скоріш, що смердіти — норма) або що костюм Арлекіна — це звичайний діловий костюм, але хто в це повірить?

Люди різні. Комусь смердить, когось смішить, але не всіх. Більшість, мені здається, адекватні. Тому можна бути спокійним.

То діло десяте, що вони здебільшого поблажливі до промахів інших — вони ж і з себе вимагають «не смердіти» й «не бути клоуном». Якщо гардероб українця не включає чогось третього для нейтральних ситуацій (коли ти не каналізацію лагодиш (або просто вдома сидиш і на люди не виходиш) і не на сцені виступаєш), то, очевидно, вони оберуть щось неукраїнське.

[Sandar]

Я думаю, що коли людині раптом захтілося зайнятись якимось активізмом в мовній сфері, то було б корисніше промувати погляд нормальності будь якої вкраїнської

Так корінь нинішньої ненормальності — у штучно вирощеному проваллі між регістрами (якого ще сотню років тому не було). Є два соціолекти, що позиціонуються як основні, і є набір ситуацій, де стилістична маркованість жодного з них не підходить. Не можна вийти й просто сказати «людоньки, не маркуйте». Образно кажучи, у вас є лише смердюча спецовка й театральний костюм, вам треба проїхатись в автобусі — яку з двох одежин оберете? Звісно, можна вдавати, що смердюче не смердить (чи, скоріш, що смердіти — норма) або що костюм Арлекіна — це звичайний діловий костюм, але хто в це повірить?

Люди різні. Комусь смердить, когось смішить, але не всіх. Більшість, мені здається, адекватні. Тому можна бути спокійним.

То діло десяте, що вони здебільшого поблажливі до промахів інших — вони ж і з себе вимагають «не смердіти» й «не бути клоуном». Якщо гардероб українця не включає чогось третього для нейтральних ситуацій (коли ти не каналізацію лагодиш (або просто вдома сидиш і на люди не виходиш) і не на сцені виступаєш), то, очевидно, вони оберуть щось неукраїнське.

Так, треба змиритися, шо російськомовні і далі будуть російськомовними, а також багатьом україномовним чи двомовним хотітиметься використовувати російську. Такі наші реалії. Мордуватися через це я не бачу сенсу.

[Python]

Так, треба змиритися, шо російськомовні і далі будуть російськомовними, а також багатьом україномовним чи двомовним хотітиметься використовувати російську. Такі наші реалії. Мордуватися через це я не бачу сенсу.

«Змиритися» — для слабаків. «Треба більше трясти» — для дурнів. Слід розібратися, чому виходить така хрінь, незважаючи на всі змарновані зусилля, і бити по кореню цієї хріні.

[Sandar]

Так, треба змиритися, шо російськомовні і далі будуть російськомовними, а також багатьом україномовним чи двомовним хотітиметься використовувати російську. Такі наші реалії. Мордуватися через це я не бачу сенсу.

«Змиритися» — для слабаків. «Треба більше трясти» — для дурнів. Слід розібратися, чому виходить така хрінь, незважаючи на всі змарновані зусилля, і бити по кореню цієї хріні.

Нє, не для слабаків. Це звичайний демократичний гуманістичний підхід і він не означає відмову від промоції української мови. І чому це зусилля змарновані? Я не можу хвалитися своїми зусиллями, їх, на жаль, нема. Але зусилля інших не марні. Шо було б, якби їх не було? Очевидно, української було б менше і ставлення до неї було б гіршим. А яка хрінь виходить? Шо російськомовні створюють свої сім'ї і своїх діток виховують в своїй рідній мові? Це виглядає природним. Ізраїльської «їдишезаміщувальної» кампанії в нас не проведеш, умови не ті. В Ізраїлі факт твоєї присутності в країні автоматом зобов'язував тебе до конкретної ідентичності, тому ти не міг якось пручатися витісненню рідного їдиша, атакам на тебе за його вжиток. Якшо в нас пустити все на природний самоплив (клас, щойно нагуглив слово «самопас», очевидно, не кабінетне, але вже не вернеш, Царство Небесне), то буде так, як є. А якшо провадити шось таке, як колись в молодому Ізраїлі, то в нас для цього нема критичної маси виборців із «потрібною» твердою ідентичністю. Але цей наш «самопас» це не то, шо наші небайдужі, які в поті чола потихеньку трудяться, є слабаки і нічого не відбувається (сам я реально слабак, так; ну, і в тебе послужний список навряд чи вражаючий). Відбувається. І все могло б бути значно гірше. Ну, яка хрінь? Я помічаю, шо багато російськомовних переходять з україномовними (зі мною зокрема) на українську. Значить: 1. можуть, досить добре володіють; принаймні, для того, шоб не соромитись якоїсь недосконалості (шо в свою чергу значить, шо мають досвід, практику; шо вже означає якусь поширеність мови в їхньому середовищі) 2. хочуть це робити, тобто не мають передсудів щодо мови і відчувають, шо переходити це непогано. І коли я чую навколо багато української, то припускаю, шо ті, хто не переходить, просто поки шо не вміють. Так, і мотивація в соціальному вимірі в них ше заслабка проти тої, шо мають україномовні, які переходять на російську. Але не все зразу. Раніше і того не було. Ми маємо ситуацію кращу, ніж була колись (але на Півдні і Сході, можливо, гіршу; але не знаю), проте так, все одно ця ситуація для нас дуже далека від ідеалу. Якшо логічно помислити — шо б ефективно її підсувало до того довгожданного ідеалу? Зупинімося на тому факторі, про який я вже вище зазначив: «соціальна мотивація». Мабуть, якби серед нас було більше талантів і ми більше творили хорошого контенту, то й мотивація тих людей зростала. Бо мотивація україномовних переходити на російську походить великою мірою від багатства хорошого контенту російською. З росіянами і іншими російськомовними нам в цьому важко змагатися, м'яко кажучи. Через кількість душ, через кількість грошей, через історію, в якій було так, шо наших душили, а їхні потихеньку розвивались. Але я не думаю, шо обганяти є конче важливо для підняття тої мотивації. Просто люди, молоді люди, підлітки, діти — мають бачити, шо і цією мовою є класно, приємно. Тобто, ставаймо відео-блогерами, ставаймо співаками, музикантами. В більшості не вийде, звісно. Ну, можна шось цікаве гривньою підтримати (блін, подумалось, а шо, якби в нас було не 'ьо', а 'ö', наприклад? «Гривнöю», нє? Стислість сестра таланту )

[Sandar]

Тут вже всьо перемішалося, тому мабуть і не варто вже шось переносити в ту стару темку, в якій я бараном впирався, шо «шо» це виключно «шо», а «що» — «що»...

[Python]

А яка хрінь виходить? Шо російськомовні створюють свої сім'ї і своїх діток виховують в своїй рідній мові? Це виглядає природним.

Це було б ОК, якби мішані українсько-російськомовні пари обирали для себе українську як основну принаймні в половині випадків. І якби чисті україномовні не перескакували на російську від самого факту приїзду в місто чи підключення до інтернету.
Змарновані — бо не можна боротися з комплексом меншовартості розмовами про «треба боротися з комплексом меншовартості». Треба зрозуміти, чому так. Як я вже казав вище, там половина проблеми — в ослабленні нейтрального регістру української мови — без «я не стидаюсь, шо селюк», і без «замилуйтесь моїм філіґранним ґеканням» — просто української. Бо «не стидаюсь» — це лише «вдаю, що не стидаюсь», а тут у тебе дитина, що село тільки влітку в бабусі бачить — то який із неї селюк; чи, може, вчити її «філіґранному ґеканню», яке все одно ніхто не знає?.. І ось тут у батьків-українців усі приховані комплекси вмикаються на повну потужність — так, нада з рібьонком какось по-городському, шоб нєстрадал.

Добре, української мови побільшало в культурній сфері (хоча дивлячись на тиражі радянських українських книжок, сучасні видавці тільки й можуть сказати «ні, синку, це фантастика») — насправді все йде хвилями без чіткого прогресу в бажаному напрямку, усі досягнення — лише відносно попереднього занепаду.

Чітко змарновані зусилля — це пуризм, реформа-2019 та інші спроби реанімувати мертві правописи, непотрібні термінологічні реформи і т.п. Та навіть розмови «чи правильно ми говоримо?» — який у них сенс, якщо треба питати «а ми взагалі говоримо?». Бо пуристи та реформатори давно забили на поточний стан живої розмовної мови й лише колупаються з театральним реквізитом літстандарту. Вони в принципі не можуть видати мовний зразок, придатний для безпосереднього користування живими носіями. Відповідно, українцям, що хочуть говорити гарно, нема на кого рівнятись. Так, можна рівнятись на суржикувате оточення, але в такої мови є чітка статусна стеля, піднявшись вище якої, треба бути надлюдиною без комплексів, щоб продовжувати так говорити.

[Sandar]

R, Ви бачите аргументи проти підгону кирилиці під нову латиницю (чи розриву між лат. і кир.)? Чому Ви їх вже яку сторінку вперто ігноруєте?

Всі аргументи зводяться до того що треба не допустити різночитання. Не зважаючи на те що різночитання реально існує.
Треба створити такі умови щоб можна було сказати деяким людям що вони читають неправильно.
Що треба відмовитись від нових можливостей тільки тому що в кирилиці таких можливостей нема.

Та це брєд. Не можна рухати мову, яка є меншинною в своїй національній країні. Тому тільки поточна кирилиця. І тільки дзеркальна латиниця. З обмеженою сферою затосування. Попробуйте думати прагматично.

А яка хрінь виходить? Шо російськомовні створюють свої сім'ї і своїх діток виховують в своїй рідній мові? Це виглядає природним.

Це було б ОК, якби мішані українсько-російськомовні пари обирали для себе українську як основну принаймні в половині випадків. І якби чисті україномовні не перескакували на російську від самого факту приїзду в місто чи підключення до інтернету.
Змарновані — бо не можна боротися з комплексом меншовартості розмовами про «треба боротися з комплексом меншовартості». Треба зрозуміти, чому так. Як я вже казав вище, там половина проблеми — в ослабленні нейтрального регістру української мови — без «я не стидаюсь, шо селюк», і без «замилуйтесь моїм філіґранним ґеканням» — просто української. Бо «не стидаюсь» — це лише «вдаю, що не стидаюсь», а тут у тебе дитина, що село тільки влітку в бабусі бачить — то який із неї селюк; чи, може, вчити її «філіґранному ґеканню», яке все одно ніхто не знає?.. І ось тут у батьків-українців усі приховані комплекси вмикаються на повну потужність — так, нада з рібьонком какось по-городському, шоб нєстрадал.

Добре, української мови побільшало в культурній сфері (хоча дивлячись на тиражі радянських українських книжок, сучасні видавці тільки й можуть сказати «ні, синку, це фантастика») — насправді все йде хвилями без чіткого прогресу в бажаному напрямку, усі досягнення — лише відносно попереднього занепаду.

Чітко змарновані зусилля — це пуризм, реформа-2019 та інші спроби реанімувати мертві правописи, непотрібні термінологічні реформи і т.п. Та навіть розмови «чи правильно ми говоримо?» — який у них сенс, якщо треба питати «а ми взагалі говоримо?». Бо пуристи та реформатори давно забили на поточний стан живої розмовної мови й лише колупаються з театральним реквізитом літстандарту. Вони в принципі не можуть видати мовний зразок, придатний для безпосереднього користування живими носіями. Відповідно, українцям, що хочуть говорити гарно, нема на кого рівнятись. Так, можна рівнятись на суржикувате оточення, але в такої мови є чітка статусна стеля, піднявшись вище якої, треба бути надлюдиною без комплексів, щоб продовжувати так говорити.

Друже, ну, ти ж розумієш, що всі наші розумування більш менш відносні. Що не є точно так, як ми тут пишемо. І мій оптимізм можна протверезити, і твій песимізм осмішити. Давай триматися золотої серединки Десять років назад я в одному райончику чув українську значно рідше, особливо рідко від дітей. Зараз інакше, української багато, в тому числі й від дітей. Ну, це, може, такий райончик, ше зовсім недавно, спостерігаючи, мовні процеси в деяких інших райончиках, я часто сумував, шо української мало, діти майже всі російськомовні.
Ну, а як тобі виглядає ця хрінь? Шо може бути? І щодо «селюк» і «філіґранність» — ти абсурдизуєш. Ну, явно абсурдизуєш
Я за останні п'ять років дуже прокачав своє літературне мовлення і я можу говорити нормально будь де. І я дуже давно помітив, що крім тих, хто не ганьбиться суржика, є також багато тих, хто намагаєтья говорити літературно, і нічого їм нема. П'ять років назад я мав сильні комплекси і соромився в деяких ситуаціях використовувати українську. Відчуття були ніби мене розстріляють просто. Відтак через кілька років я вже спокійно її в тих ситуаціях використовував і майцікаве то, шо ніхто мене бляха не розстрілював, аж наопак — дуже ввічливо спілкувався!