Канонічна™ вимова шиплячого «щ»

[dan-pt]

...свого часу мені здавався абсурдним той факт, що <...> «щ» — не два звуки, а один, у якому ніякого «ч» нема.

А я завжди сприймав «ш» як твердий звук, а «щ» як той же самий, тільки м'який, так само, як ми сприймаємо пару «глухий-шиплячий» ж — ш.

Причому, якщо, наприклад, Sandar чітко сприймає «шо» і «що» як два різні слова, то в себе я знаходжу повний спектр переходів з різними ступенями редукції [ч], залежно від темпу й манери мовлення.

Я теж добре чую спектр редукції. І саме тому я чую в деяких словах, не такий типових, а в іменниках дещо редукований «щ». Я не можу зараз згадати, в яких чув.

Так само, як, наприклад, сильний український акцент у російській мові киян я міг би почути в когось із покоління моїх батьків чи дідів, але в своєму поколінні — дуже рідко.

Мені здається, літературна російська мова закріпилася в Києві давно і ви цей акцент від покоління батьків ніяк не могли почути.

[Python]

Мені здається, літературна російська мова закріпилася в Києві давно і ви цей акцент від покоління батьків ніяк не могли почути.

Якби всі кияни були корінними, то Київ не був би містом-мільйонником. В радянський період він активно розширювався, його населення росло — не за рахунок народжуваності (яка тоді вже опустилась до 1-2 дітей у більшості сімей), а за рахунок міграції. Якщо в більшості моїх однокласників були сільські дідусі й бабусі, то, очевидно, один або обоє з батьків теж народилися в селі — відповідно, говорити російською без акценту їм ще треба було навчитись. Потім, «без акценту» — поняття відносне: самі кияни, що говорять російською чисто, в себе його не відчувають, але при порівнянні своєї вимови з вимовою росіян вловлюють акцент у них.

Російськомовність корінних киян — теж питання незовсім однозначне. Чисто російським анклавом він не був ніколи, і те покоління, що жило тут сотню років тому, розмовляло обома нинішніми мовами, плюс ідиш та польська, що до нашого часу як масове явище не збереглися. Зрозуміло, що нащадки тодішніх україномовних киян до цього часу якщо навіть не перейшли на російську мову як основну, то, принаймні, освоїли як одну з двох мов спілкування й говорять нею без виразного акценту. Проте, сам невидимий київський акцент формувався, у т.ч., білінгвами та людьми з вивченою російською мовою, і мав минути якийсь час, поки їхні мовні особливості не притерлися.

[Python]

А я завжди сприймав «ш» як твердий звук, а «щ» як той же самий, тільки м'який, так само, як ми сприймаємо пару «глухий-шиплячий» ж — ш.

А що тоді в таких словах, як шість і затишшя?

[LUTS]

А я завжди сприймав «ш» як твердий звук, а «щ» як той же самий, тільки м'який, так само, як ми сприймаємо пару «глухий-шиплячий» ж — ш.

Шшюка? 

[Drundia]

Ну от саме в таких словах і варіюватиметься. Причому, якщо, наприклад, Sandar чітко сприймає «шо» і «що» як два різні слова, то в себе я знаходжу повний спектр переходів з різними ступенями редукції [ч], залежно від темпу й манери мовлення.

Одне другому не заважає. Окремо є різні ступені редукції та окремо лексема «шо».

[dan-pt]

А я завжди сприймав «ш» як твердий звук, а «щ» як той же самий, тільки м'який, так само, як ми сприймаємо пару «глухий-шиплячий» ж — ш.

Шшюка? 

В російській мові — так.