В українській мові є такі слова, як «стриб», «шусть» та ін. Багато з них мають зв'язок зі спорідненими дієсловами, а часом і використовуються замість них. Російською цю частину мови називають «междометие». В українській мові є терміни «звуконаслідування» та «вигук». У випадку таких слів, як «стриб», «штовх» та деяких інших, мені важко визначити, що це. Звуконаслідування? Як правило, нема звуку, який би ці слова мали наслідувати. Вигук? Також майже ніхто не вигукує «штовх» чи «стриб», виконуючи відповідну дію.
То що це таке, і як такі слова слід називати?
Ризикну назвати іменниками.А він стриб!>А він [зробив] стриб!>А він стрибнув!
Це не іменник, оскільки тоді довелося б зарахувати до цієї категорії й інші звуконаслідування та вигуки. Іменники мають відмінки — «стриб» чи «гульк» не мають їх.
Цитата: Python от ноября 22, 2007, 11:58
Це не іменник, оскільки тоді довелося б зарахувати до цієї категорії й інші звуконаслідування та вигуки. Іменники мають відмінки — «стриб» чи «гульк» не мають їх.
Треба ж було з чогось розпочати :). Щодо відмінювання я погоджуюся хоча,якщо захотіти,то й ці слова можна "втиснути" у відмінки.Наприклад:знаю я одного добродія па прізвище
Скок.Як на мене,то слово "скок" має такі самі ознаки,що й запропоновані Вами.Але ж прізвище відмінюється! :yes:
Згадується українська народна казка «Ох». Тут Ох — також іменник, власна назва, ім'я чаклуна. Але перетворення вигука в іменник вже виглядає як словотвірний процес, хоча до невідмінюваної основи ми додаємо лише закінчення, яке в називному відмінку взагалі нульове.
Цитироватьнарiдна
Ні, таки народна. Варіант «нарідна» також можливий, але він менш типовий, як і «нарід».
Але ж маймо слова "на" та "рід". Чому тоді народ?
Цитата: iopq от ноября 23, 2007, 01:30
Але ж маймо слова "на" та "рід". Чому тоді народ?
А Ви взагалі можете сказати :маємо А,Б,В,Г,Ґ,.....Ю,Я,ь.А потім запитувати:чому тоді "чому"? :)
ROCK ON!
ЦитироватьАле ж маймо слова "на" та "рід". Чому тоді народ?
Я схиляюсь до думки, що тут має місце вплив інших слов'янських мов (зокрема, російської). Слова «народ» і «народний» більше вживаються в офіційному мовленні, ніж у побутовому, і могли або бути запозиченнями, або просто зберегти
о в закритому складі під впливом іншомовних зразків. Споріднені з ними слова «рід», «рідний», «двоюрідній» та ін. вже мають чіткий перехід о-›і в закритому складі.
Повертаю нарід до теми:) Думаю, що це відіменникові вигуки. Ми так в університеті вчили, і я з цим погоджуюся.
Ось, що пише Жовтобрюх про такі форми в "Історичній граматиці української мови"
ЦитироватьКрім координованих форм простого присудка у староукраїнській мові починали розвиватися і некоординовані. ... Це, ... скорочені форми дієслів. Вони творилися, головним чином, в усній народній мові. Староукраїнські пам'ятки їх фіксують рідко: тому в руку тыць, овому тыць і сему тыць (Іван Вишенский, 1598); От так, свату, вгору хвись, щоб тобѣ брикали (Іван Некрашевич, XVIII)
Блін, слід читати "віддієслівні вигуки". Пора мені на лікування, якщо можу подібне написати й не помітити:)
А ще на тему: Яка це частина мови?
Слово "нема" - це яка частина мови?
Щиро дякую.
Цитата: Netti от февраля 16, 2010, 14:48
Слово "нема" - це яка частина мови?
Етимологічно - дієслово.
Зараз, по суті, перетворилося на вигук, злившися з часткою "не".
Цитата: Conservator от февраля 16, 2010, 15:01
Зараз, по суті, перетворилося на вигук, злившися з часткою "не".
«У мене нема дирижабля» — невже тут присутній вигук?!
Цитата: Python от февраля 16, 2010, 15:15
«У мене нема дирижабля» — невже тут присутній вигук?!
У данім разі ще майже дієслово.
Висловлю парадоксальну думку: чому не майже числівник?
«Нема» узгоджується з наступним словом практично так само, як дробові та збірні числівники, і вказує на кількість (нуль). І навіть може використовуватись як відповідь на питання «скільки?».
А якщо серйозно, «нема» — дієслово. Хоча й його використання обмежується безособовими реченнями. форми минулого та майбутнього часу — «не було» й «не буде», що узгоджуються з рештою слів у реченні так само. Також можна згадати подібну форму узгодження у реченні таких слів, як не чути (в лісі не чути голосів), вистачає (у нього/йому не вистачає грошей, щоб усе купити), забракло, не хотілось, не снилось, і т.д., і т.п.
Цитата: Python от февраля 16, 2010, 16:28
А якщо серйозно, «нема» — дієслово. Хоча й його використання обмежується безособовими реченнями. форми минулого та майбутнього часу — «не було» й «не буде», що узгоджуються з рештою слів у реченні так само. Також можна згадати подібну форму узгодження у реченні таких слів, як не чути (в лісі не чути голосів), вистачає (у нього/йому не вистачає грошей, щоб усе купити), забракло, не хотілось, не снилось, і т.д., і т.п.
І ще згадати русинське "ниє (неє)" в цім же значінню і з таким самим узгодженням.
Тоді синкретична частина мови.
бо в контексті:
- В те є фляшка?
- Нема.
То таки вигук, анальогічний до "ні".
Чому ж. Тут «нема» виступає як антонім до слова «є» в неповному реченні. Порівняйте: «В тебе була лекція? — Не було», «Ти купив кулемет? — Не купив», і т.п.
Цитата: Python от февраля 16, 2010, 16:54
Чому ж. Тут «нема» виступає як антонім до слова «є» в неповному реченні. Порівняйте: «В тебе була лекція? — Не було», «Ти купив кулемет? — Не купив», і т.п.
Я так речення не будую, ІМХО, затяжко вони звучать. У таких випадках сказав би лише "ні". Тому в моїм мовленню "нема" - вигук.
В такому разі, «є» — теж вигук?
Цитата: Python от февраля 16, 2010, 17:02
В такому разі, «є» — теж вигук?
Ні. У нього нема особливостей узгодження з іменниками, до яких воно стосується, воно вживається у своїй звичній формі (не в короткій, як "нема", бо ж "немає" зустрічається значно рідш), ну й особливості написання "нема" разом із часткою "не" теж говорять на користь того, що в свідомості мовців це слово вже перестало сприйматися як іменник (натомісць, у польській сприймається, через що й пишеться окремо, хоча, инакше там би наголос зсунувся на частку...).
Цитата: Conservator от февраля 16, 2010, 17:07
Ні. У нього нема особливостей узгодження з іменниками, до яких воно стосується
Тобто? І «нема», і «є» можуть узгоджуватись з іншими членами речення, кожне по-своєму. Зрештою, «нема» узгоджується з іншими членами так само, як «не було», але хіба це вигук?
Цитата: Conservator от февраля 16, 2010, 17:07
воно вживається у своїй звичній формі (не в короткій, як "нема", бо ж "немає" зустрічається значно рідш)
1) Є — коротка форма, хоча повна («єсть») вживається досить обмежено.
2) «нема» й «немає» повністю рівноправні, і не можна сказати, що «немає» вживається вкрай рідко.
Цитата: Conservator от февраля 16, 2010, 17:07
ну й особливості написання "нема" разом із часткою "не" теж говорять на користь того, що в свідомості мовців це слово вже перестало сприйматися як іменник
Просто існує штучне правило, що вимагає писати дієслова з часткою «не» окремо, і є дієслово «нема», яке без «не» просто не вживається. Це однозначно не іменник — будь-який іменник може узгоджуватися з прикметниками та дієсловами і ніколи не доповнюється прислівниками.
ІМНО, твердження «нема — вигук» є результатом перенесення на український ґрунт російської багатозначності слова «нет» (втім, російська ще має слово «нету», яке функціонально повністю відповідає українському «немає»/«нема», хоча й має певні стилістичні обмеження).
Цитата: Python от февраля 16, 2010, 17:43
2) «нема» й «немає» повністю рівноправні, і не можна сказати, що «немає» вживається вкрай рідко.
Цитата: Python от февраля 16, 2010, 17:43
є дієслово «нема», яке без «не» просто не вживається.
Це форми одного дієслова. Хіба нема форми "має" від "мати", похідною від якого є ця лексема?
Цитата: Python от февраля 16, 2010, 17:43
1) Є — коротка форма, бо повна («єсть») вживається досить обмежено.
Історично - коротка, в СУМ - уже ні. Просто, що її далі вже нема куди скорочувати.
Цитата: Python от февраля 16, 2010, 17:43
Зрештою, «нема» узгоджується з іншими членами так само, як «не було», але хіба це вигук?
Ні, але в майбутньому може перетворитися на вигук.
Цитата: Conservator от февраля 16, 2010, 17:49
Це форми одного дієслова. Хіба нема форми "має" від "мати", похідною від якого є ця лексема?
«Має» й «немає» в сучасній мові не сприймаються як форми одного дієслова, хоча й історично мають спільне походження. Більше того, «не має» й «немає» узгоджуються з іншими членами речення по-різному.
«Так» і «ні» — точно вигуки? Вікісловник вважає їх чимось окремим — твердженням і запереченням.
http://lcorp.ulif.org.ua/dictua/?class=view називає «нема» присудковим словом...
Присудок, як відомо, узгоджується з підметом. Підметів у реченнях з «нема» не буває.
Хіба речення не може складатися з одного присудка?
Цитата: Drundia от февраля 16, 2010, 19:17
Хіба речення не може складатися з одного присудка?
Може складатися з одного головного члена мови, тоді воно односкладне. Той головний член може співвідноситися з підметом або присудком, але не є ані тим, ані иншим. Крім випадків, коли його можна домислити, тоді речення є двоскладним, але неповним.
Скажіть ,будь ласка, якою частиною мови являється слово "лише"? Це ж прислівник, чи ні?
http://www.slovnyk.net/?swrd=лише (http://www.slovnyk.net/?swrd=%EB%E8%F8%E5)
Частка або сполучник, у залежності від контексту.
Яка частина мови слово український?Це прислівник?
Це не прислівник. Почитайте підручник і спробуйте знайти відповідь самостійно.
Ми не можемо ні в якому разі казати "в мене є" або "в мене нема".Українська мова дозволяє лише "я маю" та "я не маю"! Ось так.А що до "стриб" і "скок" , то я вважаю, що це спрощені форми дієслів.
ЦитироватьМи не можемо ні в якому разі казати "в мене є" або "в мене нема".Українська мова дозволяє лише "я маю" та "я не маю"!
«Я (не) маю» замість «у мене є/нема» — не загальнообов'язкова норма, а лише особливість одного з регіональних варіантів української мови. Для Наддніпрянщини конструкції зі словом «маю» менш типові, ніж для Галичини, їх використання має певні стилістичні обмеження (це «високий стиль», що добре підходить до наукової роботи чи поезії, але виглядає неорганічно в контексті чогось побутово).
"для" яка частина мови?
Для — прийменник.
Прийменник яка частина мови?
завдяки-що це за частина мови
Цитата: NPEVKK от апреля 6, 2011, 15:38
завдяки-що це за частина мови
прийменник. хоча історично він є видозміненим дієприслівником.
«Дякуючи» — за формою справді дієприслівник, як і російське «благодаря». Але «завдяки» — що це за історичний тип дієприслівників, і яким було дієслово? Чи не могло «завдяки» виникнути як прислівник на основі іменника з прийменниками?
ІМГО «завдяки» — історично прийменник з іменником (за вдяки (н. вдяка)).
Цитата: Python от апреля 6, 2011, 18:21
Але «завдяки» — що це за історичний тип дієприслівників, і яким було дієслово?
як на мене, наслідок стягнення поєднання дієслова "дякуючи" з прийменниками. Тобто, "завдячуючи" -> "завдяки".
Цитата: Python от апреля 6, 2011, 18:21
Чи не могло «завдяки» виникнути як прислівник на основі іменника з прийменниками?
Чому Ви вважаєте його прислівником, а не прийменником?
Цитата: ou77 от апреля 11, 2011, 15:25
Цитата: Drundia от апреля 1, 2011, 10:50
Прийменник яка частина мови?
іменник :)
Неправильно, прийменник це службова частина мови :)
Цитата: Conservator от апреля 11, 2011, 16:06як на мене, наслідок стягнення поєднання дієслова "дякуючи" з прийменниками. Тобто, "завдячуючи" -> "завдяки".
Чи є інші випадки такого стягнення?
Цитата: Drundia от апреля 11, 2011, 16:36
Чи є інші випадки такого стягнення?
Я таких не знаю :donno:
То навіщо плодити сущності?
Цитата: Conservator от апреля 11, 2011, 16:06
Цитата: Python от апреля 6, 2011, 18:21
Чи не могло «завдяки» виникнути як прислівник на основі іменника з прийменниками?
Чому Ви вважаєте його прислівником, а не прийменником?
В моєму розумінні, «правильний» прийменник не може мати кореня й суфіксів — натомість він сам є аналогом префікса. Все інше — лише перехід інших частин мови (зокрема, прислівників) у функцію прийменника. Як можна відрізнити такий прийменник від прислівника, який вимагає зв'язку з додатком у реченні?
Цитата: Python от апреля 18, 2011, 15:19
В моєму розумінні, «правильний» прийменник не може мати кореня й суфіксів — натомість він сам є аналогом префікса. Все інше — лише перехід інших частин мови (зокрема, прислівників) у функцію прийменника. Як можна відрізнити такий прийменник від прислівника, який вимагає зв'язку з додатком у реченні?
за тим, чи відповідає він на якесь запитання сам. слово "завдяки" без іменника, про який ідеться, не має сенсу.
ну й перехід у прийменники з инших частин мови - норм. закономірний процес, навіщо його штучно прибирати, записуючи його рез-ти в прислівники?
Бо така вимога перетворює їх із повнозначних слів на службові.
Скажіть, будь ласка, яка частина мови "в принципі"?
Залежить від конкретного випадку — це може бути як прислівник, так і іменник у місцевому відмінку. Наприклад, у реченні «Я розібрався в приципі роботи електродвигуна» — іменник, а в реченні «Тут нема нічого складного в приципі» — прислівник.
Цитата: H@ppy от ноября 3, 2012, 08:18
Скажіть, будь ласка, яка частина мови "в принципі"?
прислівник
Цитата: Python от ноября 3, 2012, 12:06
«Я розібрався в приципі роботи електродвигуна»
у таких випадках проблем із визначенням не виникне. тільки ж таки прийменник+іменник
Цитата: Python от ноября 21, 2007, 22:38
В українській мові є такі слова, як «стриб», «шусть» та ін. Багато з них мають зв'язок зі спорідненими дієсловами, а часом і використовуються замість них. Російською цю частину мови називають «междометие». В українській мові є терміни «звуконаслідування» та «вигук». У випадку таких слів, як «стриб», «штовх» та деяких інших, мені важко визначити, що це. Звуконаслідування? Як правило, нема звуку, який би ці слова мали наслідувати. Вигук? Також майже ніхто не вигукує «штовх» чи «стриб», виконуючи відповідну дію.
То що це таке, і як такі слова слід називати?
"Шусть" та "штовх" - звуконаслідування таки. А от чи можна в шумі від стрибків почути "стриб" - ХЗ.
До якої частини мови відноситься слово - буде.Це допоміжне дієслово майбутнього часу?