Лингвофорум

Якщо «Джошуа» захоче позбутися зіяння, то на межі огубленої найприродніше виглядає «в» («Джошува»). Ну і далі можна до ІІ відміни перевести («Джошуво») — ім'я чоловіче, і так вимовляти легше.

Очевидно, йотація в подібних випадках — результат умоглядного твердження, що зіяння ніби-то немилозвучне й українській мові взагалі не властиве, і тому, коли йопісля голосної з'являється ще йодна голосна, то, яби зіяння юникнути, додається [й]. Але навіть якщо прийняти тезу про невластивість зіяння, до уваги не береться, що йотація — далеко не єдиний і навіть не основний спосіб позбутися його. Якщо в присутності Е, І йотація виглядає більш-менш природньо, то в інших випадках у ролі вставних виринають [в], [г], але не [й]. Власне, навіть присутність [е] чи [і] не є перешкодою для вставних [в] та [г] (напр., «ге» («Гарно ми зробили, ге?») замість «*є»,   «радівце» (від «*радіво») замість «*радійце» (від «*радійо»), і т.п.)

«в» - це колиб було навпаки  -ау-, тоді  -аву- саме те.

Ну, можна Джошва, але то далеко від оригіналу.

Обираємо між Джошуя або Джошуʔа.

Здавалося, що традиція йотації А після голосної у запозиченнях відмирає, аж на тобі! Не після І чи Е, а після У побачив - Джошуя проскакує у журналістів.
Можливо тут це вплив присутності йота в джерелі: англійці ж кажуть Джош'юа, а не Джошуа.