Лингвофорум

Цитата: Python от ноября  5, 2014, 15:53
В загальному випадку — так.

Дарма.

Цитата: DarkMax2 от ноября  5, 2014, 13:55

Цитата: curious от декабря 20, 2005, 15:58
гуси

До речі, "гусі" є помилкою?

В загальному випадку — так. Хоча, якщо йдеться про множину від зменшувально-пестливого «гу́ся» — не помилка.

Цитата: curious от декабря 20, 2005, 15:58
гуси

До речі, "гусі" є помилкою?

Возможно, что -i здесь из -ѣ из старого ja-склонения.

Шевельов у "Iсторичнй фонологiï украïнськоï мови" пояснив змiну закiнчення з "-и" на  "-i" аналогieю з м'яким приголосним називного та орудного вiдмiнка, який розповсюдився на всю парадигму, унiфiкувавши м'який приголосний у всiх вiдмiнках. Тобто "соли" > "солi" пiд впливом "сiль", "сiллю".
Хоча годi цим пояснити "кони" > "конi" при наявност "коней" з твердим "н".

Тобто зміна закінчення –и на закінчення –і в 3-й відміні мала певні підстави в системі, а саме: вплив 1-ї відміни, насамперед м'якої й мішаної груп (під впливом ,,волі" могла з'явитися, спочатку в давальному-місцевому, а тоді й родовому і множині) форма ,,солі", поступово перемагаючи в конкурентній боротьбі з закономірною ,,соли"), а от –і в ,,племені" (Gs) якесь штучне, спиратися тут було ні на що, хіба що на маргінальність такої відміни в системі відмінювання та на поширення знання російської серед носіїв української, так? То де тоді безпосередній зв'язок з ,,Русі" замість ,,Руси"?

Цитата: "curious" от
Форми на -ен- мали однакові закінчення з формами на -ят-? G імени, D/L імені – так?

Замену -и на -i в Gs слов на -ен- вообще связывают подгонкой под русский язык, хотя с "Русi" вместо "Руси" эта норма имеет непосредственную связь.

Др.рус.:
N/A имя
G имене
D/L имени
I именьмъ

Дякую. Отже, -і в давально-місцевому під впливом 1-ї відміни, а от у Gs та Np – ,,можливо" під впливом м'якого варіанта 1-ї відміни (відверто кажучи, примара ,,клятих москалів" уже набридла).
Форми на -ен- мали однакові закінчення з формами на -ят-? G імени, D/L імені – так?

Цитата: "curious" от
Питання до знавців: а яке було закінчення іменників цієї відміни в інших відмінках, де сучасна норма затвердила ,,–і", тобто в давальному й місцевому однини і в називному множини (плюс, звичайно, в знахідному множини, коли він має співпадати з називним)?

Ви самі гарно розповіли про теперішні мовні факти щодо цього питання (синхронію) За -и каже й діахронія, тобто етимологія закінчень.
Восени не дарма має -и. Давньорус. -и (въ осени) закономірно перейшло в українське -и. Одначе згодом під впливом першого відмінювання (на горі) у давально-місцевому відмінку однини 3-ого відмінювання, у живих, не застиглих формах, -и замінюється на -і.

А от у //gen.sg. та Nom. pl. -и зберігалося набагато довше, про що й свідчать приклади з Котляревського. Та навіть і потепер це закінчення популярно по діалектах. Мені здається, заміна -и на -і у цих формах для всього простору української мови була досить штучною, хоча можливо, в якихось говорах і відбулася природьня заміна -и на -і під впливом м'якого варіанта 1-го відмінювання (землі), де -і походить з "ятя".

У формах на -ят- у Род.відм. давньоруська мала -е, яке змінилося на -и під впливом першого відмінювання (та взагалі через нерозрізнення в українській безнаголосного И та Е). У Dat.Loc. -і знов таки під впливом того ж відмінювання.  

Свого часу чимало галасу зчинили прибічники реставрації закінчення ,,–и" в родовому відмінку однини іменників 3-ї відміни. Як на мене – марна справа, навіть дурнувата, та не про те мова. Питання до знавців: а яке було закінчення іменників цієї відміни в інших відмінках, де сучасна норма затвердила ,,–і", тобто в давальному й місцевому однини і в називному множини (плюс, звичайно, в знахідному множини, коли він має співпадати з називним)?
В родовому однини про колишнє ,,–и" нагадують скам'янілі форми на зразок ,,безвісти", але про те саме ,,–и" свідчить і форма ,,восени" (етимологічно – місцевий відмінок однини), і форма називного таких pluralia tantum, як ,,сіни", ,,гуси", ,,люди" ... Судячи з числівників, що походять од іменників 3-ї відміни (5-10, тощо), в давальному й місцевому теж мало б бути ,,–и": п'яти. А от іменники 4-ї відміни на ,,^ат" мають ,,–и" чомусь тільки в родовому (каченяти). Давальний і місцевий у них на ,,–і" (каченяті).
Хтось знає, чи писав, скажімо, Котляревський ,,солы" тільки в Gs, чи таки й у Ds, Ls і N(A)p?