Передача h

[DarkMax2]

Завжди думав, що перед українською мовою в цьому питанні стоїть вибір: зберегти гортанність (h>г) чи глухість (h>х), - тож це суто смаківщина. Однак нещодавно мені написали:

Якщо взяти поокремлений звук [х], то він є задньоязиковим. До речі, як показали дослідження за програмою Фулбрайта, англійська фонема /h/ в ізольованій позиції також реалізується як задньоязиковий глухий звук.
А в позиції перед голосним (або якщо зненацька припинити фонацію) український звук [х] (власне, як і всі приголосні) має так званий післяпридих, який містить виразну голосову складову. І артикуляція цього післяпридиху саме гортанна.
Більш детально про це є в згаданій уже монографії.
Одна з поширених помилок, якої припускаються прихильники "гекання" - це порівняння поокремленого звука [х] (задньоязикового) з комбінацією звуків [h] + V. А порівнювати потрібно або ізольовані звуки, або комбінацію з наступним голосним. Ось в останньому випадку і виникає ділянка гортанної артикуляції.

Що про це думаєте?

[Волод]

  Я вважаю, що післяпридих мешкає в мовах с хижими голосними,  а в слов'янських мовах хижі приголосні.

[DarkMax2]

Тобто хижі?

[Python]

англійська фонема /h/ в ізольованій позиції також реалізується як задньоязиковий глухий звук.

Ще б прикладів цієї h в ізольованій позиції. В кінцевій позиції англійська h взагалі німою стає, як правило.

[Волод]

Тобто хижі?

http://lingorado.com/secret-of-english-pronunciation/

[R]

Латинське h то г.
Перехід г в х то вже пізніші зміни в деяких мовах. Пишиться за старими правилами, читається за зміненими.
Первинно h то г.
А ch то х.

[Wolliger Mensch]

Латинське h то г.

В классическом языке — [ɦ > #].

Перехід г в х то вже пізніші зміни в деяких мовах. Пишиться за старими правилами, читається за зміненими.
Первинно h то г.
А ch то х.

Чего?

[Paul Berg]

чи глухість (h>х),

В тій же англійській /h/ може реалізовуватись і як [h] і як [ɦ]. Тож дивно коли пропонують зберігати нефонематичну ознаку, особливо там, де єї немає.

[DarkMax2]

The sound at the beginning of huge in most accents is a voiceless palatal fricative [ç], but this is analysed phonemically as the consonant cluster /hj/ so that huge is transcribed /hjuːdʒ/. As with /hw/, this does not mean that speakers pronounce [h] followed by [j]; the phonemic transcription /hj/ is simply a convenient way of representing the single sound [ç]. The yod-dropping found in Norfolk dialect means that the traditional Norfolk pronunciation of huge is [hʊudʒ] and not [çuːdʒ].

Себто таки Юз та Х'юз, а не Г'юз. Адже [ç] зазвичай трактують як хь.
(wiki/en) Voiceless_palatal_fricative

[DarkMax2]

Чому "h" слід транслітерувати як "х"
Схоже, зачинається новий цікавий блог.

[R]

"h" слід транслітерувати як "х"

[DarkMax2]

Традиційна передача назв з літерою h - стаття у ще одному блогу.

[Leo]

ой какая прелесть

[altynq]

Чому "h" слід транслітерувати як "х"
Схоже, зачинається новий цікавий блог.

Колись хотів структуровано записати свої думки з цього приводу, але краще, ніж в цій статті, цього, напевно, неможливо зробити. Можна тільки зробити резюме:

• Не може такого бути, щоб "гортанне" чи "не гортанне" утворення звуку впливало на його сприйняття сильніше, ніж глухість / дзвінкість. Українці просто не мають такої звички розрізняти звуки за "гортанністю". Крім того саме утворення "г" викликає питання, і приклад з грецькою дуже вдалий: чи насправді γ, який вважається задньоязиковим відрізняється від українського "г", який вважається гортанним?
• Російська мова ні до чого.

Ну і особисто від мене, відверто триматися і чіплятися за якісь традиції, які тільки віддаляють норму від практики - це погано за визначенням. Як і погано якісь речі сприймати просто як релігійні догми, вважаючи за злочин навіть спробу перевірити їх засади. Це, як мені здається, часто стосується фонетики. Як хтось колись десь написав, що "г" гортанний, а γ задньоязиковий, так люди й вважають. І навіть якщо чують по-іншому, навіть якщо фонетика об'єктивно змінюється.

[Python]

Чому "h" слід транслітерувати як "х"
Схоже, зачинається новий цікавий блог.

Вордпрес чомусь не приймає відповіді з моєї гуглівської обліковки — залишу свій коментар до коментаря тут.

Дуже добре. Але для мене основним фактором є той, що букв у латинці менше, ніж у кирилиці, тому чому прихильники h-х забирають у себе цілу букву під час транслітерації на англійську? Тобто і Ханна – Hanna, і Ганна – Hanna? Це нерозумно.

У випадку англійської, є лише [h], [g], [k] — три звуки, глухого фрикативного задньоязикового нема. В українській є [ɦ], [g], [k], [х] — один звук додався, а ще один замість глухого став дзвінким. Проте, ґ не розрахована на часту вимову. Це ми бачимо навіть у мові російськомовних киян, де [g]  нестабільний, часто замінюється фрикативним Г. Велика кількість англіцизмів з [g] неминуче зазнаватиме такої ж долі, тільки-но українець вийде з «режиму диктора» й дозволить собі говорити розслаблено — просто тому, що вимовляти таку кількість Ґ важко. Гарно вимовлене дзвінке (дзвінкіше, ніж у російській) проривне Ґ вимагає сил, яких не буде, якщо ґекати в кожному другому слові. А ще є монстри назразок «Гоґвортс», де в вимові живої людини або Ґ сфрикативлюється, або Г стає проривним, а ті, хто так пишуть, схоже, ніколи не намагались прочитати це слово вголос. Якщо вже жертвувати якоюсь із чотирьох літер при передачі трьох англійських фонем, то важке Ґ має не менше підстав для цього, ніж просте в вимові Х. Як варіант, можна викинути Г, очікуючи, що Ґ все одно скочуватиметься до фрикативної вимови, плутаючись з Г. Добре, передача h як г в ряді слів є традиційною — проте, передача g як г, h як х також має за собою традицію, Garry та Harry обидва засвоїлись як Гаррі, і не всі знають, який із Гаррі ким був в оригіналі. В українській мові є англіцизми, засвоєні за обома схемами, і «виправляти» їх під ту чи іншу схему — це як перейменовувати Федора на Тедора чи бібліотеку на вівліофіку, тому питання транслітерації може стосуватись лише майбутніх англіцизмів. Де можливі такі варіанти передачі g,h,k: 1) ґ,г,к; 2) г,х,к; 3) ґ,х,к. На жаль, жодна з цих схем не працює в обидва боки, і важко сказати, що є більшим ґанджем — передавати українське Г як [g] чи Х як [k].

[DarkMax2]

Абсолютно згоден.
Коментар у черзі на узгодження? Схоже, у автора премодерація.

[Python]

Абсолютно згоден.
Коментар у черзі на узгодження? Схоже, у автора премодерація.

Я не побачив, щоб його взагалі кудись було відправлено. Здається, вордпресу чимось моя пошта не сподобалась, судячи з повідомлення, що тоді вискочило, а на повторні спроби система й зовсім ніяк не реагувала — так, ніби кнопка стала неклікабельною. Зате, поки з цим коментарем морочився, встиг спалити собі вечерю й задимити кухню.

[Python]

Ще така думка з'явилась. Колись в англійській мові існував дзвінкий фрикативний звук [ɣ], який можна було б ототожнити з українським Г — залишки його ми бачимо в диграфі gh. Якщо взяти до уваги цю випалу ланку, то українським г, ґ ,к, х можна поставити у відповідність англійські gh, g, k, h. PROFIT!

[DarkMax2]

Догтер, найгт

[Drundia]

Себто таки Юз та Х'юз, а не Г'юз. Адже [ç] зазвичай трактують як хь.

В англійській там глухий палатальний апроксимант, який є очікуваним варіантом /h/ перед /j/ та який підлягає одзвінченню як і звичне /h/.