Украинская литература

[Swet_lana]

У меня такой вопрос: есть ли в украинской литературе постмодернизм?
Можно ли назвать постмодернистом Стуса, например? Или Лину Костенко.

[DarkMax2]

У меня такой вопрос: есть ли в украинской литературе постмодернизм?
Можно ли назвать постмодернистом Стуса, например? Или Лину Костенко.

Не в том поколении ищите. Постмодернизм это про писателей 90-х и 2000-х.

[Flos]

У меня такой вопрос: есть ли в украинской литературе постмодернизм?

Юрий Андрухович.

[Мечтатель]

Изъ украинскихъ романовъ хотѣлось бы перечитать "Диво" Павла Архиповича Загребельнаго. Произведенiе разсказываетъ о жизненномъ пути древнерусскаго художника, участвовавшаго въ строительствѣ Софiйскаго собора въ Кiевѣ. На широкомъ историческомъ и географическомъ фонѣ - дѣйствiе тамъ разворачивается и в древлянскихъ лѣсахъ, и въ Кiевѣ, и въ Новгородѣ, и въ горахъ Болгарiи, и въ Цареградѣ...
У меня есть этотъ романъ в русскомъ переводѣ. Пытался читать на украинскомъ въ интернетѣ, но не могу такъ долго.

[DarkMax2]

Ти ба, а я навіть не чув про "Диво".

[Мечтатель]

https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=1001

Притомъ русскiй переводъ неполный. Начинается с того мѣста, гдѣ въ оригиналѣ "Море насилало на суходіл пронизливу вільготність. В холодних мокрих сутінках тинялися по набережній люди, купчилися під ліхтарями, розходилися, щоб знову зібратися в світляному колі, глянути одне на одного, постояти, викурити цигарку, подивитися на темне море..." То есть нѣсколько страницъ пропущено. Можетъ, и дальше есть такiя прорѣхи.

[Python]

Ти ба, а я навіть не чув про "Диво".

Справді? Ми його в школі проходили.

[DarkMax2]

Можливо забув.

[From_Odessa]

Справді? Ми його в школі проходили.

Можливо забув.

Я теж зовсім не пам'ятаю. Здається, ми його не проходили.

[Python]

З середини 90-х шкілька програма могла й змінитись...

[From_Odessa]

З середини 90-х шкілька програма могла й змінитись...

Так, звичайно. Нагадаю, що я навчався у школі у 1991-2002 роках. А ти?

[Vlad26t]

З середини 90-х шкілька програма могла й змінитись...

Змінилась, точно запевняю

[Python]

1987-97.  Точно не скажу, в якому класі ми проходили Загребельного — скоріш за все, десь у старших (95-97).

[From_Odessa]

1987-97

Близько, але все ж різниця є. Може, якраз в ті роки змінилось. А, може, ми чомусь пропустили. Це якщо я не забув просто.

[From_Odessa]

У нас у восьмому класі (1998-1999 тобто) була "Роксолана". Я забув, хто автор, зараз бачу, що Загребельний.

[From_Odessa]

Це якщо я не забув просто.

Ні, все ж таки, щоб у старших класах було щось про Київську Русь по укр.літ - такого 99,99% не було.

[DarkMax2]

Програми літератур бурхливо мінялися в 90-ті - ледь не щорічно.
Нещодавно під враженням від малюнків Артема Шаповала купив собі "Світогляд українського народу" Нечуя-Левицького.

На диво, заходить і після монументальної праці Гейштора. Хоча подекуди таки кидається в очі Нечуєве натягування сови на глобус, як-от у випадку з Купа(й)лом. Однак, наприклад, для мене було новиною існування в українців образу багаторогого тур-оленя.

[Swet_lana]

Мені "Диво" здалося нуднуватим. Я читала тільки давньоруські глави. А от "Європу-45" у свій час прочитала у свій час із великим задоволенням.

[Мечтатель]

Мені "Диво" здалося нуднуватим. Я читала тільки давньоруські глави.

А "Євпраксія"?
Чоловiк написав роман про середньовiчну жiнку.

[Swet_lana]

Мені "Диво" здалося нуднуватим. Я читала тільки давньоруські глави.

А "Євпраксія"?
Чоловiк написав роман про середньовiчну жiнку.

"Евпраксія" - твір здався похмурим, сумним

[Мечтатель]

"Евпраксія" - твір здався похмурим, сумним

Так, як романськi будови.

[Мечтатель]

Я читав повнiстю чотири романа Загребельного (у росiйському перекладi): "Диво", "Смерть у Києві" (про Юрiя Довгорукого), "Євпраксія", "Первоміст". "Роксолану" и "Я, Богдан" не змiг, занадто огиднi й жорстокi часи.

[From_Odessa]

Наткнулся на такой пост в ФБ:

Сиділи ми якось у барі на Нижньому Валу за келихом вина.
Заговорили про укрліт. Про улюблені тексти зі шкільної програми.
Так, такі існують. Навіть вчительки з совєцькою критикою не здатні вичавити усю любов до тексту.
Та все ж шкільна програма в основному не зачіпає. Підневільне читання пусте.
Знаю, що зараз не читають. Дивляться перекази на ютубах.
І я майже ніколи не читала того, чого не хотілося. Були короткі перекази.
А роман "Місто" читала. Читала і не могла відірватися.
(На жаль, багато романів Підмогильного ми не прочитаємо. Совєцька критика про це потурбувалася).
Чи було то суто підліткове захоплення? Треба було перечитати – щоб переконатися.
Ні, у дорослому віці навіть зрозуміліше, яскравіше, потужніше.
Коли переїзд до Києва і прогулянки тими самими вулицями стали частиною власного досвіду.
Коли з 20-х нічого не змінилося.  На жаль:
— Ви ж розумієте, що поки українці не навчаться добре одягатися, вони не будуть справжньою нацією. А для цього треба смаку.
— І грошей.
— У людини з смаком гроші завжди бувають.
Або ніби про 2020-й:
"Різниця між людиною та рослиною полягає, кажуть, у тім, що людині вільно пересуватись. Але чи вільно людині користуватись цією властивістю? Хіба не прикуті ми до міст, сіл, посад? Задовольнятись мріями? Не можу. Життя терпиме тільки тоді, коли можеш зміняти місце його. Якщо ти завтра не можеш кудись поїхати — ти раб".
І трохи Міста, без нього ніяк:
"Витягши з шухляди старий план Києва, він доручив його хлопцеві як провідну зорю. ...він брав книжку вісника й виряджався на цілий день, систематично оглядаючи всі місця, що на плані були умовно позначені й мали збоку пояснення. За три дні він одвідав Лавру, спустився в дальні й ближні печери, де у вузькому кам'яному проході з низьким склепінням тягнуться одноманітні засклені домовини святих і свічки прочан блимають, задихаючись, у загусклому повітрі; зайшов на Аскольдову могилу, занедбане тепер кладовище, і читав там на пам'ятниках імена людей, що жили колись і не лишили по собі нічого, крім табличок; гуляв крутими алеями колишнього Царського саду, сидів із книжкою над кручею, що спадає до Дніпра; був у Софії і Володимирському соборі, осередках церковного руху, що непомітно точиться під високими банями; дивився на Золоті Ворота, колись браму великого Києва, обійшов великі базари — Житній, Єврейський та Бессарабку, блукав коло вокзалу, подорожував Берестейським шосе до політехніки, мандрував через Деміївку в Голосіївський ліс, спочивав у Ботанічному саду й витратився не без вагання на тридцять копійок, щоб потрапити до Історичного музею та музею Ханенка, де захоплено любувався на прадідівську зброю, старовинні меблі, панно й фарфоровий кольоровий посуд, що найбільше спиняв на собі його очі. Блиск, фарби й тонкі малюнки на ньому чарували його й вабили до себе його руки. Він подовгу стояв перед експонатами, пильнував у них кожної дрібнички, міцно вбираючи їх у пам'ять, і все нове, що він бачив, легко вкладалося йому в голову рівними шарами, зв'язуючись тисячами ниток з тим, що він читав чи про що догадувався. І все нове збуджувало йому нову жадобу. Від пам'ятників, позначених у старому плані, лишились здебільшого самі п'єдестали".
"...непомітно дійшов до Хрещатика, відразу опинившись у гущині натовпу. Він озирнувся — і вперше побачив місто вночі. Він навіть спинився. Блискучі вогні, гуркіт і дзвінки трамваїв, що схрещувались тут і розбігались, хрипке виття автобусів, що легко котились громіздкими тушами, пронизливі викрики дрібних авто й гукання візників разом з глухим гомоном людської хвилі рангом урвали його заглибленість. На цій широкій вулиці він здибався з містом віч-на-віч. Прихилившись до муру, притискуваний нахабними накотами юрби, хлопець стояв і дивився, блукаючи очима вздовж вулиці й не знаходячи її меж".

[DarkMax2]

Saigon: На бумагу викладать свої мислі можу тільки на російській мові, і мене це більше, чим устраює

Автор скептично ставиться до сучасної української літератури і вважає її надто «заінтелектуалізованою і зрозумілою для вузького кола». Проте зізнається, що практично нічого не читав і зі шкільної програми.

[Python]

Saigon: На бумагу викладать свої мислі можу тільки на російській мові, і мене це більше, чим устраює

Автор скептично ставиться до сучасної української літератури і вважає її надто «заінтелектуалізованою і зрозумілою для вузького кола». Проте зізнається, що практично нічого не читав і зі шкільної програми.

Патологія, ІМНО (і автор, і премія, що йому дісталась). Проте, закономірна патологія.