Українська морська й судноплавна термінологія

[DarkMax2]

Горбач О. Українська морська й судноплавна термінологія // Вісті Братства колишніх Вояків 1 УД УНА. – 1957. – № 3–6, 11–12.

Зрозуміло, що й їх судноплавна термінологія залишила по собі в нас сліди; будуть це такі наші терміни, як: ботя ,,півобвідне ребро човна, до якого прибиваються обшивні дошки" (пн.-рос. беть ,,поперечка-скріпа барки") зі ст.-норд. bitі ,,балька"; кодола ,,рибацький канат при неводі" зі ст.-шв. kadhal ,,якорний канат" (а це з еспан. cordel ,,канат"); крюк ,,гак" зі ст.-шв. krókr ,,т. с."; щогла ,,машта" зі ст.-норд. sigla ,,вітрило"; якір ,,котва, котвиця" зі ст.-шв. ankari ,,т. с."; і ще назви морських риб: оселедець (зі ст.-норд. sіld ,,т. с."), скат ,,морський кіт, мор. лисиця" (зі ст.-норвеж. skata ,,т. с.") та ін. Зі старонордійського (скандинавського) пішли й такі давні новгородські назви воєнних суден, як напр. шнека, шняка (ст.-норд. snekkja) та буса (ст.-норд. bussa).

Цікаво, що автор якір пояснює через кітву. Кітва, ІМХО, це якір-кішка, а не будь-який.

З другої сторони бойові й торговельні стики з греками заставили наших предків навчитися від візантійців розвиненішої техніки суднобудування й плавання, як про це свідчать терміни, головно з княжої доби: корабель (гр. karavion ,,т. c."; первісно ,,мор. рак" – від гребних весел!), парус ,,вітрило" (гр. faros ,,т. с."; первісно ,,шмат матерії, плащ"), канава ,,рів, канал" (гр. kanava ,,підвал, льох", що з лат. canava ,,т. с."), канат ,,мотуз" (гр. kannata ,,т. с."), ст.-укр. катарть ,,щогла" (гр. katartion ,,т. с.; оснащення"), каторга ,,ґалера; важка праця (гребців)" із гр. Katerghon ,,ґалера", олядь ,,рід судна" (гр. (h)aliadion ,,човен"), кубара ,,довге судно" (гр. kumbara ,,ґалера"), галія ,,рід судна" (гр. ghalea ,,т. с."), налон ,,оплата за проїзд кораблем" (гр. navlon ,,т. с.").

Шкода, що оригінальне значення каторги вже забуте.

Від грецького північно-чорноморського набережного населення перейнято неодне слово й згодом, коли з ним зустрілася друга наша суцільна колонізаційна хвиля в 17–19 вв., головно над Приозів'ям і на Криму; тепер це були головно назви дрібних рибальських суден, набережних влаштувань та – чорноморських риб: аргат ,,рибалка; бродяга" (гр. erghatis ,,наймит"), волик ,,рід судна" (гp. volikion ,,човен"), сандал ,,прибережне 1-щоглове судно" (гp. sandalos ,,рід меншого супровідного судна"), фелука ,,невеличке турецьке судно" (гр. feluka з араб. fulúka, а це з гр. efolkion: hоlkas ,,вантажне судно"), фарос ,,маяк" (гр. faros ,,т. с."), халепа ,,негода; нещастя" (гр. chalepos ,,злий"), ялик ,,кримське рибаль. суденце" (гр. (gh)ijalos ,,мор. побережжя" отже: ,,прибережне судно"!). В випадку чорноморських риб ідеться про такі грецькі походженням назви, як скумбрія (гр. skumbri, skombros ,,рід макрелі"), кефаль (гр. kefalos ,,т. с.", ніби ,,головань"!), дельфін (гр. dhelfini),
офалина ,,рід дельфіна" (гр. і falena ,,кит"), креветка ,,рід мор. рака" (гр. karavidhi ,,рак"), глоса (гр. ghlossa ,,т. с.; язик"), паламида ,,рід тунця" (гp. palamydha, ре- ,,т. с."), мегаластаврида ,,тунець" (гp. meghalos stavroidis ,,велика хрестовидна (риба)"?), цирус ,,рід скумбрії" (гр. tsiros ,,т. с."), хамса ,,рід анчовії, дрібної рибки" (гр. chamsi що з осман. chamsy ,,т. c."), може тараня (з гр. tavri ,,бик"), – як теж грецьким книжним шляхом прийшли до нас: кит: (гр. kitos ,,т. с.") й фока ,,тюлень" (гр. foka ,,т. с."). Дещо зрештою в термінології наших чорноморських і степово-річкових риб прийшло й від тюркських народів (сазан, шаран ,,короп" із тюрк. sazan і чуваш. saran ,,т. с."; султанка; катран ,,чорном.  акула, мор. собака" з тюрк. katran ,,смола", мабуть, за темною барвою хребта; севрюга з тюрк. sürü ,,т. с.", балик із тюрк balyq ,,риба"; тюлька ,,др. рибка" може з тюрк. tülkü ,,лис"?) дещо за російським посередництвом із фінських мов (камбала ,,бут" із фін. kampala ,,т. с."; тюлень ,,фока" із ляпон. tul'l'a ,,т. с."), дещо з італійського (барбуля, венерка, ґулея, ґульдія, немертин) чи Дунаєм з німецького (стерлядь, мабуть, із нім.-австр. Stierl" бичок"). Всі ці назви чорноморських і озівських риб є теж преважливим показником, з якими економічними й політичними впливами в Чорномор'ї українцям приходилось впродовж історії зустрічатися: мова тут лише підтверджує факти, відомі з історії.

Про рибу не цікаво.

Сплавлювання солі, збіжжя й дерева річками балтійського та чорноморського басейнів (Сяном, Бугом і далі – Прип'яттю) з наших західніх і північно-західніх земель у 16–19 вв. почерез польську територію до балтійсько-ганзейських портів – внесло в нашу термінологію сплаву низку північно-німецьких висловів, перейнятих імовірно за польським посередництвом. Це такі хоча б терміни річкового плавання, як: тратва ,,пліт, дараба" (з поль. trafta, tratwa, що з сер.-гор.-нім. trift ,,сплав дерева": treiben ,,гнати"!), фліс, флисник ,,сплавник" (з поль. flis, -ak, -nik ,,т. с." з нім. Floss, Flösse ,,дараба"), стерно ,,корма", стерник ,,керманич" (з поль. styr, ster, -nik, a це з сгн. stiure ,,керма"), шкута ,,рід мор. судна" (з поль. szkuta, що з сер.-дол.-нім. schütе, а це зі ст.-норд. skuta, ,,гострокінчастий вітрильник", щось ніби ,,стріла"!), галювати, галити ,,тягти людьми чи кіньми судно проти води", галівник ,,канат тягти пором" (з поль. halić, holować, а це з нім. holen ,,доставляти, нести") та низка інших.

Отак от: рос. бурлак це укр. галівник.
Галівник, -ка, м.
1) Канатъ, которымъ тянуть паромъ. Камен. у.
2) Работникъ, тянущій судно, бурлакъ. Черк. у. Cм. галювати 1.

Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 268.

Бурлак, -ка, бурлака, -ки, м.
1) Бобыль, бездомный человѣкъ, работникъ вдали отъ родины. Рудч. Ск. І. 206. Бурлак сам горить як свічка: як до роботи, як до охоти. Ном. № 10684. Нема в світі так нікому, як бурлаці молодому, що бурлака робить, заробляє, аж піт очі заливає, а хазяїн його лає. Н. п.
2) Холостякъ. Любої пари не знайшов, а побратись аби як не гоже.... Так довіку бурлакою й зоставсь наш Гриць. МВ. І. 64. Козаче, бурлаче, що тебе зсушило? Н. п. Ум. бурлаченько. Чуб. V. 639, бурлачок. КС. 1882. XI. 231.

Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 113.

Пізніший часово – з 18–19 вв. сплав дерева південно-карпатськими річками в Дунай почерез мадярську територію приніс із собою деякі мадярські терміни в словництво наших гуцульських сплавників (напр. дараба ,,пліт" з мад. darab ,,кусень", що із слов'ян. дробити!; тальба ,,пліт, дараба", що з мад. talpa ,,підошва" – доречі, підошвою зветься дно плоскодонного судна в Черкащині; гетаж ,,кормильник на заднім плоті кількачленної дараби", що з мад. hajtasz ,,під-, на-ганяч", ківетора ,,половина тальби", мабуть, з мад. követő ,,що йде слідом за ким"). Подібно зрештою сплав Прутом та Дністром у 19 в. почерез стик із румунами вніс деякі румунсько-мовні позичення (напр. гуцуль. плоташ ,,плавач, дарабник" з рум. plutaš ,,т. с.", супроти рум. pluta ,,дараба", що то зі слов'ян. плътъ; марфа ,,дерево, збиване в плоти для сплаву", що з рум. marfa ,,товар на продаж"). Цікаво, що найвільнішу від тих чужомовних позичок дарабницьку термінологію виявляє словництво наших східньо-поліських і лівобережних річок, напр.: плит, плоть ,,пліт, дараба" (добрий звуковий відповідник однозначного старопольського płet!), оснач ,,дарабник" (мабуть, від слова остень ,,гострий кіл" – відштовхувати дарабу від берегів!), торок ,,малий пліт із 3–4 деревин" (від слова терти – об береги?), трепло ,,весло плота".

Про сплав дерева теж нецікаво, бо там човнів немає.

Розріст козацької фльотилії в 16–18 вв. та її стики з османською чорноморською фльотою внесли в нашу судноплавну й морську термінологію й неодне тюркське слівце (чайка ,,коз. човен" з осман. šajka ,,човен"; каюк ,,річковий човен з цілої колоди", що з тюрк. kajyk ,,т. с."; чердак ,,поклад, палуба" з тюрк. čardak ,,тераса на 4 колонах", з чого й наше давніше чертог ,,палата"; бурундук ,,канат від суднової корми до набережного кнехта-паля", що з тюрк. burunduk ,,повід і кільце до верблюжого носа", тюрк. бурун це ,,ніс; ріг суходолу"; ушкал ,,пірат, річковий розбійник", що почерез тюркське позичено з рос. ушкуйник ,,т. с.", а це від назви волзького човна ушкуй, яке знову ж позичено з фіно-вепського uškoj ,,мале судно"; сага ,,річковий залив", що з тюрк. sagha ,,устя річки"; та мабуть і чалити ,,прибивати дарабою до берега", чалка ,,місце, де пристають дараби", чал ,,мотузка", що з тюрк. čalmak ,,обмотувати, обв'язувати" як теж: байдак, байдара, -рка ,,назви річкових суден").

Зрештою тюрки-османи вчилися мореплавби в греків та в італійців (венеціян та ґенуезців) то ж і при окремих отаких наших позичках із османського йтиметься про первісні грецькі чи італійські слова (напр. лиман ,,гирло річки" почерез осман. liman із грець. limeni ,,озеро"; демено ,,кормильне весло" почерез осман. dümen ,,кормило" з італ. timone ,,т. с.").

[DarkMax2]

Розвиток вітрильного океанського плавання для завоювання колоній за морем як теж створення могутніх вітрильних фльот у 16–17 вв. у країнах над Північним морем – головно в Голляндії й Англії – був причиною тому, що російський цар Петро І взяв собі саме їх за зразок при розбудові модерної фльоти, спроваджуючи переважно голляндських майстрів-кораблебудівельників та висилаючи головно в Голляндію майбутніх моряків-старшин на виучку. Не дивниця, що голляндські корабельно-технічні й навіґаційні вислови всеціло опановують усю новочасну морську термінологію не лиш росіян, але й – нашу (напр. гавань ,,пристань" з голл. haven; верф ,,кораблебудівельний варстат" з голл. werf; кнехт ,,паля, об яку замотують причальний швартов" з голл. knecht ,,т. с.; слуга"; швартов ,,причальний канат" з голл. zwaartouw досл. ,,важкий канат" з чого: швартуватися ,,причалювати"; штурвал ,,кермове колесо" з голл. stuur ,,корма" й рос. вал; руль ,,корма" з голл. rоеr ,,т. с."; рея ,,поперечина, на якій завішено вітрило" з голл. rее ,,т. с."; машта ,,щогла" з голл. mast; трюм ,,нутровина корабля" з голл. (hе) t ruim ,,т. с.; простір"; стеньґа ,,долішня частина у складаній щоглі" з голл. steng ,,т. с.; жердка"; рангоут ,,ощоглення судна" з голл. rondhout ,,т. с." дослівно ,,кругляки, кругле дерево"; шторм ,,буря" з голл. storm; штиль ,,безвітря, тиша" з голл. stil; бухта ,,затока" з голл. bocht). Вистане хіба сказати, що згаданий уже голляндський дослідник цих позичок фан-Милен налічує їх ок. 1 200; не важно, що велика їх частина з заником вітрильної фльоти уже забулася чи забувається; більшість їх однак таки залишається в вітрильниковому спорті.

На деякі поняття, головно з морської тактики, а згодом і морської торгівлі, перейнято французькі вислови (напр., абордаж ,,підійдення борт об борт у бою до ворожого корабля й бойове опанування його власною залогою" з франц. аbordage ,,т. с."; каботаж ,,прибережна мореплавба поміж портами власної країни" з франц. cabotage: caboter ,,плавати вздовж берега" – з еспан. cabo ,,ріг, мис").

Інші знову терміни, – коли зокрема в 19 в. англійська фльота стала зразком для всіх інших, – принесено з англійської мови (спардек ,,найвищий поклад корабля" з англ. spardeck, причому spar ,,рід бальок, брусів", a deck ,,поклад, палуба"; вельбот ,,китобійне рибацьке судно" з англ. whаleboat при чому whale ,,кит"; а boat ,,човен"; дредноут ,,тип бистроплавного опанциреного корабля англ. фльоти з 1905 p., згодом наслідуваний іншими" з англ. dreadnought дослівно ,,не бійся нічого"; лайнер ,,пасажирсько-транспортовий корабель, що курсує на означеній лінії" з англ. liner: line ,,лінія").

[DarkMax2]

Мореплавцями серед слов'ян були ще головно поморсько-балтійські західньослов'янські племена (10–12 вв.), засимільовані згодом німцями (їх найсхідніші рештки це спольонізовані згодом кашуби!) та хорвати з-над Адрійського моря, що мореплавання вчилися знову ж від засимільованих ними іллірських племен (доречі, прекрасних піратів, що в I в. перед Хр. поважно загрожували були римським шляхам через Ядран у Грецію й Левант!) та від венеціанців (12–18 вв.). То ж ця хорватська морська термінологія багата в грецькі та італійські позички. При їх італійських виразах ідеться зчаста про тотожні з укр. чорноморськими й озівськими терміни: напр. наші бунаца ,,безвітряне, несхвильоване море", майстро ,,півн.-зах. вітер", трамунтан ,,півн.-схід. вітер", прова ,,перед, ніс судна", кадина ,,трипасмовий якорний канат", бора ,,морозкий півн.-схід. вітер з Кавказу", майна! ,,опустити (вітрила)!", віра! ,,підняти!" – ідентичні з далматинськими хорватськими, а походять з італійських – bоnассіа ,,мор. тиша, штиль", maistro ,,пн.-зах. вітер", tramontana ,,півн. вітер" (дослівно ,,з-загірський"!), prova ,,перед судна", catena ,,(якорний) ланцюг", bora ,,півн. вітер", (am) mainare ,,зібрати (вітрила)!", virare ,,змотати (якір)!".

Серед решти східніх слов'ян добрими мореплавцями ще від княжої доби, крім новгородців, уславилися північно-російські помори, мешканці побережжя над Білим та
Мурманським (себто Норманським!) морями, а що увібрали в свою мореплавну термінологію неодне з норвежського та з мови фінських племен (напр. карбас ,,дощане гострокінчасте парусно-гребне рибальське судно на Білім і Балт. морях" із фіно-вепського карбаз ,,малий переносний човен" тощо).

Серед польських племен знову ж єдино кашуби не втрачали впродовж усієї історії стику з морем і судноплаванням. Північно-німецька ганзейська геґемонія над Балтикою від 13 в. причинилася до того, що в судноплавне назовництво кашубів – а звідси й у загальне польське – увійшла низка півн.-німецьких висловів. Томуто польське морське словництво різниться від російського, а отже й від українського (головно щодо тих понять, які ввійшли в 17–18 вв.). Зрештою польська мова, вірна своїм характеристичним пуристським тенденціям, замінила низку варваризмів новотворами від поль. словних коренів (напр. stocznia ,,верф", stępká ,,стень-езельгофт, шлапак-вкладня для щоглової стеньґи", cuma ,,швартов, притаганка, причальний кінець" pława ,,буєр, плавак", tor wodny ,,фарватер, стрижень" тощо).

[DarkMax2]

Вже таке хоча б побіжне вичислення тих ближчих і дальших мов, з яких нам упродовж історії приходилося позичати терміни (себто нерідко з ними і речі та поняття, що
для їх окреслення вони служили!) – свідчить про широкі й різносторонні впливи, яких зазнало наше судноплавання від зарання історії. Україна це спершу південний ключ на торговому шляху зі Скандинавії в Візантію (осередок тодішнього культурного світу в Европі). Ясно, що первісна слов'янська рибальсько-суднова термінологія зазнає впливів від обох кінців цього шляху. З південно-слов'янськими перекладами християнської літератури ввійшла в наше морське словництво й маса органічно близьких нам південнослов'янізмів: болгаризмів, македонізмів, сербізмів (напр., копьно ,,суходіл", обала ,,мор. берег", пучина ,,мор. глибини, нурти", ядро, ядрьна ,,вітрило", вълаяти ,,хвилювати (море)". Незахищене й неукріплене степове запліччя укр. частини чорноморського берега й було причиною, що ця перша експансія укр. племен до моря стала нетривким епізодом: наші приморські оселі на Тамані й Криму відтяли степовики від материка і вони зчасом заниділи та винародовилися, слід гадати. Кепське розчленування наших, північних, берегів Чорного моря завадило розвинутися тим нашим оселям у якесь морське князівство, – до того ж віч-на-віч повній військово-політичній перевазі візантійців на цьому – з імені хіба – ,,Руському" морі. Степові кочовики й остаточно татарська навала – на 4 сторіччя відштовхує нас від ,,Руського" моря; це пов'язує наш північний захід зчасом через Польщу (й Литву) з Балтикою, а отже й з німецько-ганзейською термінологією наших сплавників. Аж козацькі дніпрові чайки й байдаки, починаючи від кінця 16 віку, зв'язують нас знову з Чорним морем, що тоді починає зватися вже ,,Козацьким" (як і перше – неслушно!). Хвиля тюркізмів вдирається в наше морське словництво. У наше постійне просування до берегів Озівського й Чорного морів вмішується наприкінці 17 в. й російська експансія туди ж: ґвалтовна розбудова тут фльоти для боротьби з Туреччиною вводить неперетравленою повінь голляндських ґерманізмів, від якої наше морське словництво не прочуняло й досі – під російським впливом.

Автор люто ненавидить голландські російські запозичення. При цьому спокійно ставиться до турецьких. Політика. Я пропускав суто політичні випади в його статті.

[DarkMax2]

Наша морська термінологія к н я жо ї доби розвинулася в основному на базі слов'янської рибальської й річкоплавної при незначному співдіянні старонордійської (варяжської), коли мова про народно-розмовне словництво, та при сильному болгарськомакедонської й грековізантійської – зокрема в випадку словництва книжної, літературної мови. Те останнє напливало до нас враз із перекладами церковно-релігійної літератури й далеко не завжди проникало в розмовну мову. Устійнити однак сьогодні межу поміж цими сферами лексики здебільша не можливо. Відсутність бо тих давніх, відомих із літератури термінів, по наших говірках іще не значить, що не було таких виразів у минулому. При тому лексика наших говірок і досі не вивчена достатньо ні в сучасному ні в історичному аспекті. До того ж слід пам'ятати і про відтіснення наших предків кочовиками від морських берегів: якраз ця обставина й пояснює немалу відчуженість нашої нової судноплавної лексики від давньоукраїнської. Це вислід і неорганічного зростання тут нового нашого словництва майже без зв'язку з давнішою добою; зрештою це факт помітний і в інших ділянках нашого громадського життя нової доби.

Староукраїнська термінологія річково-морської географічної ділянки вповні слов'янська своїм походженням: р і ч ка це ріка; п от і к це ручай, пруд, струга, помил; бе р е г це гора, пол, возполіє, (каменистий) корга, (морський) прикрай, поморіє, бережіє, убережь; м і л и н а це пісок, рінь, вимол, (камениста прибережна) луда, (коса) кошка; м і л к и й – исопний; б и с т р и н а – борзина, протолч(іє), стрижень; ру с л о – ложе, роздол, (висохле) усох; т еч і я – струя, оструєніє, отврат; п p ото ка – узмень, рвениця, увод, водоточа, соломя; в и р – слап; кол і н о річки – плес, (меандер) круг, лука (з чого: лукавий "з меандрами"); л у г заливаний водою в повновіддя – рель, розплав, затон, паволок, наволок, поймище; вод о п а д – хляб; підводні ка м е н і в руслі – пороги, кості; п о р ож и с т и й – прудний; г и рл о – устіє, усть, уста; г р е бл я – переспа, припор, тверділь, навал; з ато ка – заток, губа, пазуха; м и с – нос, рог, оток; су ход і л – суха(я), сухо; о ке а н – дишущеє море (себто з прибоєм і відпливом!); п о ве р х н я (моря) – снадь, пучина, шириня; д н о (моря) – цілина; з а гл и бл е н н я затоки – холмниця.

Подібне багатство виявляє й називництво морсько-кліматичних явищ: п о го д а – веремя, (ясна) ведро, яснина; н е год а – безкрайство; ш то рм – туча, буря, вихр,
віялиця, жупелевина, чернява, трус, триволніє, треволненіє, приволньство, мятежь вітрний; вод я н а т руб а – сморчь, смерчь, сморк, смерк, бу ру н – волна, вал; б у л ь б а ш к а – піна, гвор, гворок, -рець; х в и л ю ват и – сльпати, воднитися, мутитися, приснути, влаяти; х в и л ю ва н н я – рвеніє; море сх в и л ь о ва н е – примутьноє, многоволненоє, (много) мутноє, – спокійне: безбурноє; з а ш ум і т и – встутнути; п р ип л и в – излияніє; – і в і д п л и в – митіплутіє, митітеченіє; з а х и щ е н е від вітру місце – завітріє; вд а р я т и (хвиля) – приражатися, (вихор) похизити; ш т и л ь – утишеніє, тишина; д p і ф т – приплив; в и гл ад и т и поверхню води (про вітер) – остекляти (від: стькло ,,скло"!)

Доволі розвинуте й слівництво риболовлі, в основі спільне всім слов'янам, – зокрема при назвах річкових риб та найосновнішого рибальського приладдя. Є тут у нас і
свої дальші утворення (отмет ,,невід"; закол, учуг ,,відгороджене місце на річці ловити рибу"; назви на рибалку: неводич, рибарин, рибарь, рибитв, рибитник, риболов(ець), кочетник – від кочета ,,кілка – кокота в борті човна, що до нього прив'язане весло", сланник ,,морський рибалка", тоня ,,місце, де неводом ловлять рибу". Їх поява свідчить про дальший самостійний уже в нас розвиток рибального ремесла.

Ще багатіше називництво різних рибальсько-річкових і морсько-фльотних суден зі складнішою вже й технікою будування. Чужомовні впливи тут помітно ще найвиразніше: назви, особливо ж великих морських суден, переважно позичені з грецького, подібно як назви складнішого (вітрильного) оснащення суден та деякі перевізно-пасажирські терміни. Все воно каже здогадуватися, що й самі ті речі та поняття переймано тут з Византії чи в меншій мірі від варяжських купців і дружинників.

Первісні слов'янські рибальсько-річкові судна (судьно, судъ, съсудъ), як виходити з їх назв, – представляли собою колоди з товстих відземків дерев, видовбувані й випалювані аж до потрібної товщини днової й бортової стінки. Для провірки тієї товщини проверчувано при обтісуванні дірку (,,сторож"), що її згодом забивано кілком. А щоб запобігти перевертанню судна, то зрубаний відземок спершу спускали на воду, щоб дослідити, яке він там займе положення й аж тоді починали з відповідного боку жолобити в нім середину для майбутнього судна. Про сліди такого виникання суден свідчать їх давніші й сьогоднішні назви, в корені яких звичайно скрита назва колоди (ком'яга, дуб, дубас, човен – старе чьлнъ, литовський відповідник якого kelmas це ще й досі ,,колода"! – струг, однодеревий стружок, огара, гара). Як і нинішній наш рибальський човен, це були випукло-днові судна-довбанці, що легко ховзають по поверхні води, але – тому що без днового, кільового гребеня – теж і нестійкі на бокове коливання; звідси то їх новіша жартівлива назва ,,душегубки". Для перевозу більшого тягару на другий берег служили плоско-днові мілкоосадні: пором, поромя (чи церковнослявізований: прам), павозок, паузок, а то й: плот (плит) – кілька до купи збитих обчімханих від гилляк деревин. Теж термінологія плавби (плути, плову) наскрізь проглядна: веслом (утворене від ве зт и) чи опачиною (мабуть, спершу назва на відворотне плесно долоні?) гребли (ніби лопатами землю!); звідси то й весло звали ще – греблом. Для якоїсь дальшої плавби такі судна були надто малі; щоб збільшити їх поємність, то їхні борти підвищувано додатковим обшиттям із дощок-,,набоїв": отакі ,,набойні лоді" ставали вже й ,,морянками" (морехідними суднами). Відображене воно і в назвах суден, що тоді нав'язують до назв різних дерев'яних посудин: лодя, лодка (первісне ,,ночви"), делва (первісне ,,бочка"), учан, вчан (первісно ,,дощана посудина"; дехто волить тут приймати малоймовірну позичку з половецького učan ,,човен", а не рідне: (дъс) чанъ, насад (від насаджуваних, набиваних дощок; чи з уваги на варіянт носад ,,т. с." дехто вбачає тут утворення від н і с ,,перед судна", отже ніби ,,гострокінчасте судно"). Судна будував дереводіля (тесля); скважні (щілини, діри) утлої (дірявої) лоді глобив глобками (плішками) й осмолював точеницею, пеклом (смолою).

[DarkMax2]

Судноплавання в етнічно чужі терени принесло з собою й переймання від сусідів їхніх типів суден – враз із назвами: найбільш на Чорному морі від греків (згадувані
вже: корабль, буча, катарха/катарга, варка ,,барка", галея/галія – первісно ,,ласиця; рід риби" – скедія/скідь, сандалія, трииря ,,трирема з потрійним рядом весел", кубара, олядія/оляд/лядь). Йдеться тут здебільшого про великі морські судна. На російській півночі – в Новгороді – перейнято декілька назв від варягів (буса, пабуса, шнека) на бойові судна; а ще більше назв на дрібні рибальські човни від балто-фінських племен (ушкуй/скуй, кербать/карбас, лойва – з фін. laiva, первісно ,,жоліб, яслі"). Крім слова ушкал (за козаччини це в нас уже ,,річковий розбійник"!), про інші оті північноросійські терміни годі сказати, наскільки вони були проникли й на українську територію. Багато чого – в тому й неодна грецька назва – прийшло було книжним шляхом від південних слов'ян: такому болгарському посередництву завдячуємо й біблійне ковчег ,,арка" (що з тюркського koburčak ,,коробка, посудина", отже з мови тюркських протоболгар).

[DarkMax2]

З розвитком мореплавання розвинулася й техніка суднобудівництва та плавби: поруч давніх слов'янських термінів появляються й чужомовні позичення – знову ж головно з грецького та в меншій мірі із старонордійського. Та основні частини судна носять ще слов'янські окреслення: п е р ед – нос, чело, передний корг, прѣждь (церковнослявізм! його укр. відповідник був би:* пережь); з а д – корма (з уваги на те, що на судні бувало й два кормила/правила, себто теж на переді – отже крім кормчого, кормника, кормителя, (у)правителя, ще й носник, – то інколи кормою звали теж і ,,перед корабля"!); д н о – пучина; щ о гл а – упруг, щегла (зі старонордійського окреслення на вітрило!), катарть (з грець.); в і т р и л о – ядро, ядрна, ядрило (від їду, їхати!), пря (фін. purjе "т.с."), парус (з грець., де це первісно ,,шматок сукна"), ин, ныи (неясного походження рідкі назви!); я к і р – котва, котка, укоть, ставило, якорь (з варяжського), анкура (з грецького); р е й – рая, рилинь, piль; с н а с т ь – съсуд, пристроя; ка н ат – бечева, веревка, уже, ужище (поруч: новгородське шейма ,,якорний канат", позичене через ляпонське зі старонордій. simi ,,канат"); ч е р п а к (вичерпувати воду з човна) – спол.

Техніку будування глибоких воєнних суден з гребцями, схованими під палубою, мабуть, перейняли на Україні аж зчасом – може від византійців, бо факт застосування таких суден на Дніпрі в половині 12 в. відмічує літописець під 1151 р.: ,,Ізяслав придумав бо лоді неабияк: гребців у них не було видно, одні лиш весла можна було бачити; самі бо лоді були покриті дошками". Самі однак назви: палуба, полуба (себто ніби ,,покриття корою"!), поклад, мост (себто ,,наметані дошки"!) – походженням свої й промовляють за місцевим виникненням цієї техніки. Подібно слов'янські походженням і терміни подорожньо-купецької ділянки: м о p е ц ь – морянин, корабльник, пловець, повозник, поводник; су п у т н и к – всадник (від: всісти в корабль), присадник, с'отходник, спутник; г р е бе ц ь – лодейник; т р ап (драбинка на корабель) – кольце; ф р а хт – рухла, рухло; п р и м і щ е н н я під палубою – подниця (від: дно!), пождь; ха рч на дорогу – борошень; п р и с т а н ь – изсад, отишіє, пристан(ище), пристаялище, примост; с і с т и на мілину – заслянути; р о з б и т и с я – избитися, уразитися, тапати; п отон у т и – погрузитися, погрязнути, поничи. Трапляються тут однак і грецькі походженням терміни, як от: навклир ,,хазяїн корабля; кормчий" (navkliros ,,т. с."), налон ,,плата за проїзд кораблем" (navlon ,,т. с."), акти ,,мор. берег" (akti ,,т. с."), лимень ,,пристань, гавань" (limin ,,т. с."), пиргос, пирг ,,кам'яна вежа, стіна над морським берегом" (pyrghos ,,вежа"), фанарь ,,ліхтарня" (fonári ,,т. с.", що попало навіть у половецьке як fanar!). Каторгу, себто неволю на гребному судні перекладано з грецька як – ,,лодійну тяготу".

Слід підкреслити, що майже всі відомі терміни вітрильної навіґації – походженням теж слов'янські: (вітер) с и л ь н и й – толстий, рамний, рамяний, сврат (себто: *зворот!); с л а б и й – тонкий; п о п у т н и й – покось(ний), стройний, погодіє, повітріє; п р от и вн и й – (су)противний; п і в н і ч н и й – сівер; п і вд е н н и й – уг (юг), літний; о б ій т и волоком пороги – оболочитися.

[DarkMax2]

Ти ба, кримські готи встигли і за Русі попіратити.

На гречника (купця, що торгував з Византією) чигали по дорозі небезпеки не лиш на Дніпрових порогах, але й на морі – хусарі (морські розбійники), що хусували навіть у галіях (від: хуса ,,набіг, розбій", що з ґотсь. hansa ,,юрба, загін"). Звали цих небажаних гостей ще й своїм рідним словом – потопники (від затоплювання здобутого й пограбованого судна) абож іскусники; це останнє це калька-переклад їх грецької назви piratis (до pejráo ,,пробую, досвідчую; нападаю"); ,,ключами" (баграми-гаками) чіплялися вони за здобуване судно.

[DarkMax2]

Оця доволі розвинена наша судноплавна термінологія княжої України заниділа в нас із татарською навалою та з опануванням нашого морського побережжя кочовиками. Перетривала, правда, й низка термінів – головно тих, що пов'язані з річковим судноплаванням та рибальством. Не слід бо забувати, що дніпровськими суднами користувалася транзитна торгівля турецько-московська і в литовську добу 14–16 вв. Зайняття ж пристанів Криму та ще Дністрового лиману ґенуезькими купцями в 13–15 вв. і отже їх стики там з українським населенням – внесли в нашу судноплавну термінологію низку італійських позичок, живих і досьогодні в приозівських говірках. Їх ми вже називали; стосуються ж вони головно термінології суднобудування та навіґації. Неодне тут могли були перейняти гребці-невільники на тих італійських ґалерах, то знову ж – українське населення міст, що були під ґенуезькою владою. Дещо могло тут прийти й пізніш – наприкінці 17 в., коли Петро І свою озівську фльоту розбудовував і італійськими інженерами та офіцерами, школеними у Венеції.

[DarkMax2]

Постійний контакт із тюркськими народами на річкових шляхах Дністром, Дніпром, Дінцем – ще від часів нашої суцільної кольонізації над Чорним і Озівським морями в
6–10 вв. не міг не залишити слідів і в судноплавній лексиці. Спершу це було перенімання розвиненішої техніки рибальства й судноплавання кочовиками – від нас. Доказом тому слід уважати проникнення відповідних лексичних позичок із мови наших причорноморських предків у половині 9 в. в мову мадярських кочовиків, що то близько 830 р. вийшли з-над Кубані й стали просуватися в напрямі Буджаку, щоб звідси 895 р. перейти в Панонську низовину. На Причорномор'ї займалися вони, як і всі кочовики, м. і. і ловленням невільника та його торгівлею з візантійцями. На думку мадярського слявіста І. Кнєжі (,,Слов'янські позички в мадяр. мові", 1955, пo-мадяр.), мадяри позичили тут такі рибальські терміни, як: iszар ,,намул" (з якогось ст.-укр. изсоп), szégye ,,прилад до риболовлі" (з якогось укр. сіжа), tanya ,,річкова глибина; (рибальський) курінь над водою; шопа; хутір" (з укр. тоня), naszád ,,річкове судно" (з ст.-укр. насад), varsa ,,верша, рибаль. прилад" (укр. верша), ikra ,,ікра". Не станемо тут входити в справу інших мадярських позичок з мови наших предків. Може це від них таки мадяри позичили й такі терміни, як: karab ,,човник", ladik ,,човен", чи vitorla ,,вітрило" (їх Кнєжа вважає сербізмами!); це зокрема насувається мимоволі ще й тому, що й аналогічні половецькі судноплавні терміни – kerep ,,корабель", samala ,,смола" – позичені ймовірно з мови наших предків також.

Воно правда, що судноплавання в кочових народів стояло без порівняння нижче від його стану хоча б на Україні, а тим самим – напрям позичень міг іти спершу з українського до їх мов. Все ж наявність південно-басарабських бродників-берладників, рибалок (і піратів), з їх певно немалою примішкою тюркських етнічних елементів, ходження наших залозників-чумаків по сіль у кримсько-татарські лимани, бойові контакти – морські походи запорожців у 16–17 вв. на татарське й османське побережжя, побут бранців і полонених козаків на важкій ,,корабельній тяготі" (на каторгах-ґалерах) як гребців – все воно відкривало шлях тюркським позичкам у нашу судноплавну лексику. В багатьох випадках ішлося про перейняті османами італійсько-грецькі назви. Насамперід з тюркських мов прийшла низка водно-географічних і морсько-кліматичних окреслень (лиман, сага ,,річковий залив", хуртовина – з чого далі й хвирса ,,в'юга", єрик ,,рукав річки, затока" з тюрк. jaryk ,,наводнювальний рів, канава", чичмаря ,,дрібний дощик" – осм. čiš ,,сеч"), далі – рибальських термінів, живих і досі по приморських рибальських промислах (тафа ,,рибальська артіль" – осман. tayfa ,,залога судна; морець"; шепотинник ,,купець на рибу" – осман. čyfyt(yko) ,,жид"; балберка ,,рід крючків на рибу на шнурку з поплавцями" – осман. beraber ,,разом"; едек ,,довгий канат тягти човен вздовж берега" – тувін. üdс- ,,супроводжати", üdekči ,,супровідник"; койлити ,,складати канат кружевами" – осман. koymak ,,складати"; тербук ,,рід сака на обручі" – осман. torba ,,мішок"; тузлук ,,розсіл солити рибу" – осман. tuz ,,сіль", tuzlu ,,солоний"; чинбурка ,,коліщатко на бичеві лямки тягнути невід" – осман. čyma ,,канат" і burun ,,ніс"). Сюди слід додати й низку суднових назв і їх частин (крім уже згаданих: чал ,,канат", чалити, чердак, демено, бурундук), як от: чайка ,,козацький човен" (осман. šajka ,,човен"), ґемія ,,велике судно" (осман. gemi ,,корабель"), сала ,,козацький плотик при переправі, на який складано зброю й одяг та прив'язувано коневі до хвоста" (осман. sal ,,плотик") та може й: чáйма ,,вітрило" (з осман. čalma ,,завій"?). З тюркського пішов і важливий термін річково-морського ,,промислу" – ушкал ,,пірат", а далі назва придунайського українця буткóл (при чому в першій частині слід здогадуватися осман. put ,,ідол; хрест" як лайливої прізви християнина); з тим останнім імовірно в'яжеться й окреслення українськотатарського перекладача – бут.

[DarkMax2]

О, кермо, ґард та гирло, що давно не давали мені покою. Румуно-болгарщина

Зустрічаючися десь від 13–14 в. при долішньому Дунаю й Дністрі з інтенсивною експансією волосько-молдавського населення, наші предки перейняли неодне з річкової судноплавної та рибальської термінології саме від нього. А що румуни свою судноплавну лексику позичили у великій мірі від слов'янських болгар, то майже при кожному такому позиченні з румунської мови йдеться про первісно слов'янські вирази; їх легко розпізнати при порівнянні з відповідними українськими словами, бо їхня фонетика не відповідає укр. розвиткові. Будуть тут такі здебільша загально знані вирази, як от: гирло (рум. gîrla ,,річка, рукав річки" з болгар. ґърло; укр. горло), керма ,,провід; кормило", керманич (рум. cîrmа ,,кормило" з болг. кърма; укр. корма), ґард ,,перегорода на річці для риболовлі" (рум. gard ,,загорожа, затон" – його укр. відповідник це город!); а далі: люнтра ,,вузький довгий човен" (з рум. luntre ,,баркас", що з італ. londra ,,човен"), чигинь ,,жердка підпирати бік плота чи берлини, щоб їх поставити просто, якщо вони нахилені" (з рум. ciochină ,,гачок; бадилина"), турунчук ,,бистрий глибокий рукав річки" (з рум. torent ,,бистрий потік, струя"). Сьогодні ці вирази виступають головно в південнозахідній смузі укр. території: від Одещини й Добруджі по Покуття й Гуцульщину.

[DarkMax2]

Виринає в нас у згаданому періоді низка п ол ь о н і зм і в на окреслення морських і атмосферичних понять (отхлань ,,безодня"; виспа ,,острів", фаля ,,мор. хвиля"; вільґотность ,,вогкість"; віяльниця-вітр попудливий; хвіятися, колібатися ,,хвилювати") на суднобудівельні й навіґаційні поняття (окрут ,,корабель", лина, поврозок ,,канат", стир ,,кормило", стирник корабельний ,,керманич", стирувати ,,керувати судном", жаґель ,,вітрило" (нім. Segel), машт окрутовий ,,щогла" (нім. Mast), флис, флисник ,,гребець", пропорець ,,стяг", коловрот ,,баран-лебідка". Це ймовірно тоді замандрував у наші західні гагілки загадковий жельман – з поль. zejman ,,старий досвідчений моряк", а далі ,,пройдисвіт, що такого моряка вдає" (з нім. Seemann ,,моряк").

Такий наплив маси польонізмів і ґерманізмів у цю ділянку зрозуміємо, як зважити, що з розгорненням збіжжово-фільварочної шляхетської господарки в 16 в. майже
кожен заможніший землевласник-шляхтич сплавлював раз або й двічі в рік (весною й восени після молотьби) збіжжя до Ґданська найманими або й власними флисниками (орилями – первісно це, мабуть, ,,воєнний морець" від назви воєнного балтійського – швед.-нім. корабля 17 в. orlog), що мали вироблену свою цехову термінологію, сперту на польсько-німецькій лексичній основі. Ті флисники здебільша продавали сплавлювані судна – хоч враз із збіжжям хоч окремо на розбірковий матеріял – і тоді вже пішки верталися додому. Тоді як серед назв їх суден поруч німецьких позичок (шкута ,,найбільше, 2-маштове навіть, судно", ліхтан ,,мале судно до ліхтування-розвантажування шкути", бат ,,вітрильний перевізний човен", ґаляра, люза, берлина; тратва) трапляються ще й слов'янські назви (ком'яга, дубас, бик, коза; на Дніпрі ще й козацька – липа!), то термінологія суднового оснащення, залоги й навіґації майже вповні німецька походженням. Харчами завідував шипер; при стирі (руделі) судна стояв стерник (ротман) і його відповідник на штабі (носі судна) – штабник. Ладунок збіжжя міряли лаштами (нім. Last); помічником лоцмана ,,керівника судна" був ботсман. 16–20 флисників шкути відштовхували сприсами (дрючками) судно від берега, на річці держалися бакборту (,,лівого берега"), штемборту (,,правого берега") й середини, а як доплили до порту, то траґували (причалювали) до берега й шафували (зсипували) фрахт (вантаж) у шпихлірі, ліхтуючи (розвантажуючи) його поменшими ліхтанами на мілкій воді. Коли приходилося вертатися з судном додому, то одні жаґлі (вітрила) на маштах помагали проти струї небагато: ґаляру приходилося важко галювати (волікти; з чого може наше – гарувати ,,важко працювати") галівниками-линами здовж берега. Після щасливого фрияру (весняного сплаву) фричів (новаків) фрицували тоді на справжніх флисників. Тоді як дрогобицькосамбірська сіль, карпатський поташ, галицька смола й збіжжя йшли отак Сяном, Бугом і Вислою до Ґданська (а теж – у меншій мірі – Дністром і Прутом у Молдаву–Туреччину!), то волинське збіжжя, поліський дьоготь, смола, дерево – ішли хоч Німаном до Прус, хоч Прип'яттю й Дніпром на Запоріжжя й далі в Чорне море (Крим, Туреччина). Не слід забувати, що Січ 18 в. це важливий транзитний центр, що вів внутрішньо-укр. й закордонну (з Польщею, Кримом, Туреччиною) суходільну й морську торгівлю: у Січ на р. Підпільній щорік запливало 5–10 турецьких кораблів та й самі запорожці човнами возили товарі в Очаків на торги; запорожські 4 північні паланки (на Орелі й Самарі) продукували збіжжя, а 4 південні приморські – займалися риболовлею й добуванням лиманської солі у прогноях (прибережних ляґунах). Подібно водною артерією – зокрема для транзитної торгівлі Туреччини з Московщиною – були Дніпро–Десна–Сейм: і тут збереглася незасміченою ґерманізмами термінологія сплаву осначів (плотарів) і бурлак.

[DarkMax2]

Все таки кумедно автора тіпає від голландської. Змістовний шмат таки лишу:

Наскільки швидко вривається ця нова зголляндщена термінологія і в літ. мову наших лівобережних освічених прошарків, про те свідчать хоча б відповідні місця із щоденника Якова Маркевича уже з другої половини 1720-тих років, де при записах із Каспію вже зустрічаємо всі оті – боти, гекботи, щерботи, гавані, мічманів. До поширення отієї нової морської термінології в нас особливо причинилася розбудова корабельні (верфу) в Вороніжі від 1696 р. як бази для рос. фльоти, що здобуває Озів та опановує Озівське море, а далі – розбудова твердині й порту в Таганрозі. Крім того, що наші козаки попадають і як морці до рос. фльоти і як робітники та майстри до корабелень – скрізь переймаючи цю нову рос.-голляндську термінологію, – вони ще зустрічаються з нею постійно і хоча б як рибалки приозівської калміюської паланки. Про козацьких майстрів по корабельних варстатах Таганрогу й Ростова оповідає й німецький подорожник, акад. А. Й. Ґюльденштедт при нагоді своєї подорожі тудою 1771 p. (A. J. Güldenstädt: Reise durch Russland, 1791).

[DarkMax2]

Гол л я н д и зм и тепер розливаються по всіх ділянках, пов'язаних із судноплаванням, витіснюючи з офіційної термінології низку своїх, слов'янських термінів. Майже
скрізь ідеться тут про іменники та в куди меншій мірі про дієслова. Велика їх частина вже вийшла з ужитку – з заником вітрильної фльоти. Більш-менш повний їх перелік у російській мові можна знайти в згадуваних уже працях Н. Смірнова та Р. фан-дер‑Милена. Ми не називатимемо тут їх усіх, обмежимося лиш до наймаркантніших із кожної галузі. – В ділянці водно-морської географії й кліматології появляються: бухта ,,затока" (bocht), шторм ,,буря" (storm), штиль ,,безвітря" (stil ,,тихий, спокійний"), шпувати ,,дути; хвилювати, бризкати" (spulen ,,провівати; пускати воду", первісно ,,плювати"), дюна ,,піщана надма" (duin), гавань ,,пристань" (haven), рейд ,,місце перед портом, де заякорюються кораблі" (rееde, споріднене з нім. bereit, англ. ready ,,готовий", давніш ,,місце,де оснащувалися й готовилися в дорогу кораблі"), верф ,,корабельня" (werf, первісно ,,місце, де обертають сюди й туди"), стапель ,,споруда, риштовання в верфі, де будують корабель" (stapel, первісно ,,стовбур, підпора"), док ,,споруда ремонтувати підводну частину судна" (dok, первісно ,,водяний жолібець; водопровід"), елінґи ,,споруда витягати корабель на берег" (helling, первісно ,,склін, схил"), шлюза ,,запірна споруда на каналі" (sluis, первісно ,,запруда, клюза"), фарватер ,,стрижень русла проїздної для суден глибини (vaarwater, дослівно ,,проплавнá вода").

З голляндського перейнято тоді й низку назв суден, головно морехідних: баржа ,,вантажне волочне судно" (barge), барк ,,3-маштовець з рейовими парусами фок- і ґротмашти та ґафельними парусами безань-машти" (bark), баркас ,,гребна шалюпа воєнного корабля" (barkas), бот ,,1-маштове вантажне судно" (boot, первісно ,,відземок, балка"), пакетбот ,,поштове судно" (pakketboot), брандвахта ,,військове вартове судно в пристані" (brandwacht ,,пожарна варта"), брандер ,,запалене судно, пускане на ворожу ескадру" brander), ґаліот ,,малий вітрильник з заокругленим ахтерштевенем/гузою" (galjoot), ґаліяс ,,рід ґалери 2–3-маштової з 30–50 парами весел" (galjas), крюйсер/крейсер ,,кружляк, воєнне судно для віддалених від бази дій на ворожих комунікаційних лініях" (kruisеr, від kruisen ,,перехрещувати, перетинати"), шхербот ,,мілкоосадне судно плавати при берегах зі шхерами, скалистими острівцями" (scheerboot), шхуна ,,2–7-маштовий вітрильник з ґафельними парусами" (schoener, що з англ. scoon ,,кидати камінці по воді плазом, щоб сковзали поверхнею"), яхта ,,спортовий швидкий невеликий вітрильник" (jacht, первісно ,,ловецьке судно").

З голляндського ж пішли назви частин корабля й майже усіх його головних конструкційних деталів: дек ,,поклад" (dek, себто ,,накриття"), кіль ,,поздовжна днова балка чи їх в'язання від фор- до ахтер-штевеня" (kiel, первісно ,,горлянка"), штевень ,,балкапродовження кілю вгору на обох кінцях: фор-штевень – передня, ахтер-штевень – задня" (steven, первісно ,,стояк-відземок"), борт ,,бокова стінка-обшиття судна" (boord, первісно ,,дошка"), трюм ,,нутровина судна" (het ruim, себто ,,простір"), камбуз ,,корабельна кухня" (kombuis, первісно ,,відгороджена припасова комірка"), койка ,,прикріплене до стіни ліжко на судні" (kooi, первісно ,,обшальована комірка"), каюта ,,житлове приміщення на судні" (kajuit, первісно ,,халупка з койкою"), кубрик ,,обширніше приміщення для суднової залоги" (koebrug ,,спідній поклад судна", дослівно ,,коров'ячий поміст"), ґалюн ,,різьблена прикраса на дзьобі судна; корабельний кльозет" (galjoеn, первісно ,,ґалеона, 3–4-маштовий, дзюбастий воєнний вітрильник"), кнехт ,,паля на покладі або причалі намотувати кінець швартову причалюючи" (knecht ,,парубок, служка"), шпіль ,,доземний коловорот піднімати ланцюг якора" (spil, дослівно ,,веретено"), шпіґат ,,отвір у фальшборті (надпалубній частині борту) для стікання напалубної води" (spiegat, дослівно ,,виплювна діра, доріжка"), домкрат ,,підйомна вантажна вінда" (dommekracht, дослівно ,,сила великого пальця"), шланґ ,,вуж, рукав передавати рідину" (slang ,,вуж"), трап ,,східці" (trap ,,т. с."), аншпук ,,ручний важіль-підойма підважувати тягарі" (handspaak, дослівно ,,голінна кістка передрамени"), ринда ,,полуденешнє дзвонення корабельного дзвону" (зі сплутання голл. ronde ,,рунда" й англ. ring the bell ,,бити в дзвін"!), швабра ,,сушка з розплетених старих канатів стягати воду на покладі" (zwabber), драїти ,,змивати палубу" (draaien, дослівно ,,викручувати" себто мийку, швабру з води!), чи то назва матроських шапок: зюдвестка ,,моряцький капелюх, що ним рибалки захищаються перед (,,південно-західнім") буревієм" (zuidwester).

[DarkMax2]

Далі в статті, як зрозуміли, вже сучасна попетрівська термінологія. Її багато. Лінь цитувати.

[DarkMax2]

Не можу розчути, як він називає штиль.

Про італійську доволі цікаво.

[DarkMax2]

Чердак, -ка, м. 1) = чардак. АД. II. 218. На чердак виступає. АД. І. 182. 2) Носъ большой лодки, дуба. Мнж. 179.
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 4, ст. 454.

ЧАРДА́К, а, чол., заст. Палуба судна. На возах незабаром скоїлось таке, як на чардаках на пароходах [пароплавах], коли вони причалять до пристані (Нечуй-Левицький, I, 1956, 574); По Волхову, обминаючи острови, плив корабель — паруси шовкові, чардак муравлений, сходні золоті (Павло Загребельний, Диво, 1968, 401).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 268.