Лингвофорум

Чердак, -ка, м. 1) = чардак. АД. II. 218. На чердак виступає. АД. І. 182. 2) Носъ большой лодки, дуба. Мнж. 179.
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 4, ст. 454.

ЧАРДА́К, а, чол., заст. Палуба судна. На возах незабаром скоїлось таке, як на чардаках на пароходах [пароплавах], коли вони причалять до пристані (Нечуй-Левицький, I, 1956, 574); По Волхову, обминаючи острови, плив корабель — паруси шовкові, чардак муравлений, сходні золоті (Павло Загребельний, Диво, 1968, 401).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 268.

Не можу розчути, як він називає штиль.

Про італійську доволі цікаво.

Далі в статті, як зрозуміли, вже сучасна попетрівська термінологія. Її багато. Лінь цитувати.

Гол л я н д и зм и тепер розливаються по всіх ділянках, пов'язаних із судноплаванням, витіснюючи з офіційної термінології низку своїх, слов'янських термінів. Майже
скрізь ідеться тут про іменники та в куди меншій мірі про дієслова. Велика їх частина вже вийшла з ужитку – з заником вітрильної фльоти. Більш-менш повний їх перелік у російській мові можна знайти в згадуваних уже працях Н. Смірнова та Р. фан-дер‑Милена. Ми не називатимемо тут їх усіх, обмежимося лиш до наймаркантніших із кожної галузі. – В ділянці водно-морської географії й кліматології появляються: бухта ,,затока" (bocht), шторм ,,буря" (storm), штиль ,,безвітря" (stil ,,тихий, спокійний"), шпувати ,,дути; хвилювати, бризкати" (spulen ,,провівати; пускати воду", первісно ,,плювати"), дюна ,,піщана надма" (duin), гавань ,,пристань" (haven), рейд ,,місце перед портом, де заякорюються кораблі" (rееde, споріднене з нім. bereit, англ. ready ,,готовий", давніш ,,місце,де оснащувалися й готовилися в дорогу кораблі"), верф ,,корабельня" (werf, первісно ,,місце, де обертають сюди й туди"), стапель ,,споруда, риштовання в верфі, де будують корабель" (stapel, первісно ,,стовбур, підпора"), док ,,споруда ремонтувати підводну частину судна" (dok, первісно ,,водяний жолібець; водопровід"), елінґи ,,споруда витягати корабель на берег" (helling, первісно ,,склін, схил"), шлюза ,,запірна споруда на каналі" (sluis, первісно ,,запруда, клюза"), фарватер ,,стрижень русла проїздної для суден глибини (vaarwater, дослівно ,,проплавнá вода").

З голляндського перейнято тоді й низку назв суден, головно морехідних: баржа ,,вантажне волочне судно" (barge), барк ,,3-маштовець з рейовими парусами фок- і ґротмашти та ґафельними парусами безань-машти" (bark), баркас ,,гребна шалюпа воєнного корабля" (barkas), бот ,,1-маштове вантажне судно" (boot, первісно ,,відземок, балка"), пакетбот ,,поштове судно" (pakketboot), брандвахта ,,військове вартове судно в пристані" (brandwacht ,,пожарна варта"), брандер ,,запалене судно, пускане на ворожу ескадру" brander), ґаліот ,,малий вітрильник з заокругленим ахтерштевенем/гузою" (galjoot), ґаліяс ,,рід ґалери 2–3-маштової з 30–50 парами весел" (galjas), крюйсер/крейсер ,,кружляк, воєнне судно для віддалених від бази дій на ворожих комунікаційних лініях" (kruisеr, від kruisen ,,перехрещувати, перетинати"), шхербот ,,мілкоосадне судно плавати при берегах зі шхерами, скалистими острівцями" (scheerboot), шхуна ,,2–7-маштовий вітрильник з ґафельними парусами" (schoener, що з англ. scoon ,,кидати камінці по воді плазом, щоб сковзали поверхнею"), яхта ,,спортовий швидкий невеликий вітрильник" (jacht, первісно ,,ловецьке судно").

З голляндського ж пішли назви частин корабля й майже усіх його головних конструкційних деталів: дек ,,поклад" (dek, себто ,,накриття"), кіль ,,поздовжна днова балка чи їх в'язання від фор- до ахтер-штевеня" (kiel, первісно ,,горлянка"), штевень ,,балкапродовження кілю вгору на обох кінцях: фор-штевень – передня, ахтер-штевень – задня" (steven, первісно ,,стояк-відземок"), борт ,,бокова стінка-обшиття судна" (boord, первісно ,,дошка"), трюм ,,нутровина судна" (het ruim, себто ,,простір"), камбуз ,,корабельна кухня" (kombuis, первісно ,,відгороджена припасова комірка"), койка ,,прикріплене до стіни ліжко на судні" (kooi, первісно ,,обшальована комірка"), каюта ,,житлове приміщення на судні" (kajuit, первісно ,,халупка з койкою"), кубрик ,,обширніше приміщення для суднової залоги" (koebrug ,,спідній поклад судна", дослівно ,,коров'ячий поміст"), ґалюн ,,різьблена прикраса на дзьобі судна; корабельний кльозет" (galjoеn, первісно ,,ґалеона, 3–4-маштовий, дзюбастий воєнний вітрильник"), кнехт ,,паля на покладі або причалі намотувати кінець швартову причалюючи" (knecht ,,парубок, служка"), шпіль ,,доземний коловорот піднімати ланцюг якора" (spil, дослівно ,,веретено"), шпіґат ,,отвір у фальшборті (надпалубній частині борту) для стікання напалубної води" (spiegat, дослівно ,,виплювна діра, доріжка"), домкрат ,,підйомна вантажна вінда" (dommekracht, дослівно ,,сила великого пальця"), шланґ ,,вуж, рукав передавати рідину" (slang ,,вуж"), трап ,,східці" (trap ,,т. с."), аншпук ,,ручний важіль-підойма підважувати тягарі" (handspaak, дослівно ,,голінна кістка передрамени"), ринда ,,полуденешнє дзвонення корабельного дзвону" (зі сплутання голл. ronde ,,рунда" й англ. ring the bell ,,бити в дзвін"!), швабра ,,сушка з розплетених старих канатів стягати воду на покладі" (zwabber), драїти ,,змивати палубу" (draaien, дослівно ,,викручувати" себто мийку, швабру з води!), чи то назва матроських шапок: зюдвестка ,,моряцький капелюх, що ним рибалки захищаються перед (,,південно-західнім") буревієм" (zuidwester).

Все таки кумедно автора тіпає від голландської. Змістовний шмат таки лишу:

ЦитироватьНаскільки швидко вривається ця нова зголляндщена термінологія і в літ. мову наших лівобережних освічених прошарків, про те свідчать хоча б відповідні місця із щоденника Якова Маркевича уже з другої половини 1720-тих років, де при записах із Каспію вже зустрічаємо всі оті – боти, гекботи, щерботи, гавані, мічманів. До поширення отієї нової морської термінології в нас особливо причинилася розбудова корабельні (верфу) в Вороніжі від 1696 р. як бази для рос. фльоти, що здобуває Озів та опановує Озівське море, а далі – розбудова твердині й порту в Таганрозі. Крім того, що наші козаки попадають і як морці до рос. фльоти і як робітники та майстри до корабелень – скрізь переймаючи цю нову рос.-голляндську термінологію, – вони ще зустрічаються з нею постійно і хоча б як рибалки приозівської калміюської паланки. Про козацьких майстрів по корабельних варстатах Таганрогу й Ростова оповідає й німецький подорожник, акад. А. Й. Ґюльденштедт при нагоді своєї подорожі тудою 1771 p. (A. J. Güldenstädt: Reise durch Russland, 1791).

Виринає в нас у згаданому періоді низка п ол ь о н і зм і в на окреслення морських і атмосферичних понять (отхлань ,,безодня"; виспа ,,острів", фаля ,,мор. хвиля"; вільґотность ,,вогкість"; віяльниця-вітр попудливий; хвіятися, колібатися ,,хвилювати") на суднобудівельні й навіґаційні поняття (окрут ,,корабель", лина, поврозок ,,канат", стир ,,кормило", стирник корабельний ,,керманич", стирувати ,,керувати судном", жаґель ,,вітрило" (нім. Segel), машт окрутовий ,,щогла" (нім. Mast), флис, флисник ,,гребець", пропорець ,,стяг", коловрот ,,баран-лебідка". Це ймовірно тоді замандрував у наші західні гагілки загадковий жельман – з поль. zejman ,,старий досвідчений моряк", а далі ,,пройдисвіт, що такого моряка вдає" (з нім. Seemann ,,моряк").

Такий наплив маси польонізмів і ґерманізмів у цю ділянку зрозуміємо, як зважити, що з розгорненням збіжжово-фільварочної шляхетської господарки в 16 в. майже
кожен заможніший землевласник-шляхтич сплавлював раз або й двічі в рік (весною й восени після молотьби) збіжжя до Ґданська найманими або й власними флисниками (орилями – первісно це, мабуть, ,,воєнний морець" від назви воєнного балтійського – швед.-нім. корабля 17 в. orlog), що мали вироблену свою цехову термінологію, сперту на польсько-німецькій лексичній основі. Ті флисники здебільша продавали сплавлювані судна – хоч враз із збіжжям хоч окремо на розбірковий матеріял – і тоді вже пішки верталися додому. Тоді як серед назв їх суден поруч німецьких позичок (шкута ,,найбільше, 2-маштове навіть, судно", ліхтан ,,мале судно до ліхтування-розвантажування шкути", бат ,,вітрильний перевізний човен", ґаляра, люза, берлина; тратва) трапляються ще й слов'янські назви (ком'яга, дубас, бик, коза; на Дніпрі ще й козацька – липа!), то термінологія суднового оснащення, залоги й навіґації майже вповні німецька походженням. Харчами завідував шипер; при стирі (руделі) судна стояв стерник (ротман) і його відповідник на штабі (носі судна) – штабник. Ладунок збіжжя міряли лаштами (нім. Last); помічником лоцмана ,,керівника судна" був ботсман. 16–20 флисників шкути відштовхували сприсами (дрючками) судно від берега, на річці держалися бакборту (,,лівого берега"), штемборту (,,правого берега") й середини, а як доплили до порту, то траґували (причалювали) до берега й шафували (зсипували) фрахт (вантаж) у шпихлірі, ліхтуючи (розвантажуючи) його поменшими ліхтанами на мілкій воді. Коли приходилося вертатися з судном додому, то одні жаґлі (вітрила) на маштах помагали проти струї небагато: ґаляру приходилося важко галювати (волікти; з чого може наше – гарувати ,,важко працювати") галівниками-линами здовж берега. Після щасливого фрияру (весняного сплаву) фричів (новаків) фрицували тоді на справжніх флисників. Тоді як дрогобицькосамбірська сіль, карпатський поташ, галицька смола й збіжжя йшли отак Сяном, Бугом і Вислою до Ґданська (а теж – у меншій мірі – Дністром і Прутом у Молдаву–Туреччину!), то волинське збіжжя, поліський дьоготь, смола, дерево – ішли хоч Німаном до Прус, хоч Прип'яттю й Дніпром на Запоріжжя й далі в Чорне море (Крим, Туреччина). Не слід забувати, що Січ 18 в. це важливий транзитний центр, що вів внутрішньо-укр. й закордонну (з Польщею, Кримом, Туреччиною) суходільну й морську торгівлю: у Січ на р. Підпільній щорік запливало 5–10 турецьких кораблів та й самі запорожці човнами возили товарі в Очаків на торги; запорожські 4 північні паланки (на Орелі й Самарі) продукували збіжжя, а 4 південні приморські – займалися риболовлею й добуванням лиманської солі у прогноях (прибережних ляґунах). Подібно водною артерією – зокрема для транзитної торгівлі Туреччини з Московщиною – були Дніпро–Десна–Сейм: і тут збереглася незасміченою ґерманізмами термінологія сплаву осначів (плотарів) і бурлак.

О, кермо, ґард та гирло, що давно не давали мені покою. Румуно-болгарщина

ЦитироватьЗустрічаючися десь від 13–14 в. при долішньому Дунаю й Дністрі з інтенсивною експансією волосько-молдавського населення, наші предки перейняли неодне з річкової судноплавної та рибальської термінології саме від нього. А що румуни свою судноплавну лексику позичили у великій мірі від слов'янських болгар, то майже при кожному такому позиченні з румунської мови йдеться про первісно слов'янські вирази; їх легко розпізнати при порівнянні з відповідними українськими словами, бо їхня фонетика не відповідає укр. розвиткові. Будуть тут такі здебільша загально знані вирази, як от: гирло (рум. gîrla ,,річка, рукав річки" з болгар. ґърло; укр. горло), керма ,,провід; кормило", керманич (рум. cîrmа ,,кормило" з болг. кърма; укр. корма), ґард ,,перегорода на річці для риболовлі" (рум. gard ,,загорожа, затон" – його укр. відповідник це город!); а далі: люнтра ,,вузький довгий човен" (з рум. luntre ,,баркас", що з італ. londra ,,човен"), чигинь ,,жердка підпирати бік плота чи берлини, щоб їх поставити просто, якщо вони нахилені" (з рум. ciochină ,,гачок; бадилина"), турунчук ,,бистрий глибокий рукав річки" (з рум. torent ,,бистрий потік, струя"). Сьогодні ці вирази виступають головно в південнозахідній смузі укр. території: від Одещини й Добруджі по Покуття й Гуцульщину.

Постійний контакт із тюркськими народами на річкових шляхах Дністром, Дніпром, Дінцем – ще від часів нашої суцільної кольонізації над Чорним і Озівським морями в
6–10 вв. не міг не залишити слідів і в судноплавній лексиці. Спершу це було перенімання розвиненішої техніки рибальства й судноплавання кочовиками – від нас. Доказом тому слід уважати проникнення відповідних лексичних позичок із мови наших причорноморських предків у половині 9 в. в мову мадярських кочовиків, що то близько 830 р. вийшли з-над Кубані й стали просуватися в напрямі Буджаку, щоб звідси 895 р. перейти в Панонську низовину. На Причорномор'ї займалися вони, як і всі кочовики, м. і. і ловленням невільника та його торгівлею з візантійцями. На думку мадярського слявіста І. Кнєжі (,,Слов'янські позички в мадяр. мові", 1955, пo-мадяр.), мадяри позичили тут такі рибальські терміни, як: iszар ,,намул" (з якогось ст.-укр. изсоп), szégye ,,прилад до риболовлі" (з якогось укр. сіжа), tanya ,,річкова глибина; (рибальський) курінь над водою; шопа; хутір" (з укр. тоня), naszád ,,річкове судно" (з ст.-укр. насад), varsa ,,верша, рибаль. прилад" (укр. верша), ikra ,,ікра". Не станемо тут входити в справу інших мадярських позичок з мови наших предків. Може це від них таки мадяри позичили й такі терміни, як: karab ,,човник", ladik ,,човен", чи vitorla ,,вітрило" (їх Кнєжа вважає сербізмами!); це зокрема насувається мимоволі ще й тому, що й аналогічні половецькі судноплавні терміни – kerep ,,корабель", samala ,,смола" – позичені ймовірно з мови наших предків також.

Воно правда, що судноплавання в кочових народів стояло без порівняння нижче від його стану хоча б на Україні, а тим самим – напрям позичень міг іти спершу з українського до їх мов. Все ж наявність південно-басарабських бродників-берладників, рибалок (і піратів), з їх певно немалою примішкою тюркських етнічних елементів, ходження наших залозників-чумаків по сіль у кримсько-татарські лимани, бойові контакти – морські походи запорожців у 16–17 вв. на татарське й османське побережжя, побут бранців і полонених козаків на важкій ,,корабельній тяготі" (на каторгах-ґалерах) як гребців – все воно відкривало шлях тюркським позичкам у нашу судноплавну лексику. В багатьох випадках ішлося про перейняті османами італійсько-грецькі назви. Насамперід з тюркських мов прийшла низка водно-географічних і морсько-кліматичних окреслень (лиман, сага ,,річковий залив", хуртовина – з чого далі й хвирса ,,в'юга", єрик ,,рукав річки, затока" з тюрк. jaryk ,,наводнювальний рів, канава", чичмаря ,,дрібний дощик" – осм. čiš ,,сеч"), далі – рибальських термінів, живих і досі по приморських рибальських промислах (тафа ,,рибальська артіль" – осман. tayfa ,,залога судна; морець"; шепотинник ,,купець на рибу" – осман. čyfyt(yko) ,,жид"; балберка ,,рід крючків на рибу на шнурку з поплавцями" – осман. beraber ,,разом"; едек ,,довгий канат тягти човен вздовж берега" – тувін. üdс- ,,супроводжати", üdekči ,,супровідник"; койлити ,,складати канат кружевами" – осман. koymak ,,складати"; тербук ,,рід сака на обручі" – осман. torba ,,мішок"; тузлук ,,розсіл солити рибу" – осман. tuz ,,сіль", tuzlu ,,солоний"; чинбурка ,,коліщатко на бичеві лямки тягнути невід" – осман. čyma ,,канат" і burun ,,ніс"). Сюди слід додати й низку суднових назв і їх частин (крім уже згаданих: чал ,,канат", чалити, чердак, демено, бурундук), як от: чайка ,,козацький човен" (осман. šajka ,,човен"), ґемія ,,велике судно" (осман. gemi ,,корабель"), сала ,,козацький плотик при переправі, на який складано зброю й одяг та прив'язувано коневі до хвоста" (осман. sal ,,плотик") та може й: чáйма ,,вітрило" (з осман. čalma ,,завій"?). З тюркського пішов і важливий термін річково-морського ,,промислу" – ушкал ,,пірат", а далі назва придунайського українця буткóл (при чому в першій частині слід здогадуватися осман. put ,,ідол; хрест" як лайливої прізви християнина); з тим останнім імовірно в'яжеться й окреслення українськотатарського перекладача – бут.

Оця доволі розвинена наша судноплавна термінологія княжої України заниділа в нас із татарською навалою та з опануванням нашого морського побережжя кочовиками. Перетривала, правда, й низка термінів – головно тих, що пов'язані з річковим судноплаванням та рибальством. Не слід бо забувати, що дніпровськими суднами користувалася транзитна торгівля турецько-московська і в литовську добу 14–16 вв. Зайняття ж пристанів Криму та ще Дністрового лиману ґенуезькими купцями в 13–15 вв. і отже їх стики там з українським населенням – внесли в нашу судноплавну термінологію низку італійських позичок, живих і досьогодні в приозівських говірках. Їх ми вже називали; стосуються ж вони головно термінології суднобудування та навіґації. Неодне тут могли були перейняти гребці-невільники на тих італійських ґалерах, то знову ж – українське населення міст, що були під ґенуезькою владою. Дещо могло тут прийти й пізніш – наприкінці 17 в., коли Петро І свою озівську фльоту розбудовував і італійськими інженерами та офіцерами, школеними у Венеції.

Ти ба, кримські готи встигли і за Русі попіратити.

ЦитироватьНа гречника (купця, що торгував з Византією) чигали по дорозі небезпеки не лиш на Дніпрових порогах, але й на морі – хусарі (морські розбійники), що хусували навіть у галіях (від: хуса ,,набіг, розбій", що з ґотсь. hansa ,,юрба, загін"). Звали цих небажаних гостей ще й своїм рідним словом – потопники (від затоплювання здобутого й пограбованого судна) абож іскусники; це останнє це калька-переклад їх грецької назви piratis (до pejráo ,,пробую, досвідчую; нападаю"); ,,ключами" (баграми-гаками) чіплялися вони за здобуване судно.