Якось важко я сприймаю сучасну українську поезію. А ось цей вірш сподобався. Але не розумію останньої строфи. Якась вона невмотивована.
Єдиноріг
Єдина.
В лісах застає мене темна година,
як музика в місті зненацька за рогом.
Я чую: пасеться узліссям єдино-
ріг (не плутати з носорогом).
Я брав тебе, як фортечні мури,
я в себе вмістив стільки стріл, скільки зміг.
А зараз ніч, як великий мурин,
і тужно голосить єдиноріг.
Він рідкісний звір. Я галопом розсуну
пахучі кущі і галявини. Там
він пив, наче воду, кожну красуню,
та я навіть подиху з тебе не дам.
Він лагідний звір. І тонка в нього шкіра —
зламається спис назавжди, мов жердина.
Я навзнак засну біля вбитого звіра,
прохромлений рогом.
Єдина.
Гомосексуальні фантазії імпотента! ;D
Сірко, це єдиний сучасний вірш, який більш-менш мені сподобався, не треба так жартувати.
Ви би бачили інші вірші!
Я взагалi не зрозумiв льоту думки автора.
До чого вiдноситься «та я навіть подиху з тебе не дам»?
Цитата: Swet_lana от сентября 24, 2012, 18:00
Сірко, це єдиний сучасний вірш, який більш-менш мені сподобався, не треба так жартувати.
Я цілком серйозно.
ЦитироватьUnicorn
Colloquial; Synonym for hot bi babe or HBB, often derogatory, condescending, or ironic. A bisexual person, usually though not always female, who is willing to join an existing couple, often with the presumption that this person will date and become sexually involved with both members of that couple, and not demand anything or do anything which might cause problems or inconvenience to that couple.
The term is often used to be dismissive of a couple seen to be only superficially polyamorous. Because of the demands that this type of couple places on the woman (that she be single and not take on any additional partners, and become involved with both members of the couple equally, and often "complete" their family as a surrogate mother and housekeeper and/or breadwinner and not do anything that may threaten or disrupt the existing couple), many in the poly community call this type of woman a "unicorn", as in mythical and not likely to be found, even though there are plenty of bipoly women around.
Sometimes the unicorn is expected to not develop any emotional attachment and is strictly there for a sexual relationship (equally distributed to both members of the dyad) and/or is prescripted as a secondary. This term is used as a reminder that b...
Єдиноріг = бісексуал
ріг = пеніс
прохромлений=простромлений
єдина - прикм. род. відм. чол. р., а не наз. відм. ж. р.
Я так зрозуміла, що це називне речення, і йдеться в ньому про жінку. Єдина - прикметник ж.р.
Цитата: Lodur от сентября 24, 2012, 18:04
Я взагалi не зрозумiв льоту думки автора.
До чого вiдноситься «та я навіть подиху з тебе не дам»?
Ménage à trois не буде, бо Андрухович - егоїст. :D
Я спочатку розуміла цю поезію так. На головного героя і його кохану чатує якась небезпека в образі єдинорога. Що за єдиноріг - незрозуміло. Незрозумілості зростають від строфи до строфи, остання здається зовсім незрозумілою.
Якщо прийняти вашу версію, вірш стає значно зрозумілішим. Герой любить жінку, але водночас відчуває поклик єдинорога. Кохання до жінки дається йому важко ("Я брав тебе, як фортечні мури"), він опирається покликові єдинорога, але все-таки падає, "прохромлений рогом". Але... тоді стає незрозумілою третя строфа. Чому єдиноріг "пив, як воду, кожну красуню"? І чому він рідкісний звір?
Цитата: Swet_lana от сентября 24, 2012, 19:22
Я спочатку розуміла цю поезію так. На головного героя і його кохану чатує якась небезпека в образі єдинорога. Що за єдиноріг - незрозуміло. Незрозумілості зростають від строфи до строфи, остання здається зовсім незрозумілою.
Якщо прийняти вашу версію, вірш стає значно зрозумілішим. Герой любить жінку, але водночас відчуває поклик єдинорога. Кохання до жінки дається йому важко ("Я брав тебе, як фортечні мури"), він опирається покликові єдинорога, але все-таки падає, "прохромлений рогом". Але... тоді стає незрозумілою третя строфа. Чому єдиноріг "пив, як воду, кожну красуню"? І чому він рідкісний звір?
Погодьтеся, бісексуали трапляються не так часто. :) А пив тому, що, мабуть, дуже привабливий. Хоча що там було в голові в Андруховича насправді, хто його знає...
Дякую, дякую, сама би я і не здогадалась, в чому тут річ.
П.С. Тоді слово єдина - гра слів. На початку вірша це прикметник ж.р., а в кінці - іменник у родовому відмінку.
краще Жадана читайте. він хороший і пише гарно. а Андрухович - сноб, і ще й пише нудно.
буває навпаки, але тут якості особи як поета і як людини збігаються.
http://liva.com.ua/poetry59.html - краса!)
http://liva.com.ua/poetry26.html - або ось це. такою має бути поезія!
А як вам таке? ;)
http://firtka.if.ua/?action=blogs&id=74
ПРОРОЦТВО ПРО ДІТЕЙ РАНКУ
Один ще в колисці, а другий зашіптує вітри,
Питає в мольфарів де стежка до Нечур-гори.
Розірвана нитка, розтріскалась древня макітра
І стишились громи до сходу Святої Пори.
Залізні дракони не бачать запону печери,
На котрім три зірки і Сварга зашептаний хрест.
Закликані Діти, освячені жала і гвери,
Гніздо вже прийняло запалу титановий перст.
Незрима кіннота Дніпро перестрибне і станом
Обложить столицю павучих вампірів-почвар.
І вийде Дитина і ранок вкраїнський настане,
І Київ помре як отруйний хазарський базар.
Цитата: Sirko от сентября 24, 2012, 20:37
А як вам таке? ;)
http://firtka.if.ua/?action=blogs&id=74
ця Варців (на 99% упевнений, що це фейк) дуже доставляє, так. київська ліва (та й ліберальна) тусівка нею зачитувалася. але не пише ж уже((
Цитата: Conservator от сентября 24, 2012, 20:05
краще Жадана читайте. він хороший і пише гарно. а Андрухович - сноб, і ще й пише нудно.
буває навпаки, але тут якості особи як поета і як людини збігаються.
http://liva.com.ua/poetry59.html - краса!)
Не люблю римовані агітки.
Цитата: Swet_lana от сентября 24, 2012, 21:16
Не люблю римовані агітки.
аполітичної поезії не існує. просто одні автори текстів свою політичність не приховують. і вони зазвичай є проґресивними (буває й протилежне, але рідше). инші ж пишуть позірно аполітично, розповідають казки про "мистецтво для мист-ва" і контрабандою протягують ворожу ідеологію. ну, за винятком тих, хто так пише просто через те, що не має чого сказати по суті.
тож будь-який віршований текст є аґіткою, коли в ньому є зміст.
Андрухович - це приклад першого. йому є що сказати. і він стоїть із протилежного боку барикади. але відверто виступити не наважується. навіть у своїй публіцистиці він не здатен бути відвертим, крім окремих випадків, коли прориває.
Swet_lana, з менш відверто політичного в Жадана є ось таке -
ЦитироватьПЛАСТУНКА N
Так відступало твоє дитинство –
ставився голос, губились друзі,
високо в небі міцно і стисло
висло життя, мов сережка у вусі.
Так ми жили – голосні й недолугі,
вплетені в часу стрічку трофейну,
блудні поборники буґі-вуґі,
скурвлені діти міцного портвейну.
Ти одягала військові боти,
бігла до школи – пенал, олівчик.
Все ще попереду – перші аборти,
татові джинси, мамин ліфчик.
Ще підіймало звивисту хвилю.
Срібна розгромлена клавіатура
ще формувала основи стилю –
так починалася контркультура.
З теплими гільзами "Біломору",
з ковдрами битих студентських акцій
так наполегливо рвався угору
змучений блюз твоїх менструацій.
Що нас єднало? Загоєні сварки
падали в ніч, як у воду весла.
Ми відкривались, творили шпарки.
Теплі вітри мимоволі занесли
смуток у душі, мов мед у соти.
Як ми трималися, Бога ради! –
попри усі божевільні гризоти,
попри задрочки радянської влади.
Цим і завершилось. Тлінь мажорна,
стишена хвиля, сутінь озерна.
Схиблений час розтинає, мов жорна,
спільного досвіду темні зерна.
Тільки я знаю – між гострого віття,
в перенасиченій біосфері
так лише варто вживати повітря,
так лише слід прочиняти двері.
Липне до уст почуття морфеми –
альтернативна прозора вода ця.
Те, що було, не розіб'єш на теми.
Так ми кохали. І нам – воздасться.
Мені більше подобається таке:
Вночі ти входила в море –
Під місяця оком вовчим,
І море ставало деревом,
А ти – забороненим овочем.
Я хвилю твою колихливу
До себе горнув, як галузь.
І бризками золотими,
Як листям, ти затулялась.
Та море, як мудра яблуня,
Само, нахилившись долі,
Поклало тебе коло мене
На кам'янім суходолі.
Довго над нами шуміла
Його потемніла крона.
Вкривала наш поцілунок
Пелюстка прозора й солона.
Цитата: Swet_lana от сентября 24, 2012, 22:00
Мені більше подобається таке:
Вночі ти входила в море –
Під місяця оком вовчим,
І море ставало деревом,
А ти – забороненим овочем.
нудливо солодкаво.
цей представник иншого боку барикади і куди живіші речі писав.
Про смаки не сперечаються...
Цитата: Swet_lana от сентября 24, 2012, 19:22
Я спочатку розуміла цю поезію так. На головного героя і його кохану чатує якась небезпека в образі єдинорога. Що за єдиноріг - незрозуміло. Незрозумілості зростають від строфи до строфи, остання здається зовсім незрозумілою.
Настільки цнотливий Ваш розум? Там же відверте порево, як у Свічі горілій на столі.
Цитата: Swet_lana от февраля 8, 2019, 16:32
Цитата: DarkMax2 от февраля 8, 2019, 11:39
Настільки цнотливий Ваш розум?
А ваш?
Сам таке писав :-)
Про
рудаву чародійку Трісс
Мерігольд та відьмака Геральта.
То чистий мед, то не перга,
Нагідок гарних на вуста
Стікає з вогких пелюстків
Жовтогарячих кольорів.
Вона не чує тишини.
І в ній нема його вини,
Бо серце те вкрав чорний крук.
Тож тріск вогню єдиний звук.
Брунатні локи майорять,
Рудаві пасма аж бринять.
У вогнищі каштан горить,
Її кохання дляє мить.
Російською:
Чистейший мёд, а не перга,
Стекает Волку на уста
Обильно с влажных лепестков
Таких прекрасных ноготков.
Не скажет про любовь, молчит;
В камине пламя всё трещит.
Она не слышит тишины,
В которой нет его вины.
Сошёлся с рыжею лисой
На время честно волк седой,
Но не забудет он сирень,
Не променяет ночь на день.
Лисица знает и скорбит.
Пока каштан в огне горит,
Её любовь продляет миг,
Роняя громкий страстный вскрик.
DarkMax2, гарно.
У вас можливо вірши в голос читати, не зіпнувши ся. А те, що на початку теми - ні.
Думаю, всі пам'ятають зі школи оцей вірш Пастернака :-) Тут так само явно про секс.
Зимняя ночь
Мело, мело по всей земле
Во все пределы.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.
Как летом роем мошкара
Летит на пламя,
Слетались хлопья со двора
К оконной раме.
Метель лепила на стекле
Кружки и стрелы.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.
На озаренный потолок
Ложились тени,
Скрещенья рук, скрещенья ног,
Судьбы скрещенья.
И падали два башмачка
Со стуком на пол.
И воск слезами с ночника
На платье капал.
И все терялось в снежной мгле
Седой и белой.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.
На свечку дуло из угла,
И жар соблазна
Вздымал, как ангел, два крыла
Крестообразно.
Мело весь месяц в феврале,
И то и дело
Свеча горела на столе,
Свеча горела.
Здогадайтесь по першому читанню про що пісенька
Ой мій милий заболів,
Киселечку захотів.
Ой і рано-ранесенько,
Киселечку захотів.
А як я то, молода,
Нелінивая була,
Ой як пішла по селу
Добувати киселю.
Не добула киселю,
Та купила овса.
Приспів:
– Цить, милий, не вмирай,
Киселечку дожидай!
Не вмирай, не вмирай,
Ти надьожа моя!
Дожидай, дожидай,
Радость дорога моя!
І забрала овес
У запаску увесь.*
Та принесла той овес
Та додому увесь.
Ой посипала овес
На холодній печі.
Ох і сох той овес
Руський місяць увесь.
І забрала той овес
У запаску увесь.
Та пішла по селу
Добувати жорнів.
Не добула кам'яних,
Та й добула луб'яних.
Ізмолола той овес
На мучицю увесь.
Учинила кисіль
На шістнадцять неділь.
Учинила кисіль
У безодній діжі.
Уже кисіль кисне,
З милого дух тисне.
Ой як ішла по селу
Добувати сита.
Не добула сита,
Та добула борони.
Процідила вранці
На чотири пальці.
Приставила до печі,
Уже милий без речі.
Приспів
А вже кисіль клекотить,
З милого дух виходить.
Приспів
Поки кисіль ізкипів,
Уже милий одубів.
Якби дома була,
То я б вмерти не дала.
Я казала зранку:
– Бери, милий, дранку.
Тебе чорт же напер,
Та й у добрі – умер.
Якби була упала,
То б я й тую зняла.