До 1 квітня вийшла книга Глазового Павла "Куміада"

[Smih]

До 1 квітня вийшла в світ гумористично-сатирична книга
Павла Глазового "Куміада", 22 карикатури.
До неї увійшли всі веселі гуморески автора, з життя кумів.
Питайте в торгових мережах Києва та на Петрівці.
А на подарунки батькам та дідусям з бабусями рекомендую «Сміхологію» (900 гуморесок), та «Байкографію» (700 гуморесок-байок)
А до виходу готується четверта книга.
Зміст та окремі твори:   http://glazovyj.okis.ru/kumiada.html
Зображення книги:   http://glazovyj.okis.ru/img/glazovyj/ 04dm-Cum_col.jpg
Більше творів Глазового:   http://glazovyj.okis.ru/Lit_storinka.html

З повагою, Олександр
З питань придбання звертайтеся:
tel: (095) 28-393-28
(096) 258-46-48
(063) 848-71-17

email: smihologiya@ukr.net
smihologiya@bigmir.net

Заходьте на сайт якщо хочете почитати більше творів:
www.glazovyj.okis.ru
В літературній сторінці вивішено книги, де відкрито доступ до більшої частини творів.
По темам.
Інструкція по користуванню сайтом: прокручуйте коліщатком вниз – бо при вході тільки реклама лізе в очі – недоліки бесплатного сайту.

ЯК МІЙ КУМ БУВ МОРЖЕМ

Кум в газетах начитався про ,,моржів"
І скупатись в ополонці захотів:
– Загартуюся на холоді, як слід –
Буду жити та брикати до ста літ.
– Я боюся застудитися, – кажу.
Кум же чваниться: – Я приклад покажу.
Рано-вранці, взявши кирки і ломи,
Ополонку пробивати вийшли ми.
Дуже дружно працювали, як завжди.
За годину докопались до води.
Кум швиденько роздягнувся: – Ну, дивись!
Розігнався, посковзнувся, в воду – блись!
Плечі в нору, ноги вгору – тільки ляп!
Я до нього та за ноги зразу – хап!
Тяг за ноги, тяг за руки, тяг за чуб...
Витяг кума, а він синій, наче пуп.
Посадив його, питаю: – Як вода?
– Т-тепла, – каже й зуб на зуб не попада.
Кум посидів півхвилинки на льоду.
– Н-ну, – промовив, – т-ти к-купайсь, а я п-піду.
Т-ти за плечі м-мене т-трохи потруси,
Б-бо до льоду п-приморозило т-труси...
Я узяв його за голову та смик!
– Т-ти сказився, н-ненормальний?! – кум у крик.
Він схопився, закрутився і присів,
Бо від льоду відірвався без трусів.
Бачу, кум мій закацуб, що аж опух.
Я узяв його, закутав у кожух
Та й поніс отак додому, як дитя,
Що не вміє ще й ходити до пуття.
Жінка плаче, діти плачуть... От біда!
Кум з кожуха, наче лялька, вигляда.
– Не ридай, – втішає жінку, – все як слід...
Проживу тепер на світі до ста літ.
Не давай мені ні хліба, ні коржа.
Поклади скоріш на піч свого ,,моржа"
І пали солому й дрова день і ніч.
Для ,,моржа" найперше діло – тепла піч!

КУМОВА ТРАНШЕЯ

Побували ми недавно в місті ЕН,
Де живе молодший кумів син Семен.
Я не буду того міста називать.
Там є мер. Не хочу мера дратувать,
Бо й без того мав мороку з нами мер –
Через кумове дивацтво ледь не вмер.
Вдвох із кумом ми півміста обійшли,
Доки синів гуртожиток там знайшли.
Слід сказати, що те місто – обласне,
Але страшно захаращене й брудне.
Всюди сміття, скрізь накопано траншей –
Тут по шию, там ще глибше, до ушей.
Рвуть, копають та хапають, аж гуде.
Навкруги "прихватизація" іде.
Всяк, як може, свій добробут підійма.
Всюди видно, що хазяїна нема.
Зупинились ми у синовім кутку.
Трішки випили, поїли нашвидку.
Я й питаю: – Хто ж порядок наведе?
Ні в селі його, ні в городі – ніде.
Скрізь безладдя, розколупана земля.
Хто ж тут рити і копати дозволя?
Кум говорить: – Ти дивуєшся дарма.
Ніякісінької влади тут нема.
Кожен дума лиш про власне, про своє.
Риє всяк, у кого лом і кайло є.
Можу легко доказати, що це так:
Де покажеш – там і вирию рівчак.
– Хоч сьогодні? – я запитую.
– Еге ж.
– А у мера під дверима?
– Можу теж.
Син сміється:
– Це вже в батька щось нове...
Кум схопився: – Покажи, де він живе.
Я ж, синочку, ветеран і фронтовик,
Рити землю ще у молодості звик.
Як міліція не схопить в рівчаку,
То поставите півлітра коньяку.
Ну, як спірка зав'язалася така,
Син позичив лом і кайло в двірника.
Кум узяв ті інструменти і попер
В той провулок, де садибу має мер.
Особняк упорядкований, новий –
Біля входу походжає вартовий.
Кум на ґанку примостився, закурив,
Про погоду з вартовим поговорив
І, загнавши, як ведеться, два кілки,
Заходивсь асфальт колоти на шматки.
Так нещадно по асфальту грюкав лом,
Що тріщало і тряслося все кругом.
За годину яму викопав страшну –
По два метри в глибину і ширину.
Я сиджу в сусіднім скверику і жду,
Чи не вскочить роботяга у біду.
Кум вилазить, витирає мокрий лоб
І гукає: – Йди сюди! Оглянь окоп!
Охоронець раптом витягся й завмер
Перед тим, хто вийшов з дому, –
Значить, мер.
Не помітив, бідолашний, рівчака
Й полетів у нього з ґанку сторчака.
Кум схопився, праву ручку подає.
– Вилізайте! Шануваннячко моє! –
І питає, – Ви не бачили хіба?
Ремонтуємо, прорвалася труба...
Мер довгенько свіжу яму оглядав
І нарешті розпорядження віддав
Принести колоди, дошки й молоток
І поставити над ямою місток.
Тут до мера підкотився лімузин
І остався кум над ямою один...
Улетів мені в копієчку рівчак:
Купувати мусив кумові коньяк.
Довелося, бо дурних тепер нема,
Щоб трудилися фізично задарма.

НЕТЕРПЛЯЧИЙ ГІСТЬ

Кум гостює у кумасі.
– Як ся маєш, пташко?
– Пригостила б тебе, Васю, –
З продовольством важко.
Борщ та каша – їжа наша,
Кажуть у народі.
А на третє – то хоч себе
Подавай, та й годі.
Ця заява кумасина
Зворушила Васю:
– Давай тоді із третього
Почнемо, кумасю!

БУВАЛЬЩИНА

В дні воєнні незабутні
Ще й таке було.
Увірвалися фашисти
У одне село.
Комендантом став єфрейтор,
Лютий чоловік.
Знав по-нашому три слова:
Яйка, млеко, шпік.
Раз увечері єфрейтор
Брів не знать куди,
А під хатою сиділи
Два старі діди.
– Ач, надувся, фриць нещасний! –
Мовив дід Яким. –
Слухай, куме, як я буду
Розмовляти з ним.
– З німцем будеш розмовляти?
Із отим? – Еге ж!
– Та хіба ж ти по-німецьки
Хоч словечко втнеш?
– Ге, як треба, то я, куме,
Й по-турецьки втну.
– То давай тоді балакай,
Починай, ну-ну...
Дід схопився й заходився
Німцю козирять:
– Поцілуй мене в те місце,
На якім сидять!
Став єфрейтор та й питає
По-німецьки: – Вас?!
– Точно так! Мене спочатку,
Потім кума раз.
:D