Опубліковано новий проект правопису

[DarkMax2]

Лише сподівався, що дивних лічностєй якнайдовше гальмуватимуть.

Я нічого ні про кого не знаю. Шо там за дивні лічності?

Той же Пономарів. Його настанови в блогу доволі дивні. Таке враження, що він всією діяльністю "компенсує" своє таганрізьке походження.

[Sandar]

Той же Пономарів.

Я-то вважаю його дивним, але не знаю, чим саме він дивний для Вас. З якогось погляду він може бути зовсім не дивним
Хіба за Пономаревим є якісь наїзди на чинну норму, він виявляв прагнення до реформ?

[DarkMax2]

Людина, що веде блог "клясичною" мовою, не хоче змінити норму?

[Sandar]

Людина, що веде блог "клясичною" мовою, не хоче змінити норму?

Та я пару раз бачив на бібісі його рубрику запитань і відповідей про «правильно/неправильно» чи як сказати по-українськи, то в мене таке враження, шо він дивний, бо відповіді в нього від балди за великим рахунком. Але я не зауважив, шо то всьо якимось "клясичним" правописом. Але Ви маєте на увазі шось інше, якийсь інший блог?

[Python]

Заради справедливості, Пономарів — ще не найдивніший з тієї публіки, що доклала руку до проєкту-2018, і найбільш одіозні пропозиції (напр., передача російських імен фонетично, замість традиційних відповідників) до нього так і не було включено.

[DarkMax2]

У Вас є повний список членів комісії?

- Я консервативний у цьому плані. Коли кажуть, що треба повернути в мову норми 20-х років минулого століття (харківський правопис), то як філолог я спокійно сприймаю, що треба відновити історичну справедливість.

Це не консерватизм. Консерватизм це не зміни, навіть реставруючі.
P.S. А "історична справедливість" взагалі антинаукове поняття.

[Sandar]

Ее, типу люди, які то всьо затіяли, дуже ідейні? Воно їм треба, бо особисто дуже треба?

[Sandar]

От уявімо, шо приймуть проект з мінімумом новацій. А та клясична алєксандро-владімірская невтамована вавка все одно буде тиснути. І буде правопис мінятись що п'ять літ.

[Sandar]

Я просто не можу втямити головного — нашо? Новий консенсусний правопис не заспокоїть гурманів. Прийдеться дотискати з часом до абсолютної клясики.

[Sandar]

Апостроф вообще нужно убирать из написания слов. Ещё как-то можно понять, когда он находится между морфемами, обозначая тип линейной связи между ними, но внутри морфем —

А чим погано? Бо такого нема в жодній іншій мові, традиції?

[Python]

До речі, а чого той правопис раптом став «клясичним»? Українська літературна класика (на відміну від білоруської) була створена задовго до появи скрипниківки, яка з часу свого прийняття до скасування встигла захопити хіба що шматочок розстріляного відродження. І правописи, якими писали старі класики, відрізнялись від харківського «клясычнага правапіса» часто навіть більш радикально, ніж той відрязнявся від прийнятої в 1933 «наркамаўкі».

[Sandar]

До речі, а чого той правопис раптом став «клсичним»? Українська літературна класика (на відміну від білоруської) була створена задовго до появи скрипниківки, яка з часу свого прийняття до скасування встигла захопити хіба що шматочок розстріляного відродження.

Йдеться ж про правопис саме, про загальну для всього суспільства норму, всім загалом національних філологів вироблену.

[Upliner]

А чим погано? Бо такого нема в жодній іншій мові, традиції?

Чи вважати чеські ť ď апострофами?

[Python]

До речі, а норми скрипниківки справді вимагали передавати російські імена фонетично, аби підкреслити їх ворожість українському духові? Скрипник, хвилиночку, був комуністом (хай навіть дещо націонал-, але таки ж комуністом — представником тієї ж політичної сили, що й Ленін, Сталін, Косіор, Тичина та решта політичної й культурної еліти того часу), тож якщо він і міг дати добро на Лєніна й большевиків, то хіба що з тих міркувань, з яких росіяни вимовляють слова Господь та Бог на церковнослов'янський манір — аби підкреслити їх сакральний зміст. Власне, й політика коренізації йшла згори — Скрипник лише втілював у життя політику, запропоновану Леніним, тому спеціально підкреслювати, що Владімір Лєнін — чужий українцям москаль, було б чорною невдячністю й пилянням гілки, на якій сидів і сам Скрипник.

[Sandar]

До речі, а норми скрипниківки справді вимагали передавати російські імена фонетично?

То я просто всьо змішав, просто шоб дошкульно звучало.

[Python]

А чим погано? Бо такого нема в жодній іншій мові, традиції?

Чи вважати чеські ť ď апострофами?

Формально, це той же діакритик, що й над Ť, Ď, č, ň тощо. Припускаю, його апострофоподібна форма в цих випадках — залишок минулих хитань у поєднанні з графічною несумісністю ˇ з високими мінускульними літерами.

[DarkMax2]

До речі, а чого той правопис раптом став «клясичним»? Українська літературна класика (на відміну від білоруської) була створена задовго до появи скрипниківки, яка з часу свого прийняття до скасування встигла захопити хіба що шматочок розстріляного відродження. І правописи, якими писали старі класики, відрізнялись від харківського «клясычнага правапіса» часто навіть більш радикально, ніж той відрязнявся від прийнятої в 1933 «наркамаўкі».

Теж бісить. Класичний це саме той, що був у другій половині ХХ ст.
Ну, калькують білоруську назву, та й просто понт. Круто ж звучить.

[Swet_lana]

Я точно все це в голову не убгаю... 

Я вже, мабуть, розповідала, як  зустріла в одній книжці прізвище Велс. Ну читаю я про того Велса, читаю й дивуюсь: судячи з тексту, відомий письменник, а я про нього ніколи не чула. Що то за письменник такий? Не зразу й докумекала, що річ іде про Герберта Уеллса!

Нащо ці паралельні назви?

[Python]

Просто вдосконалювачі правил не враховують одного простого правила: не можна запозичити запозичене. Якщо мова вже засвоїла відоме ім'я чи загальну назву, то змусити всіх забути цей «неправильний» варіант і запозичити «правильно» стає проблематично — якщо ще вчора він був єдиним нормативним, і всі джерела, видані до впровадження зміни, й надалі підтверджуватимуть його правильність. Відтак, неминуче виникає паралельна подвійна норма.

Якщо в правопис вносяться зміни правил запозичення, то поширюватись вони можуть виключно на ті слова, що запозичуватимуться після прийняття правопису. Слово засвоїлося мовою — вже все: в ньому не може бути іншомовних g, h, w, η, θ, бо слово пишеться українською абеткою, де нема ні цих літер на письмі, ні відповідних звуків у вимові, і спробувати їх виокремити — для пересічного носія задача того ж порядку, що відокремити картоплю від хліба у з'їденому вчора сніданку. Так, усе легко відновлюється й перезасвоюється, якщо знати мову, з якої прийшло слово — але правопис має бути придатним і для монолінгвів.

(Хоча літера ґ в українському алфавіті насправді є, а звук [g] був частиною навіть радянської орфоепічної норми, проте, в більшості запозичень на момент відродження літери цей звук не передавався — а отже, застосовувати правило, де «іншомовне g передається як ґ», до таких запозичень було б неправильно. До більш пізніх — будь ласка. Тому Гете, але ҐітХаб).

[Wolliger Mensch]

Просто вдосконалювачі правил не враховують одного простого правила: не можна запозичити запозичене. Якщо мова вже засвоїла відоме ім'я чи загальну назву, то змусити всіх забути цей «неправильний» варіант і запозичити «правильно» стає проблематично — якщо ще вчора він був єдиним нормативним, і всі джерела, видані до впровадження зміни, й надалі підтверджуватимуть його правильність. Відтак, неминуче виникає паралельна подвійна норма.

Ну почему. Кейф, ягурт, алой.... В общем, таких замен не мало. Всё дело в моде: если новая форма наберёт критическое количественное и пространственное распространение, то появится мода на форму, старая быстро выйдет из употребления.

[Python]

Просто вдосконалювачі правил не враховують одного простого правила: не можна запозичити запозичене. Якщо мова вже засвоїла відоме ім'я чи загальну назву, то змусити всіх забути цей «неправильний» варіант і запозичити «правильно» стає проблематично — якщо ще вчора він був єдиним нормативним, і всі джерела, видані до впровадження зміни, й надалі підтверджуватимуть його правильність. Відтак, неминуче виникає паралельна подвійна норма.

Ну почему. Кейф, ягурт, алой.... В общем, таких замен не мало. Всё дело в моде: если новая форма наберёт критическое количественное и пространственное распространение, то появится мода на форму, старая быстро выйдет из употребления.

Але все одно якийсь час дві форми існуватимуть паралельно, і зовсім необов'язково переможе нова — наприклад, мода на неї не набуде розповсюдження. Тому суші не перетворюються на сусі, а ніндзя не перетворюється на нінджа (хоча було б логічно підрівняти обидва слова під одну схему).

[Wolliger Mensch]

Але все одно якийсь час дві форми існуватимуть паралельно, і зовсім необов'язково переможе нова — наприклад, мода на неї не набуде розповсюдження. Тому суші не перетворюються на сусі, а ніндзя не перетворюється на нінджа (хоча було б логічно підрівняти обидва слова під одну схему).

С украинским всё намного проще: обяжут использовать, будут использовать. Как говорится, не впервой.

[Python]

Але все одно якийсь час дві форми існуватимуть паралельно, і зовсім необов'язково переможе нова — наприклад, мода на неї не набуде розповсюдження. Тому суші не перетворюються на сусі, а ніндзя не перетворюється на нінджа (хоча було б логічно підрівняти обидва слова під одну схему).

С украинским всё намного проще: обяжут использовать, будут использовать. Как говорится, не впервой.

Так кажете, ніби ми кіборги якісь. Динаміка скрізь однакова: якщо більшість не звикла до «правильного» слова, його й не використовують. Зрештою, й самим реформаторам правопису байдуже, що там у правописі написано — все одно писали й писатимуть не як написано, а як їм хочеться.

[Wolliger Mensch]

Так кажете, ніби ми кіборги якісь. Динаміка скрізь однакова: якщо більшість не звикла до «правильного» слова, його й не використовують. Зрештою, й самим реформаторам правопису байдуже, що там у правописі написано — все одно писали й писатимуть не як написано, а як їм хочеться.

В том и дело, что не киборги.
1) История развития украинского литературного языка в XX веке уж насколько красноречиво свидетельствует, что дело языкового планирования живёт и процветает. Кто планирует — это отдельный вопрос, но вал по плану.
2) Суржик и русский язык никуда не девались, а суровость речей укрополитиков по поводу украинского языка лишь подтверждает, что до гомогенного состояния ещё очень далеко. Носителей русского общеразговорного языка и суржика (которых бог весть сколько, но явно существенное количество) все эти изменения за живое вряд ли задевают.
3) В этом свете изменения в нормативный язык вносить значительно проще. Конечно, грубый волюнтаризм, наверное, не пройдёт, но постоянная мелкая возня (в основном на уровне лексики) тоже даром не проходит.

Это не говоря ещё о политических установках на.

[Python]

Бачите, проблемою цієї теорії змови є той факт, що план неефективний: відрив літературної норми від розмовної поглиблюється, тому середовища, в якому можна було б формувати кадри для впровадження планованих змін, просто нема — є лише ті ж носії «суржику» в широкому сенсі (а то й просто російської), літературна норма для яких є так само вивченою. Навіть перейнявши звідкись ідею, що ця норма «не така, як треба», вони насправді не знають, яким має бути ідеал, бо носіями цієї ідеальної норми вони ніколи не були — це не та мова, якою вони говорять у себе вдома. Взяти «мову телеканалу СТБ», що позиціонувалась як відродження «репресованого правопису», хоча насправді являла собою хаотичну суміш з багатьох застарілих правописних норм, зібрану за принципом максимальної відмінності від існуючої літературної норми, «хоч гірше — аби інше». Відроджувачі самі не знають, що відроджують, тому зовсім не виключено, що років через 10 після впровадження пропонованих ними змін наступне покоління відроджувачів боротиметься з цими ж новими нормами, щиро вірячи, що бореться з залишками радянської правописної норми.