Украинские названия стран

[Python]

тут можна придертися, що йдеться про вимову, а не написання.

Так і є. Усе інше - фантазії.

В такому випадку, виникає питання, що ж саме з двох діаметрально протилежних варіантів (писати замість G лише Ґ з можливістю читати як Г, або ж писати лише Г з можливістю читати як Ґ) — не фантазії.

Зауважу, процитована мною вище примітка йде в складі параграфу про літеру Ґ.

[Python]

За буквами закріплене звукове значення. Нема в букви Г прочитання «[ґ], якщо це відповідає походженню».

Закріплено: Г читається як Г та Ґ в залежності від етимології. Чи не читається, бо факультатив.

Поки букви Ґ не було, обходились таким варіантом. Де в нинішньому правописі це закріплено?

[Python]

Таґанроґ (як і Сакт-Пєтєрбурґ) — виключно ініціатива авторів таких атласів. Російське проривне Г прийнято передавати українським фрикативним Г, написання там Ґ — помилка.

У «Санкт-Петербург» «г» не російське, а якесь там німецьке.

Триста років як засвоєне російською, тому за німецьке не рахуємо.

[Python]

*Міняю Путивль на Таґанроґ

[alant]

Таґанроґ (як і Сакт-Пєтєрбурґ) — виключно ініціатива авторів таких атласів. Російське проривне Г прийнято передавати українським фрикативним Г, написання там Ґ — помилка.

У «Санкт-Петербург» «г» не російське, а якесь там німецьке.

Триста років як засвоєне російською, тому за німецьке не рахуємо.

Хіба це слово тот доречне?

[Python]

Таґанроґ (як і Сакт-Пєтєрбурґ) — виключно ініціатива авторів таких атласів. Російське проривне Г прийнято передавати українським фрикативним Г, написання там Ґ — помилка.

У «Санкт-Петербург» «г» не російське, а якесь там німецьке.

Триста років як засвоєне російською, тому за німецьке не рахуємо.

Хіба це слово тот доречне?

Не певен, але, по-моєму, ще доречне (тут «рахуємо» за змістом близьке до «зараховуємо»). А ось «я рахую, що доречне» — вже помилка/діалектизм.

Р.Ѕ. СУМ вважає, що «рахувати когось за когось» — не помилка:

6. перех., за кого—що, ким, чим, розм. Те саме, що вважати. Рахувати його [хазяїна кав'ярні] за постійного члена нашої сімки важко (Юрій Яновський, II, 1958, 99).

[DarkMax2]

Цікаве посилання: http://poradnyk.ucu.edu.ua/orthography/h-and-g/

Не певен, але, по-моєму, ще доречне (тут «рахуємо» за змістом близьке до «зараховуємо»). А ось «я рахую, що доречне» — вже помилка/діалектизм.

не враховуємо ж!

[alant]

Таґанроґ (як і Сакт-Пєтєрбурґ) — виключно ініціатива авторів таких атласів. Російське проривне Г прийнято передавати українським фрикативним Г, написання там Ґ — помилка.

У «Санкт-Петербург» «г» не російське, а якесь там німецьке.

Триста років як засвоєне російською, тому за німецьке не рахуємо.

Хіба це слово тот доречне?

Не певен, але, по-моєму, ще доречне (тут «рахуємо» за змістом близьке до «зараховуємо»). А ось «я рахую, що доречне» — вже помилка/діалектизм.

Хіба це не російська калька?

[DarkMax2]

За буквами закріплене звукове значення. Нема в букви Г прочитання «[ґ], якщо це відповідає походженню».

Закріплено: Г читається як Г та Ґ в залежності від етимології. Чи не читається, бо факультатив.

Поки букви Ґ не було, обходились таким варіантом. Де в нинішньому правописі це закріплено?

§ 14. Літера Г

Літера г передає на письмі гортанний щілинний приголосний як в українських словах: гадка, гей, могутній, плуг, так і в іншомовних (на місці h, g) давнішого походження: газета, генерал, грамота, Євангеліє; Гегель, Гомер, Англія, Гаага, а також у недавніх запозиченнях, часто вживаних, особливо в звукосполученнях гео-, -лог-, -гог-, -грам-, -граф-; агітація, агресія, горизонт, магазин; географія, геологія, педагог, кілограм, фотографія (див. ще § 87).
§ 15. Літера Ґ

Літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний як в українських словах, так і в давно запозичених і зукраїнізованих: аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрасувати, ґрати (іменник), ґратчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик тощо та похідні від них, а також у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь і под.

Примітка. У власних назвах іншомовного походження етимологічний g згідно з усталеною традицією вимовляється як г; проте збереження g у вимові не є порушенням орфоепічної норми. Отже, правильною є вимова: Гданськ і Ґданськ, Гренландія й Ґренландія, Гібралтар і Ґібралтар; Гарібальді й Ґарібальді, Гете й Ґете.

§ 87. G, H

G і h звичайно передаються літерою г: авангард, агітація, агресор, гвардія, генетика, гімнастика, гоніометр, грандіозний, графік, грог, ембарго, лінгвістика, міграція; гандбол, гегемонія, гектар, гербарій, герцог, гінді (мова), гіпотеза, горизонт, госпіталь, гугенот, гумус; Гаага, Гавана, Гавр, Гарвард, Гаронна, Гвінея, Гельсінгфорс, Гельсінкі, Гіндустан, Гренландія, Греція, Йоганнесбург, Люксембург; Ганнібал, Гейне, Гете, Гізо, Гомер, Горацій, Горн, Гюго, Магомет.

В окремих словах англійського походження h передається літерою х: хобі, хокей, хол; Хемінгуей та ін.

Зверніть увагу, що в § 87. G, H літера ґ не згадана взагалі.

[DarkMax2]

Таґанроґ (як і Сакт-Пєтєрбурґ) — виключно ініціатива авторів таких атласів. Російське проривне Г прийнято передавати українським фрикативним Г, написання там Ґ — помилка.

У «Санкт-Петербург» «г» не російське, а якесь там німецьке.

Триста років як засвоєне російською, тому за німецьке не рахуємо.

Хіба це слово тот доречне?

Не певен, але, по-моєму, ще доречне (тут «рахуємо» за змістом близьке до «зараховуємо»). А ось «я рахую, що доречне» — вже помилка/діалектизм.

Хіба це не російська калька?

Як на мене, калька.

[Python]

Цікаве посилання: http://poradnyk.ucu.edu.ua/orthography/h-and-g/

Тоді, очевидно, слід дотримуватись рекомендації ІБТП:

У топонімах й антропонімах писати г або ґ відповідно до того, h чи g звучить і пишеться у назві в мові-джерелі, крім давно засвоєних запозичень (їх пишемо лише через г).

Але розпливчастість самого поняття «давно засвоєне запозичення» дає привід для спекуляцій. Наскільки давно слово має бути в українській мові, щоб вважатись давно засвоєним?

[DarkMax2]

Тоді, очевидно, слід дотримуватись рекомендації ІБТП:

Не очевидно.

Але розпливчастість самого поняття «давно засвоєне запозичення» дає привід для спекуляцій.

Згоден. У цьому головна проблема.

[Python]

Таґанроґ (як і Сакт-Пєтєрбурґ) — виключно ініціатива авторів таких атласів. Російське проривне Г прийнято передавати українським фрикативним Г, написання там Ґ — помилка.

У «Санкт-Петербург» «г» не російське, а якесь там німецьке.

Триста років як засвоєне російською, тому за німецьке не рахуємо.

Хіба це слово тот доречне?

Не певен, але, по-моєму, ще доречне (тут «рахуємо» за змістом близьке до «зараховуємо»). А ось «я рахую, що доречне» — вже помилка/діалектизм.

Хіба це не російська калька?

Ймовірно, калька, але вже засвоєна: http://sum.in.ua/s/po-mojemu

[alant]

Таґанроґ (як і Сакт-Пєтєрбурґ) — виключно ініціатива авторів таких атласів. Російське проривне Г прийнято передавати українським фрикативним Г, написання там Ґ — помилка.

У «Санкт-Петербург» «г» не російське, а якесь там німецьке.

Триста років як засвоєне російською, тому за німецьке не рахуємо.

Хіба це слово тот доречне?

Не певен, але, по-моєму, ще доречне (тут «рахуємо» за змістом близьке до «зараховуємо»). А ось «я рахую, що доречне» — вже помилка/діалектизм.

Хіба це не російська калька?

Ймовірно, калька, але вже засвоєна: http://sum.in.ua/s/po-mojemu

Хтось засвоїв, а я не хочу

[Python]

Тоді, очевидно, слід дотримуватись рекомендації ІБТП:

Не очевидно.

Якщо неочевидно, який саме варіант слід обирати, то будь-який із них має шанси бути сприйнятим як помилковий. А отже, написання Г чи Ґ на місці G у власних назвах буде однаково «нормативним».

[Python]

Хтось засвоїв, а я не хочу

Зайвий пуризм непрактичний, ІМНО.

[DarkMax2]

Тоді, очевидно, слід дотримуватись рекомендації ІБТП:

Не очевидно.

Якщо неочевидно, який саме варіант слід обирати, то будь-який із них має шанси бути сприйнятим як помилковий. А отже, написання Г чи Ґ на місці G у власних назвах буде однаково «нормативним».

Краще обрати щось одне - Г.

[Drundia]

Закріплено: Г читається як Г та Ґ в залежності від етимології. Чи не читається, бо факультатив.

Такого якраз і не закріплено. Існує чудове слово іншомовного походження з подвійним читанням і написанням: зиґзаґ/зигзаг. Каґбе натякає.

[DarkMax2]

Закріплено: Г читається як Г та Ґ в залежності від етимології. Чи не читається, бо факультатив.

Такого якраз і не закріплено. Існує чудове слово іншомовного походження з подвійним читанням і написанням: зиґзаґ/зигзаг. Каґбе натякає.

Виняток Його ж тільки нещодавно ґекнули. Перехідний період.

[Pawlo]

тут можна придертися, що йдеться про вимову, а не написання.

Так і є. Усе інше - фантазії.

В такому випадку, виникає питання, що ж саме з двох діаметрально протилежних варіантів (писати замість G лише Ґ з можливістю читати як Г, або ж писати лише Г з можливістю читати як Ґ) — не фантазії.

Зауважу, процитована мною вище примітка йде в складі параграфу про літеру Ґ.

Правила ж треба тлумачити в дусі намірів  автора. Може спитатись на цютемсу у інституті мовознавства?

[DarkMax2]

Правила чіткі, просто дехто ігнорує та додумує.

[DarkMax2]

§ 14.: Г пишемо на місці h та g;
§ 15.: Ґ пишемо у низці слів; Г у деяких словах можна читати як Ґ;
§ 87.: G, H пишемо як Г, у деяких словах як Х.
З них не виводиться, що G пишемо як Ґ.

[Drundia]

Виняток Його ж тільки нещодавно ґекнули. Перехідний період.

Було так до вилучення букви з алфавіту. А ще є радянське «грунт», а «ґрунт» — лише ділянка землі.

Г у деяких словах можна читати як Ґ;

От саме це з них і не виводиться, навпаки — прямо суперечить написаному в §14.

[DarkMax2]

Ну сразу видно, что человек не математик!!!
Все г на месте h или g, но не все h и g переданы г. К тому же в правиле есть ссылка на § 87.

[DarkMax2]

А ще є радянське «грунт», а «ґрунт» — лише ділянка землі.

нормативне лише ґрунт, нібито.