Автор Тема: Слова, що зазнавали цензури  (Прочитано 20129 раз)

0 Пользователей и 1 Гость просматривают эту тему.

Оффлайн andrewsiak

  • Сообщений: 4341
  • Пол: Мужской
    • my LJ
Цитата: Digamma
за часів СРСР "братские" слов'янські мови штучно зводилися до подібного (рос. - "подобный" в значении "похожий") вигляду, зазанавали примусової уніфікації (якщо то є цікавим, то я можу зробити у "Мовних цікавинках" огляд тих слів, які потерпали за радянської влади, але без політики)


Digamm'о, а чи не могли б Ви навести невеличкий (принаймні) перелік таких слів, що
Цитата: Digamma
потерпали за радянської влади
? Було б дуже цікаво. Я вже бачив у чиємусь пості (чи не Вашому?) слова, як-от "горішній", змінене на "верхній" і т.ін.
Чи не вважаєте Ви, що вартувало б їх відродити у живому мовленні? Але ж, з іншого боку, їх уже зараз можуть не зрозуміти...
Та все одно, був би вдячний за такий перелік "справжніх українських слів", бо почав би вживати їх неодмінно.  :_1_05 Tant pis pour ceux qui me comprendront pas.   :P (фр. "Нехай пошкодують ті, хто мене не зрозуміють.")
той ще ся не вродив, щоб усім догодив.

Я дивився вчора у словникові російсько-українському, 1953 року видання слова "верхний и нижний". Так, там дається відповідно по два еквіваленти: верхній і горішній (обмежено), та нижній і долішній (обмежено). То я, наприклад, не думаю, що до русифікації укранської мови не було слова "верхній". Невже тоді б треба було називати державу Haute Volta як "Горішня Вольта"?  :? Або "Долішнє Побужжя" замість "Нижнього Побужжя"?
той ще ся не вродив, щоб усім догодив.

Оффлайн Digamma

  • Сообщений: 4252
Мовні цікавинки: слова, що зазнавали цензури

За часів радянської влади деякі слова послідовно прибиралися цензурою з нашої мови. Їх було рекомендовано замінювати на інші, що були більш близькими до російських. Звичайно, офіційної цензури в СРСР не було, але обов'язки цензорів виконували редактори Головліту.

Метою цієї розповіді є огляд хоча б деяких з тих слів.
_____________________________________________

Отже, за часів радянської влади у немилість попали такі традиційні українськи звертання як добродій та пан. Скажімо, слово добродій завинило тим, що, мовляв, було звертанням в націоналістичних колах української діаспори. (Цього разу дозволю собі невеличкі коментарі протягом розповіді... Тут, мабуть, влада не вважала за нормальне те, що людина у першому-ліпшому стрічному вбачала добродія, прагматичніше було би підозрювати у ньому злодія)

Послідовного вилучення зазнало слово рація, а замість вислову "мати рацію" було "рекомендовано" вживати кальку з російської - "бути правим".

Слова філіжанка, краватка, люстро, краля, радця було тавровано як невиправдані полонізми, що засмічують мову. Натомість слід було вживати слова скальковані з російської. (Слід відзначити, що ті аргументи не були слушними: так, наприклад, слово радця було запозичене з польської ще у XVI ст)
Категорично неприпустимим було вживати західно-українське слово вивірка, запозичене з польської. Вивірку слід було замінювати білкою. (Ніяк не второпаю чим саме русизм кращий за полонізм, як на мене - жодної різниці нема)

Послідовного нищення зазнали дієслова зиркати та зирити, а також усі слова що є похідними від них. Так, замість позирк слід було вживати погляд. (Наголошу, що "зиркнути" та "поглянути" - то не одне й те саме, оскільки ці слова мають різне емоційне забарвлення)
Також заборонено було такі слова побутово-розмовного стилю як витріщатись, бавитись, второпати, картати, потурати. Цим словам закидалося за провину те, що вони знижують стиль оповіді, роблять її просторічною.

Вилучались з мови й такі слова як зизий, звинний, всенький, понурий, горішній, долішній. Заборонено було користуватись словом відтак.

Послідовно замінювалися на кальки з російської й українські усталені вирази (ідеоми).


Не можна також не відзначити систематичне перекроювання української граматики та наближення її до російської. Так, намагались уникати деяких суто українськіх граматичних конструкцій з яких найбільше впадають у вічі:
- синтетична форма майбутнього часу дієслів (ходитиму, робитиму);
- кличний відмінок іменників (гей, людино!)
- закінчення -ові/-еві давального та місцевого відмінків другої відміни іменників (чоловікові, братові)


Якщо придивитись уважніше до того, що саме об'єднує ці слова, то стане зрозумілим, що від цензури потерпали насамперед слова, що увійшли до літературної мови з західних діалектів української. Нагадаю, що саме цією мовою писали свої твори Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка.

На мою думку саме з цього приводу доречно згадати слова Ліни Костенко:
"Нації вмирають не від інфарктів. Спочатку їм відбирає мову."
_____________________________________________

І наостанок наведу тлумачення згаданих слів:

рація = підстава, слушність (від лат. ratio)
мати рацію = бути правим, мати слушну ідею
філіжанка = чашка
краватка = галстук
люстро = дзеркало (невеличке люстро = люстерко)
краля = гарна, красива жінка
радця = радник
вивірка = білка
зирити = гледіти, дивитись
зиркати = кидати гледіти, дивитись
позирк = погляд
витріщатись = пильно дивитись, роздивлятися (рос. уставиться)
бавитись = гратися, забавлятися
второпати = збагнути щось (рос. скумекать, сообразить)
картати = докоряти (рос. корить)
потурати = попускати, не протидіяти (рос. попустительствовать, способствовать)
зизий = розкосий, косоокий
звинний = вправний, спритний (рос. ловкий)
всенький = весь
понурий = похмурий, сумний
горішній = верхній
долішній = нижній
відтак = 1) отже (рос. следовательно); 2) після того, потім
"Я родился на корабле, но куда он плыл и откуда никто не помнит..."

Цитата: andrewsiak
Так, там дається відповідно по два еквіваленти: верхній і горішній (обмежено), та нижній і долішній (обмежено). То я, наприклад, не думаю, що до русифікації укранської мови не було слова "верхній". Невже тоді б треба було називати державу Haute Volta як "Горішня Вольта"? Або "Долішнє Побужжя" замість "Нижнього Побужжя"?


Ту примітку "обмежено" слід читати як "вживання обмеженно цензурою" :)

Тепер щодо власне горішній та долішній... Ніхто не стверджує, що в українській не було верхнього та нижнього - ви не зовсім вірно зрозуміли. Слова ті є синонімами лише частково.

Горішній та долішній використовуються коли мова йде насамперед про взаємне положення у просторі, а от верхній та нижній - у випадках, коли мова йде про логічну "горішність" чи "долішність".

Отже, оскільки Буркіна-Фасо лежить у верхів'ях річки Вольта, то має воно бути Верхня Вольта, а не Горішня. Проте, коли ми кажемо про Баварію, то можемо сміливо казати Горішня Баварія, маючи на увазі "гірська", тобто та, що фізично розташована вище. Щодо "Долішнього Побужжя", то тут все залежить від того, що саме ви хочете сказати: якщо мова йде про нижню частину течії Буга, то мали б сказати "Нижнє Побужжя", якщо ж мова йде про те, що ця територія лежить у низині, то мали б казати "Долішнє Побужжя". Так, скажімо, "верхній Дніпро", але "горішній Київ".

Аналогічно, порівняйте-но "верхні щаблі влади" з "горішньою кімнатою", або "верхній одяг" із "горішнім ярусом".

Себто вживання горішній/верхній та долішній/нижній залежить від того, який саме зміст ви вкладаєте у "верхність", та що намагаєтесь підкреслити.
"Я родился на корабле, но куда он плыл и откуда никто не помнит..."

Оффлайн andrewsiak

  • Сообщений: 4341
  • Пол: Мужской
    • my LJ
Дуже цікаво,
Дякую за те, що знайшли час скласти таку змістовну відповідь.
Цікаво було ще дізнатися також про вживання давньоминулого часу. Я його вживаю рідко, майже виключно коли щось "був забув". Можливо, є якісь інші випадки, в яких його можна застосувати?
той ще ся не вродив, щоб усім догодив.

Оффлайн Digamma

  • Сообщений: 4252
Вітаю!

Цитата: andrewsiak
Цікаво було ще дізнатися також про вживання давньоминулого часу. Я його вживаю рідко, майже виключно коли щось "був забув". Можливо, є якісь інші випадки, в яких його можна застосувати?


Насправді ніякої особливої проблеми вживання давноминулого часу дієслів становити не має. За виключенням лише того, що за часів уніфікації української та російської попри те, що ніякої заборони щодо вживання давноминулого часу не було, цей невеличкий аспект української граматики чомусь постійно лишався осторонь. Мабуть тому, що це є одна з характерних відмінностей від російської.

Отже, давноминулий час дієслова вживається для означення дії, що відбулася перед іншою дією у минулому. Тобто фактично то є минулий для розповіді, що вже стоїть у минулому часі. Таким чином, давноминулий час допомагає вам чіткіше передати взаємне розташування подій у часі.

Давайте подивимось на два приклади:
1) Де ти був? - Та я сидів у бібліотеці, та ще й у театр ходив.
2) Де ти був? - Та я сидів був у бібліотеці, та ще й у театр ходив.
3) Де ти був? - Та я сидів у бібліотеці, та ще й у театр ходив був.

Такі звороти, зазвичай не часто зустрінеш у мовленні, але вони допоможуть нам чіткіше зрозуміти логіку вживання давноминулого часу. Отже, поглянемо на зміст тих речень:
1) з розповіді не є зрозумілим що саме відбулося раніше, зрозуміло лише, що чоловік як "сидів у бібліотеці", так і "у театр ходив";
2) чітко бачимо: співрозмовник спочатку "сидів був у бібліотеці", а потім вже "у театр ходив";
3)  так само чітко: чоловік "сидів у бібліотеці" вже після того, як "у театр ходив був".
Тобто давноминулий час вказує на те, що дія відбулася до того часу, про який йдеться у розповіді. Отже, якби ви розповідали про ті події саме тоді, коли вони відбувалися, то замість минулого часу мали б вживати теперішній, а замість давноминулого - минулий.

Слід відзначити, що давноминулий час вживається переважно для посилення логічного наголосу, оскільки те саме завжди може бути передано конструкціями минулого часу: "Де ти був? - Та я сидів у бібліотеці, а потім ще й у театр ходив."

Як випадок посилення логічного наголосу через вживання давноминулого часу пропоную розглянути наступні варіанти:
1) Я прийшов, зачекав на тебе, але тебе не було та я пішов.
2) Я прийшов був, зачекав на тебе, але тебе не було та я пішов.
Я розумію, що сприйняття мови в кожного досить індивідуальне, але як на мене ці два випадки мають наступні відмінності один від одного:
1) У першому випадку співрозмовник більше акцентує увагу на тому, що він все ж таки пішов, через те, що не було того, на кого він чекав. Скажімо, простий перелік подій з минулого, який маємо у цьому випадку ніяким чином не акцентує уваги безпосередньо на якійсь події, тому наголос матимемо на загальному результаті події - чоловік пішов.
2) А от щодо другого випадку, то тут той хто говорить явно вказує на те, що між подіями "прийшов" та "пішов" був якийсь певний проміжок часу. Тобто логічний наголос стоїть саме на тому, що людина чекала, але марно.

До речі, хотілося б вислухати думку пана Іцика щодо суто особистого (психологічного?) сприйняття різниці між цими двома фразами.


Як приклад вживання давноминулого часу у літературі можна навести Гребінку: "Віл щось почав був говорити, та судді річ йому спочатку пребили".

Проте, хочеться також згадати, як нещодавно бачив у пресі: "У німецькій мові, крім означення минулого часу, є ще й термін для давноминулою". Мені було шкода того журналіста, який змушений був згадувати якісь факти з німецької граматики лише через те, що не знає власної мови...

Сподіваюсь, що давноминулий час іще стане вам стане у нагоді, та збагатить вашу мову.
_________________________________________

P.S. За наступну тему, якщо нема заперечень, пропоную вибрати двоїсте число, що вже майже зникло, але подекуди лишається у народній мові та окремих мовних зворотах.
"Я родился на корабле, но куда он плыл и откуда никто не помнит..."

Anonymous

  • Гость
Як завжди дуже цікаво було прочитати Ваш граматичний "лікнеп".
Цитата: Digamma
двоїсте число, що вже майже зникло, але подекуди лишається у народній мові та окремих мовних зворотах.

А щодо двоїни, то вона вже зникла (крім окремих випадків, як-от "два відри"), то її вже мабуть і нема чого чіпати  :(

Оффлайн andrewsiak

  • Сообщений: 4341
  • Пол: Мужской
    • my LJ
Попередній "гость" - то був я.  :lol:
той ще ся не вродив, щоб усім догодив.

Оффлайн Digamma

  • Сообщений: 4252
Цитата: andrewsiak
щодо двоїни, то вона вже зникла


Це є невеличким перебільшенням. Двоїна зникла (точніше вилучена) з літературної мови. Проте, по селах ви її спокійнісінько можете почути.

Скажімо, я особисто чув, як селянин, намагаючись ще більше образити та принизити супротивника сказав йому "Я тобі зараз у зубі дам" замість "у зуби". Зауважте: він свідомо підкреслив, що в опонента і без того обмаль зубів.
"Я родился на корабле, но куда он плыл и откуда никто не помнит..."

Оффлайн Yitzik

  • Сообщений: 3950
  • Пол: Мужской
  • косинусоидальный депресняк
Цитировать

хотілося б вислухати думку пана Іцика щодо суто особистого (психологічного?) сприйняття різниці між цими двома фразами.

Як на мене, то друга (з давньоминулим) точніше описує ситуацію.
Згоден, що випадків безумовної необхідності вживання  цієї форми небагато. Втім, вона є. Згадується з "Лісової пісні": Лукаш узяв сопілку, яку був поклав біля себе. Тут давньоминулий час неодмінно потрібний для зазначення черговості подій.

Набагато цікавішою є семантична відмінність складного та складеного майбутного часу: "я це вчитиму" : "я це буду вчити".
Paran Quenya ar quetin Esperanto!

Оффлайн andrewsiak

  • Сообщений: 4341
  • Пол: Мужской
    • my LJ
Цитата: Yitzik
Як на мене, то друга (з давньоминулим) точніше описує ситуацію.
Згоден, що випадків безумовної необхідності вживання  цієї форми небагато. Втім, вона є. Згадується з "Лісової пісні": Лукаш узяв сопілку, яку був поклав біля себе. Тут давньоминулий час неодмінно потрібний для зазначення черговості подій.

Набагато цікавішою є семантична відмінність складного та складеного майбутного часу: "я це вчитиму" : "я це буду вчити".


Їцику,
вражає Ваша обізнаність у питаннях граматики української мови!  :shock:
А яка є, на Вашу думку, семантична відмінність між "я вчитиму" і "буду вчити"?
той ще ся не вродив, щоб усім догодив.

Оффлайн Digamma

  • Сообщений: 4252
Цитата: Yitzik
Цитировать

хотілося б вислухати думку пана Іцика щодо суто особистого (психологічного?) сприйняття різниці між цими двома фразами.

Як на мене, то друга (з давньоминулим) точніше описує ситуацію.


Я мав на увазі чи згодні Ви з тим, що речення мають різний логічний наголос?

Цитата: Yitzik
Згоден, що випадків безумовної необхідності вживання  цієї форми небагато. Втім, вона є. Згадується з "Лісової пісні": Лукаш узяв сопілку, яку був поклав біля себе. Тут давньоминулий час неодмінно потрібний для зазначення черговості подій.


А якщо так: Лукаш узяв сопілку, яку до того поклав біля себе?
Я намагався сказати про те, що складені конструкції минулого часу можуть бути замінниками давноминулого часу, проте, звичайно, краси мові це не додасть, скоріше навпаки...


Цитата: Yitzik
Набагато цікавішою є семантична відмінність складного та складеного майбутного часу: "я це вчитиму" : "я це буду вчити".


Чекаємо! :)
"Я родился на корабле, но куда он плыл и откуда никто не помнит..."

Оффлайн andrewsiak

  • Сообщений: 4341
  • Пол: Мужской
    • my LJ
Цитата: Digamma
Cкажімо, я особисто чув, як селянин, намагаючись ще більше образити та принизити супротивника сказав йому "Я тобі зараз у зубі дам" замість "у зуби".


То може Ви так почули, адже відомо, що в деяких говірках (навіть і в Київській області) звуки [и] та [і] дуже наближені одне до одного. (А особливо після губних приголосних. Мій друг з села під Білою Церквою, наприклад, вимовляє "мило" майже як "міло".
той ще ся не вродив, щоб усім догодив.

Оффлайн Digamma

  • Сообщений: 4252
Цитата: andrewsiak
То може Ви так почули, адже відомо, що в деяких говірках (навіть і в Київській області) звуки [и] та [і] дуже наближені одне до одного. (А особливо після губних приголосних. Мій друг з села під Білою Церквою, наприклад, вимовляє "мило" майже як "міло".


Ні, впевнений. Причому людина сама не знала чому "зубі" більш лайливо. :)

Я намагаюся сказати про те, що в нашій народній мові ще лишилися рештки такого релікту індоєвропейської мови, тож було б шкода їм нехтувати принаймі у оглядах.

Скажімо, у збірці Номиса були такі прислів'я (чи такі прислів'ї? ;)): "Мудрій голові досить дві слові", "Одна біда - не біда; от коли дві або три разом біді". Тут вже бачимо абсолютно свідоме вживання двоїни.

Ех, як буду в своїх родичів на Житомирщині, обов'язково проведу "польове" дослідження. :) Бо чув я там і руці і нозі як форми множини (принаймі від старих), проте, то є насправді двоїна, оскільки людей з трьома руками там нема, а натовп просять здійняти у гору саме руки. :D
"Я родился на корабле, но куда он плыл и откуда никто не помнит..."

Цитата: Yitzik
Набагато цікавішою є семантична відмінність складного та складеного майбутного часу: "я це вчитиму" : "я це буду вчити".


Іцику, так не можна... Ми тут чекаємо, чекаємо... :)
"Я родился на корабле, но куда он плыл и откуда никто не помнит..."

Оффлайн Yitzik

  • Сообщений: 3950
  • Пол: Мужской
  • косинусоидальный депресняк
Цитата: Digamma
Цитата: Yitzik
Набагато цікавішою є семантична відмінність складного та складеного майбутного часу: "я це вчитиму" : "я це буду вчити".

Іцику, так не можна... Ми тут чекаємо, чекаємо...

Ми з моєю дружиною (вона теж професійний філолог, плюс українська для неї - рідна) довго над цим думали, і прийшли до висновку, що (як у деяких мовах активного ладу) тут має значення така категорія, як volition control - вимушеність дії. Якщо щось має відбуватись під тиском обставин, то є тенденція до вживання форм на кшталт "вчитиму", а якщо з власної волі, то "буду вчити". Втім, підкреслюю, це тільки тенденція, а не вмонтований до граматичної схеми закон, як наприклад, цей саме вираз у японській:
- з власної волі: манабу кото ни суру
- під тиском обставин: манабу кото ни нару
Paran Quenya ar quetin Esperanto!

Оффлайн Val

  • Сообщений: 31
Я не фiлолог, не лiнгвист, але ж дозволю собi висловити мою власну думку щодо русизмiв. Сiмдесят рокiв русифiкацii викреслити з iсторii неможливо. Три поколiння жителiв Украiни вивчали рiдну мову саме в такому, русифiкованому варiантi. До русизмiв звикли. До того ж деякi граматичнi явища, що були "скасованi" у рамках сталiнськоi нацiональноi полiтики, й насправдi перетворилися на архаiзми. Для мене украiнська мова майже така ж рiдна, як i росiйська, але ж рiзницi мiж " я вчитиму" та "я буду вчити" я не вiдчуваю. Може, це не дуже й зле?

Yitzik пише: "Якщо щось має відбуватись під тиском обставин, то є тенденція до вживання форм на кшталт "вчитиму", а якщо з власної волі, то "буду вчити". "

Я одразу пригадав народну казку, що ii читав у дитинствi. Мисливець хоче вбити якусь дичину, та вона йому каде: не стрiляй мене, я ще стану до знагоди. Добре, вiдповiдае мисливець, не стрiлятиму тебе. Де тут зовнiшнiй тиск? Усе з власноi волi.

Щодо аналогii з японською мовою, то дозволю собi не згодитися з нею. Усталена граматична конструкцiя "кото-ни суру" значить "вирiшити щось зробити", "кото-ни нару" лише вказуе, що дiя вiдбудеться у майбутньому. Звiдки ви взяли вашi прикладо про тиск обставин та власну волю? Словник Конрада цього не дае, японо-англiйский Масуда теж...

Оффлайн Digamma

  • Сообщений: 4252
Val,

Щодо русизмів, то не таке вже все усталене як здається. І 70 років русифікації мови не треба викреслювати - їх треба виправляти. А мовчки погодитися, схилити голову та мовити "добре, то є наша історія і житимемо з нею" - то хіба ж ми вівці? Щодо мене, то я вважаю, що говорити тим рафінованим суржиком, що його запропонували цензори за часів СРСР, означатиме визнати їх перемогу, погодитися з ними.
Взагалі, якщо з цього приводу вийде дискусія, то давайте або перейдемо в тему "Мовна ситуація...", або створіть окрему тему.

Щодо висловлювання Іцика, то на мою думку він має рацію. Ви навели лише один приклад, проте він не є зразковим.

Скажімо, якщо уявити, що я школяр та вчителька мені каже: "Дигамо, щоб добре закінчити чверть ти маєш вивчити Франка", то я б радше відповів "Добре, Клавдіє Дмитрівно, я вчитиму".
Якби мені до рук потрапила конче необхідна книга написана іспанською, я б скоріш за все сказав "Отже, вчитиму іспанську".
Проте у дитинстві я би мріяв: "Як виросту, буду вчити англійську".

Гадаю, рація у словах Іцика є, ще й яка. До того ж, якщо ви помітили, Іцик на "біблійність" висловлювання претензій не мав - мова йшла про "тенденції, а не ... закони".
"Я родился на корабле, но куда он плыл и откуда никто не помнит..."

Оффлайн Yitzik

  • Сообщений: 3950
  • Пол: Мужской
  • косинусоидальный депресняк
Цитата: Val
Сiмдесят рокiв русифiкацii викреслити з iсторii неможливо. Три поколiння жителiв Украiни вивчали рiдну мову саме в такому, русифiкованому варiантi. До русизмiв звикли. До того ж деякi граматичнi явища, що були "скасованi" у рамках сталiнськоi нацiональноi полiтики, й насправдi перетворилися на архаiзми.

Це прикрий, але факт. Я теж спокійніше за Дигаму ставлюся до "совєтизмів" і згоден з Вами, Вале, що надмірна архаїзація або орієнтація на норму діаспори тепер може тільки зашкодити. Втім, деякі елементи ще не втрачено в живій розмовній мові, і вони можуть швидко відновитись.
Цитата: Val
Для мене украiнська мова майже така ж рiдна, як i росiйська, але ж рiзницi мiж " я вчитиму" та "я буду вчити" я не вiдчуваю. Може, це не дуже й зле?

Не хвилюйтеся. Це була теоретична спекуляція. Я цього теж не відчуваю.
Цитата: Val
Усталена граматична конструкцiя "кото-ни суру" значить "вирiшити щось зробити", "кото-ни нару" лише вказуе, що дiя вiдбудеться у майбутньому. Звiдки ви взяли вашi прикладо про тиск обставин та власну волю? Словник Конрада цього не дае, японо-англiйский Масуда теж...

Словник Конрада дає граматичну інформацію обмежено, додатку граматичного нарису не має. Ці звороти знаю за підручником Головніна, цитати наведу пізніше (наберу їх офлайн).
Paran Quenya ar quetin Esperanto!

Оффлайн Digamma

  • Сообщений: 4252
Цитата: Yitzik
Цитата: Val
Сiмдесят рокiв русифiкацii викреслити з iсторii неможливо. Три поколiння жителiв Украiни вивчали рiдну мову саме в такому, русифiкованому варiантi. До русизмiв звикли. До того ж деякi граматичнi явища, що були "скасованi" у рамках сталiнськоi нацiональноi полiтики, й насправдi перетворилися на архаiзми.

Це прикрий, але факт. Я теж спокійніше за Дигаму ставлюся до "совєтизмів" і згоден з Вами, Вале, що надмірна архаїзація або орієнтація на норму діаспори тепер може тільки зашкодити...


Іцику, я розумію усі занепокоєння і таке інше, проте конче не хочу визнавати перемоги тих, хто знущався з нашої мови 70 років. Не хочу визнавати деякі їх твори за нову літературну норму, хай там як її вживають. Хоча би на шану тих, хто не шкодував свого життя за країну, хто пішов через це у табори, хто не скорився, на шану тих замордованих мільйонів нашіх братів та їх ненароджених дітей.

Я не знаю як виміряти чи то нашу людскість, чи то пам'ять народу, проте щось там усередині мені підказує, що це - її невід'ємна складова частина.

Перепрошую за можливо надмірно патетичний тон, але не знаю як сказати простіше.
"Я родился на корабле, но куда он плыл и откуда никто не помнит..."

Оффлайн Tyzz

  • Newbie
  • Сообщений: 2
Позволю и я себе высказать мнение по поводу так называемой  "русификации"  и  "борьбы с её страшными последствиями".
   Прежде  всего, хотелось развеять распространённый и усиленно культивируемый миф о "70-ти годах русификации". Те, кто его распространяют, усиленно замалчивают тот неоспоримый факт, что на самом деле, с 1921 по 1938 гг. на Украине проходила, как раз мощная("шалена") украинизация.  О том, как это происходило, рассказывается в замечательной работе Александра Каревина "Чертовщина под украинским соусом".
Далее хотелось бы для наглядности процитировать часть этой статьи.( с полной версией данной статьи можно ознакомиться  на сайте http://russian.kiev.ua/books/kraskar/dus/dus.shtml).
Прошу сразу прощения за объём, но статья того стоит.
"Фигура Лазаря Моисеевича Кагановича до сих пор должным образом не освещена отечественными историками. Видный политический, хозяйственный деятель, который не мало сделал на пути развития экономики Украины в годы социалистического строительства. Сегодня учёные и публицисты предпочитают говорить лишь о его участии в репрессиях 30-х годов, о голодоморе, конфликте с Хрущёвым, что есть, конечно, односторонним освещением его деятельности. Интересен ещё один, мало изученный факт из политической деятельности Кагановича Л.М.
Л.М.Каганович стал генеральным секретарём ЦК КП/б/У в апреле 1925 года, когда украинизация уже была провозглашена и всеми силами проводилась в жизнь. При предшественнике Лазаря Моисеевича на посту руководителя КП/б/У Э.И.Квиринге число школ с преподаванием на украинском языке росло быстро и неуклонно. Также быстро и неуклонно сокращалось количество русскоязычных школ. В то же время Квиринг сознавал, что навязать целому народу чужой язык в кратчайшие сроки будет затруднительно. Он предупреждал, что украинизация – «долговременный, постепенный процесс», требующий «ещё не одного пятилетия», что необходимо подготовить «соответствующие кадры учителей», вырастить новое поколение вузовских преподавателей. Партийный лидер даже допускал колкости в адрес «национально-сознательных» деятелей, заявляя, например: «Каждый шовинист-украинец будет вопить о принудительной русификации аж до того времени, пока останется хоть один профессор музыки или гистологии, который читает лекции на русском языке»109.
Такая «умеренность» пришлась инициаторам украинизации не по вкусу. На посту руководителя украинских коммунистов Квиринга сменил Каганович.
Многие годы спустя методы работы Лазаря Моисеевича, его диктаторские замашки, жестокость будут осуждены, он окажется исключённым из партии (правда не за украинизацию), лишиться высоких постов. Но это будет потом. А в 1925 году Каганович именовался «вождём украинского народа» и обладал огромными полномочиями для решения поставленных перед ним задач. Задачи, между тем, были непростые.
Южная (малорусская) ветвь русского народа, теперь официально называемая украинцами, украинизироваться не желала. Нового языка население не понимало, не принимало и не хотело принимать. «Нам необходимо приблизить украинский язык к пониманию широких масс украинского народа»110, - торжественно объявил Председатель Совета Народних Комиссаров УССР Влас Чубар. Но «приближать» начали не с той стороны. На вооружение был взят тезис Агатангела Крымского: «Если на практике мы видим, что люди затрудняются в пользовании украинским языком, то вина падает не на язык, а на людей»111.
Иными словами, не язык стали приближать к народу, а народ – к языку. Достигнуть этой цели без принуждения оказалось невозможным. Тут-то и пригодились «способности» Кагановича.
Лазарь Моисеевич взялся за дело со свойственной ему решительностью. Всем служащим предприятий и учреждений, вплоть до уборщиц и дворников, было предписано перейти на украинский язык. Замеченные в «отрицательном отношении к украинизации» немедленно увольнялись без выходного пособия (соблюдения трудового законодательства в данном случае не требовалось). Исключений не делалось даже для преприятий союзного подчинения.
На украинский переводилась вся система образования. Мова стала главным предметом везде – от начальной школы до технического вуза. Только на ней разрешалось вести педагогическую и научно-исследовательскую работу. Изучение русского языка фактически было приравнено к изучению языков иностранных.
Административными методами украинизировалась пресса, издательская деятельность, радио, кино, театры, концертные организации. Запрещалось дублировать по-русски даже вывески и объявления.
Ход украинизации тщательно контролировался сверху. Специальные комиссии регулярно проверяли государственные, общественные, кооперативные учреждения. Контролёрам рекомендовалось обращать внимание не только на делопрозводство и на приём посетителей, но и на то, на каком языке работники общаются между собой. Когда, например, в народном комиссариате просвещения обнаружили, что в подведомственных учреждениях и после украинизации преподавательского состава технический персонал остался русскоязычным, то немедленно распорядились, чтобы все уборщицы, извозчики и курьеры перешли на украинский. Не знающие «рідной мови» должны пройти курсы по её изучению, причём деньги на эти курсы вычитались из зарплаты обучающихся.
А Каганович всё не унимался. Особую ненависть вызывало у него не желающее украинизироваться коренное население. Если к выходцам из Великороссии хотя бы на первом этапе допускались методы убеждения, то на малороссов (украинцев) Лазарь Моисеевич требовал «со всей силой нажимать в деле украинизации»112.
Украинцы отвечали взаимностью. Известный историк «рідной мови», ярый украинский националист, представитель диаспоры Юрий Шерех (Шевелёв) констатировал, что последствия политики Кагановича «были далеко не простые. С одной стороны, больше, чем когда-либо, людей овладело украинским языком, ознакомилось в определённой мере с украинской литературой и культурой, кое-кто даже начал говорить по-украински. На улицах больших городов украинский язык звучал чаще, чем перед тем, хоть и не заменил русский как способ ежедневного общения. С другой стороны, присущий политике элемент принудительности и искусственности возбуждал чувство враждебности к украинскому языку. Появилась масса анекдотов, к сожалению, не собранных и не изданных, поднимавших украинский язык на смех»113.
Как признавал Шерех, украинизация не получила массовой поддержки в народе. «Рабочие и средний класс были, в лучшем случае, равнодушны. Не сохранилось никаких сведений про какой-либо энтузиазм крестьянства»114.
Но отсутствие массовой поддержки Лазаря Моисеевича не волновало. Он опирался не на народ, а на «национально-сознательных» субъектов, преимущественно австрийской закваски, выписанных из Галиции. Уже к концу 1925 года в УССР орудовала 50-тысячная армия галицких «янычар», подготовленных ещё при Франце-Иосифе115. Их число увеличивалось с каждым месяцем.
Одновременно, чтобы придушить всякое недовольство действиями украинизаторов, официально было объявлено, что «некритическое повторение шовинистических великодержавных взглядов о так называемой искусственности украинизации, непонятном народу галицком языке и т.п.» является «русским националистическим уклоном»116 (обвинение, грозившее в то время серьёзными неприятностями).
Всякий несогласный с национальной политикой Кагановича подвергался травле. Особенно доставалось литераторам. На них лежала обязанность развивать самостоятельную литературу на украинском языке, но они, как и большинство украинцев, нового языка не знали и накликали на себя обвинения в «неуцтві», «рабской зависимости» от «русской языковой, буржуазной по сути своей, традиции»117. В числе прочих критике за употребление «русизмов» подвергались Павло Тычина, Владимир Сосюра, Максим Рыльский, Юрий Яновский, Петро Панч, Иван Ле, Андрей Головко, Валерьян Пидмогильный, Семён Скляренко, Иван Микитенко, Мыкола Хвылёвой, Юрий Смолич, Юрий Шовкопляс и другие.
«Современный писатель украинский, за небольшим исключением, украинского языка не знает. Ему нужно взять в руки «Изюмова»118 (имелся в виду «Словник», составленный известным украинизатором, мовознавцем Изюмовым), «даже выдающиеся поэты и писатели-стилисты нарушают правильность, и чистоту и портят эффекты художественного достижения ненужными ошибками и абсолютно противными духу украинского языка русизмами»119 - били тревогу подручные Лазаря Моисеевича и категорически требовали: «Писатели должны выучить язык»120.
Писатели, безусловно, старались. Они «исправляли ошибки», благодарили за «критику», брали на себя повышенные обязательства. Кто искренне, кто вынужденно «бойцы литературного фронта» стремились избавиться от «тяжкого наследия» русской культуры, скорее выучить новый для себя украинский язык. Но выучить его было непросто.
«Рідна мова» не стояла на месте. Из неё старательно вычищались слова русского происхождения, которые заменялись словами польскими, немецкими, выдуманными, какими угодно, лишь бы сильнее отделиться от великороссов. Группа академиков ревизовала словари, снова и снова реформировалась грамматика.
Эти процессы вызывали бурный восторг у украинизаторов. Они с удовлетворением отмечали: «В украинский язык за короткий срок включены десятки, даже сотни тысяч новых слов. Это величайшее событие. От этого не только изменится лексика украинского языка, но это имеет также колоссальное значение для целого процесса дальнейшего развития украинской пролетарской культуры»121.
Вряд ли можно переоценить значение сделанного с Украиной при Кагановиче. Язык, созданный в Галиции австро-польскими «языковедами» в несколько дополненном виде был утверждён в УССР в качестве державной мовы. Его не любили, не признавали родным, но учить и употреблять его вынуждены были все. Как подчёркивает современный публицист (опять же из числа «национально-сознательных»): «Ни одна демократическая власть не достигла бы либеральными методами таких успехов на протяжении такого короткого промежутка времени»122."
" Бумерангом политика Кагановича ударила и по его подручным. Беспрестанная борьба с русским языком, постоянное «очищение» от русизмов стали навязчивой идеей в «национально-сознательной» среде, сказывались на психике любителей «рідной мови». Многие из них заболели «мовной сверхболячкой». Обнаружив «неблагонадёжное» слово («русизм»), устранив его, заменив другими, мовознавцы вскоре начинали сомневаться – достаточно ли новое слово отделяется от русского языка, свободно ли оно от «русификаторских» влияний? Под подозрение попадали даже слова, совершенно непохожие на русские, так как они могли быть созданы с учетом принятых в русском языке правил словообразования. Следовала новая замена, а за ней - новые сомнения и так до бесконечности.
Та же картина наблюдалась в терминологии. Старые грамматические термины, выработанные киевскими учёными, «филологов со сверхболячкой» не устраивали, так как те же термины были приняты в русской грамоте. Срочно требовалось придумать что-либо новое. Так, «имя существительное» превратилось в «ім`я суще», затем в «сущиник», «йменник», «іменник». «Имя прилагательное», стало «ім`ям приложним», потом «ім.`ям призначним», «ім.`ям прикметним», «прикметником». Такую же эволюцию совершили «местоимение» («містоімення» - «містойменник» - «заіменник – «займенник»), «имя числительное» («ім`я числове» - «ймення чисельне» – «чисельник» – «числівник»), «запятая» («запята» – «запинка» – «кома»), «двоеточие» («двоеточка» – «двокрапка»), «сказуемое» («сказуєме» - «сказуюче» - «присудок») и другие термины. Мужской род стал «мужським», затем «мужеським» и, наконец, «чоловічим». Соответственно «женский», последовательно превратился «женський», «жінський», «жіночий» и т.д. Остановиться уже не могли и только спорили, какое название лучше обеспечивает независимость украинского языка от русского: «іменник» или «предметник», «прикметник» или «призначник», «присудок» или «присудень», «лапки» или «цятки» и т.п.125. "

Итак, подводя краткий итог всему вышесказанному следует сделать вывод, что никакой "принудительной русификации" за все, следующие после 1938 годы, не было. Была скорее поытка хоть немного исправить то что нагородили за годы "національного відродження" и "борьбы с великорусским шовинизмом".

Напоследок хочется перефразировать уже цитировавшееся здесь высказывание Лины Костенко:"Нації не народжуються. Спочатку їм створюють мову".

Оффлайн Digamma

  • Сообщений: 4252
Цитата: Tyzz
Южная (малорусская) ветвь русского народа, теперь официально называемая украинцами...


Цікава думка... Мови різні, історії - також не зовсім спільні (був певний час і до Переяслава), культура - різна, а народи... Ну, якщо факти протирічать теорії - тим гірше для них...

До речі, "хозяйці на примітку" - слово "Україна" зустрічається набагато раніше навіть у художній літературі, тож казати про "теперь ... называемая украинцами" - не просто безглуздо, а відверто тупо.

Цитата: Tyzz
Мова стала главным предметом везде – от начальной школы до технического вуза.


Цікаво, чому автор не обурюється тотальним викладанням російської мови у російських школах - протягом усього навчання?!


Цитата: Tyzz
Не знающие «рідной мови»...


Гарна ознака: елементарної фрази з двох слів скласти не можемо, а про мову розмірковуємо з претензією на науковість.

Цитата: Tyzz
«Рідна мова» не стояла на месте. Из неё старательно вычищались слова русского происхождения, которые заменялись словами польскими, немецкими, выдуманными, какими угодно, лишь бы сильнее отделиться от великороссов.


Наведіть приклади - навіщо ця порожня балаканина?!

Цитата: Tyzz
Группа академиков ревизовала словари, снова и снова реформировалась грамматика.


Покажіть як зреформували граматику! Чи знов аби побазікати на улюблену тему?!

Цитата: Tyzz
Язык, созданный в Галиции австро-польскими «языковедами» в несколько дополненном виде был утверждён в УССР в качестве державной мовы.


Раджу почитати українські твори XVIII-XIX ст., аби не казати дурниць.

Цитата: Tyzz
Та же картина наблюдалась в терминологии. Старые грамматические термины, выработанные киевскими учёными, «филологов со сверхболячкой» не устраивали, так как те же термины были приняты в русской грамоте. Срочно требовалось придумать что-либо новое. Так, «имя существительное» превратилось в «ім`я суще», затем в «сущиник», «йменник», «іменник». «Имя прилагательное», стало «ім`ям приложним», потом «ім.`ям призначним», «ім.`ям прикметним», «прикметником». Такую же эволюцию совершили «местоимение» («містоімення» - «містойменник» - «заіменник – «займенник»), «имя числительное» («ім`я числове» - «ймення чисельне» – «чисельник» – «числівник»), «запятая» («запята» – «запинка» – «кома»), «двоеточие» («двоеточка» – «двокрапка»), «сказуемое» («сказуєме» - «сказуюче» - «присудок») и другие термины. Мужской род стал «мужським», затем «мужеським» и, наконец, «чоловічим». Соответственно «женский», последовательно превратился «женський», «жінський», «жіночий» и т.д. Остановиться уже не могли и только спорили, какое название лучше обеспечивает независимость украинского языка от русского: «іменник» или «предметник», «прикметник» или «призначник», «присудок» или «присудень», «лапки» или «цятки» и т.п.125. "


Гм... Ланцюжки словоутворень, послідовності яких заздритиме будь-який генератор випадкових чисел. ;)

Переходи: «сущиник» -> «йменник», «запинка» –> «кома», «сказуюче» -> «присудок», «мужеським» -> «чоловічим» - що це за маразматичні зміни? Автор взагалі знайомий із процесами творення наукової термінології??

Цитата: Tyzz
Итак, подводя краткий итог всему вышесказанному следует сделать вывод, что никакой "принудительной русификации" за все, следующие после 1938 годы, не было.


Цікаво...
От, скажімо, пан Шахматов не заперечував існування української мови. Чи ви підете проти "батьків" сучасного російського мовознавства?! І чогось десь дівся професор Смаль-Стоцький (не остання постать у тогочасному мовознавстві) та ще ціла низка українських мовознавців протягом тієї самої "шаленої українізації"... Ну, то все дрібнички, головне - Ідея.

А взагалі - такий собі "жовтенький" нарис. Проте, в кожного лектора є своя аудиторія, для когось і рак - риба...
"Я родился на корабле, но куда он плыл и откуда никто не помнит..."

Переглянув матеріали на сайті пана Карєвіна... Що я можу сказати?! Я лише поцитую трошки...

Цитировать
Как известно, все населявшие Киевскую Русь восточнославянские племена пользовались одним русским языком, и приехавший в Суздаль, Смоленск или Новгород галичанин в переводчике не нуждался.


Цитировать
Начало языковому расколу положило разделение политическое. Польско-литовское господство, установившееся в Юго-Западной Руси с ХIV века, способствовало постепенному ополячиванию населения. Местные говоры все более пополнялись польскими словами. Так возникли отличные от разговорного языка обитателей Северо-Восточной Руси западнорусские наречия - белорусское и малорусское.


Цитировать
Котляревский, Гребенка, Квитка-Основьяненко считали себя русскими. Родным для них был русский литературный язык. Создавать ещё один литературный язык и «возрождать украинскую литературу» они не собирались, а простонародные говоры (в данном случае диалекты Полтавской и Харьковской губерний) использовали для лучшей передачи местного колорита или для комических эффектов


Цитировать
современные борцы за «права рідної мови» часто ссылаются на записку «Об отмене стеснений малорусского печатного слова», составленную в 1905 году от имени Российской Императорской Академии Наук. Дескать, вот какое солидное учреждение признало самостоятельность малорусского языка!


Гадаю, коментарі зайві... Пану "розвінчувачу" слід перш за все довчитися (чи просто навчитися - переглянути бодай хоч щось з історії мови, а не шукати втіхи у посібниках молодого агітатора)...

Спроба показати те, що української мови не існує є або елементарним невіглаством та нерозумінням найпростіших понять мовознавства, або відвертим й цинічним перекручуванням фактів. Ну не має людина ні літератури з мовознавства, ні Лінгвістичного ЕС, ну бодай би у просто БЕС зазирала хоч іноді...

Взагалі, логіка автора, а точніше - її відсутність у зведенні фактів, просто вражає. Проте патетики вистачить на всіх...
"Я родился на корабле, но куда он плыл и откуда никто не помнит..."

Оффлайн RawonaM

  • Сообщений: 44367
Дигамо, пожалей свои нервы, такие реплики вообще никакой реакции не заслуживают, разве что прочитав это, я вдоволь посмеялся  :lol:

Оффлайн Digamma

  • Сообщений: 4252
Цитата: rawonam
Дигамо, пожалей свои нервы, такие реплики вообще никакой реакции не заслуживают, разве что прочитав это, я вдоволь посмеялся  :lol:


Еге ж... В мене одразу аналогії з паном Галлямовим виникли. :) Є така гарна українська приказка: "а що не дочує, то збреше". ;)
"Я родился на корабле, но куда он плыл и откуда никто не помнит..."

 

В быстром ответе можно использовать BB-теги и смайлы.

Обратите внимание: данное сообщение не будет отображаться, пока модератор не одобрит его.
Имя: E-mail:
Визуальная проверка:
√49 Напишите ответ строчными буквами:
«Сто одёжек, все без застёжек» — что это?: