Чому дієслово «звуть» керує називним відмінком, а не кличним?

[Волод]

Питання щодо орудного відмінка залишимо поза увагою.

[Den34]

Дієслово «звуть» керує називним відмінком, а не кличним, тому що в українській мові воно функціонує в значенні «називати» або «мати ім'я». Це дієслово вказує на дію або стан, коли людина або предмет мають ім'я або прізвисько, і в цьому випадку воно вимагає використання називного відмінка.

Наприклад:

- Мене звуть Олена.
- Його звуть Петро.

У таких конструкціях ми не звертаємося до когось безпосередньо, а вказуємо на те, як його або її називають. Тому граматично правильним є використання називного відмінка. Кличний відмінок зазвичай вживається для звертання до когось, і в контексті дієслова «звуть» це не є необхідним.

[DarkMax2]

Чому дієслово «звуть» керує називним відмінком, а не кличним?

Бо кличний "відмінок" - не відмінок. Клична форма виводить із узгодження іменники, а не узгоджує їх із іншими словами в реченні.

[Волод]

Дієслово «звуть» керує називним відмінком, а не кличним, тому що в українській мові воно функціонує в значенні «називати» або «мати ім'я».

За такою логікою я мав задати запитання: «Чому дієслово «кличуть» керує називним відмінком, а не кличним?»

[Волод]

Бо кличний "відмінок" - не відмінок. Клична форма виводить із узгодження іменники, а не узгоджує їх із іншими словами в реченні.

За такою логікою те, що кличуть кличним відмінком, не є іменною частиною мови.
Ну, я теж маю фантазії, що це дієслово.

[Python]

Якщо кличний відмінок винести в пряму мову, то керує. Мене звуть: «Петре!»

[Python]

Питання щодо орудного відмінка залишимо поза увагою.

А дарма. Орудний відмінок має схильність перетворюватись у прислівник чи виконувати  обставинну роль у реченні. «Як тебе звуть?» теж натякає на обставину.

Звідки називний замість орудного чи кличного? Просто це базова форма, яку і самому утворювати простіше, і від якої будувати відмінки зручніше, і яку всі намагаються дізнатися в першу чергу. Загалом, один із проявів чуми невідмінюваності: відвикши робити непрямий відмінок у певних випадках, потім складно повернутися до нього.

[Python]

Клична форма виводить із узгодження іменники, а не узгоджує їх із іншими словами в реченні.

Чому ж, іменник у кличному відмінку може мати у своєму підпорядкуванні означення й додатки, а то й цілі підрядні речення: «Любий друже!», «Авторе попереднього повідомлення, випрате граматичні помилки», «Вітаю тебе, далекий нащадку, що читає це послання з минулого!»

Правильніше сказати, виводить з підпорядкування іншим членам речення. Звертання перебуває в цій ієрархії десь паралельно з підметом і присудком, з якими, проте, не узгоджується й не взаємодіє (хіба що може впливати на зміст другої особи — і ось там узгодження за числом таки присутнє, бо не можна сказати «Пані та панове, ти мене чуєш?»).

[Python]

Отже, є слово «звуть», якому може підпорядковуватись або цитована пряма мова (в якій може міститися кличний відмінок), або орудний відмінок. Називний у підпорядкуванні — пізніше нововведення, функціонально це майже та ж пряма мова; власне, й поставити узгоджене з цим називним питання для визначення зв'язків ми не можемо: «Мене звати (хто?) Петро» — одразу випирає неузгодженість. Пряма мова — початково незовсім законний засіб мови, що вимагає певної зміни регістру, перетворює речення на виставу одного актора. Здебільшого її уникали, замінюючи непрямим описом сказаного (не  «Я назвався: «Петро», а «Я назвався Петром»).

[Волод]

хіба що може впливати на зміст другої особи — і ось там узгодження за числом таки присутнє, бо не можна сказати «Пані та панове, ти мене чуєш?»).

 А рід не узгоджують?

[Python]

хіба що може впливати на зміст другої особи — і ось там узгодження за числом таки присутнє, бо не можна сказати «Пані та панове, ти мене чуєш?»).

 А рід не узгоджують?

Ніби так, але з цим трохи складніше: словоформ, у яких би одночасно був і рід, і особа, в літературній українській мові нема (хіба що діалектний передмайбутній час: «будеш робив», «будеш робила»).

[Волод]

Мова ж про рід, а не про особу.

Олено, ти    чув, що ...????

[Python]

Ну, я теж маю фантазії, що це дієслово.

Якщо знати, з якого боку сова натягується на глобус. Звертання має багато спільного з вигуком, який ніби теж не член речення.  Хоча от вигуки можуть використовуватись у ролі дієслів («Чашка дзень, а кішка стриб», «Він туп-туп до кладки та й шубовсть у воду») чи прирощувати до себе дієслівні закінчення («гетьте», «киште», «нате»; таку ж вигуково-дієслівну природу має «нуте» та популярне в наш час «нумо», утворені від «ну», «ану» — вигуки, що набули ролі підсилювальних часток, а з «нумо» вже дехто ліпить модальне дієслово).

Якщо використовувати кличний відмінок як вигук у дієслівній ролі, то ніби виходить вигукоподібне дієслово зі значенням казати відповідне звертання, кликати когось («Вона діду-діду, а дід мовчить»). Хоча це можна й розглядати як цитовану пряму мову.

Утім, мабуть, слід розрізняти дієвигуки наказові й розповідні. І якщо розповідні досить легко зробити  з вокативу, то наказові (до яких можуть прирощуватись закінчення множинних імперативів) з вокативу ніби не утворюються.

Не розглядаю тут випадки, коли від вигуку утворилось повіноцінне дієслово шляхом додавання суфіксів (стукати, хлюпатися і т.п.). Хоча, наприклад, «панькатися» скидається на таке утворення від звертання «пане/пані».

[Python]

А ще до вигуків може прирощуватись -у (стрибу-стрибу, скрипу-скрипу), що зовні нагадує закінчення іменників, яке буває і в кличному відмінку. Утім, мабуть, це щось інше, бо -е, властиве кличному відмінку багатьох іменників, подібним чином не виникає.

[Волод]

може прирощуватись -у (стрибу-стрибу, скрипу-скрипу)

Те, що давальний відмінок – це дієслово, і так зрозуміло.
 «я трамваю містом», «я пляжу літо»