Belaruski aľfabėt

[dagege]

День
deň - dni
dňa - dén
dňu - dňom
deň - dni
dňom - dňami
dni - dňoch
Счетн. ф. _ - dni

[Wolliger Mensch]

Постоянно эти точки расставлять

По-моему, вы не искренни. Мягко говоря. В вашем письме чехарда точек/акутов/галок — не надо, типа, расставлять?

[dagege]

Постоянно эти точки расставлять

По-моему, вы не искренни. Мягко говоря. В вашем письме чехарда точек/акутов/галок — не надо, типа, расставлять?

мой вариант опирается на историческую практику. Да и по факту в моём варианте не так много палочек\точек

[dagege]

Белорусский перевод Гары Потэра в улучшенной версии правописа:
J.K. ROWLING
HARRY POTTER I FILOZOFSKI KAMEŇ
ROŹDEL 1
CHLOPČIK, JAKI VYŽIŁ
Mistėr i misys Dursley žili na Krušinovoj vulici ú dome numėr četyri j veľmi honorilisě tym, čto jony, na štěśte, absoľutno normaľnyjě ľudi. Nichto  ú žitti b ne poverił, čto  ú takoj semji može odbyťsě nečto divnoje j zahadkovoje, bo chto-chto, a jony ne stanuť terpeť anijakoho hlupstva.
Mistėr Dursley pracovał dyrektorom firmy "Grunnings", jakaja zajmalasě vyrobom drilév. Hėto był velizny, tołsmaty mužčina, omaľ čto bez šiji, zatoje z hustymi vusami. A misys Dursley byla chudoj blondinkoj z dołhoj  šijej, udvojě dołžejšej za zvyčajnuju, i hėto jéj veľmi dopomohalo, bo jona bavila šmat času, podhledajuči za suseděmi prez plot. U Durslev był syn, jakoho zvali Dudley, - na ich dumku, samoje cudovnoje ditětko na śvete.
Dursley meli úsé, čto choteli, odnak u ich był odin sėkret, i boľš za úsé na śvete jony bojalisě,  čto nechto jeho roskryje. Jony b ne vyneśli, koli b chto-nebuď doznałsě pro Potterov. Misys Potter byla sestroj misys Dursley, ale jony ne bačilisě úžé nekoľki hodov. Nasamreč misys Dursley robila vyhled, čto ú jeje úvohule nema sestry, bo taja j jejny nikčemny muž byli nastoľki nedursleyvymi, nakoľki hėto možno újaviť, čto skažuť susedi, koli Pottery zjaviaťsě na Krušinovoj vilici, – hėtaja dumka strašno polochala Dursleyev. Jony vedali, čto ú Potterov taksamo jéśť syn, ale ni razu jeho ne bačili. Hėty chlopčik był ješte odnoj pričinoj trimaťsě podalej od Potterov: Dursley ne choteli, kab ich Dudley vodiłsě z hėtkimi deťmi.
Koli mistėr i misys Dursley pročnulisě toj samoj sumnoj i šeroj ranicoj ovtorka, u jaki počinajeťsě našaja historia, ničého, navet chmarnoje nebo, ne predkazyvalo divnych i tajemničich rečev, jakijě nevzabave zdaraťsě po úséj kraine. Mistėr Dursley murlykał nečto sobe pod nos, pokuľ vybirał čerhovy haľštuk na pracu, a misys Dursley radosno perekazyvala plétki, namohajučisě úsodiť Dudley, jaki istėrično kryčał, na jeho vysokoje kresėlko.
Nichto ź ich ne zaúvažił velikoj šeroj kuhakołki, jakaja proletela poúz okno.
U vosem tridsěť mistėr Dursley úźał protfeľ, čmoknuł  misys Dursley u šteku j posprobovał pocelovať  na roźvitanne Dudley, ale promachnałsě, bo ú syna počałsě pristup hnevu, i jon roskidał po śtenoch kašu.
– Ot horeza, – chichiknuł mistėr Dursley, vychoděči na dvor.
Jon seł u mašinu j odjechał od doma numer četyri.
Užé na rohu vulici jon zaúvažił peršuju prikmetu čehośti nezvyčajnoho – kotku, jakaja vyvučala nejkuju mapu. Spočatku  mistėr Dursley navet ne úśvedomił, čto menovito jon ubačił, i tomu obernułsě, kab pohledeť ješte raz. Na rohu Krušinovoj vulici stojala polosataja kotka, ale poboč nijakoj mapy ne bylo. Jak jon moh do takoho doúmeťsě? Vedomo, hėto huľňa śvetla j teňu. Mistėr Dursley promirchałsě j utoropołsě ú kotku. Kotka taksamo pohledela na mistėr Dursley. I pokuľ jon povoročivał za roh, to úsé ješte nazirał jeje ú ľustėrku. Teper jona čitala šiľdu z nazvoj «Krušinovaja vulica» – ne, bezumovno, jona prosto hledela na  šiľdu. Koty ne úmejuť čitať ni šiľdov, ni mapov. Mistėr Dursley strepenułsě j vykinuł kotku z holovy. Podjezdžajuči do horoda, jon užé dumał toľki pro toje, nakoľki bujnuju partyju drilév jemu údasťsě prodať sehonně.

[dagege]

Пока перевожу в альфабэт первую главу Хоббита, подвёл ещё некоторые изменения:
1. из правапіса уходит краткое ў (ŭ)
2. э обозначается через ē
3. появление в- перед о/у обозначается через ŏ/ŭ: ŏblako, ŏko, ŏčej, ŏzero, naŭka, ŭcho/ воблака, ока, вачэй, возера, навука, вуха
4. удвоенные согласные отображаются двумя альтернативными способами: ддзя, нне, чча, ззю, ццё и проч через: dia/ďja, nie/ňje, čia/čja, ziu/źju, tié/ťjé. Первый пока чисто визуально предпочтительнее: суддзя, значэнне, аблічча, маззю, ноччу, жыццё - sudia/suďja, značenie/značeňje, obličie/obličje, maziu/maźju, žitié/žiťjé.
5. Все небелорусские слова подчиняются следующему правилу: l всегда мягкая, несмотря на написание; все остальные согласные всегда твердые, несмотря на написание; g произносится как h; иностранных слова не подчиняются правилу 4.
diagnostika произносится дыягностыка, а ддзягносьціка, demokratija - дэмократыя, ideologija - идэялёгія, filozofija - філёзофія, tiktok - тыкток, adažio - адажыя, akvarium - акварыюм, Tokyo - Токіа, hyacint - гіацынт проч.

[dagege]

Нотаткі:
1. dł, tł ,читаем ł. Rł, sł, zł читаем r, s, z.
2. вставные v перед u, o в начале слова пишется через ŭ, ŏ: ŭcho, ŏko, niŏdny (nivodny), ŏzero.
3. гэ через he, ге через ge (в заимствоааниях).
- harmata, herbata, hajda, Hanna, hety, ha, ham, hebrej, но gnom, guzik, gen, geografia.
4. H передает [ɣ] в исконно белорусских словах и в слрвах из пункта 3.
G передает [g] в заимствованиях вроде guzik, gnom, однако пожеланию говорящегго можно заменять на [ɣ].

[dagege]

Важный пункт: ďa, ďu, de, dé, dě, ďo передает дзя, дзю, дще, дзё, дзя, дзё.
ťa, ťu, te, té, tě, ťo передает ця, цю, це, цё, ця, цё.
Это касается исконно белорусских слов.
dē, dy, tē, ty передает дэ, ды, тэ, ты в исконнобелорусских словах.
В иноcтранных словах de, di, te, ti, se, si, ze, zi, ne, ve передает дэ, ды, тэ, ты, сэ, сы, зэ, зы, нэ, вэ. В общем везле гле возможно e, i передают нейотировпнные согласные: prezident, fonetika, universitet, gramatika и тд произносятся прэзыдэнт, фанэтыка, унивэрсытэт, граматыка (произношение моей латиницы полностью согоазуется с произношением в тарашкевице).

[dagege]

Заратустрава прадмова
ZARATUSTROVA PREDMOVA
1

Калі Заратустру споўнілася трыццаць гадоў, пакінуў ён радзіму і роднае возера і падаўся ў горы. Там ён шчасціўся з духу свайго і адлюдненасці і не стамляўся ад гэтага цэлых дзесяць гадоў. Але нарэшце перамянілася ягонае сэрца, — і аднаго разу раніцай, прачнуўшыся на золку, ён устаў перад сонцам і так сказаў да яго:
Koli Zaratustru społnilose tridsať hodov, pokinuł jon rodimu j rodnoje ŏzero j podałse v hory. Tam jon ščaśtiłse z duchu svojho j odľudnenośti j ne stomľałse od hetoho celych deśať hodov. Ale narešte peremenilose johonoje serdce, – i odnoho razu ranicoj, pročnułšise na zolku, jon vstał pered solncom i tak skazał do joho:

«О вялікае свяціла! У чым было б тваё шчасце, калі б не было ў цябе тых, каму ты свеціш?
«O velikoje śvetilo! V čim bylo b tvojo ščaśte, koli b ne bylo  v tebe tych, komu ty śvetiš?

Дзесяць гадоў ты ўзыходзіла над маёй пячорай: ты стамілася б ад свайго святла і руху, каб не я, каб не мой арол і не мая змяя.
Deśať hodov ty vzychodilo nad mojoj pečéroj: ty stomilose b od svojho śvetla j ruchu, kab ne ja, kab ne moj orél i ne moja źmeja.

Але кожнае раніцы мы чакалі цябе, прымалі шчодрасць тваю і мілаславілі цябе за гэта.
Ale kožnoje ranici my čekali tebe, primali ščédrośť tvoju j miloslovili tebe za heto.

Глянь! Я ўжо стомлены сваёю мудрасцю, як пчала занадта вялікім узяткам; і вось — мне патрэбныя рукі, каб разамкнуліся да мяне.
Hľaň! Ja vžé stomleny svojoju mudrośťu, jak pčola zanadto velikim vźatkom; i ŏś – mne potrebnyjě ruki, kab rozomknulise do mene.

Я хачу дарыць і надзяляць, пакуль сама разумныя людзі зноў не нацешацца са сваёй дурасці, а бедныя — з багацця.
Ja choču doriť i nadeľať, pokuľ samo rozumnyjě ľudi znov ne natešaťse so svojoj durośti, s bednyjě – z bohatja.

Каб так сталася, я мушу сысці ўніз, як ты, калі кожнага вечара апускаешся ў бездань марскую, несучы сваё святло свету ніжняму, ты, сама багатае свяціла!
Kab tak stalose, ja mušu syśti vniz, jak ty, koli kožnoho večera opuskaješse v bezdoň morskuju, nesuči svojo śvetlo nižňomu, ty, samo bohatoje śvetilo!

Як ты, павінен і я зайсці — так гэта называюць людзі, да якіх я хачу спусціцца.
Jak ty, povinen i ja zajśti – tak heto nazyvajuť ľudi, do jakich ja choču spuśtiťse.

Дык жа ўмілаславі мяне, о спакойнае вока, якое непажадна ўмее глядзець на сама вялікае шчасце!
Dyk že vmiloslivi mene, o spokojnoje ŏko, jakoje nepožadno vmeje hledeť na samo velikoje ščaśte!

Умілаславі келіх, які хоча праліцца, каб каштоўная вільгаць струменілася з яго, разносячы паўсюль водбліск тваёй асалоды!
Vmiloslovi kelich, jaki choče proliťse, kab koštovnaja viľhoť strumenilase ź jeho, roznośači povśuľ ŏdblisk tvojoj osolody!

Глянь! Гэты келіх хоча зноў апаражніцца, а Заратустра хоча зноў учалавечыцца».
Hľaň! Hety kelich choče znov oporožniťse, a Zaratustra choče včelovečiťse».

Так пачаўся Заратустраў захад.
Tak počałse Zaratustrov zachod.

[Hellerick]

razomknulise

rozomknulise?

[dagege]

razomknulise

rozomknulise?

верно заметили

[dagege]

Язэп Лёсік
Jozep Losik

Нёман
Niêman

Ціха цячэ ў нас Нёман, ціха і сумна, як час па расстанню. Не імчыцца ён з рызыкай ўперад, не шуміць, не гудзе і не пышыцца сілай, а паволі, ступою, моў, скуты журбою — льецца, як срэбра, па родным грунце. Чысты, як шкло, светлы, як дзень, сумны і пекны, як хараство ў задуме, ходзіць ён, смуклы юнак, ва ўсе бокі, цешыцца-песціцца на матчыных грудзяў, льецца-нясецца, сумуе-журбуе і не можа расстацца з роднай краінай...
Cicho ciecze u nas Niêman, cicho i sumno, jak czas po rozstańiu. Nie imczyć się jon z ryzykoj wpiered, nie szumić, nie gudzie i ne piszyć się siłoj, a powoli, stupoju, moł, skuty żurboju – ljeć się, jak srebro, po rodnym gruncie. Czysty, jak szkło, świetły, jak dzień, sumny i piekny, jak choroszstwo w zadumie, chodzić jon, smukły junok, wo wsie boki, cieszyć się-pieścić się na matczynych grudziow, ljeć się-niesieć się, sumuje-żurbuje i nie może rozstać się z rodnoj krainoj...

Міл яму ціхі гаёк каля лесу, любы зялёныя доўгія ніўкі; мілы лясы, пясчаныя выдзьмы, горы, вазёры, груды, сенажаці, люб яму й жоўты пясочак на ўласным беразе. Ды, як скованы думкай вечнай разлукі, пахаджае ён смутна па роднаму краю — усё разглядае, з усім размаўляе, усё ціха жагнае, моў, цяжка ўздыхае. Падыдзе, засмучаны, к цёмнаму лесу — сцішыцца, змоўкне, замрэ й абамлее, а потым завернецца — падасца ўперад ды знікне ў лесе. Там пагуляе, у цяньку сапачыне, пагамоніць задумліва з ёлкамі, соснамі, пазіхне, устрапянецца ды выбежыць у поле — заззяе, як срэбра, заблішчыць-засмяецца на сонцы ды разальецца ўстужкай па квяцістым лузе...
Mił jomu cichi gajok kola lesu, luby zielênyja dołgija niwki; miły lesy, piesczanyja wydźmy, gory, óziêry, grudy, sienożaci, lub jomu i żêłty piesoczok na wlastnym bierezie. Dy, jak skowany dumkoj wiecznoj rozłuki, pochodżaje jon smutno po rodnomu kraju – wsiê rozgledaje, s wsim rozmowlaje, wsiê cicho żegnaje, moł, ciężko wzdychaje. Podydzie, zasmuczeny, k ciêmnomu lesu – ściszyć się, zmołknie, zamre i obomleje, a potym zawiernieć się – podaść się wpiered dy źniknie w lesie. Tam pogulaje, w cieńku sopoczynie, pogomonić zadumliwo ź jêłkami, sosnami, pozichnie, wstrepienieć się dy wybieżyć w pole – zaźiaje, jak srebro, zabliszczyć-zaśmiejeć się na soncy dy rozoljeć się ustużkoj po kwiecistym łuzie...

І куды б ні забег ён, дзе б ні разліўся — скрозь, як пачэсная варта вяльможнага пана, бяжыць за ім услед і мігціцца абапал зялёна-купчастая пушча. Лозы, алешнік, касацісты дзягіль, ажыннік, маліннік, аер з ачаротам — усё пазрасталась, зліпла, сплялося і стаіць над вадою разгатай сцяною. Сумны вярбняк, пастаўшы ў радок, моў, тыя пратэсы ў азнаку пашаны, параскідаў галлё ва ўсе бакі і нахіліўся на ваду, а тонкае вецце яго пазвісала ўніз, як матчыны косы над дзіцячай калыскай. Чырвона каліна ірдзіцца на сонцы, трапечацца лісце асіны ў паветры, з кустоў выглядае пурышка і глядзіцца ў ваду, як красна дзяўчына крыёма ў люстэрка, а па ўзгорках — магутна, яе вежы, уздымаюцца ў неба дубы... Птушкі спяваюць, конікі граюць і пчолкі гудуць, як арганы, у паветры...
I kudy b ni zabiegł jon, dzie b ni roźlił się – skroź, jak poczestnaja warta wielmożnogo pana, bieżyć za im wśled i migcić się poobapoł zielêno-kupczastaja puszcza. Łozy, olesznik, kosocisty dzięgil, ożynnik, malinnik, ajer z oczerêtom – wsiê pozrostałoś, źlipło, śpleło się i stoić nad wodoju rozgatoj ścienoju. Sumny wierbniak, postawszy w rądok, moł, tyja protesy w oznaku poszany, porozkidał goljê wo wsie boki i nachilił się na wodu, a tonkoje wiećie jogo poźwisało wniz, jak matczyny kosy nad dziecięcoj kolyskoj. Czyrwona kalina irdzić się na soncy, trapieczeć się liście osiny w powietry, z kustow wygledaje puryszka i gledzić się w wodu, jak krasna dziewczyna kryjêmo w lusterko, a po wzgorkoch – mogutno, jeje wieży, wzdymajuć się w niebo duby... Ptuszki śpiewajuć, koniki grajuć i pczołki guduć, jak organy, w powietry...

І толькі вось там, дзе трапіцца плёса, дзе жоўтае поле пяску разляглося — толькі там гэта пушча, як чуйная варта нябогі, нібы расступаецца, застаецца пазаду як бы дзеля таго, каб Нёман пабегаў адзін, пагуляў на самоце ды каб потым ізноў абступіць, агарнуць, увабраць яго бокі ў зялёныя шаты...
I tolki óś tam, dzie trapić się plêso, dzie żêłtoje pole piesku roźległo się – tolki tom heta puszcza, jak czujnaja warta niebogi, niby rozstupajeć się, zastajeć się po-zadu jak by dziela togo, kab Niêman pobiegał odzin, pogulał na samocie dy kab potym iznow obstupić, ogornuć wóbrać jogo boki w zielênyja szaty...

Ужо ў самым пачатку, з першых крокаў свае падарожы, Нёман не волен ад жыццёвых турботаў. Толькі парвуцца кайданы зімовай няволі, як слабым грудзям яго трэба ўжо напружацца і несці ў чужыну багацце і пыху роднага краю.
Wżê w samym początku, ź pierszych krokow swoje podoroży, Niêman nie wolen od żyćiêwych turbotow. Tolki porwuć się kajdany zimowoj niewoli, jak słabym grudziam jogo treba wżê naprużać się i nieści w czużynu bogaćie i pychu rodnogo kraju.

І ад самай вясны да халоднай восені плывуць ды ідуць жалобнай драцэсіяй плыты: то нязграбныя, сухія і белыя, як чалавечыя косці, куртатыя згоны, то хмурныя і цёмныя, як маўчозна сінеючы навокала лес, дзябёлыя, лавак у трыццаць, важкія плыты. Ды толькі і чуеш, як з ранку да вечара магільнаю яхай раздаюцца выгукі каманды: «Тарнуй на барбару-у! За-кідай шыры-гу-у!»
I od samoj wiesny do chołodnoj ósieni pływuć dy iduć żałobnoj procesjoj płyty: to niezgrabnyja, suchija i biełyja, jak czołowieczyja kości, kurtatyja zgony, to chmurnyja i ciêmnyja, jak mołczozno siniejuczy naókolo les, dziebiêłyja ławok w trydsięć, ważkija płyty. Dy tolki i czujesz, jak z ranku do wieczera mogilnoju jachoj rozdajuć się wyguki komandy: «Tornuj na barbaru-u! Za-kidaj szyry-gu-u!»

А то рахубны купец-скупяндзя махне, пасміхнуўшысь, рукой на забароны ды пусціць шарось*. Тагды чыстыя хвалі яго ўкрываюцца брудам, як чалавечыя грудзі каростай. А ўброд — ні прайсці ні праехаць; коні храпуць, рыкае ад страху жывёла, крычаць аж да поўначы качкі, гусі дамоў не прыходзяць, плача пастух, і чуюцца ўсюды праклёны...
A to rachubny kupiec-skupiendzia machnie, pośmichnuwszyś, rukoj na zaborony dy puścić szaroś*. Togdy czystyja chwali jogo ukrywajuć się brudom,  jak czołowieczyja grudzi korostoj. A wbrod – ni projści ni projechać; koni chropuć, rykaje od strachu żywiêło, krycząć aż do połnoczy kaczki, gusi domow nie prychodiąć, płacze pastuch, i czujuć się wsiudy proklêny...

* Тут: сплаўны лес.
* Tut: splawny les (lit. szarosz).

А часам спрадвесня, у поўную ваду з мэтай бадання, прыімчыцца аднекуль жывец-параход, загудзе, залапоча чырвонымі крыллямі, чмыхне, як бы праканаўшыся, што: «Квол яшчэ, браце, — не ўздымеш віціны!»
A czasom spredwieśnia, w połnuju wodu z metoj bodańia, pryimczyć się odnekul żywiec-parochod, zagudzie, załopocze czyrwonymi kryljami, czmychne, jak by prekonawszy się, czto: «Kwoł jeszcze, braćie, – nie wzdymiesz wiciny!»

А штотыдня, у чацвер, у погоду й нягоду, узімку і ўлетку, варочае нетры Нямніска скарбовы рыбак. Закінуўшы волак і пабраўшы вяроўкі на плечы, ухаюць, пнуцца рыбакі-небаракі, стогнуць, ірвуцца з апошняе сілы, каб заможнае панства ў замку мела свежую рыбу да стала...
A cztotydnia, w czećwier, w pogodu i niegodu, wzimku i wletku, woroczaje netry Niemniska skarbowy rybak. Zakinuwszy wołok i pobrawszy wierêwki na pleczy, uchajuć, pnuć się rybaki-niebaraki, stognuć, irwuć się z opocznioje siły, kab zamożnoje panstwo w zamku mieło świeżuju rybu do stoła...

1918?

[Hellerick]

Язэп Лёсік
Jozep Losik

Нёман
Niêman

лё = lo
нё = niê

[dagege]

Язэп Лёсік
Jozep Losik

Нёман
Niêman

лё = lo
нё = niê

Я тоже думал насчёт Лёсiк, но к сожалению ня ведаю этимологии этой фамилии. А значит не могу сказать, что там должно быть - Lê или Lo.

[dagege]

j для двойных согласных используется для czj, szj, żj, lj (noczju, Uruczje, wzwyszja, zbożje, wiesielje). В остальных случаях используем ńi, śi, źi, dźi, ći (znańie, wołośie, maźiu, sudźia, żyćiê).

[dagege]

II podzieł Reczyhttps://lingvoforum.net/Themes/lingvoforum/images/bbc/bold.gif Pospolitoj (1793) — drugi z trêch podziełow, pośla jakich Recz Pospolitaja źnikła z mapy Europy.

Скарыстаўшыся капітуляцыяй Станіслава Аўгуста Панятоўскага у вайне з Расеяй і пераходам улады ў дзяржаве да таргавічанаў, 25 кастрычніка 1792 кароль прускі Фрыдрых Вільгельм II запатрабаваў уключэньня Вялікае Польшчы ў склад свайго каралеўства пад пагрозаю выхаду з антыфранцускай кааліцыі.
Skorystawszy się kapitulacioj Stanisława Augusta Poniatowskogo w wojnie z Rosiejoj i pierechodem włady w dzierżawie do torgowiczenow, 25 kostrycznika 1792 korol prusski Friedrich Wilhelm II zapotrebował wkluczeńia Wielikoje Polszczy w skład swojgo korolewstwa pod pogrozoju wychodu z antyfrancuzskoj koalicji.

23 студзеня 1793 Кацярына II і Фрыдрых Вільгельм II падпісалі трактат пра падзел, паводле якога да Прусіі адышлі землі, населеныя этнічнымі палякамі: Данцыг, Торунь, Вялікая Польшча, Куявія і Мазовія, за выняткам Мазавецкага ваяводзтва. Расея атрымала літоўскія землі да лініі Дзьвінск — Пінск — Збруч, усходнюю частку Палесься, украінскія вобласьці Падольле і Валынь.
23 studzienia 1793 Kacieryna II i Friedrich Wilhelm II podpisali traktat pro podzieł, powodle jakogo do Prusii odyszli ziemli, nasielenyja etnicznymi polakami: Gdańsk, Toruń, Wielikaja Polszcza, Kujawy j Mazowija, za wyniętkem Mazowieckogo wojewodztwa. Rosieja otrymała litowskija ziemli do linii Daugavpils — Pinsk — Zbrucz, wschodniuju częstku Poleśia, ukrainskija óbłaści Podolje j Wołyń.

Уночы з 23 на 24 верасьня 1793 року гэтае рашэньне было праведзенае праз сабраны канфэдэратамі сойм у гарадзенскім замку.
Wnoczy z 23 na 24 wiereśnia 1793 roku hetoje reszeńie było prowiedzienoje prez sobrany konfederatami sêjm w gorodzkim zamku.

У другім падзеле, у адрозьненьне ад двух астатніх, ня брала ўдзелу Аўстрыйская імпэрыя, занятая вайной з рэвалюцыйнай Францыяй.
W drugim podziele, w odroźnieńie od dwuch ostatnich, nie brała udziełu Austrijskaja imperia, zaniętaja wojnoj z rewolucyjnoj Francjoj.

[dagege]

«Гары Потэр і Таемная зала» (англ.: Harry Potter and the Chamber of Secrets) — другі раман з серыі пра Гары Потэра,
напісанай Джаан Роўлінг. Раман апавядае пра другі год Гары Потэра, маладога чараўніка, у школе вядзьмарства і чараўніцтва
«Хогвартс». Неўзабаве па прыездзе ў школу на сценах яе калідораў пачынаюць з'яўляцца дзіўныя надпісы, што «таемная зала»
адчынена, а «спадчыннік Слізэрына» мае намер забіць усіх навучэнцаў, якія не з'яўляюцца выхадцамі з сямей чыстакроўных
чараўнікоў. За гэтымі пагрозамі пачынаюцца напады, пасля якіх вучні «камянеюць». На працягу ўсяго года, Гары і яго сябры
Рон Уізлі і Герміёна Грэйнджэр расследуюць гэтыя напады.

«Harry Potter i Tajemnaja sala» (angiel.: Harry Potter and the Chamber of Secrets) — drugi roman z serii pro Harry Pottera,
napisanoj Joanne Rowling. Roman opowiedaje pro drugi god Harry Pottera, mołodogo czarownika, w szkole wiedźmarstwa j czarownictwa
«Hogwarts». Niewzabawie po pryjeździe w szkołu na ścienoch jeje kolidorow poczynajuć źjawlać się dziwnyja nadpisy, czto «tajemnaja sala»
odczyniena, a «spadczyńik Slytherina» maje namier zabić wsich naúczencow, jakija nie źjawlajuć się wychodcami ź siemiej czystokrownych
czarownikow. Za hetymi pogrozami poczynajuć się napady, pośla jakich úczni «kamieniejuć». Na procięguu wsiogo godu, Harry i jogo siabry
Ron Weasley i Hermione Granger roźśledujuć hetyja napady.

[dagege]

Dalej używaćmu urywki z knigi Juresia Buszlakowa "ŻYWAJA MOWA", adaptowanym alfabetem

Dogledać dzicię, rośliny; doględ dzicięci, roślin

Ci może być, każuczy po-biełorusku, dogled za niekim ci nieczym? Soprawdy, zusim nieredko w nas goworęć i piszuć, naprykład, pro doględ za dziciem albo doględ za wazonami — skorystowywajuć tym samym konstrukcju z prynazownikem za pry słowie doględ.

Obodwa hetyja nazowniki — i częściejszy w literaturnym mowleńi doględ — od dogledać. Pry dziejesłowie dogledać zależny nazownik zawsiêdy stoić w formie rodnogo skłonu: dogledać dzicię, dogledać chworogo, dogledać wołosy abo, skażem, dogledać wazony. Charakter suwięzi pomiż słowami zastajeć się taki samy, koli na miescy dziejesłowa dogledać wytworny od jogo doględ. Po-biełorusku treba skazać: doględ (kogo?) dzicięci, pacjenta, doględ (czogo?) ruk, twaru, wołosow, skury, doględ roślin, wazonow. Takim czynem, prynazownika za pry słowie doględ nie powinno być, jon niepotrebny, jogo źjawleńie tut — heto wynik kalkowańia moskalskoj konstrukci z słowem уход.

Nie kalkujmo! Jeszcze raz ilustruju gramatyczno prawilnoje używańie — kab my z wami nie pomylali się: dogledajem dzieciej, siemiejnikow, blizkich ludziej, dogledajem swoju gospodarku, znachodzim czas na doględ dzicięci, doględ chworogo, otrymliwajem groszowuju dopomogu dla doględu dzieciej, nie zabywajem się na doględ cieła, zajmajem się doględem kwietek.

[dagege]

Єсьть діцем, не єсьть клопотом
Одін з слухачов в лісьте на "Свободу" виказав сумнев в правільносьті, белорускосьті виказьніка, в складе якого — службовое слово єсьть і назовнік в форме творного склону. На думку автора ліста, белорускую мову невечать такіє скази, як "увага Заходу до справи політвязьнєв не єсьть часовой акциєй; Белорусь єсьть проблемним дітем Эвропи".
Здаеться, наш слухач не ведае, што покритикованиє ім форми — не новіна в белоруской мове. О́сь, до прикладу, колькі ілюстрациєв з помніков старобелоруского пісьменства (XV — XVI стст.): всему злому причиною естъ пыха; фундаментом и головою всехъ цнот есть любов; мы убачили, иж то есть шкодою, а не пожитъкомъ господарини. Треба признать, што в старобелорускую пору конструкция зь зьвязкі єсьть і назовніка в творним склоне выкоростовивалася доволі часто. Што до походження гэто конструкциі, тут меркованні гісториков мовы розниє: одни лічаць, што названиє форми обумовлениє польскім впливом, другіє схіляються до думкі, што конструкция могла розьвіться беспосерэдне на белорускім грунте.
В белоруской літэратурной мове советского часу формы накшталт гэто єсьть причиною практично не уживаліся. Тому для многіх людей, причим далєко не толькі тих з пасівнимі ведамі белоруское мови, але й для часткі активних носьбітов мови, такіє форми сьогоння незвыклиє. Затое звиклая виказьніковая конструкция, де на месци єсьть виступае слово зьявляеться: наприклад, гэто зьявляеться причиною. Нема сумневу, такая конструкция зь зьвязкою зьявляеться не носіць в белоруской мове традицийного характэру: ена замацовалася в XX ст. як винік освоення російской конструкциі зь зьвязкою являться і назовніком в форме творного склону.
Думаю, нам треба часьтей вибірать типовую для аутэнтичное белоруское мовы виказьніковую конструкцию, в якой зьвязка попросту опускаеться, ее нема, і выказьнік уживаеться або в форме назовного склону, або творного. Памятаете Купалов верш "Спадчина"? Назовнік ужити там якраз в творним склоне, а зьвязка опушченая:    "... поміж своіх і чужаков ена мне лаской матчиной".
Зьвязка в виказьніку надае сказу кніжносьті. Ті не варто часьтей опускать зьвязку? Натурально гучать приведениє нашим слухачом скази, колі мы просто опусьтім зьвязку: "Увага Заходу до справи політвязьнєв — не часовая акция; Белорусь — проблемное дітя Эвропы".
Такім порядком, не боймося конструкциі з словом єсьть, але не злоуживаймо єю. Часом варто сказать просьтей.

[dagege]

Вариант с нетаким изобилии мягких знаков

Єсть діцем, не єсть клопотом
Одін з слухачов в лісте на "Свободу" виказав сумнев в правільності, белорускості виказніка, в складе якого — службовое слово єсть і назовнік в форме творного склону. На думку автора ліста, белорускую мову невечать такіє скази, як "увага Заходу до справи політвязнєв не єсть часовой акциєй; Белорусь єсть проблемним дітем Эвропи".
Здаеться, наш слухач не ведае, што покритикованиє ім форми — не новіна в белоруской мове. О́сь, до прикладу, колькі ілюстрациєв з помніков старобелоруского пісменства (XV — XVI стст.): всему злому причиною естъ пыха; фундаментом и головою всехъ цнот есть любов; мы убачили, иж то есть шкодою, а не пожитъкомъ господарини. Треба признать, што в старобелорускую пору конструкция з звязкі єсть і назовніка в творним склоне выкоростовивалася доволі часто. Што до походження гэтой конструкциі, тут меркованні гісториков мовы розниє: одни лічаць, што названиє форми обумовлениє польскім впливом, другіє схіляються до думкі, што конструкция могла розвіться беспосерэдне на белорускім грунте.
В белоруской літэратурной мове советского часу форми накшталт гэто єсть причиною практично не уживаліся. Тому для многіх людей, причим далєко не толькі тих з пасівнимі ведамі белоруское мови, але і для часткі активних носбітов мови, такіє форми сєння незвыклиє. Затое звиклая виказніковая конструкция, де на месци єсть виступае слово з'являеться: наприклад, гэто з'являеться причиною. Нема сумневу, такая конструкция з звязкою з'являеться не носіць в белоруской мове традицийного характэру: ена замацовалася в XX ст. як винік освоення російской конструкциі з звязкою являться і назовніком в форме творного склону.
Думаю, нам треба частей вибірать типовую для аутэнтичное белоруское мови виказніковую конструкцию, в якой звязка попросту опускаеться, ее нема, і выказнік уживаеться або в форме назовного склону, або творного. Памятаете Купалов верш "Спадчина"? Назовнік ужити там якраз в творним склоне, а звязка опушченая:    "... поміж своіх і чужаков ена мне лаской матчиной".
Звязка в виказніку надае сказу кніжності. Ті не варто частей опускать звязку? Натурально гучать приведениє нашим слухачом скази, колі мы просто опустім звязку: "Увага Заходу до справи політвязнєв — не часовая акция; Белорусь — проблемное дітя Эвропи".
Такім порядком, не боймося конструкциі з словом єсть, але не злоуживаймо єю. Часом варто сказать простей.

[dagege]

Дейны и дейсны
Дейны и дейсны — два белорускиє приметники, при уживанни яких часом помыляються: блытають значенни. Хотелося б пересьтерегчи од помылки, припомнить, яки ж сэнс стоить за кожным з помянєных словов.
Фактычно дейны — гэты той, для якого характэрная дейносьть. Коли кажем, што нейки чоловек дейны, маем на думци, што єн актывны, энэргичны, яго характэризуе дейносьть. За опошниє десятигодди приметник дейны поширився в мове: регулярно уживаеться тепер на месци традыцийной в советскую пору формы деючи. Мы говорим про дейное законодавство, дейную армию, нареште, про дейных особов в п'есе. О́сь же, ешче раз, дейны — той, хто просто дее, функционуе, бывае, з эфэктом, а бывае, и безь его.
Тым часом дейсны — гэто ужє не просто той, якого характэризуе дейносьть, дейсны — той, яки обовязково дее эфэктывно, плєнно. Можем сказать: дейсныє срєдки, дейсная програма, коли гэтыє срєдки ти програма дають реальны выник, актывно вплывають на нешто.
Всє тут вельми просто. Запомнем раз и назавсєды: дейны удел, дейны закон, дейная особа, але — подкресьливаючи эфэктывносьть — дейсныє заходы, дейсны способ, дейсныє леки. 

[dagege]

Иван Франко
Каменяры

Я дивны бачив сон. Передо мной нибыто
В пустэльной дикосьти безьмежное плато
И я, сталєвым ланцугом обвиты,
Стою под скальной стромою з граниту,
А далей тысячи таких, як я, братов.

Чоло во всих журбой життя взорано,
И у кожного в о́чах горить любови жар,
И на руках во всих гадюками кайданы,
И плечи кожного додолу позгинаны,
Бо нейки страшны всих гнете тяжар.

В руках у кожного тяжки железны молот,
И зьверху - клич до нас, перуном над земльой:
«Дьовбите гэты утєс! Нехай сьпекота и холод
Не спынять вас! Выносьте працу, смагу и голод,
Бо ВАМ призначено скришить в друз скаллє».

И все мы як один взнесли вгору руки,
И безьлич молотов об камень загуло,
И пырскали в боки мильйоны каменюков,
Бо зь силой роспачи и зь силой нашой мук
Раз-пораз мы дьовбли в каменное чоло.

Як водоспаду рык, як кров и гром навалы,
Так молоты гримели раз в раз.
По пяди пядь обшар мы здобывали,
Хоть не одного з нас глыжи каменовали, -
Мы ишли далей. И што спынило б нас?

И кожны ведав з нас, што славы нам не буде,
Ни памяти за кров, як збуриться гора,
Што аж тоды дорогой гэтой пойдуть люди,
Як мы проб'єм ее, своим життєм обудим
И костки наши тут перетворяться в прах.

Ды и не просили мы у людей славутой доли,
Бо кров героєв в сэрци нашим не горить.
Не, путы мы - своєй обрали доброй вольой,
Невольники, рабы одной-одиной воли
И поступу людей - хиба каменяры.

И всє ж мы верили, што гэтыми руками
Розтрушчим мы гранит одвечных мєртвых стром,
Што властною кривєй и властными коьстями
В граните шлях змуруем и за нами
В сьвет прийде новы день и новое добро.

И ведали, што там, в дальним нейким сьвете,
Яки мы кинули для каторги своєй,
За нами слєзы ллють матули, жєнки и дети,
Што вороги и сябры клянуть по всим сусьвете
И нас, и наш намер, и наш неровны бой.

Мы гэто ведали. Душа не раз болела,
И сэрце рвалося, и груди жаль сьтискав.
Ды не спынили нас ни жаль, ни муки тела,
Ни брех каменевержцев ошалелых,
А молота нихто з руки не выпускав.

Мы идем. Святая думка нас еднае
В громаду одну, а молоты в руках.
Хай проклинають нас, хай сьвет нас забывае!
Мы - камнебойцы. Правде мы шляхи ровняем,
И прийде шчасьте всих по наших косьтяках.

1978

[dagege]

ХЛОПЧИК, ЯКІ ВЫЖИВ

Містэр и місіс Дурслі жилі на Крушиновой у́ліци в доме нумэр четыри и вельмі гонорилі ся тым, што єны, на щасте, абсолютно нормальныє люді. Ніхто в житьи б не поверив, што в такой сем'і може одбыть ся нешто дівное и загадковое, бо хто-хто, а єны не стануть терпеть аніякого глупства.

Містэр Дурслі працовав дыректором фірмы «Гранінгс», якая займала ся выробом дрилєв. Гэто быв велізны, товсматы мужчина, омаль што без шиі, затое з густымі у́самі. А місіс Дурслі была худой блондінкой з довгой шиєй, вдвоя довжейшей за звычайную, и гэто єй вельмі допомогало, бо єна бавіла шмат часу, подгледаючи за суседямі през плот. У Дурслєв быв сын, якого звали Дадлі, — на их думку, самое цудовное дітятко на свете.

Дурслі мелі всє, што хотелі, однак у их быв одін сэкрет, и больш за всє на свете єны боялі ся, што нехто его розкрые. Єны б не вынеслі, колі б хто-небудь дознав ся про Потэров. Місіс Потэр была сєстрой місіс Дурслі, але єны не бачилі ся вжє неколькі годов. Насамреч місіс Дурслі робіла выгляд, што у єе во́гуле нема сєстры, бо тая и ейны нікчемны муж былі настолькі недурслевымі, наколькі гэто можно уявіть. Што скажуть суседі, колі Потэри з'явять ся на Крушиновой у́ліци, — гэтая думка страшно полохала Дурслєв. Єны ведалі, што у Потэров таксамо єсть сын, але ні разу его не бачилі. Гэты хлопчик быв єще одной причиной тримать ся подалей од Потэров: Дурслі не хотелі, каб их Дадлі водів ся з гэткімі детьмі.

Колі містэр и місіс Дурслі прочнулі ся той самой сумной и шерой раніцей овторка, в які починаеть ся наша гістория, нічєго, навэт хмарное небо, не предказывало дівных и таємнічих речев, якіє невзабаве здарать ся по всєй краіне. Містэр Дурслі мурлыкав нешто собе под нос, покуль выбірав черговы нудны гальштук на працу, а місіс Дурслі радостно переказывала плєткі, намогаючи ся усодіть Дадлі, які истэрично кричав, на его высокое креселко.

Ніхто з их не зауважив велікой шерой кугаковкі, якая пролетела повз окно.
В о́сем тридсять містэр Дурслі взяв портфэль, чмокнув місіс Дурслі в щєку и поспробовав поцеловать на розвітанье Дадлі, але промахнув ся, бо у сына почав ся приступ гневу, и єн роскідывав по стенах кашу.

— От гореза, — хіхікнув містэр Дурслі, выходячи на двор.

Єн сев в машину и од'ехав од дома нумэр четыри.

Вжє на рогу у́ліцы єн зауважив першую прикмету чєгось-ті незвычайного — котку, якая выу́чала нейкую мапу. Спочатку містэр Дурслі навэт не усведомів, што менавіто єн убачив, и тому обернув ся, каб погледеть єще раз. На рогу Крушиновой у́ліцы стояла полосатая котка, але побоч ніякой мапы не было. Як єн мог до такого доуметь ся? Ведомо, гэто гульня светла и теню. Містэр Дурслі проміргав ся и уторопів ся в котку. Котка таксамо погледела на містэра Дурслі. И покуль єн поворочивав за рог, то всє єще назірав єе в люстэрку. Тепер єна читала шильду з назвой «Крушиновая у́ліца» — не, безумовно, єна просто гледела на шильду. Коты не умеють читать ні шильдов, ні мапов. Містэр Дурслі стрепенув ся и выкінув котку з головы. Под'язджаючи до города, єн ужє думав толькі про тое, наколькі буйную партыю дрилєв єму удасть ся продать сєгоння.

Але як толькі єн заехав в город, дрилі з єго головы вытесніло нешто иншее. Стоячи в звычайным ранішнім затори, єн зауважив нао́кол множство дівно опрянутых людей. Людей в мантыях. Містэр Дурслі терпеть не мог, колі люді носілі смешную о́прятку — все гэтыє молодєжныє прикіды! І о́сь тобе — черговая идыєтская мода. Єн поляпав по стырне, и єго погляд спынів ся на гэтых діваках. Єны стоялі побоч и всхвалевано перешептывалі ся. Містэр Дурслі з обуреньем зауважив, што некоторыє з их — зусім не молодь. У́нь той мужчина, мабыть, старейши за єго, а начепів на себе смарагдово-зелєную мантыю! Якое нахабство! Але тут єму вспало на думку, што гэто, мабыть, просто дурацкіє фокусы — відоо́чно, тыя дівакі всєго толькі збірають на нешто гроши... Безумовно, так єно и єсть. Затор почав розсмоктывать ся, през пару хвілінов містэр Дурслі приехав на стоянку фірмы «Гранінгс», и єго думкі вернулі ся до дрилєв.

Містэр Дурслі завсєды седев в своім кабінэте на десятым поверсе спіной до окна. Колі б не гэто, засерєдіть ся на дрилях єму было б не так и лєгко. Єн не бачив совов, якіє лєталі серєд белого дня, а люді на у́ліци бачилі: єны показывалі на их пальцамі и назіралі, розкрывши роты, як по-над головамі одна за одной проносілі ся птушкі. Догэтуль большесть не бачила совов навэт вночи. Однак у містэра Дурслі была абсолютно нормальная, безсовная раніца. Єн накричав на пятерых супрацовніков, зробів неколькі надзвычай важных тэлефонных звонков и єще крыху полаяв ся. Єн быв в гумори аж до самого обеду, а потым вырешив розмять ногі и пройсті ся в пекарню на тым боку у́ліцы по булочку.

Єн вжє цалком забыв ся на людей у мантыях, як раптом по дорозе наткнув ся на громаду такіх діваков. Єн злостно погледев на их и неведомо чєму одчув неспокой. Гэтая група таксамо всхвалевано перешептывала ся, але скарбонкі для збору грошей ніде не было. А вертаючи ся назад з велікім пончиком в пакунку, єн выхопів неколькі слов з розмовы.

— ...Потэры, меновіто так... так мне сказалі...

— ...так, их сын Гари...

Містэр Дурслі знерухомев. Єго опановав страх. Єн озірнув ся на гэтых діваков, бытсем хотев им нешто сказать, але передумав и змовчав.
Єн имкліво перейшєв у́ліцу, поспешав в офіс, гаркнув сэкретарци, каб єго не турбовалі, схопів тэлефон и омаль набрав хатні нумэр, ды раптом передумав. Єн поклав слуховку и в роздуме пригладів у́сы... Не, нейкое абы-што. Потэры — не такое и редкое прозвіще. Єн быв упэвнены, што єсть куча Потэров, сына якіх зовуть Гари. Колі на тое пойшло, єн вжє во́гуле сумневав ся, ті соправды єго племенніка зовуть Гари. Єн же єго ніколі не бачив. Єго моглі звать Гарві. Ті Гарольд. Не варто турбовать жєнку: любая згадка про сєстру завсєды так єе засмучало. Єн єе не віноватів — колі б у єго была такая сєстра... Але всє одно, гэтыє люді в мантыях...

[dagege]

https://www.youtube.com/watch?v=_SrSTE1cXMQ&ab_channel=%D0%92%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%85-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B5%D0%BA%D1%82technoUp%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D0%B5%D1%8F%D0%A1%D0%B0%D0%BC%D1%83%D1%81%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87%D0%B0

Kołychanka

Доўгі дзень,
Цёплы дзень
Адплывае за аблокі.
Сіні цень,
Сонны цень
Адпаўзае ў кут далёкі.
Збеглі зайкі ўсе ў лясы.
Змоўклі птушак галасы.
І буслы ў гняздо схавалі
Свае доўгія насы.

Dołgi dzień,
Ciêpły dzień
Odpływaje za obłoki.
Sini cień,
Sonny cień
Odpołzaje w kut dalêki.
Źbiegli zajki wsie w lesy.
Zmołkli ptuszek gołosy.
I busły w gniezdo schowali
Swoje dołgija nosy.

Прыпеў: Баю-бай, баю-бай,
Вачаняты закрывай.
Баю-бай, баю-бай,
Вачаняты закрывай.

Prypiew: Baju-baj, baju-baj,
Óczenęty zakrywaj.
Baju-baj, baju-baj,
Óczenęty zakrywaj.

2. Пакрысе
На расе
Патухаюць зоркі-сплюшкі.
Гулі ўсе,
Казкі ўсе
Пахаваны пад падушкі.
Спяць і мышкі, і стрыжы,
Спяць машыны ў гаражы.
Ты так сама
Каля мамы
Ціха-ціхенька ляжы.

Pokrysie
Na rosie
Potuchajuć zorki-spluszki.
Guli wsie,
Kazki wsie
Pochowany pod poduszki.
Śpięć i myszki, i stryży,
Śpięć maszyny w garaży.
Ty taksamo
Kola mamy
Cicho-cicheńko leży.

Прыпеў: Баю-бай, баю-бай,
Вачаняты закрывай.
Баю-бай, баю-бай,
Вачаняты закрывай.

Prypiew: Baju-baj, baju-baj,
Óczenęty zakrywaj.
Baju-baj, baju-baj,
Óczenęty zakrywaj.

[dagege]

Komarovka
Komarovka, ti "Komarovski rynok", - veliki charčovy rynok v centri Menska. Jon pracuje čtotydeň z 9.00 do 19. 00, okromę ponedelka. Menčane veľmi ľubęť ėty rynok, tomu tut zavsédy mnogoľudno. Symbolom Komarovki stala "Babka z semkami" na pristupkoch rynka - robota menskogo skulptora Olega Kuprijanova.

Moje baťki čtotydeň jeźdęť na Komarovku, kab nabyť charčovyję produkty na cely tydeň. Tut jéśť charčovyję tovary na ľuby gust: od syroj gorodniny do gotovych dėlikatėsov. Raz jéśť popyt, to jéśť i proponovy. Na rynku nema samoobslugovyvaňia, ale jéśť vetlivyję handľarki i handľary. Kožny z ich sėrdėčno zaprošaje nabyť svoj tovar i, jak pravilo, proponuje jego pokoštovať. Zranku možna svobodno pochodiť po rędoch i spokojno roźgledeť męsnyję ti moločnyję vyroby. K poludňu narodu źbirajeť sę veľmi mnogo i neredko dovodiť sę postojať v nevelikoj čarze, kab nabyť vpodobany tovar.
Na odkrytym rynku peredvsim prodajeť sę gorodnina, zelenivo i sadovina. Tut možna vybrať kapustu belokočannuju, kvętistuju, pekinskuju, brokoli, buľbu, buręčki, morkvu, cybuľu, česnok, petrušku, krop. Osoblivo žvavo handėľ jablykami, apeľsinami, mandarinami, bananami, taksamo sychofruktami: orechami (greckimi, fundukom, arachisom), kuragoj, rozynkami, černoślivom i ė.d.

Na zakrytym rynku handľujuť męso-moločnymi produktami i chlebobuločnymi vyrobami. Tut roźmeščajuť sę i firmennyję kioski od roznych charčovych fabrik ti kombinatov. Neredko jony ladęť rosprodaž ti robęť skidki na nejkiję tovary. I na odkrytych, i na zakrytych rędoch jéśť bakalejnyję kropki, de možna nabyť ris, makaronu, grečku, cukor roznostajnyję soki, gazovanyję napoji, pitnuju butyľovanuju vodu, pripravy.
Na Komarovku prichodęť taksamo, kab polasovať sę svežim pečivom: buločkami, pirožkami, pirožnymi, keksami, tortikami i inšimi smakoťjami.

[dagege]

Komarowka
Komarowka, ci "Komarowski rynok", - wieliki charczowy rynok w centry Mienska. Jon pracuje cztotydzień z 9.00 do 19. 00, okromię poniedziełka. Mienczanie wielmi lubięć ėty rynok, tomu tut zawsiédy mnogoludno. Symbolom Komarowki stała "Babka ź siemkami" na prystupkoch rynka - robota mienskogo skulptora Olega Kupryjanowa.

Moje baćki cztotydzień jeździęć na Komarowku, kab nabyć charczowyję produkty na ceły tydzień. Tut jéść charczowyję towary na luby gust: od syroj gorodniny do gotowych delikatesow. Raz jéść popyt, to jéść i proponowy. Na rynku niema samoobslugowywańia, ale jéść wietliwyję handlarki i handlary. Kożny z ich serdeczno zaproszaje nabyć swoj towar i, jak praviło, proponuje jego pokosztować. Zranku można swobodno pochodzić po rędoch i spokojno roźgledzieć mięstnyję ci mołocznyję wyroby. K południu narodu źbirajeć się wielmi mnogo i nieredko dowodzić się postojać w niewielikoj czarzie, kab nabyć wpodobany towar.
Na odkrytym rynku peredwsim prodajeć się gorodnina, zeleniwo i sadowina. Tut można wybrać kapustu bełokoczannuju, kwięcistuju, piekinskuju, brokoli, bulbu, buręczki, morkwu, cybulu, czesnok, pietruszku, krop. Osobliwo żwawo handel jabłykami, apelsynami, mandarynami, bananami, taksamo sychofruktami: orechami (greckimi, fundukom, arachisom), kuragoj, rozynkami, czernośliwom i ė.d.

Na zakrytym rynku handlujuć mięso-mołocznymi produktami i chlebobułocznymi wyrobami. Tut roźmieszczajuć się i firmiennyję kioski od roznych charczowych fabrik ci kombinatow. Nieredko jony ładzięć rosprodaż ci robięť skidki na niejkiję towary. I na odkrytych, i na zakrytych rędoch jéść bakalejnyję kropki, dzie można nabyć rys, makaronu, greczku, cukor roznostajnyję soki, gazowanyję napoji, pitnuju butylowanuju wodu, pryprawy.
Na Komarowku prichodzięć taksamo, kab połasować się swieżym peczywom: bułoczkami, pirożkami, pirożnymi, kieksami, torcikami i inszymi smakoćiami.