Вживання звуку ґ

[rocker]

Подивився зараз список слів з "ґ" у Шевельова, нема мякого "ґ".

Сподіваюся,що Вам буде корисно переглянути:http://www.r2u.org.ua/html/g_list.html

А це про авторів:http://pravopys.vlada.kiev.ua/index.php?id=175

Які особистості,чи не так?

ROCK ON!

[ou77]

Сподіваюся,що Вам буде корисно переглянути:http://www.r2u.org.ua/html/g_list.html

Подивився, там немає вашого любимого "марґінальний", є тільки якісь "марґіне́си"....

А що це за список? Що за "академічний словник"? Чому так непослідовно слова вписані? одні запозичення йдуть через "ґ" а думаю є ще багато які в іноземній мові були також з "ґ" (як от "марґінальний") чомусь не ввійшли?
Скоро викладу список по Шевельову, там мало не зрозумілих мені слів, як от: ґе́рґіт, ґік, заґі́дзювати, заґі́дзяти, ма́ґіль, марґіне́си, орґі́нія, саме чомусь з "ґі".

Потім "ле́ґінь" то напевно наші "легені"? чи "легінь" = парубок ( тоді це не літературне слово)

Потім чому присутнє таке дивне слово "Люксембурґія́нство" (це якийсь громадський рух особливий?) а не присутнє "Санкт-Петербурґія́нство"?

Короче, переглянув, логіки не знайшов. (чи може правильно лоґіки? га?)

[ou77]

От Шевельов з розділу 48.3
Така ситуація призвела до того, що в більшості українських говірок та в літературній українській мові, згідно з офіційними правилами, запровадженими 1933 р., ужиток g обмежується невеликою групою слів, запозичених у XVI—XVII ст., які перетривали з того часу (деякі були втрачені через природну плинність словництва), хоча й без поповнення новими елементами, що для нього не було жодних передумов. Ба більше: відносно незначна кількість цих слів та їхній дещо осібний статус у мові породили в декотрих із-поміж них хитання g~h, загрожуючи самому існуванню g. Хоча є кілька мінімальних пар із опозицією А та g на кшталт грати: ґрати, їхню вартість применшують хитання g то в бік h, то в бік k (наприклад, крати — Куліш 1869). На сьогодні в деяких діалектних зонах (на крайньому сході та на півдні) звук g є частково чи цілком витіснений звуком h (наприклад, на Старобільщині, Херсонщині) . Більшість діалектів зберігають його в небагатьох словах: Ґава, ґанок, ґвинт, ґвалт, ґуля, ґрунт, ґазда, ґандж, дзиґа, ґречний, ґніт, ґерлиґа, ґудзик, ґатунок, ґедзь, ґиґнути, джиґун, ґелґотіти, ремиґати, маґлювати, мамалиґа, ґрати, аґрус, дзиґлик, дриґати, дзиґарі, ґляґ, ґринджоли, — що вони закоренилися й у літературній мові. Інші вживаються лише в говірках, і для більшості з них точна географія поширення невідома — поза загальним спостереженням, що на заході країни їх концентрація є вища. До них належать, наприклад, ґилкати 'квоктати', ґийок 'палиця', хляґа 'сльота', морґуля 'пухлина' (південна частина Воронізької обл.), ґалаґан 'мідна монета', ґила 'грижа', ґорґоля 'наріст на дереві', ґрундзювати 'міцно зв'язувати', ґензюр 'тирлич' (Лубні, Полтавська обл.), ґарі 'різновид саней', хвіґура 'придорожній хрест' (Димер, північ Київської обл.), мациґан 'паливода' (Гостомля, північна частина Київської обл.), відзіґорний 'чепурний', ґаблі 'різновид вил', ґарахвін 'карафа', шпиґати 'жалити', хвуґанок, ґирилиця 'юрба', ґимбатий 'балакучий', хвурґелиця 'завірюха', ґлюбатись 'нишпорити' (Умань), ґрис 'висівки', ніґде 'ніколи', ґарнець 'міра сипких тіл', шваґер, ґаламаґати 'торохтіти', ґарувати 'кермувати', ґдирати 'присікуватися', підґарля 'воло' (Бердичів), ґрадика 'сад', ґараґи 'сушильня для винограду', ґутулі 'айва', ґремплі 'знаряддя для чесання вовни', маґарик 'віслюк', ґата 'готовий', ґемби 'губи' (Нижнє Придунав'я), маґура 'пагорб', лаґований 'лакований', ломаґа 'гілка' (Ужгород) та ін. Однак у цілому g усе ж лишається периферійною одиницею, що не має потенціалу для експансії. Лише в небагатьох говірках його вжиток був трохи розширений завдяки переходові k>g у деяких позиціях, наприклад у суфіксах -uk-, -аk-, -еk- (гадюґа, корняґа 'коріння', каменеґа — Галич), після дзвінких приголосних (дзерґало, лижґа 'ложка' тощо — в розпорошених місцевостях наддністрянської, бойківської, лемківської, надсянської та закарпатської діалектних зон) або між голосними (аґація, лелеґа — південно-східна частина Басарабії) тощо.

Непевний статус звука g — цілий час маргінального, та все ж і надалі втримуваного — на дещо химерний манір увиразнено в поетичному експерименті П. Тичини (1933), де надзвичайно густо скупчено слова зі звуком g (а також з африкатами ʒ і ǯ — див. 48.6-7), що частина з них не мають чіткого лексичного значення, аби самим комбінуванням звуків зобразити танок посеред пожежі, який танцюють morituri:

Пожежа знов, як той цвітин. Наґронджив
огонь грудьми, ґрундзує ґроґонджур
і дзенькотить зажерно. Джиґ? Джиґуха.
А пан джирчить! Нехай поскаче. Джиґ?
Хто підпалив? — а дзуськи, догадайся.

[ou77]

Сподіваюся,що Вам буде корисно переглянути:http://www.r2u.org.ua/html/g_list.html

А це про авторів:http://pravopys.vlada.kiev.ua/index.php?id=175

Трохи зрозумів що за словник...

[ou77]

Щойно прочитав цікаву річ (в Филин "происхождение руская украинского и белоруского языков) що в говірках де фрикативне "г" реалізується як велярний (не знаю чи вірно сказав, той що транскрибується "γ") а не фарингальний (як в українській мові) неможливим стає звук "g". (мова йдеться точно про російські говірки, але не напевно, думаю явище має росповсюдження і на інші словянські мови). І наоборот де "г" реалізується як фарингальне, зустрічається звук "g".

Цікавий факт, цікаво яка його природа.

А ще на основі цього факту робиться висновок що спочатку "г" стало велярним а вже потім фарингальним....

А також висновок що в українській мові перехід з велярного на фарингальне стався у 13-14 століттях, коли зявляється звук "g"

[mmaaxx]

Я чув що в розмові дехто замінюює літеру Ф на "хв"

[ria]

Подивився зараз список слів з "ґ" у Шевельова, нема мякого "ґ".

Скажете це особі,що має прізвище Ґіґа

Мені чомусь здається, що правильна форма прізвища — Ґиґа, а не Ґіґа.
Спробуйте утворити давальний відмінок — Ґідзі (або навіть Ґізі). Не вимовити.
Ґидзі (Ґизі) — зовсім інша справа.

[Python]

М'яких губних теж нема, до речі. Однак, «біг» не вимовляється як «биг».

[DarkMax2]

А може все вже є? 

[Python]

Безумовно, є. Поряд з аканням, чьоканням та іншими відхиленнями від орфоепічних ідеалів.

[DarkMax2]

ідеал - це взагалі телепатія 

[Drundia]

орфоепічних ідеалів.

Ортоепічний ідеял — це така ортоепічна норма, яку можна вважати ідеяльною.

[Python]

орфоепічних ідеалів.

Ортоепічний ідеял — це така ортоепічна норма, яку можна вважати ідеяльною.

Вибір між «ортоепічним ідеялом» і «орфоепічним ідеалом» — питання не орфоепії, а ставлення до радикальних мовних реформ.

[DarkMax2]

не, ідеяло, а епічна ковдра 

[Drundia]

Вибір між «ортоепічним ідеялом» і «орфоепічним ідеалом» — питання не орфоепії, а ставлення до радикальних мовних реформ.

Та які ж вони радикальні. Не реформується трохи менше, ніж усі слова. Думаю, що морфеми гомо- і орто- треба виправити, бо непорядок.

[DarkMax2]

Да! Даєш одноманітність та Харківську афро-епічну ковдру!

Ну, не розумію, ну чого вам усім не дає покою візантійська традиція??? Ну і хай буде 2 правила, не вже це заважає комусь???

[Drundia]

Чому ж, візантійську міфічну традицію я поважаю навіть більше ніж мітичне правило дев'ятки.

[DarkMax2]

Бо ми православні, як і дідусь василевс =)

[Python]

Вибір між «ортоепічним ідеялом» і «орфоепічним ідеалом» — питання не орфоепії, а ставлення до радикальних мовних реформ.

Та які ж вони радикальні. Не реформується трохи менше, ніж усі слова. Думаю, що морфеми гомо- і орто- треба виправити, бо непорядок.

Е ні, знаємо ми їх, ті реформи. Вам дай трохи пореформувати, то через п'ять років мову з нуля всім учити доведеться.

[Python]

Бо ми православні, як і дідусь василевс =)

Ну так я атеїст, як дєдушка Лєнін

[Drundia]

Е ні, знаємо ми їх, ті реформи. Вам дай трохи пореформувати, то через п'ять років мову з нуля всім учити доведеться.

Та не видумуйте. Я ж не Консерватор якийсь. Моє гасло: мінімум змін, максимум користі.

[Python]

Ну, мінімум змін у моєму розумінні — це взагалі їх відсутність, але нехай буде якийсь мінімум >0. А в чому користь?

[Drundia]

На жаль, мінімум змін продукує дуже мало користі. А користь у вивільненні місця в голові під щось корисне.

[Python]

По-моєму, в випадках, коли написання не збігається ні з вимовою, ні із завченими раніше зразками, вивільнення бути не може — скоріш, навпаки, бо треба запам'ятовувати довгі списки слів, що змінились. Ну добре, йотацію після і я ще можу зрозуміти, але після е, а, о, у? Там вже давно дифтонги та глоталстопи поробились, а в наших бабусь там могло бути максимум вставне «в» чи «г». Йотація в «ідея» — ймовірно, результат російського посередництва. Сама по собі в українській мові вона виникнути не могла (звичайно, якщо «ідеа» не вимовляти як «ідєа»).

[DarkMax2]

Та годі Вам, невже йотація кінцевої А після голосного - це "русизм"? Не смішіть.