Я тут думав і прийшов до висновку що є так би мовити "відставання". Поясню на прикладах.
Англійська мова: пишемо "night" ("нігхт") вимовляємо "найт", пишемо "five" ("фіве") вимовляємо "файф" і так далі.
Російська мова: пишемо "лев" а вимовляємо "лєф" пишемо "что" а вимовляємо "шта", пишемо "молоко" а вимовляємо "мълако", пишемо "причащение" вимовляємо "прічіщєніе"
Про французьку і мови нема...
Так от я думаю, що раз так пишуть, то напевне так колись дійсно і вимовляли, потім вимова мінялася, а написяння з причин традиції не міняли...
Висновок: "відставання" літературної мови (читай "письма") від розмовної.
Тобто напр. розмовною мовою Іст. до н.е. була зовсім не класична латина, якою тоді писали відомі автори.
Абсолютно по аналогії роблю висновок що розмовна мова напр. др.русі була не древньоруська (та письменна що ми маємо) а щось ніби староукраїнської (чи який там наступний ступінь був).
Далі: всі дослідження індоєвропейців базуються саме на "записаних мовах", а вони точно відбивал щось те що було раніше, а не те що було на час написання. Тобто і тут деяке "відставання"
Часто зустрічав роботи, коли напр. російську мову виводять з древньоруської, рівно як і українську, думаю тут є також "відставання" і слід виводити українську та російську з прасловянської мови, бо сама древньоруська реально вимови не відбивала і діалекти в ній вже сильно відрізнялись один від одного (а таке враження що половина лінгвістів впевнена що мова була єдина на всьому просторі Киїнвської русі) взяти напр. новгородський, а діалекти очевидно формувались на грунті правсловянської мови.
Так от: не вірно виводити мови побратими з прамови вірно виводити з прапрамови.
Давньоруська літературна писемна мова - це лише київська, новгородська та ін. версія церковнословянської давньоболгарської мови зі включеннями місцевих слів та словоформ. Українську мову виводимо саме з "неписемної" давньоруської мови, включення якої й зустрічаються в літописах, євангеліях та ін.
Є чимало слів які не зафіксовані у писемних памятках, але ж існують у всіх говірках з відоповіднмим фонетичними змінами. Це свідчить про те, що слово існувало у розмовній давньокиївській (давньочернігівській, давньольвівській) говірці, а памятки через ті чи інші обставини його не заховали. Приклад - слово "чорт", яке у церковнословянських текстах замінялося "дияволом" або "лукавим" або ще чимось. Але наявність самого слова у всіх говірках свідчить про те, що давньоруська мала слово "чьртъ".
Цитата: ou77Так от я думаю, що раз так пишуть, то напевне так колись дійсно і вимовляли, потім вимова мінялася, а написяння з причин традиції не міняли...
Висновок: "відставання" літературної мови (читай "письма") від розмовної.
Дійсно, така тенденція існує. :yes:
Я би не назвав це "відставанням". Скоріше - супротив мутаціям, сталість. Якщо "наздоганяти" кожну мутацію, то й мовної норми не буде взагалі.
Швидкість зміни правопису прямо залежить від політичної стабільності, тобто тяглості панівної еліти,
у Англії і устрій і еліта не зазнавали кардинальних змін від середньовіччя, у Франції подібна ситуація,
хоча революціонерам руки чухались правопис поміняти-не встигли..
нашу ситуацію взагалі можна не пояснювати
А ось в Китаї там справді жах -3000+ років безперервної традиції 6000 ієрогліфів без древніх :)
Китайська писемність як окрема мова. Вона мало залежить від усної.
Думка така.
Мова народжується раніше правопису і розвивається безперервно.
Правопис лише спроба фіксації графічними символами стану мови в якийсь обмежений відтинок часу.
Правопис завжди буде в тій чи іншій мірі архаїчним до живої мови.