Перейшов у Вічність вільноукраїнський філософ Мирослав Попович

[Сергий]

У Бога всі живі. Царство небесне і добра пам'ять нашому красному козаку, відомому вільноукраїнському філософу М.В. Поповичу (1930-2018). Господи Боже-Христе, молитвами Твоєї Матері і всіх святих, помилуй Твого козака Мирослава і нас грішних разом з ним!

Випадково натрапив, вирішив що деяким нашим форумчанам не завадить ознайомитися, Мирослав Попович про історію козацько-християнської цивілізації на теренах Київської Русі-України в 1940х рр:

Взято з https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/miroslav-popovich-reabilitaciya-upa-ne-oznachaie-reabilitaciyu-oun

"Це зовсім інше — право підняти зброю має бути визнане. То була національна трагедія. Але сучасна Україна — спадкоємиця УРСР, а не уряду Я. Стецька; і ОУН не «в'їхала на білому коні» в Київ зі своїми прапорами! Утворення Української незалежної держави стало результатом еволюції влади комуністичної. І мій батько, старший лейтенант, лежить закопаний під Києвом у 1941 році, і я не маю права зрікатися його. Боротьба української молоді і старшого покоління проти нацистів — це не була боротьба за Сталіна чи то за сталінський режим. Це була боротьба разом із світовою спiльнотою проти ще більшої загрози. Так і 1943—1944 рр. в ОУН (коли німці вже програвали війну) не могло були ставки на гітлерівців, вони вже дивилися на Америку. +

Реабілітація вояків УПА не означає реабілітацію ОУН. Це зовсім різні речі. Хтось хоче сказати, що він продовжує справу ОУН, будь ласка. Але тоді він бере на себе все — і кров на твоїх руках; і ти бери і кажи: «Так треба було!» Тому ці радикальні націоналісти мають приблизно 1% підтримки населення України.

[Сяргей Леанідавіч]

Сергію, але ж ОУНівці теж були краснИми козаками й робили власні перфоманси (як от, наприклад, напад на польську пошту в м. Городок на Львівщині).

[Сергий]

Сергію, але ж ОУНівці теж були краснИми козаками й робили власні перфоманси (як от, наприклад, напад на польську пошту в м. Городок на Львівщині).

У різних людей можуть бути різні думки з приводу того хто грішник, а хто справжній красний козак в смислі образ Божий явлений в людині. Зазвичай в житті кожної людини (життєвому шляху кожного козака) трапляються моменти, коли людина проявляє себе як раб гріха і неправди і коли людина проявляє себе як воїн Христовий (людина Сонця Правди, Сонця Красного). Так як я побачив образ Божий в  пану Мирославу, то я і назвав його красним козаком. Це моя суб'єктивна думка. Ви можете мати іншу. Щодо перфомансів - та сама історія. Козацький перфоманс може бути дуже різним, для когось страшним -  для когось благодатним і спасительним. Щодо оунівців - так вони теж діти, грішні діти козацько-християнської цивілізації (як до речі і їх противники, поляки, росіяни, радянські українці, комуністи, червоноармійці, німці і т.д.) і їхні перфоманси - теж частина її історії. Але наскільки ці перфоманси були для нас (українців і жителів регіону) і для людства в цілому благодатними - ось це вже питання. Тут існують дуже різні думки. Одна з них полягає у тому, що убивати людей це гріх в очах Бога-Христа і Його святих, Його Церкви. Під якими б гаслами і прапорами це б не робилось. Якщо хтось має іншу думку - ніхто не забороняє її йому висловлювати, в кінцевому рахунку всіх нас вислухають на Страшному Суді, дадуть змогу пояснити свій перфоманс. В деяких випадках за нас і наш перфоманс можуть заступитись святі. Але стверджувати, що іроди і душогуби святіші святих чи навіть просто людей, які прожили життя в трудах праведних і спілкуванні з Богом, за своє життя не вбили жодної людини - це мабуть гріх і гординя. Тому для мене символом вільної України (і святої Русі одночасно) і справжніми красними козаками є радше не Степан Бандера і його грішні козаки, а Бог-Христос і Його святі, а також мої дядько Федось і дід Яків (так само як і чимало їхніх родичів, друзів і земляків, простих радянських українців), які сподобилися чималої радості і благодаті у своєму житті, не лише для себе, але й для інших теж, сподобилися у Бога (наскільки мені відомо) прожити своє життя так, щоб не погубити жодної людської душі і разом з тим порадувати Бога і людей своїми добрими словами і трудами в поті чола. Тому то я і виступаю за необхідність переосмислення всієї історії козацько-християнської цивілізації 20 сторіччя на основі дідівської, вільноукраїнської і святоруської робочо-християнської світоглядної традиції, яка учить називати добро добром, а іродів і душогубів - іродами і душогубами.

[Сергий]

З іншого боку, не думайте, що я вважаю всіх оунівців поголовно іродами і душогубами, а в Степані Бандері і його козаках не бачу живих людей з плоті і крові, які мали повне право на збройний опір і на захист своїх рідних і близьких, своїх поглядів і переконань. В життєвому шляху кожного з них треба розбиратись окремо. Адже хтось в 1930-1950х мав збройно вступитись під синьожовтими прапорами за вільну Україну і за незалежну УССД, за ветеранів армії УНР і їхніх рідних і близьких проти правлячих в СРСР (і Москві), а також в Польші (і Варшаві) іродів і душогубів. В тій мірі в якій бандерівці спиняли іродів і душогубів їх теж можна називати красними козаками, явившими у своєму житті, словах і ділах людям образ Вічного Воїна. Адже вони в цьому контексті дійсно виступили таким собі Щитом (Катехоном), який спинив зло, яке тоді хотіло панувати на Україні. Не було б їх - від рук берлінських, московських і варшавських, а також радянсько-українських катів, іродів і душогубів загинуло і постраждало б чимало інших людей... Саме тому ми і бачемо зараз переосмислення ролі Степана Бандера і ОУН-УПА в історії України, Європи і Росії - занадто довго їхнє ім'я змішували з брудом навіть в тих випадках де вони на це не заслужили. Вічно тривати це не могло... Військо Боже - Військо Вічне...

p.s. І до речі назва УПА (Українська Повстанська Армія) вперше з'являється в документах не 1940х, а 1920х рр. Так себе називали махновці, а також червонці (червоні козаки), воїни Червоно-Козачого (Красно-Козачого) Корпусу Української Республіки, в якому служили і мої родичі. Чому цю назву зараз застосовують винятково до націоналістів 1940х рр. забуваючи про червонців (серед яких були і соціалісти-націоналісти і соціалісти-інтернаціоналісти) 1920х рр. - ось це питання до сучасних українських істориків. Адже чимало фактів вказують на те, що українське націоналістичне середовище окупованих Польшею земель УНР так само як і українські емігранти були пов'язані з червонокозачим середовищем Радянської України 1920х-1930х рр. численними зв'язками. І родинними і дружніми і діловими (у сфері політики, військової справи, культури, науки тощо). Але на жаль ці теми до сих пір "табуйовані", їх не дуже хочуть обговорювати в українському науковому (філософському) середовищі так як це мало б бути.