Українська мова майбутнього. Соціальний вимір

[Pawlo]

В паралельній теми йшлося про суто внутрішньо мовні зміни що їх може зазнати українська у майбутньомук .
А які ваші прогнози щодо її майбутнього у нашому суспільстві?  Збережеться нинішня ситуація, чи слідом за політичною відбудеться і мовна українізація великих міст центральної України, або можливо навпаки через остаточне відмирання села українська повністю стане надбання вузьких кіл інтелігенції?
Ну або щось середнє між цими варіантами або й взагалі щось чого я не передбачив?

[Python]

По великому рахунку, половині з тих, хто плачеться про русифікацію, достатньо поглянути в дзеркало, щоб побачити активного русифікатора. Політична ситуація — що при Ющенкові, що при Януковичу — мало вплинула на фактичний ареал української мови. Безумовно, за попереднього президента українці почувались менш культурно обділеними, ніж безпосередньо до нього та після нього. Але ці зміни стосувались переважно лише можливості пасивного споживання українського культурного продукту та офіційного статусу мови (що теж важливо, але не принципово — як ми знаємо, українська літературна класика створювалась, коли українська мова була обмежена в правах, її не було в освіті, а більшість її носіїв були кріпаками). Якщо ж говорити про українську мову сьогодні, на побутовому рівні її поширеність поволі сповзала й сповзає вниз. Чомусь вважається, що користування виключно російською мовою дає якісь переваги чи навіть є необхідністю для міського жителя (що, по великому рахунку, далеко не так — ставлення до української мови в суспільстві, можливо, навіть більш толерантне, ніж за Ющенка — бо  мова вже не викликає прямих асоціацій з державним офіціозом). Насправді все зводиться до слабовольності більшості русифіковуваних, які мимоволі стають і русифікаторами — звідси й образи на Януковича/Табачника/Колесниченка, які ніби-то русифікують країну (хоча Табачникові для цього достатньо нахабно посміхатися з фотографії — чогось іншого в житті пересічного українця він не робить), що спокійно поєднуються зі слабенькою недовивченою російською, якою ці ж «щирі патріоти» спілкуються вдома зі своїми дітьми, наприклад.

[Swet_lana]

На мою думку, справа не тільки в цьому. А просто відсутня звичка говорити по-українськи

[Wolliger Mensch]

Населення України зменшується такими темпами, що по-моєму, куди актуальніша проблема — чи буде кому взагалі говорити...

[Python]

Мова не про тих, хто говорить російською все своє життя — русифікуватися вони не можуть за визначенням (хоча можуть перейти на українську, але тоді їм банально не буде з ким говорити українською в своєму середовищі). У людини, що приїхала з села, звичка говорити російською початково теж відсутня — її ще треба виробити. Справа саме в слабовольності чи невпевненості в собі, в поєднанні з бажанням за будь-яку ціну підвищити своє положення в суспільстві — рідна мова тут сприймається як виправдана жертва.

[Swet_lana]

Одна моя подруга в житті спілкується виключно українською. Її батьки, що мешкають в маленькому містечку Харківської обл. - теж. А от її брат розмовляє виключно російською.

І я вам скажу,  це дуже важко - завжди говорити українською в усіх ситуаціях у російськомовному місті.

[Python]

І я вам скажу,  це дуже важко - завжди говорити українською в усіх ситуаціях у російськомовному місті.

По собі знаю (звичайно, Київ — іще не Донецьк, але 10 років тому він був більш російськомовним, ніж тепер — україномовність викликала певне здивування, чого я не спостерігаю тепер). Спочатку справді важко — доводиться «долати себе», щоб заговорити українською мовою з незнайомою людиною чи кимось російськомовним. З часом звикаєш. Звичайно, є деякі нюанси щодо мови, часто взаємовиключні: наприклад, правильна літературна сприймається людьми як книжна й місцями малорозуміла; суржик сприймається як щось дуже провінційне; коли людина говорить невластивим їй варіантом мови, це також відчувається; більшість чомусь вважає, що найкраще українською говорять львів'яни; людям зі східноукраїнським корінням часом важко сприймати західноукраїнський варіант; західняки часом можуть сприймати східноукраїнський варіант як суржик. І т.д. І між усіма цими фактами доводиться якось балансувати.

[Swet_lana]

Мені здається, що в цілому української мови стає менше: ідуть з життя люди старшого покоління, для яких українська була їх першою мовою. Ну, я живу на сході й можу помилятися, звичайно.

[Python]

Одна моя подруга в житті спілкується виключно українською. Її батьки, що мешкають в маленькому містечку Харківської обл. - теж. А от її брат розмовляє виключно російською.

Тобто, брат сам перейшов на російську вже в свідомому віці, чи там якась складніша історія? А між собою вони який формат спілкування обирають — «кожен по-своєму» чи «домашня українська для своїх»?

[Pawlo]

  Справа саме в слабовольності чи невпевненості в собі, в поєднанні з бажанням за будь-яку ціну підвищити своє положення в суспільстві — рідна мова тут сприймається як виправдана жертва.

У цьому плані інтернет як місце де переважа письмова мова - доволі гарне відображення. поки я ще вчився в інституті мав змогу виявити що хоча ледь не більше половини групи була україномовна, частина своїж містяни, велика частина з районів) але майже спілкування в мережі, всі профілі в соціальних сайтах і т п йшло російською. Навіть часто зі мною.Власне коли у людини така психологія і правда краще сказати що вона розмовляє не українською а малоросійським   наріччям для якого російська виступає як літературний мовний дах.

[Pawlo]

І я вам скажу,  це дуже важко - завжди говорити українською в усіх ситуаціях у російськомовному місті.

По собі знаю (звичайно, Київ — іще не Донецьк, але 10 років тому він був більш російськомовним, ніж тепер — україномовність викликала певне здивування, чого я не спостерігаю тепер).

Як ви думаєте то це виключно наслідок припливу сільских і західняків чи у корінних киян змінилась психологія?
Десь в жж читав таку думку що дерусифікація проходить в кілька етапів і що спочатку відбувається зміна ставлення і зміна політичних поглядів бо це легше, а вже потім зміна повсякденної мови. Коли автор правий то є шанс на відродження української бодай  в Центрі

[Pawlo]

  Спочатку справді важко — доводиться «долати себе», щоб заговорити українською мовою з незнайомою людиною чи кимось російськомовним.

Чудово розумію цю проблему, але мені здавалося що вона більше актуальна тим хто прагне перейти на українську з російської або ж суржика, або у кого в сім"ї було виховання з обох так би мовити мовних боків, як в мене, а  не для питомих нативів?

[Pawlo]

Мені здається, що в цілому української мови стає менше: ідуть з життя люди старшого покоління, для яких українська була їх першою мовою. Ну, я живу на сході й можу помилятися, звичайно.

Так це виликий парадокс але статистика свідчить що молодь хоча і набагато гірше ставиться до офіційної двомовності але і розмовляє українською менше сама

[Python]

  Спочатку справді важко — доводиться «долати себе», щоб заговорити українською мовою з незнайомою людиною чи кимось російськомовним.

Чудово розумію цю проблему, але мені здавалося що вона більше актуальна тим хто прагне перейти на українську з російської або ж суржика, або у кого в сім"ї було виховання з обох так би мовити мовних боків, як в мене, а  не для питомих нативів?

Нативи різні бувають. З одного боку, російською я взагалі не говорив років до шести. З іншого, до кінця школи більш-менш вжився в модель спілкування, коли зі своїми — українською, з чужими — російською, тому довелось переучувати себе, щоб використовувати українську мову для спілкування з навколишнім світом.

[Python]

Мені здається, що в цілому української мови стає менше: ідуть з життя люди старшого покоління, для яких українська була їх першою мовою. Ну, я живу на сході й можу помилятися, звичайно.

Так це виликий парадокс але статистика свідчить що молодь хоча і набагато гірше ставиться до офіційної двомовності але і розмовляє українською менше сама

Ніби чекають, що ось прилетить добрий чарівник на блакитному вертольоті, махне чарівною паличкою — і всі українізуються

[Swet_lana]

Одна моя подруга в житті спілкується виключно українською. Її батьки, що мешкають в маленькому містечку Харківської обл. - теж. А от її брат розмовляє виключно російською.

Тобто, брат сам перейшов на російську вже в свідомому віці, чи там якась складніша історія? А між собою вони який формат спілкування обирають — «кожен по-своєму» чи «домашня українська для своїх»?

Кожен із них розмовляє по-своєму, і це сумно

[Python]

  Справа саме в слабовольності чи невпевненості в собі, в поєднанні з бажанням за будь-яку ціну підвищити своє положення в суспільстві — рідна мова тут сприймається як виправдана жертва.

У цьому плані інтернет як місце де переважа письмова мова - доволі гарне відображення. поки я ще вчився в інституті мав змогу виявити що хоча ледь не більше половини групи була україномовна, частина своїж містяни, велика частина з районів) але майже спілкування в мережі, всі профілі в соціальних сайтах і т п йшло російською. Навіть часто зі мною.Власне коли у людини така психологія і правда краще сказати що вона розмовляє не українською а малоросійським   наріччям для якого російська виступає як літературний мовний дах.

Це похідне від звички перемикатись на мову співрозмовника, підлаштовуватись під середовище, що типово для більшості україномовних у двомовному середовищі. Якщо середовище подає ознаки російськомовного, то й спілкування в ньому українською мовою сприймається як небажане. Уанет — по великому рахунку, лише філія рунету, українських соціальних мереж не існує, серед найпопулярніших в Україні сайтів сайти з України майже не представлені — тож закономірно, що українці в інтернеті поводяться як за кордоном.

[Python]

Кожен із них розмовляє по-своєму, і це сумно

Добре, що хоч якось розмовляють — принаймні, є надія колись порозумітись між собою...

[Python]

...перейти на українську з російської або ж суржика...

Дивлячись що ми розуміємо під суржиком — дехто й мову радянських словників суржиком вважає. По-моєму, добру половину «рис, притаманних суржику» було придумано в останні років 10-20 — до того всі так говорили, сприймаючи його як звичайу українську мову.

[Pawlo]

Це похідне від звички перемикатись на мову співрозмовника, підлаштовуватись під середовище, що типово для більшості україномовних у двомовному середовищі. Якщо середовище подає ознаки російськомовного, то й спілкування в ньому українською мовою сприймається як небажане. 

Згоден. Хоча мене неприємно вразило те що навіть на мої українські слова подекуди відписували російською. Навіть деякі  ті хто в побуті українською спілкувався.

[Pawlo]

...перейти на українську з російської або ж суржика...

Дивлячись що ми розуміємо під суржиком — дехто й мову радянських словників суржиком вважає. По-моєму, добру половину «рис, притаманних суржику» було придумано в останні років 10-20 — до того всі так говорили, сприймаючи його як звичайу українську мову.

Я  маю на увазі суржик у якому немає сумнів, зокрема російську фонетику і граматику. Тобто врем"я ще мо бути українським а врємя чи время ні.

[Drundia]

як ми знаємо, українська літературна класика створювалась, коли українська мова була обмежена в правах, її не було в освіті, а більшість її носіїв були кріпаками

Якщо ж говорити про українську мову сьогодні, на побутовому рівні її поширеність поволі сповзала й сповзає вниз. Чомусь вважається, що користування виключно російською мовою дає якісь переваги чи навіть є необхідністю для міського жителя

Ґлобалізація...

[alant]

Який з діалектів найбільш наближений до літературної норми, зараз?

[Pawlo]

То як був полтавський так і лишився, тільки в несуржикованому вигляді його важко знайти.

[serge-kazak]

То як був полтавський так і лишився, тільки в несуржикованому вигляді його важко знайти.

Ось і відповідь на ваше питання. Мова як і суспільство зазнає змін в напрямку того, що зветься суржик - вільна мова вільних людей. Причому це стосується не лише мови нашої регіону але й загальнолюдської мови в цілому, яка що далі то більш міксує ся і інтегрує ся.