общие слова в украинском и польском

[Imp]

Вот бы почитать какую-нибудь книгу изданную в Львове до 1939.

Мне мой украинский знакомый два года назад показывал книгу *История Украинского Войска* изданную в Львове в 1935. Но у меня не было времени смотреть, и тогда меня это не интересовало вообще.

Вот те кто жили и печатали книги в Львове до 1939 - точно не владели русским языком.

(Сейчас подавляющее большинство украинцев (за исключением украинцев Канады наверное) - владеет русским языком прекрасно.)

С этим как раз нет проблем, правда они чуть раньше творили, но классики Иван Франко и Леся Украинка писали на совершенно нерусифицированном украинском.

[Lodur]

Тюркизм дэснэ

Вроде в теме об этом слове так и не доказали, что слово не и.-е...

[Lodur]

Діалекти. У нас на Слобожанщині іноді жоден=кожен/будь-який, тому "ні жоден". Квітка-Основ'яненко наша людина.

+1.

[LUTS]

На юге и востоке русификация почти такая же тотальная. Галичан, наоборот, обвиняют, что они нахватались полонизмов и черт знает чего.

Только юг, восток и Галичина? Больше ничего нет?

[Alexandra A]

http://exlibris.org.ua/wijsko/

Частина ІІ :: Запорозьке Військо
ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА

(Частину ІІ написав Іван Крипякевич)
Видання Івана Тиктора, Львів, 1936.

* * *

Бібліотечка журналу
"Пам'ятки України", Книга 17.
Репринтне перевидання.

ISBN   5-7770-040

Да. Вот эту книгу мне показывали во время моей поездки в Украину в 2010.

Я так понимаю - автор не знал наверное русский язык (хотя должен был знать польский, конечно.)

[Alexandra A]

http://exlibris.org.ua/wijsko/r205.html

Петро Конашевич Сагайдачний

Невдачна боротьба з поляками дуже ослабила козаччину, але знищити її не змогла. Частина козаків покинула зброю й вернулася до міст. Запорожці ж пішли на Ниж, у запорозькі степи. Там вони знову кинулись до боротьби з татарами, засідаючись на ворога на Дніпрових перевозах. Гетьманували в тих часах: Гнат Василевич 1596-1597 р., Тихон Байбуза, представник поміркованої партії, що хотіла утримати військо в ладі, 1598 р.; противником його був Федір Полоус, з партії «наливайківців».

Але незабаром на Польщу впали знову війни з усіх боків і козацьке військо найшло собі новий проживок. Гетьман Самійло Кішка ходив 1600 р. з 4.000 козаків на Молдаву й під Плоєштами добув ворожі становища. Потім знову, 1601-1602 р. Кішка з 2.000 запорожців подався аж на Лівонію, проти шведів. Там служба була дуже важка, бо край був зруйнований, села попалені, за харчі було тяжко, і дерева навіть не було; козаки не мали з чого ставити куренів, дуже гинули козацькі коні. В бою під Феліном 1602 р. від кулі поляг сам Самійло Кішка.

Петро Конашевич-Сагайдачний з польським королем Жиґмонтом III і гетьманом Любомирським у воєнному таборі. Плоскоріз з XVII в.

В 1604-1612 рр. козаки найшли «воєнний хліб» у Московщині. Із Димитрієм Самозванцем 1604 р. ходило під Москву 12.000 козаків. Пізніше на поклик короля Жиґмонта в московський похід зявилося 40.000 запорожців, — «трохи, що не з усім кошем із Запорожжя вийшли». Гетьманував тоді Олевченко, а визначними старшинами були: Андрій Наливайко, Боришполець, Пісоцький, Старинський, Топига, Сидорко, Яцко й ин.

Під імям козаків виступали тоді люди різного стану й походження: безземельні селяни, малі міщани, панська челядь, дрібна шляхта; поруч із українцями були білоруси, поляки, волохи, серби, москалі. В цій великій різношерстій масі, справжні «старовинні» запорожці творили тільки невелику частину. Як. війна скінчилася, ці тисячі війська залишились без ніякого утримання, без засобів прожитку. Тоді вони всі кинулися добувати собі хліба грабіжництвом і розбоєм. Розбещені ватаги всяких своєвільників проходили Литву, Білу Русь, Україну, нападали на міста, нищили села, поводилися скрізь як у ворожій землі. Місцеве населення пробувало від них відбиватися, але тяжко було собі дати з ними раду. Самоволя зростала все більше.

Всі ті розбої і насили відбувалися під знаком козаччини, «під заслоною й назвиськом лицарства низового козацького». Хоч як відхрищувалися запорожці від компанії всяких свавольців, ці самозванчі ватаги не переставали зватися козаками. Це, ясна річ, козацькій славі незвичайно шкодило.

Що ця анархія та самоволя не опанувала й запорозького війська, в тому була заслуга гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного, одного з найбільших організаторів українського війська.

Насколько этот текст похож или отличается от современного литературного языка Украинского государства?

[Imp]

http://exlibris.org.ua/wijsko/r205.html

Петро Конашевич Сагайдачний

Невдачна боротьба з поляками дуже ослабила козаччину, але знищити її не змогла. Частина козаків покинула зброю й вернулася до міст. Запорожці ж пішли на Ниж, у запорозькі степи. Там вони знову кинулись до боротьби з татарами, засідаючись на ворога на Дніпрових перевозах. Гетьманували в тих часах: Гнат Василевич 1596-1597 р., Тихон Байбуза, представник поміркованої партії, що хотіла утримати військо в ладі, 1598 р.; противником його був Федір Полоус, з партії «наливайківців».

Але незабаром на Польщу впали знову війни з усіх боків і козацьке військо найшло собі новий проживок. Гетьман Самійло Кішка ходив 1600 р. з 4.000 козаків на Молдаву й під Плоєштами добув ворожі становища. Потім знову, 1601-1602 р. Кішка з 2.000 запорожців подався аж на Лівонію, проти шведів. Там служба була дуже важка, бо край був зруйнований, села попалені, за харчі було тяжко, і дерева навіть не було; козаки не мали з чого ставити куренів, дуже гинули козацькі коні. В бою під Феліном 1602 р. від кулі поляг сам Самійло Кішка.

Петро Конашевич-Сагайдачний з польським королем Жиґмонтом III і гетьманом Любомирським у воєнному таборі. Плоскоріз з XVII в.

В 1604-1612 рр. козаки найшли «воєнний хліб» у Московщині. Із Димитрієм Самозванцем 1604 р. ходило під Москву 12.000 козаків. Пізніше на поклик короля Жиґмонта в московський похід зявилося 40.000 запорожців, — «трохи, що не з усім кошем із Запорожжя вийшли». Гетьманував тоді Олевченко, а визначними старшинами були: Андрій Наливайко, Боришполець, Пісоцький, Старинський, Топига, Сидорко, Яцко й ин.

Під імям козаків виступали тоді люди різного стану й походження: безземельні селяни, малі міщани, панська челядь, дрібна шляхта; поруч із українцями були білоруси, поляки, волохи, серби, москалі. В цій великій різношерстій масі, справжні «старовинні» запорожці творили тільки невелику частину. Як. війна скінчилася, ці тисячі війська залишились без ніякого утримання, без засобів прожитку. Тоді вони всі кинулися добувати собі хліба грабіжництвом і розбоєм. Розбещені ватаги всяких своєвільників проходили Литву, Білу Русь, Україну, нападали на міста, нищили села, поводилися скрізь як у ворожій землі. Місцеве населення пробувало від них відбиватися, але тяжко було собі дати з ними раду. Самоволя зростала все більше.

Всі ті розбої і насили відбувалися під знаком козаччини, «під заслоною й назвиськом лицарства низового козацького». Хоч як відхрищувалися запорожці від компанії всяких свавольців, ці самозванчі ватаги не переставали зватися козаками. Це, ясна річ, козацькій славі незвичайно шкодило.

Що ця анархія та самоволя не опанувала й запорозького війська, в тому була заслуга гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного, одного з найбільших організаторів українського війська.

Насколько этот текст похож или отличается от современного литературного языка Украинского государства?

Этот текст, конечно же, заметно отличается от современного литературного языка, по мне так это не украинский, а одна из модификаций суржика. Кстати, полонизмов тут меньше, а вот руссицизмы повсеместно. Проще говоря, местами коряво и некрасиво и лишено всего на самом деле красивого, что есть в украинском. Мое личное мнение.

[LUTS]

http://exlibris.org.ua/wijsko/r205.html

Петро Конашевич Сагайдачний

Невдала боротьба з поляками дуже ослабила козаччину, але знищити її не змогла. Частина козаків покинула зброю й вернулася до міст. Запорожці ж пішли на Низ, у запорозькі степи. Там вони знову кинулись до боротьби з татарами, засідаючись на ворога на Дніпрових перевозах. Гетьманували в тих часах: Гнат Василевич 1596-1597 р., Тихон Байбуза, представник поміркованої партії, що хотіла утримати військо в ладі, 1598 р.; противником його був Федір Полоус, з партії «наливайківців».

Але незабаром на Польщу впали знову війни з усіх боків і козацьке військо знайшло собі новий проживок. Гетьман Самійло Кішка ходив 1600 р. з 4.000 козаків на Молдову й під Плоєштами добув ворожі становища. Потім знову, 1601-1602 р. Кішка з 2.000 запорожців подався аж на Лівонію, проти шведів. Там служба була дуже важка, бо край був зруйнований, села попалені, за харчі було тяжко, і дерева навіть не було; козаки не мали з чого ставити куренів, дуже гинули козацькі коні. В бою під Феліном 1602 р. від кулі поліг сам Самійло Кішка.

Петро Конашевич-Сагайдачний з польським королем Жиґмонтом III і гетьманом Любомирським у воєнному таборі. Плоскоріз з XVII в.

В 1604-1612 рр. козаки найшли «воєнний хліб» у Московщині. Із Димитрієм Самозванцем 1604 р. ходило під Москву 12.000 козаків. Пізніше на поклик короля Жиґмонта в московський похід зявилося 40.000 запорожців, — «трохи, що не з усім кошем із Запорожжя вийшли». Гетьманував тоді Олевченко, а визначними старшинами були: Андрій Наливайко, Боришполець, Пісоцький, Старинський, Топига, Сидорко, Яцко й ин.

Під ім'ям козаків виступали тоді люди різного стану й походження: безземельні селяни, малі міщани, панська челядь, дрібна шляхта; поруч із українцями були білоруси, поляки, волохи, серби, москалі. В цій великій різношерстій масі, справжні «старовинні» запорожці творили тільки невелику частину. Як. війна скінчилася, ці тисячі війська залишились без ніякого утримання, без засобів прожитку. Тоді вони всі кинулися добувати собі хліба грабіжництвом і розбоєм. Розбещені ватаги всяких своєвільників проходили Литву, Білу Русь, Україну, нападали на міста, нищили села, поводилися скрізь як у ворожій землі. Місцеве населення пробувало від них відбиватися, але тяжко було собі дати з ними раду. Самоволя зростала все більше.

Всі ті розбої і насили відбувалися під знаком козаччини, «під заслоною й іменем лицарства низового козацького». Хоч як відхрещувалися запорожці від компанії всяких свавольців, ці самозванчі ватаги не переставали зватися козаками. Це, ясна річ, козацькій славі незвичайно шкодило.

Що ця анархія та самоволя не опанувала й запорозького війська, в тому була заслуга гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного, одного з найбільших організаторів українського війська.

[LUTS]

Этот текст, конечно же, заметно отличается от современного литературного языка, по мне так это не украинский, а одна из модификаций суржика. Кстати, полонизмов тут меньше, а вот руссицизмы повсеместно. Проще говоря, местами коряво и некрасиво и лишено всего на самом деле красивого, что есть в украинском. Мое личное мнение.

Да нет же. Разница совсем небольшая. Да и где вы руссизмы увидили?

[Lodur]

http://exlibris.org.ua/wijsko/r205.html

Насколько этот текст похож или отличается от современного литературного языка Украинского государства?

Насчёт современного не знаю; от литературного украинского времён СССР практически не отличается. Может, всего пара слов реально являются русизмами.

[Alexandra A]

Этот текст, конечно же, заметно отличается от современного литературного языка,
по мне так это не украинский, а одна из модификаций суржика. Кстати, полонизмов
тут меньше, а вот руссицизмы повсеместно. Проще говоря, местами коряво и
некрасиво и лишено всего на самом деле красивого, что есть в украинском. Мое
личное мнение.

Русизмы?!?!

Я не знаю личность автора - но он что, приехал из Советского Союза и принял гражданство Польши? Вы считаете это вероятным?

Или всё-таки автор родился в Австро-Венгрии, и потом всю жизнь жил в своём польском городе Львове?

Польским он точно должен был владеть, а может и немецким... А вот откуда он мог знать русский язык? Слушать по ночам Радио Коминтерна специально на русском языке?

[LUTS]

Есть несколько диалектизмов, которые по незнанию можно принять за руссизмы
Невдачна, найшло. Больше не вижу.

[piton]

В Российской Федерации есть ведь регионы где диалекты испытали влияние
украинского языка, например Кубань, Ставрополье, Белгород, Ростов?

В этих
русских диалектах тоже есть украинские полонизмы?

Не разбираюсь, полонизмы это или украинизмы, но у нас в деревне (Воронежская обл.) говорят шукать и няхай.

[LUTS]

Не разбираюсь, полонизмы это или украинизмы, но у нас в деревне (Воронежская обл.) говорят шукать и няхай.

Если полонизмы, то только с 1612 года могли остаться 

[piton]

Кстати, польское urząd (ужонд) и украинское уряд - очень хорошая илюстрция того,
как польский помогает при знакомстве с украинским.

Прикольно, что во времена Центральной Рады еще вполне себе употреблялось слово правительство.

[Iskandar]

Если полонизмы, то только с 1612 года могли остаться 

Конечно, латинизмы же тоже встречаются только там, где были римляне 

[LUTS]

Если полонизмы, то только с 1612 года могли остаться 

Конечно, латинизмы же тоже встречаются только там, где были римляне 

Ну сравнили! То ж латынь, а не какой-то ензык польски!
Да и шутка это была, как бы.

[piton]

Если полонизмы, то только с 1612 года могли остаться

Поляков там точно не было, а в начале XVII в. территория была скорее татарской, нежели русской.

[LUTS]

Если полонизмы, то только с 1612 года могли остаться

Поляков там точно не было, а в начале XVII в. территория была скорее татарской, нежели русской.

Может прошло пару всё-таки?
А вообще ясно же, что через украинский пришло.

[piton]

Подстраивание под язык господствующей прослойки всегда происходит сначала в
городах.

В целом - да. Но вот мой дед на польском умел говорить, бо в детстве прислуживал у помещика. Причем полонофоны составляли ничтожный процент о населения, семья пана с челядью, очевидно.

[piton]

А вообще ясно же, что через украинский пришло

Конечно, через кого же еще. И культурные заиствования из польского также приходили с западной Руси. Но полонизм, он и через украинское посредство - полонизм.

[Rex]

Подстраивание под язык господствующей прослойки всегда происходит сначала в
городах.

В целом - да. Но вот мой дед на польском умел говорить, бо в детстве прислуживал у помещика. Причем полонофоны составляли ничтожный процент о населения, семья пана с челядью, очевидно.

"Никогда не говори никогда" = "Всегда не говори всегда"(с)

[Imp]

Этот текст, конечно же, заметно отличается от современного литературного языка, по мне так это не украинский, а одна из модификаций суржика. Кстати, полонизмов тут меньше, а вот руссицизмы повсеместно. Проще говоря, местами коряво и некрасиво и лишено всего на самом деле красивого, что есть в украинском. Мое личное мнение.

Да нет же. Разница совсем небольшая. Да и где вы руссизмы увидили?

действительно, я прочитал его полностью и особых отличий не нашел, просто в самом начале были слова "вернулися, найшли, невдачна" и дальше я читать не стал, а дальше как раз ничего

[Lodur]

Есть несколько диалектизмов, которые по незнанию можно принять за руссизмы
Невдачна, найшло. Больше не вижу.

«воєнний хліб» - «вiйсковий хліб»; насили -  насильства, насилля; незвичайно - надзвичайно. Второе и третье скорее диалектизмы, в первом случае речь о Московском государстве, так что русизм, возможно, намеренный.

[piton]

Именно так формируются литературные языки. Отсекаются просторечные формы, и
оставляются формы "высокого штиля". В русском это были церковнославинизмы, в
украинском полонизмы.

Однако у украинцев и тут не как у людей. Очевидно, что для них исторически высоким штилем был ЦСЯ. Даже сильно полонизированный западнорусский язык был на нем построен.
Характерно, что из литературного языка были изгнаны даже те термины, которые москали позаиствовали у украинцев. Ну и понятно, что для большей части Украины к моменту формирования современного литературного языка роль высокого штиля как раз выполнял русский.