Украинская литература

[Python]

Це дуже ще помітно на такому явищі, як російськомовна українська література, яка представлена низкою дуже хороших авторів та критиків, які самі говорять про те, що українська російськомовна література – це нове явище, яке зараз буквально виникає, тобто це література, яка твориться російською мовою, але абсолютно не пов'язана із російським контекстом. Відбувається таке розривання і самоусвідомлення себе як чогось, що вже не належить до великої імперської культури

А чи справді це явище нове? По-моєму, я цю пісню давно вже чую, тільки з іншими акцентами — всі ці російськомовні професіонали, яких їхні україномовні колеги чомусь ну ніяк не можуть замінити без суттєвої втрати якості інформаційного продукту... Просто в 2011 пан Курков відкрито говорив про україномовну літературу, яка на Україні непотрібна нікому, крім радикальних націоналістів — і це сприймалось як продовження імперського контексту, а нині ми говоримо приблизно про те ж саме, тільки у м'якшій формі — і це вже народження чогось нового.

[DarkMax2]

Це дуже ще помітно на такому явищі, як російськомовна українська література, яка представлена низкою дуже хороших авторів та критиків, які самі говорять про те, що українська російськомовна література – це нове явище, яке зараз буквально виникає, тобто це література, яка твориться російською мовою, але абсолютно не пов'язана із російським контекстом. Відбувається таке розривання і самоусвідомлення себе як чогось, що вже не належить до великої імперської культури

А чи справді це явище нове? По-моєму, я цю пісню давно вже чую, тільки з іншими акцентами — всі ці російськомовні професіонали, яких їхні україномовні колеги чомусь ну ніяк не можуть замінити без суттєвої втрати якості інформаційного продукту... Просто в 2011 пан Курков відкрито говорив про україномовну літературу, яка на Україні непотрібна нікому, крім радикальних націоналістів — і це сприймалось як продовження імперського контексту, а нині ми говоримо приблизно про те ж саме, тільки у м'якшій формі — і це вже народження чогось нового.

Мені теж не видається воно новим. Навіть навпаки: не бачу оновлення "кадрів" серед російськомовних літераторів.

[DarkMax2]

[DarkMax2]

Анна К. Шевченко, англійська письменниця українського походження

Розмова з Анною Шевченко в ефірі «Всесвітньої служби радіомовлення України»
Спадкове покликання. Британська письменниця про відповідальність письменників за імідж країни та західні стереотипи в ставленні до українців

[Python]

російськомовні професіонали, яких їхні україномовні колеги чомусь ну ніяк не можуть замінити без суттєвої втрати якості інформаційного продукту...

Хоча, можливо, й справді не можуть. Якщо перепусткою в українську літературу стає прихильність до певного набору поглядів, або в українську літературу ніхто, крім носіїв цих поглядів, не йде, тоді як у російськомовному колі збирається вже певний плюралізм думок, то загальне порівняння справді буде не на користь україномовних...

[Волод]

російськомовні професіонали, яких їхні україномовні колеги чомусь ну ніяк не можуть замінити без суттєвої втрати якості інформаційного продукту...

Хоча, можливо, й справді не можуть. Якщо перепусткою в українську літературу стає прихильність до певного набору поглядів, або в українську літературу ніхто, крім носіїв цих поглядів, не йде, тоді як у російськомовному колі збирається вже певний плюралізм думок, то загальне порівняння справді буде не на користь україномовних...

Схоже на дещо спотворені тезиси братів Капранових про те, що український видавець може існувати тільки видаючи те, що ніколи не буде видавати російський видавець......

[DarkMax2]

Мова – це для мене не ідеологічна належність, а інструмент у моїй роботі.

Завжди доводилося ледь не виправдовуватися, що пишу українською – поетеса з Луганщини

російськомовні професіонали, яких їхні україномовні колеги чомусь ну ніяк не можуть замінити без суттєвої втрати якості інформаційного продукту...

Хоча, можливо, й справді не можуть. Якщо перепусткою в українську літературу стає прихильність до певного набору поглядів, або в українську літературу ніхто, крім носіїв цих поглядів, не йде, тоді як у російськомовному колі збирається вже певний плюралізм думок, то загальне порівняння справді буде не на користь україномовних...

Та годі. Є ж україномовне ліве крило в особі Жадана і його прихильників.

[ростислав]

Федько Халамидник это произведение Владимира Винниченко. Не изучали, конечно.

С 90-х наверно стали изучать. Я лично изучал по школьной программе.

Вообще, сильно ли отличается современная программа украинской литературы от советской?

Конечно, сильно. Не представляю изучение Расстрелянного возрождения в СССР.

А что насчет украинской литературы досоветского периода?

[DarkMax2]

А что насчет украинской литературы досоветского периода?

Ну, там же доречне народництво Наче немає ніяких "опальних" для радянської влади серед дореволюційних письменників.

[ростислав]

А что насчет украинской литературы досоветского периода?

Ну, там же доречне народництво Наче немає ніяких "опальних" для радянської влади серед дореволюційних письменників.

Шевченко, знаю, був, Франко, Леся-теж, Котляревський,Коцюбинський, Нечуй-Левицький, були. А Карпенко-Карий був? Панас Мирний? Кобилянська, Ольга? Оце я не знаю

[DarkMax2]

Шевченко органічно впирався в радянську літературу - так, що зараз війна серед деяких патріотів проти народницького фото в кожусі. Навіть на знаку премії та купюрі гривні позаміняли.

[Sandar]

знаю, був

Ви вчилися в Україні?

[Sandar]

Оце я не знаю

Були 

[Swet_lana]

О! Пригадала! У радянські часи не вивчалася поема "Бояриня" Лесі Українки

[ростислав]

знаю, був

Ви вчилися в Україні?

Встиг закiнчити школу, та отримати золоту медаль( я живу у Криму)

[DarkMax2]

А якщо говорити про специфічно українські тренди, то слід зафіксувати появу такого жанру, як нацреалізм, «націоналістичний реалізм». Колись був соцреалізм, але ж він також ніякий не реалізм, а справжнісінька фантастика.

Євгеній Стасіневич: «Ми довго були у стані, коли література – це або треш, або скрижалі»

Нацреалізм вивертає соцреалізм в інший бік, коли умовно погане підпілля і хороші НКВДисти просто міняються місцями. «Червоний» Кокотюхи, «Залишенець. Чорний ворон» Шкляра, раніше «Солодка Даруся» Матіос. Меседж: «Всі українці хороші, а більшовики-комуністи-білогвардійці наволоч». Мета зрозуміла – хочеться поквитатися хоча б в літературі.

[DarkMax2]

[zazsa]

19 баб и 6 мужиков

[DarkMax2]

19 баб и 6 мужиков

Зараз засилля жіноцтва. Бо читають переважно жінки. Ну, і домогосподарювати так веселіше, і писати легше, коли стільки вільного часу.
Головне, поділити домашні справи з рештою сім'ї.

[DarkMax2]

Суч. укр. проза, альманах

[Sandar]

альманах

Поставте нормальний лінк, будь ласка.

[DarkMax2]

альманах

Поставте нормальний лінк, будь ласка.

Не можу. Завантажене людьми на ФБ.
Ось цитатка з передмови

Насправді  українські  письменники  тимчасовою
увагою  до  своєї  країни  не  скористалися  (відмовки
завжди знайдуться), довгождану і повну свободу не
використали й за чверть століття не створили жодного
потужного роману. Чи повісті. Чи збірки казок, опові-
дань, поезії. Ні одного міжнародного бестселеру, жод-
ної серйозної та гучної екранізації бодай якоїсь нової
книги. Жодного сильного виступу на хоч котромусь
зі світових книжкових форумів. Ні одної позиції в то-
пах найпрестижніших письменників сучасності. Вони
розділилися на дві умовні групи: перша консерватив-
на, це творці, котрі в силу віку вже нічого не хочуть,
окрім як годинами муркотіти на якісь стовідсотково
занудні теми, як то тяжка доля пригніченого народу,
славне минуле, злочини радянщини, злочини повстан-
ської армії... В них елементарно нема живої пульса-
ції часу. Друга група – звісно «новатори»: у складні
сенси та метафори їм гратися не цікаво, тому вони
швидко наситили свої тексти нецензурною лексикою,
щедрими описами проявів девіантної поведінки, зами-
луваннями насильством, яскравими подробицями ста-
тевих стосунків, в яких не може бути місцю чомусь,
окрім збочень – бо не цікаво, прозорим та цілковито
фальшивим моралізаторством, рефлексіям за совком
і просто ниттям, моральної ницістю, песимізмом, ме-
ланхолією, самопіаром, грубою еклектикою з украде-
ного з різних книжок і кінофільмів, як правило, класу
бе – сумнівної якості, знову нецензурщиною, яка, між
іншим, неймовірним чином перемішана з науковою 
лексикою і все це вмонтовано в надзвичайно склад-
нопідрядні речення та ще й, чорт забирай, з конкрет-
ним натяком на правдоподібність! Дешевий епатаж,
вторинність  і  безглуздість  заполонили  душі  наших
письменників. Вони забули, що вони світила, котрі з
ліхтарем світового досвіду, освіченості мають допо-
магати людям знайти надію у мороці буденності. Не
нав'язувати свої думки, нічого не проповідувати – не
дай Боже, як мінімум тому, що такий підхід назива-
ється пропаганда і вже повністю себе дискредитував.
Це не сучасно, не високохудожньо. Вміння класно по-
ставити питання перед читачем, аби він обов'язково
почав шукати відповіді на них у своєму житті, а воно
від того неодмінно зміниться, при чому на краще – от
в чому не така вже й проста задача творця. Але ні. Ми
існуємо у середовищі, де бездарним книгоробам не-
має адекватної альтернативи, наша сучасна література
– це розсадник симулякрів.
Ми не помітили, як вульгарність зробилася нормою.
Все дуже просто – сумна дійсність і в неї досить
сумні обличчя. Адже через сто чи двісті років, коли
наші потомки будуть вивчати культуру кінця двадця-
того-початку двадцять першого століття, то вони бу-
дуть її аналізувати саме так, як ми вивчаємо шістнад-
цяте, чи сімнадцяти, чи третє століття – в першу чергу
читаючи художні твори облич нашої сучасної літера-
тури. Ось відкриють вони такий роман, де виключно
маргінали,  наркомани,  повії,  наркотики,  психопати,
злочинці, політики, менти, п'яниці, розпусниці... А
тепер так: книга сьогодні – це не витвір мистецтва, це
товар. Єдиний її сенс – у тому, щоб продавалася (хіба
хтось хоча б робить вигляд, що це інакше?). Що саме
в ній – не має ніякого значення. Логічно, що для того,
аби книги й надалі продавалися, вони мають потен-
ційну публіку чимось знову і знову дивувати. Отже,
градус загострення пристрастей має зростати... І за-
раз, читачу, уяви, про що буде в нашій національній
художній літературі через десять років, через п'ятнад-
цять. Надихаюча перспектива, чи не так?
Україна – це не країна третього світу, хоча дуже ба-
гатьом вигідно, щоб було так. Бо можна продавати свої
поробки без жодних претензій до їх якості, адже хто у
нас тут взагалі до кого має претензії стосовно якості
будь-чого? Особисто я не розумію, яким чином від-
верто слабенька белетристика буквально кількох тих
й самих письменників роками збирає всі можливі на-
городи, гранти і премії, що позиціонують себе як сер-
йозні, у сорокамільйонній державі? Ми настільки себе
не поважаємо – чи нам настільки байдуже?

[Sandar]

не скористалися

Маячня це все. Люди творять, а не шансами користаються.

[DarkMax2]

не скористалися

Маячня це все. Люди творять, а не шансами користаються.

Укладач збірки стоїть на позиції політичної місії літератури, хоч і критикує УПА-співців і решту "старосвітців".

Порівняння письменників з політиками кількома абзацами вище не випадкове – і ті, й інші зобов'язані відкривати своєму народові світло істини, а не дурити його, безсовісно наживаючись на цьому.

Навіть не так: на позиції культурно-політичного месіанства.

[Sandar]

Укладач збірки стоїть на позиції політичної місії літератури ... Навіть не так: на позиції культурно-політичного місіанства.

Все одно маячня. Мене просто завжди дратує «запропонувати світові шось».