Кубанская балачка

[Джереми]

Диляция - не відоме в мові.

Затэ у балацци звеснэ - од глагола "дилыть".

[DarkMax2]

єдине питання цо єст ланчик?

[Pawlo]

єдине питання цо єст ланчик?

Ась?

[стэпняк]

Най живе кубанський балачковий пуризм!

Най, ще як най.

[Джереми]

П. Стэпняк, дажэ Аксюк дае писни й колядкы у свойий "Нывци" украйинською абэткою! А вы зо мною шо зробылы? Одного з нэбагатьох и послидних украйиномовных кубанських поэтив, фольклорыстив, ономастив пэрэвчылы на ярыжку. Злый той дэнь, колы я в утроби матэри на цю вашу / нашу кубань прыйихав! Ото сыдив бы пид якымось Кыз каласы и був соби бейом або эфэндийом и морокы б нэ знав. Кажить, шо балачка - цэ кубанськый вариант укрмовы и шо од Кухарэнка, Мовы (!!!), Щэрбыны и од мэнэ нэ одказуетэсь, як Пэтро од Бога, завтра почну над самэ такою "балачкою" трудыться.

[стэпняк]

Ну чому-ж послидный ? Краще -крайный. Упьять-ж Лях А. П. пышэ тилькы руськымы буквамы, та цэ ныяк шкодыть йому. Россказы та виршы - шо музыка.

Од Кухарэнка, Мовы, Щэрбыны и од Алмаса ны одказуюся, нывкоим рази. Як и од Шэвченка з Котлярэвським.

[Джереми]

А це хіба не руські букви? Я вже не можу переключаться бистро з одного на друге - тумблера вибиває, як од короткого замикання! Шось я шукав-шукав по оцьому чагарнику пана Ляха - самі картини й одне писання найшов. Наслідив під Мамайом і пішов додоиу...Нада свій сайт робить, шоб все при кучі було. У мене на нормальний вже сили нема. А білі мухи як не летіли, так і не летять.

[стэпняк]

Мандруй на Казарлу, або Вольну Станыцю (Вольная станица) , там вин набагато выкладал. Як шо ны найдэш, дам ссылку.

[Pawlo]

Од Кухарэнка, Мовы, Щэрбыны и од Алмаса ны одказуюся, нывкоим рази. Як и од Шэвченка з Котлярэвським.

Оце діло оце правильно  ; :

[стэпняк]

А це хіба не руські букви? Я вже не можу переключаться бистро з одного на друге - тумблера вибиває, як од короткого замикання! Шось я шукав-шукав по оцьому чагарнику пана Ляха - самі картини й одне писання найшов. Наслідив під Мамайом і пішов додоиу...Нада свій сайт робить, шоб все при кучі було. У мене на нормальний вже сили нема. А білі мухи як не летіли, так і не летять.

Ну шо, найшов чи ни?

[Вадько]

Мандруй на Казарлу, або Вольну Станыцю (Вольная станица) , там вин набагато выкладал. Як шо ны найдэш, дам ссылку.

Знов гэпнулась та Казарла. Вторый дэнь вжэ як я ны можу до них зайты.

Пан  Ярэма, в мене е одна просьба до вас - як маетэ час, поможить, будьласка, хлопцям с группы"Кубанская балачка" ВКонтакте, бо биз вашой помичи трудно будэ йим розкрутыця... Я там стихи вашы балачковы повыкладал - ти, шо вы у цей теме постили колысь. https://vk.com/club54394319

[Джереми]

Пане Вадько! Читав, дивився, тіке не пойму, чим та кому там помогти?

[LUTS]

Колоритно говорите 

[Джереми]

Ну, заліз я у той "Контакт" з великими потугами. А шо міні тепер робить? "Балачку направлять", розума вставлять чи так просто балакать?

[Джереми]

Одне слово, там якась балачкоклоунада. Хто хоче "поприкалуваться" - реєструйтеся, а я не хочу, шоб мене за перве роззявлення рота брехуном представили. Сказав, шо не у всіх кубанських станицях балакають (ли), а якийсь "ідеолог балачкізму" каже (мене вчить, чи ти ба!), шо у всіх, тіке тепер молодяж не у всіх хоче балакать. Виходе, шо я з дуба гепнувся! Дивлюся, там вже прижилася моя баланда про мартанську яєшню. Наперед не совітую без мого дозволу давать мої твори та витвори. Хлопці, засукаю рукава та відгепаю!

[Джереми]

А це про ліверпульського Ярему
Джереми-пекарь

Вот Джереми-пекарь из Ливерпуля,
Любимый у матушки Мэри сынуля.
С лопатой в пекарне парнишка хлопочет -
Свежайшего хлеба вся Англия хочет!
Недавно по городу слух прокатился,
Что пекарь работой своей отличился -
К обеду особе одной очень знатной
От Джереми подан был хлеб ароматный.
И вот так всё вышло - особа та близкой
Была ко двору королевы английской!
И будто, приметивши, славного парня
Приставить хотят к королевской пекарне.
И весь Ливерпуль погрузился в унынье -
Кто хлебом вкуснейшим накормит отныне?
Кто будет лопатой орудовать ловко,
В себе сочетать мастерство и сноровку?
Но вот уж прошло, почитай, как полгода,
Не раз изменилась над морем погода,
По-прежнему Джереми наш в Ливерпуле,
Любимый у матушки рыжий сынуля!

[Джереми]

А це наших казочок в'язочка.

              ЛЮДСЬКИЙ ВІК

Господь Бог сказав усім, шо на Землі ним создані були:
- Оце даю вам по тридцять літ, і живіть та робіть, як хочете! Хоч діліться між собою годами - одне одному давайте од своїх, тіке потом у мене не просіть і голову міні не морочте!
Усі осталися довольні, а чоловік зажурився:
- Це шо ж - міні вже двадцять п'ять, діти малі, а через п'ять літ і помирать?
Кінь почув і каже:
- Як тобі мало, то візьми моїх двадцять, бо міні п'ять, а я вже так заморився на вас, людей, робить, шо хтойзна як!
Чоловік добавив до своїх тридцяти двадцять кінських. Подумав та й уп'ять зажурився:
- Це шо ж воно виходе? Тіке діти на свої ноги стануть, тіке їх пережениш та заміж повидаєш, а тут і помирать!
Собака каже:
- Раз тобі цього мало, то на' тобі моїх двадцять!
Той узяв собачих двадцять годів та й уп'ять журиться.
Підходе обізяна:
- Раз тобі й цього мало, то візьми ще моїх двадцять!
Чоловік не одказався.
Отож вийшло людського віку дев'яносто літ. Тридцять своїх людина живе по-людському - молода, при силі, нічого не болить. Тоді йдуть двадцять кінських - од тридцятьох до п'ятдесятьох робе, як та коняка, вгору ніколи глянуть. Після цього до сімдесяти йдуть двадцять собачих - наче й робе шось, та все через силу. Не вгадаєш, на кого можна гавкнуть, а на кого - ні. Уже й молоді тебе не дуже шанують, а який, диви, й скаже:"Мовчи та не гавкай!" А од сімдесяти до дев'яноста йдуть обізянячі годи - скоцюрбишся, скривишся, руки тебе не слухають, ноги не носять, шо не зробиш, а все людям на сміх.

            ОД ЧОГО ВОРОНА КАРКАЄ

Прийшла ворона до Бога й каже:
-Боже, шо ж це таке? Ти всім дав або красоту або хароший голос, а міні ні того, ні другого! Начеб я й примітна, та ніхто на мене довго дивиться не хоче, а слухать - так я про те вже й не кажу. А ондечки соловей, хоч і незамітний, а як заспіває, так усі заслухуються і хвалять його.
- Знаєш шо, - каже Бог, - успокойся і йди додому, а завтра раненько, тіке сонце зійде, вставай і співай, як ти умієш, а я трохи управлюся і прийду тобі голос поправлю.
Договорилися, і ворона довольна пішла.
От на другий день, уже як сонце встало, Бог приходе, а ворона спить собі!
- Ех, така-сяка! - та як упоре її по спині палкою!
Так ото і досі на пагану погоду - на дощ, сніг, на вітер - у ворони тягне спину, і вона каркає на всю горлянку.

           ЯК СОБАКА НАМ ХЛІБА У БОГА ВИПРОСИВ


Була косовиця. Молодиці жали хліб і в'язали снопи. Діти гралися під деревом скраю ниви. От одна пішла спускать свою дитину "каки", а підтерти було нічим. Вона туди-сюди оглянулася, вирвала прожогом жмут колосків і підтерла.
А Бог побачив таке й каже:
- Раз ви дійшли до того, шо хлібом гузна підтираєте, то не дам Вам хліба!
Жінка цього не почула, а собака почув. Та як зачав скавчать - хліба у Бога просить. Господь і каже:
- Ладно, раз ти так просишся і ти не винуватий, то на твою долю я оставлю трохи!
І оставив.
І оцей хліб, шо тепер роде - це собача доля. А колись було такі колоски, як тепер качани кукургузи, і по п'ять, по десять на корню. А за те, шо собака нам випросив у Бога хліба, його одного не гріх гудувать святим хлібом, а всіх остальних - гріх!

           

[Джереми]

            УМІЛА ГОТУВАТЬ ТА НЕ ВМІЛА ПОДАВАТЬ!

Один циган найнявся до нашого козака сіно косить. Прийшли вони на степ, трохи покосили, коли циган і каже:
- Ой, чоловіче добрий! шось воно наголодне та не дуже коситься! Давай, мабуть, сідать снідать!
- Давай, так давай!
Поснідали. Циган каже:
- Ой, чоловіче ти добрий, та після такої їжі ніяк не можна косить - пупок розв'яжеться. Давай, трохи полежимо, хай сало зав'яжеться!
- Давай, так давай!
От полежали, встали, ще трохи покосили. Циган уп'ять за своє:
- Та, мабуть, вже й обідать пора!
- Пора, так пора!
Пообідали, полежали добре. Тіке дві-три постаті пройшли, циган уп'ять:
- Ой, чоловіче, де обідають, там і полуднюють!
І на цей раз соглашається хазяїн.
Пополуднювали, а косить вже совсім не хочеться. Туди-сюди махнули косами і додому пішли.
Отож дома після такої "роботи" чоловік і каже жінці:
- Ти, жінко, нічо' завтра нам їсти не готов і сумку не давай, а зроби отак і отак!
- Добре, - каже молодиця.
От прийшли той дядько та циган на сінокос. Трохи покосили, а вже циганові їсти схотілося.
- Ти знаєш, чоловіче добрий, - каже хазяїн, - вража жінка нічого не накухарила, а сказала, шо швиденько витопе і принесе нам на степ.
От косять і косять, а жінки нема. Циган голодний, а чоловік тишком-нишком дома був наївся, а робе вид, шо тоже голодний, і лає жінку:
- От ти диви, яка проклята баба! Казала, шо не буде бариться, а й досі немає. Ось хай тіке прийде, я їй дам!
- Та шо ти! - спиняє його циган, - не лайся, хай донесе до нас, як поїмо, тоді й вилаєш!
Уже й сонце на захід пішло, як жінка показалася з лісу.
- От я їй зараз покажу, як "швиденько" їсти варять та носять! - кричить чоловік, збирає грудки та біжить до жінки.
- Та шо ж ти робиш, чоловіче? Та чи ти забувся, шо я тобі казав? - кричить циган.
Та чоловік вже був "нагнав" свою жінку, вертає:
- Ходім, - каже, - додому, бо з голоду здохнуть можна!
От приходять вони додому, жінка ставе на стіл потапці. Циган з голоду намегелився тих потапців, а жінка підносе борщ, м'ясо, вареники з ряжанкою. А циган і їв би, так після потапців міста у кендюсі не осталося.
- Ех, - каже він, - уміла ти готувать, та не вміла подавать!

                           ДІВЧИНА Й СВАТИ


Одному парубкові полюбилася дівчина і він став просить своїх родичів, шоб вони йшли її сватать. Правда, про неї люди казали, шо вона, хоч і собою гарна, й роботяща, тіке трохи якась чудакувата. От батько узяв свого кума й пішов на розглядини, шо воно й до чого, а сватать не спішили. Приходять, а та дівка дома сама - ні батька, ні матері не видно. Поздоровкалися й питають:
- А де, дівчино, твої старі?
- Та мати пішла до сусідів плакать взайми, а батько, шоб убить чотирі чужі облізлі, скоріше свої дві здорові уб'є, - каже вона дядькам, - та ви заходьте до хати, хоч хтось, а скоро вернеться.
"Еге, - думають люди, - це добре, шо ти сама, от ми тебе випитаємо й побачимо, шо ти за дівка!" А самі переглянулися, бо їм показалося, шо вона варнякає шось дурне. Зайшли, посідали.
- Люди добрі! - каже гостям, - поки батька й матері нема, хочу вам дать перекусить, чого його так сидіть!
- Та ми наче й не одказуємось, - усміхнулися дядьки.
- Так чого б вам білше хотілося: одбудька, прибудька, од сраки присмаки чи те, шо догори пір'ям росте?
Ті уп'ять перезирнулись:"Мабуть, правда, дурненька, таке несе, шо ніякої купи не держиться!" Добре подумали і рішили: те, шо догори пір'ям росте - це або курка, або гуска. або ще якась свійська птиця, а остальне - тіке Господь знає, шо воно. Кажуть:
- Та давай, мабуть, те, шо догори пір'ям росте.
Дівчина пішла на город, насмикала зеленої цибулі, побанила, покришила, присолила, трохи помастила, нарізала хліба і подає:
- Оце вам те, шо догори пір'ям росте!
Дядьки кажен сам собі подумав, шо й правда - цибуля догори пір'ям росте, а у птиці пір'я і догори, і вниз, і в усі боки.
- Бачу, - каже один, - ти, дівко, не така й дурна, як ми зразу подумали. А скажи нам тепер, шо воно за одбудько, прибудько та од сраки присмаки?
- Одбудько, - каже дівчина, - це сало. Після того, як заріжуть свиню та посолять його, помалу одбирають та одрізають, воно все одбуває, поки все не вийде. Прибудько - це молоко. Скіке б не доїв корову, а воно дуже скоро прибуде, і через якийсь час можеш іти вп'ять доїть. А од сраки присмаки - це яйця курячі. Чого я на їх так сказала, думаю, ви й самі знаєте.
- А тепер, дівчино, скажи нам, старим дурням, де твої батько й мати?
- Я ж вам сказала: мати пішла до сусід плакать взайми. Це значить, шо вмерла сусідка, а вона пішла поплакать, бо хто не ходе до людей на похорон і не жалкує за покойними, то до того й люди після смерти не прийдуть. А батько пішов ганять зайців. Та навряд він уб'є хоч одного, а от свої дві ноги уб'є.
Після цього дядьки, поняли, шо ніяка вона не дурненька, а шо ни на є розумна й розсудливаа дівчина, і перегодом пішли її сватать.   

       

[Джереми]

    СТАРОВИННА ПРИКАЗКА


Один чоловік служив у пана управительом. Були в його жінка й прийомний син, а за кума був жандарм. От раз він почув приказку - "Не кажи жінці правду, не воспитуй чужого сина і не бери жандарма за кума" та й задумався, бо у його, як нарочито, все совпадало.
От збирається раз пан далеко десь їхать і наказує управительові:
- Дивися, шоб усе було в порядці, а головніше - шоб лебеді у ставку всі живі та цілі до самого приїзду були. Не дай бог, шо-небудь з ними случиться, голову тобі одрубаю!
Сказав і подався! От у той вечір приходе управитель додому і каже жінці:
- Як ти, жіночко, думаєш, чи заслужили ми оце за стіке годів чесної служби на нашого пана хоч одного лебедя покуштувать?
- Та як же не заслужили, ще й як заслужили! - каже жінка.
- Та й я так думаю. Ото сьодні я одкрутив одному лебедьові голову, обскуб и приніс, шоб ти його зварила, - і витрусив із торби м'ясо.
Жінка скоренько його обшмалила, обварила, засмажила з яблуками, і посідали всі втрьох їсти.
- О, ти ба, - каже управитель, - яке воно добре! Шо значить лебідь, не гусак! Куди тому гусакові до лебедя!
- Так, так, - піддакує йому жінка.
Їли вони, їли, а всього з'їсти так і не подужали. Управитель загорнув остатки і пішов на другий день обходить панські ниви і ліси. Коли за селом стріває кума жандарма.
- Здоров, куме! - каже, - Ось ідіть під дерево сідайте, перехилимо якусь чарку та чимось смачненьким закусимо.
От посідали вони, випили й закусюють.
- А шо воно в вас за таке добре, чи гусака зарубали? - питає кум.
- Та ну вас, їй-богуЮ з гусаком, куме! Чи ви одрізнить простого гусака не од гусака не можете? Це не гусак, а лебідь!
- О, - каже жандарм, - а я собі думаю, шо воно таке добре та запашисте, не може буть, шоб гусак такий ловкий був!
Розійшлися вони, а кум жандарм і замислився:"Де б він того лебедя узяв? Не йначе, як у панському озері вловив! Нада панові, як тіке вернеться, донести!" От тіке подумав, тут і пан до села під'їзжяє і спиняється біля жандарма.
- Здорові були паночку! - поклонився жандарм.
- Та здорові, слава богу! - одвічає пан, - а шо тут у нас за цю ніч світ не перевернувся?
- Та начеб і не перевернувся, тіке одна біда случилася!
- А шо ж воно там таке?
- Та отак і отак. Управитель вашому лебедьові в'яза скрутив і зжер!
- Та ти шо! - пан аж скрикнув і приказав їздовому паганять до свого помістя. Приїхали, пан прожогом кинувся до води, так і є - чотирі лебедя плавають, а п'ятого нема! Він тоді нагукав управителя і давай його допитувать:
- Де ти, бісової душі Іване, п'ятого лебедя подів?
- Та отак і отак, пане, тіке ви вчора за ворота, а я й не втерпів, до того міні хотілося лебедятини покуштувать. Я й упіймав одного, скрутив йому шию, а жінка дома з яблуками запекла.
- Та чи не я тобі казав, шо за лебедя голову одрубаю?! - кричить пан.
- Та казали, пане! Ну шо ж тепер, раз проштрафився, так рубайте. Тіке ходімте до мене додому, я хочу своїм та вам шось на пам'ять оставить.
От прийшли вони до його додому, пан і питає в жінки:
- Твій учора лебедя приносив?
- Аякже, та такий дебелий, та масний, та добрий. Я його з яблуками запекла.
А чоловік же наказував їй нікому ні слова!
- От бач, яка ти, жіночко, - каже управитель, - так і видала мене. Тепер пан міні голову рубатимуть. Так  коли таке діло, я своє нажите добро хочу між вами поділить, шоб згадували мене.
От посідали вони вчотирьох - хазяїн, пан, жінка й нерідний син - до столу. Управитель достав вузлик, висипав усе на стіл і поділив його на чотирі кучки. А ті й дивляться. А він їм розказує:
- Оце вам, пане, шо ви мене ссіке літ шанували і зла не робили, а я тепер сам собі винуватий, шо ослухався вас. А це тобі, жіночко, шо таки довгенько ми з тобою попожили. А це тобі, синку, шо, хоч ти й не рідна міні дитина, а все-таки слухав батька і не лінився!
- О, а четверта кучка на кого? - питають його всі разом.
- А четверта на того, хто міні голову рубатиме, шоб добре сокиру нагострив і одним разом одрубав, шоб я не мучився!
- О, батьку, - аж підхопився хлопець, та нащо ж ви комусь чужому даватимете золото, коли я вам і одрубаю!
- Пане, пане, - каже управитель, - ніякий то був не лебідь, то я гусака зарубав, а лебедя отам-отам, у сараї, причинив. Просто я хотів провірить одну старовинну приказку. Правду люди кажуть!

[Джереми]

Великоднє тепле свято,
Тихий дощик накрапа,
Проростає ніжно м'ята
По неораних степах.
Буйно стелеться барвінок
По дібровах вікових,
Переливи та коліна
Од пташок летять малих.
Вийшло сонце із-за хмари,
Осяяло Божий Світ
Та прогнало тихі чари,
Шлючи соняшний привіт
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
ХРИСТОС ВОСКРЕС!

[Вадько]

Добры казочкы, пан Ярема. Утягнув до Вильнои Станыци, кубанцям на радисть.

[LUTS]

Добры казочкы, пан Ярема. Утягнув до Вильнои Станыци, кубанцям на радисть.

В казках теж балачка? 

[Вадько]

Балачка.

[Sandar]

Прэвосходно.

[Джереми]

Раз хвалите

             РЯБКО І ВОВК


В одних людей був собака. Звали його Рябко. Поки молодий був - служив, а як став старий недобачать та недочувать, вони його взяли та й вигнали.
От іде Рябко, доходе до лісу. Сів скраю та й почав вить. А вовк почув, вийшов з лісу та й питає:
- О, Рябко, а чого це ти так виєш?
- Та отак-отак, поки молодий був - нужен був, а як постарів, взяли й вигнали мене з дому!
- А-а! Он воно як! Такі вони люди й є! Ну, Рябко, ти не переживай дуже, ми шось придумаєм! Завтра виїдуть твої хазяйни всі у степ і дитинча мале візьмуть. Колиску прив'яжуть о-он до тієї груші! Я вискочу з лісу, схватю дитину й побіжу назад, а ти сидітимеш за кущем і наче рятувать вибіжиш. Я заскочу за кущ, оддам тобі дитину, трохи погарчимо для виду, а тоді ти їм вернеш дитину. Невжелі після цього вони тебе не приймуть?
Як задумали, так і зробили. На другий день Рябкові хазяї усі чисто виїхали в поле жать хліб, колиску з малим підв'язали до старої груші. От де не візьмись вовк, підбіг до колиски, вихватив дитинча та до лісу! Люди, як побачили у крик:
- Гудь, гудь його!
Мати криком кричить, голосе! А тут Рябко з-за терника вискочив. Ех, вони як побачили, шо Рябко за вовком погнався, зарепетували:
- Ой, Рябко! Ой, гудь, ой, кусі його! Ой, рятуй же нас!
Рябко "догнав", "поборов" вовка і підніс їм їхнє дитинча. А ті всі раді, гладять Рябка:
- Ой, Рябко, ой, гарний собака! Ми його нагнали, а він нас, ти диви, не забув і порятував! Тепер ти будеш у нас до смерти жить і смачно їсти!
Узяли вони Рябка додому. А він, коли договарювались, пообіщав, як діло вдасться, одблагодарить вовка. От у хазяйнів намітилося весілля. Рябко пішов під ліс, викликав свого друга і каже:
- Скоро у моїх буде свайба. Як гості понапиваються, приходь під стіл!
От гості понапивалися, Рябко з вовком хамиль! під стіл. Рябко бере сміливо із столу, наливає вовкові, насипає. П'ють вони удвох, закусюють. Вовк сидів-сидів, слухав, як люди співають, а тоді й перестали, бо хто заморився, хто дуже обпився і каже:
- Рябко, а давай тепер ми заспіваємо!
- Та ти шо! - каже Рябко, - хазяйни почують і повбивають!
- Ну, ти як хоч, а я таки заспіваю!
Та як завив під столом! Ех - п'яні, не п'яні - гості як переполошилися:"Вовк! Вовк! Де воно? Хто тікать, а хто сміливіший - шукать. І найшли! Ох і перепало вовкові! А Рябко, тіке почув, шо шмалятиною пахне, заховався у будку.

                     СВИНЯ ТА РИБА



Раз свиня барложилася у багнюці біля річки, а риба плавала по чистій воді. Плавала-плавала та й не витерпіла, і каже свиняці:
- Господи, сказано свиня, воно й єсть свиня! Цілий день у муляці барложиться, наче низзя у чистій воді купаться. От друге діло я - булькаю всю жизнь у воді, чистесенька, нічого не скажеш!
- Дурне твоє діло і твоє слово , і ти сама дурна!- каже їй свиня, - бо, хоч ти все і в чистій воді живеш, так зате, як тебе люди їдять, одно плюються, а як мене їдять - пальці облизують!

                 ПАУК І СОПЛЯК


Паук тікав з города в село, а сопляк з села в город, та й стрілися на дорозі. Поздоровкались, пита сопляк у паука:
- А де ти біжиш?
- Та тікаю, - каже той, - з города, бо нема міні там життя. Одно ходять паутину змітають, бо ніякого грецця їм робить! Часто й густо й міні перепадає. Бува, шо чуть живий остаюсь. А в селі пообплітаю всі закапелки, і ніхто мене тривожить не буде!
- А я, - каже сопляк, - тікаю з села у город. Бо сільські люди такі некультурні, як шмарконуть та як хряпонуть мене об землю, ще й ногою розтопчуть. А в городі спокойно висякають, в чистий платочок загорнуть ще й у теплу кишеню покладуть.