Нормативное произношение звука [г].

[Lutsko]

Я заранее извиняюсь, если этот вопрос где-либо уже разбирался. Я не нашел...

Так вот, читая разные книги по фонетике украинского языка, я с немалым удивлением для себя обнаружил любопытную вешь - произношение звука [г] описывается украинскими языковедами по-разному. Собственно, есть две точки зрения:

Первая из них представленна специалистами "советской школы". И все они свято убеждены, что звук [г] - это звонкий фарингальный фрикатив, т.е. в соответствие с транскрипцией МФА должен обозначаться как [ʕ].

Горловий приголосный г твориться в порожнинi глотки. При твореннi г вiдбувається деяке звуження глотки, а корiнь язика дуже вiдтягається назад.

(Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. «Курс сучасної української лiтературної мови», Київ, 1965.)

Артикуляцiя [г] – основного алофона фонеми /г/ – вiдбувається при зближеннi задньої стiнки глотки (фаринкса) з коренем язика. Корiнь язика вiдтягається назад, а м'яке пiднебiння займає положення, близьке до того, яке воно займає при твореннi [х].

(Тоцька Н. I. «Сучасна українська лiтературна мова», Київ, 1981.)

Звук [г]. Кiнчик язика тримається бiля нижнiх зубiв пiд час артикуляцiї iзольованого звука. Положення ж язика визначається наступним звуком. Губи трохи розтягнутi. Вiдбувається зближення задньої стiнки фаринкса й кореня язика. Голосовi зв'язки вiбрують, струмiнь повiтря швидко й рiзко проходить через глотку.

(Пономарiв О. Д. та iн. «Сучасна українська мова», Київ, 2001.)

Схема рентгенограммы, помещенная в книге Тоцкой, не оставляет сомнений относительно мнения данных авторов о природе сего звука.


Однако другая группа ученых - а с ними согласны и классификаторы МФА - утверждала и утверждает, что [г] - это звонкий глоттальный фрикатив, т.е. [ɦ].

Лiтерою г в українськiй мовi визначається дзвiнкий протиснений i досить легкий гортанний – придих (на зразок нiмецького, латинского h).

(Синявський О. Н. «Норми української лiтературної мови», Львiв, 1941.)

Звук х не має в українськiй звуковiй системi свого прямого дзвiнкого вiдповiдника. В цiй ролi виступає звичайно звук зовсiм iншого способу творення – гортанне г. Цей звук твориться в горлi дрижанням голосниць (язик при цьому перебуває в такому становищi, як при вимовi а), вiдрiзняючися вiд вимовы голосных тiльки тим, що при вымовi г постає не змикання, а щiлина мiж голосовими зв'язками, а прохiд для повiтря мiх хрящами звужений.

(Шевельов Ю. В. «Нарис сучасної української лiтературної мови», Мюнхен, 1951.)

Вот в связи со всем этим и возникает проблема... Так почему же имеет место такое несогласие и, главное, какое же произношение звука [г] является нормативным в современном украинском языке?

[Python]

Думаю, варіант [ʕ] ближчий до правди (або має місце алофонія [ʕ]/[ɦ]). У ряді випадків (наприклад, у комбінаціях гС) звук [ɦ] було б проблематично вимовити. У той же час, під впливом західнослов'янської писемної традиції даний звук частіше позначають як [h] чи [ɦ].

[Drundia]

Найправдоподібніше виглядають [ɦˤ] і [ʕ̤]...

[Alessandro]

Гм... А читаючи про білоруську мову та південноросійські діалекти (у котрих, здається, маємо той же самий звук, тобто ідентичний українському), неодноразово бачив ɣ (ɣ - дзвінкий велярний фрикатив).

[Yitzik]

Південноросійське - точно [ɣ], а українське - я згоден - коливається між [ʕ] і [ɦ]. У мене особисто як правило [ɦ].

[Lutsko]

Видимо, имело место изменение нормы произношения этого звука, оттого и вся эта путаница...

Я обратил внимание вот на что: где-то до середины XX в. и советские, и зарубежные языковеды одинаково описывали звук, обозначаемый буквой "г" как глоттальный. И Синявский в СССР (Синявський О. Н. "Норми української лiтературної мови", 1931), и Зилынский в Польше (Ziłyński J. "Opis fonetyczny języka ukrainskiego", 1932) указывали, что звук [г] - это звонкое придыхание. Зилынский ещё добавлял, что фонетическая реализация звука [г] - это совмещение голоса и шума, образованного сужением голосовой щели. Т. е. украинский [г] воспринимался ими как полный аналог чешского и словацкого [h].

Вот, к примеру, описание чешского [h]:

Tvorění hlásky [h]
Hláska [h] je jedinou hláskou českého inventáře, která vzniká přímo v hrtanu, bez další modifikace v nadhrtanových dutinách. Skládá se ze dvou současně znějících zvukových složek: tónové (je to hláska znělá) a šumové (je to souhláska). Postavení hlasového ústrojí si představujeme takto: Hlasivkové chupavky se vytáčejí kolem své podélné osy a vytvářejí mezi sebou malou trojhrannou štěrbinu, předpokládaný zdroj šumu. Blanitá část hlasivek se přibližuje a rozkmitává se; sevření není úplné, takže vznikající tón má chraplavý character. Toto tvoření h jakožto znělé hlásky vyžaduje značné množství dechu.
V řadě jazykú nacházíme jiné varianty hlásky h, v podstatě neznělé a dechově méně náročné. Jejich tvoření se většinou blízí dyšnému dechovému začátku nebo je s ním shodné (srov. iniciální výslovnost h v němčině).
...
Šumová frikativa laryngální [h]
(hrtanová, hlasivková)
Hláska [h] vzniká přímo v hlasové štěrbině. V češtině je to vždy hláska znělá, v hlasivkách vzniká současně základní tón i frikativní šum. To vyžaduje specifické postavení hlasivek.
Hlasivkové chupavku vytvoří mezi sebou pootočením kolem střední osy malou trojhrannou úžinu, v níž vzniká šum. Zbývající část hlasové štěrbiny je uzavřena vazy hlasovými, které jsou napjaty a kmitají, vzniká tónová složka.
Šumová složka ve spektru poněkud předbíhá složku tónovou. Tónová složka je dosti hluboká a bývá ovlivněna formanty sousedních samohlásek.

(Palková Z. «Fonetika a fonologie češtiny», Praha, 1994)

Все описания звука [г], сделанные украинскими языковедами, оказавшимися за рубежом - тем же Шевелёвым, к примеру - полностью соответствуют этому описанию чешского звука. Потому и в классификации МФА звук [г] обозначен как [ɦ]...

Но вот в СССР артикуляционная атрибуция [г] была изменена. Может быть изменилась произносительная норма?

[DarkMax2]

Алофони ж. Що з них взяти?

[Python]

Гм... А читаючи про білоруську мову та південноросійські діалекти (у котрих, здається, маємо той же самий звук, тобто ідентичний українському), неодноразово бачив ɣ (ɣ - дзвінкий велярний фрикатив).

[ɣ] може сприйматись як українське «г» — в такій же мірі, як англійське «h» сприймається носіями російської як «х». Якщо не прислухатись, відмінностей можна й не відчути, але вони є.

[Маркоман]

Википедия пишет следующее:

буква г фонетически составляет звонкую пару букве |х|; произноситься при этом может по-разному ([ɣ], [ɦ], [ʕ];

[Python]

Но вот в СССР артикуляционная атрибуция [г] была изменена. Может быть изменилась произносительная норма?

Не думаю. Якихось цілеспрямованих дій для заміни одного звуку іншим не проводилось (на відміну від ґ чи альвеолярного л, які в радянські часи справді активно замінювались на г та тверде л). Ймовірніше, різні автори описували різні алофони однієї фонеми, також не слід виключати вплив мовної теорії інших слов'янських мов. Причиною ж алофонії могли стати відмінності у походженні цього звуку в різних словах (придихове, як у «горіх», чи утворене з праслов'янського [g], як у «горох»), різні позиції в слові (перед голосною чи перед приголосною), особливості діалектів та вплив сусідніх слов'янських мов.

[Lutsko]

Ймовірніше, різні автори описували різні алофони однієї фонеми, також не слід виключати вплив мовної теорії інших слов'янських мов. Причиною ж алофонії могли стати відмінності у походженні цього звуку в різних словах (придихове, як у «горіх», чи утворене з праслов'янського [g], як у «горох»), різні позиції в слові (перед голосною чи перед приголосною), особливості діалектів та вплив сусідніх слов'янських мов.

Да, видимо, Вы правы.

Но, насколько я понимаю, нынешней нормой (по крайней мере в Украине) всё-таки является единообразное произношение этого звука как звонкого фарингального фрикатива [ʕ] во всех позициях.

Тут ещё подумалось: может быть в УССР просто произошла переориентация языковой нормы с одного диалекта на другой? Раньше, скажем, ориентировались на западный выговор, где [г] произносился как чешский [h], а затем за эталон приняли произношение, свойственное восточноукраинским говорам?

[Lutsko]

Алофони ж. Що з них взяти?

Аллофоны-то, конечно, аллофонами, но всё-таки есть ведь понятие "нормативного произношения", орфоэпии. Потому и вопрос возник.

Странно, что нигде эта проблема подробно не рассматривается...

[Python]

Послухавши зразки звуків, розміщені на Вікіпедії, дійшов висновку, що до моєї вимови найближчий voiced velar approximant [ɰ]. Наведений там же [ʕ] не сприймається як приголосна — скоріш, як перехід між голосними, [ɦ] звучить глухувато, [ɣ] нагадує щось середнє між г та ґ.

[Python]

Тут ещё подумалось: может быть в УССР просто произошла переориентация языковой нормы с одного диалекта на другой? Раньше, скажем, ориентировались на западный выговор, где [г] произносился как чешский [h], а затем за эталон приняли произношение, свойственное восточноукраинским говорам?

Дуже може бути. В дореволюційний період центр культурного розвитку української мови виник на Східній Україні, але змістився на Західну Україну, підконтрольну Австро-Угорщині. В радянський період він змістився на Східну Україну (хоча до 30-х років в літературній нормі була помітна орієнтація на змішану східно-західну норму). В роки незалежості знов спостерігається деяке посилення західноукраїнських впливів, а також пов'язаної з Західною Україною західної діаспори. Регіональні варіанти літературної мови конкурують між собою, і час від часу відбувається зміна лідера.

[Alessandro]

Південноросійське - точно [ɣ], а українське - я згоден - коливається між [ʕ] і [ɦ].

Еее... Тобто, по-вашому, воронізьке чи, там, ставропольське г є відмінним від українського? А де межа між ними проходить?

А щодо алофонів... Алофони - це коли одна фонема у різних позиціях трохи по-різному реалізується, так? Поясніть тоді, у яких саме позиціях г вимовляється як [ɦ], а у яких [ʕ]. До речі, [ʕ] - це ж арабський айн. Як на мене, ніц спільного арабський айн з українським г не має. Чи то може в мене вуха неправильні...

[Python]

Тобто, по-вашому, воронізьке чи, там, ставропольське г є відмінним від українського? А де межа між ними проходить?

Десь колись я бачив карту з різними варіантами вимови «г» в південноросійських діалектах (зокрема, там було й [ɦ], хоча й рідше, ніж [ɣ]). З іншого боку, в білоруській мові — [ɣ].

Поясніть тоді, у яких саме позиціях г вимовляється як [ɦ], а у яких [ʕ].

Як слушно зауважив Lutsko, питання це ніде серйозно не досліджувалось, тому все сказане мною може виявитись неправдою. Мені здається, що вибір алофона може залежати від наступної літери після «г» — голосної чи приголосної, плюс варіації в діалектах. З іншого боку, на цьому форумі свого часу висловлювалась думка, що «г» реалізується як [ɣ] чи [ɦ] в залежності від походження (від давнього [g] чи від придиху).

[Artemon]

Аллофоны-то, конечно, аллофонами, но всё-таки есть ведь понятие "нормативного произношения", орфоэпии.

А оно надо вообще?

[Python]

Аллофоны-то, конечно, аллофонами, но всё-таки есть ведь понятие "нормативного произношения", орфоэпии.

А оно надо вообще?

Взагалі-то, має бути (наприклад, щоб дати іноземцеві правильне уявлення про українську вимову). Узагальнений опис [г] як дзвінкого фрикативного чи апроксимантного звуку десь із задньої області охоплює надто широкий діапазон звуків.

[Vertaler]

Еее... Тобто, по-вашому, воронізьке чи, там, ставропольське г є відмінним від українського? А де межа між ними проходить?

Межа завжди була, природна.
http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/3/37/Изоглоссы-южного-наречия.png

Зараз має бути трохи затертою.

[Drundia]

Но вот в СССР артикуляционная атрибуция [г] была изменена. Может быть изменилась произносительная норма?

Придихова фонація українського [г] не викликає жодних сумнівів, власне ця деталь відслідковується в усіх пізніших описах. Не забуваймо, що радянська наука так само класифікувала артикуляційно й чеський, словацький, німецький тощо звук.

[ɣ] може сприйматись як українське «г» — в такій же мірі, як англійське «h» сприймається носіями російської як «х». Якщо не прислухатись, відмінностей можна й не відчути, але вони є.

Звертав увагу на вимову білорусів. Очевидно, що український велярний вар'янт має придихову фонацію, білоруський — ні.

[Drundia]

Як на мене, ніц спільного арабський айн з українським г не має.

Мені теж так здається.

[Lutsko]

До речі, [ʕ] - це ж арабський айн. Як на мене, ніц спільного арабський айн з українським г не має. Чи то може в мене вуха неправильні...

Да, кстати, меня этот вопрос тоже интересовал...

Стоит только отметить, что этот арабский "айн" в зависимости от диалекта может произноситься и как эпиглоттальный [ʢ]. Лейдфоджд и Мэддисон (P. Ladefoged & I. Maddieson, "The sounds of the world's languages") считают, что именно такое обозначение "айна" и подобных ему дагестанских звуков как эпиглоттальных - более верное. Может в этом дело? Украинский [г] - фарингальный, арабский [ع] - эпиглоттальный, чешский [h] - глоттальный?

Эх, найти бы где-нибудь украинца, хорошо владеющего арабским...

[Lutsko]

Придихова фонація українського [г] не викликає жодних сумнівів, власне ця деталь відслідковується в усіх пізніших описах. Не забуваймо, що радянська наука так само класифікувала артикуляційно й чеський, словацький, німецький тощо звук.

И это ещё одна загадка. Я объясняю это тем, что к тому моменту, когда произошла смена произносительной нормы звука [г], тезис о его тождественности соответствующим европейским звукам настолько укоренился, что стал восприниматься как нечто само собой разумеющееся.

Но факт остаётся фактом - где-то со второй половины XX в. украинские языковеды в УССР стали описывать звук [г] именно как фарингальный, при артикуляции которого происходит сближение между корнем языка и задней стенкой фаринкса. Хотя ранее, подобно своим зарубежным коллегам, классифицировали его как чистый ларингальный, сиречь глоттальный, без всяких дополнительных артикуляций.

[Drundia]

Лейдфоджд

Лэдефогед же!

считают, что именно такое обозначение "айна" и подобных ему дагестанских звуков как эпиглоттальных - более верное.

Я слышал произношение очень близкое к такому а-подобному звуку. Вполне логично для полгласного, соотносящегося с именно с таким гласным. Атость украинского [г] намного менее выраженая, хотя похоже, что присутствует.

И это ещё одна загадка. Я объясняю это тем, что к тому моменту, когда произошла смена произносительной нормы звука [г], тезис о его тождественности соответствующим европейским звукам настолько укоренился, что стал восприниматься как нечто само собой разумеющееся.

Может там есть артикуляционные показатели. Одно может усилять акустический эффект второго. Надо смотреть, что об этом пишут. Для западных [h] только спектрограммы показывают.

[Lutsko]

Лэдефогед же!

Да? Почему?

Надо смотреть, что об этом пишут. Для западных [h] только спектрограммы показывают.

Правильно, потому что показывать больше нечего. Я смотрел работы по фонетике и фонологии немецкого и чешкого языка - там специально оговариватся, что при произнесении данных звуков никаких дополнительных артикуляций не возникает - это чистое придыхание (с выбрацией голосовых связок - в случае с чешским). Поэтому для всех других звуков обязательно приводятся схемы рентгенограмм, палатограмм и лингвограмм, а тут - только вид голосовой щели.

Я же, кстати, выкладывал тут описание чешского [h]. Вот еще раз оттуда:

Hláska [h] je jedinou hláskou českého inventáře, která vzniká přímo v hrtanu, bez další modifikace v nadhrtanových dutinách.

Перевод - "Звук [h] есть единственный звук чешского инвентаря, который возникает прямо в гортани, без дальнейшей модификации в надгортанных полостях".