Рехворми української правописі від лінґвохворумців.

[Drundia]

Отож, шановне панство! Про латінку вже набалакали під сотню сторінок, а власної правописі ми досі не придумали. Тому, пропоную придумать і показать нашим академікам, як нормальні правописі робить. Почать пропоную з власних пропозіцій (бажано неповторних), змавпувать пропозіції хвахівців ми завжди встигнем. На особливості мови цього вступу просю не звертать уваги, це шоб тут усі по-домашньому почувались і вільніше викладали ідеї.

Пропозіції бажано писать згідно з пропонованими змінами.

[Hellerick]

Для начала, изложите ваши претензии к орфографии нынешней.

[Python]

І реформа графіки:
1) Дозволити використовувати історичні літери (ô, ê, ѣ, ѳ, ѵ та ін.) як альтернативу фонетичним.
2) Запровадити лігатури для подовжених приголосних (дд, тт, зз, сс, цц, лл, нн, жж, чч, шш), а також для закінчення -ий
3) «Від» писати лігатурою (як у моєму рукописному почерку чи в вигляді ѿ).
4) Літера д має три форми: g, д, ∂ — відповідно, початкова, середня та кінцева. Межі префіксів при цьому розглядаються як межі слів, тому пишемо пі∂земний, ѿgаль, пі∂gашшя

ІІ Реформа запозичень
1) Слов'янські прізвища передавати за етимологічною відповідністю (Иванов => Іванів, Przewalsky => Перевальський).
2) Це ж стосується назв міст: Білгород, Ленінгород
3) Англійські власні й загальні назви передаються не за звучанням, а відповідно до написання, з додатковим перетворенням для наближення до форми, притаманної більшості латинізмів. Правило не розповсюджується на запозичення, що ввійшли в мовну практику раніше.
4) Водночас для передачі оригінального написання слів з мов з латинською графікою використовується алфавіт, базований на етимологічній та числовій відповідності між латинським, грецьким алфавітом та кирилицею:
А В Г Д Е Ѕ Ґ И І Ј К Л М Н О П Ч Р С Т У Ў ѴѴ Ѯ Ѵ З
Приклад: «Фіча (англ. ѕеатуре) — особливість програмного продукту, що не є багом (англ. вуґ).»

[Hellerick]

2) Це ж стосується назв міст: Білгород, Ленінгород

Белград = Белгород?

[Conservator]

Белград = Белгород?

Очевидно, так. Тобто і Београд (Білгород-Балканський), і Белгород в Росії (Білгород-Донецький), і Аккерман (Білгород-Дністровський) - усе Білгороди

[Vertaler]

Я ще раз виступлю зі своєю пропозицією розмножити літери для і-подібних звуків. До того маю два ґрунти:

1) Хтось десь там щось регулярно варнякає про різні «н» в гніт/ґніт, ніс/ніс та інших словах,
2) наш універ їздив в експедицію в одне таке село, де добре розрізняються всі і-подібні звуки, що походять як від праслов'янськіх і-подібних (маю на увазі ѣ, ы, и), так і від подовжених (ō та ē). Тому маємо такі слова:

дід, нôс, нêс, скыбкы, їхати, такый, такі.

Згодно з закарпатською нормою вимови маємо:

dʲid з напруженим i,
nis з не дуже напруженим i, яке ще й може вимовлятись як ÿ,
nis з напруженим i, як від ятя, але з твердим приголосним,
skɯpkɯ з заднім «и»,
jixatɪ з напруженим i та майже переднім «и»,
takʲi з напруженим тощо.

Кожний українець є вільним не рознізняти в своїй вимові саме ті пари звуків, які не розрізняє його рідний діалект.

В латинізмах залишаються «і» та «и», бо 1) це найпростіші для писання літери з наведених тут, 2) латинізми в нас поводять себе як запозичення з польської, а там маємо саме «i з м'якістю» / «y як укр. и».

Залишається тільки одна проблема: слово «Україна». Хтось тут, знов-таки, щось варнякав про «Украйина». Але писати «йи» вважаю незручним. Літери «і» та «ї» вважаю за потрібне розрізняти в будь-якій позиції, бо є «їхати», «інтерес», «икавка». Тому впроваджуємо нову літеру «ӥ». Маємо: Украӥна, Кыêв, êї, стоӥть та ін.

<перевантажує сервер>

* * *

Ще варто подумати про ґ. Але я скажу: нєфіг думати. Залишаємо êї опціональною, у словниках пишемо обыдва варіанты, так само і з лялю. З приводу «діяспоры» вважаю, що це вже выпендрьож. Пишіть «іа», «іу», «іо», вымовляйте як хочете. Або пишіть «опційональна», щоб логічно було. Проти «іє» та «уї» нічого не маю.

* * *

Майже забув. Потрібна ще одна літера: ё. Вона вже має традицію выкорыстання, выгадувати нову форму нема причин. Ёу.

* * *

Іще одне. Як опціональні варіанты пропоную дозволити «радості» / «радости» та ин.

* * *
Іще одне. Подвôйні приголосні геть, воны й так у мовах-джерелах подвôйно не вымовляються. Сара Конор, Джон Ленон... правило дев'яткы в них ні до чого, бо запозычено ӥх не з польської.

* * *

Є один прикрый пункт. Моя орфографія офіційно дозволяє написання «орфографія» та «ортографія». Можливо, нічого страшного, але неприємно.

[Python]

Моя орфографія офіційно дозволяє написання «орфографія» та «ортографія».

А чом би тоді не «орѳографія», а кожен як хоче, так і читає?

[Hellerick]

Нафига такая орфография, если в ней всё можно.

[Conservator]

Нафига такая орфография, если в ней всё можно.

Чтоб дети лучше учились, чуть какая ошибка - а для него это норма и фиг придерешься.

+этимологическое обоснование, лучше люди этимологию слов выучат.

[Sirko]

 
1. Пудібно до  чиргувань о/і , е/і взаконити чиргуванє у/о:

п.1.1. В складах з нинагулошеним о сі пише у: гулубка, дущу, рубіт, рузумни.
У сі пише такой в тих слувах, де чиргуваня нима: лупух, сукіра, суюз.

п.1.2. У сі пише в слувах: лупата, пуганий, рупа, сулдат, тувар, бугатир (легінь), мунастир

прим. про суфікси див. п.23, 24

[Conservator]

мунастир

манастир же, десу!

(Google) манастир

[Sirko]

мунастир

манастир же, десу!

(Google) манастир

Моя нумерація відповідає чинному правопису, в якому п.1.2 вимагає писати а на місці о перед складом з наголошеним а.
Монастир, як і інші перераховані мною в п.1.2. слова - винятки. Тому, що там а не читається. А читається У. Тому пишуть О. Хіба не дурниця? 

[Conservator]

Моя нумерація відповідає чинному правопису, в якому п.1.2 вимагає писати а на місці о перед складом з наголошеним а.
Монастир, як і інші перераховані мною в п.1.2. слова - винятки. Тому, що там а не читається. А читається У. Тому пишуть О. Хіба не дурниця?

фіґня то всьо, читається і пишеться "а" - манастир всі инші варіянти, у т.ч. "чинноправописний", суть збочення.

[Drundia]

Трошки сі надумав:


1. Почати пропонує з усунення з алпавіту букви «хве». Замінюється залежно від воходження:
ph — п
th — т
f — хв, х, в, або за етимологією.

2. Очікуючи перехід на латинку, починаємо писати сінус і косінус.

3. Вводимо новий символ: · (треба йому придумати гарну назву). За потреби вживається перед початком не-початкових морпем у словах, особливо над-довгих і за-важких для візуального сприйняття для спрощення цього сприйняття.

4. Дуже активно сполучуванні приростки та приростк·оїди (які нерідко можна замінити окремими словами) пишуться через дефіс: пів-хворуму, за-багато, най-кращий, над-активний, супер-правопис тощо.

5. Символ ' називаємо в адаптованій до української мови хвормі: апостріп.

6. Лишити в коренях лише один розділовий знак: або «ь», або апостріп — бо нинішній стан речей тільки до помилок веде. Після прехвіксів і між частинами складних слів надалі пишеться лише апостріп.

7. [ў] іншомовні диптонгів ортограпічно літерою «в».

8. Іншомовні ia, ie, io, iu в загальних назвах скорочуємо до звукосполучень [ја, је, јо, ју] та відповідно позначаємо їх на письмі: соцьяльний, дьєта, леґьйон, радьюс, якщо при цьому не утворюються дуже важкі для вимови скупчення приголосних.

[Sirko]

2. Пудібно до  чиргувань о/і , е/і взаконити чиргуванє е/и:
2.1. В складах з нинагулошиним е пишиця и: вилики, виличезни, диржу, нису, шипутіти, ливада, лиміш,.
2.2. а бериг, дериву, серид, зелинь, пилина, селизинь, шелист.
2.2.б козинє, дуручини, Юхиминку, ручинька, семиру, малесиньки, книжичка, вихуватиль.
2.2.в беризинь, вітир, мітил, справидливи, хлопиць

[Sirko]

Я ще раз виступлю зі своєю пропозицією розмножити літери для і-подібних звуків. До того маю два ґрунти:
дід, нôс, нêс, скыбкы, їхати, такый, такі.

А чому дід, а не дêд, це ж від  дѣдъ? До того ж в  нôс-нêс і такий самий, різна твердість попереднього приголосного.
Було вже ж в нас і є в русинів: дїд, нїс-ніс.

2. Букву ї пишеме по парных по твердости і мнягкости согласных (т, д, н, л, с, з, р, ц, дз) на означіня (сіґналізацію) мнягкости согласных, напр.: дїдо, дїти, дїлити, лївый, лїс, лїто, клїтка, нїмый, гнїв, гнїздо, снїг, сїсти, сїно, бісїда, тїло, тїнь, стїна, цївка, цїловати, цїль і т. д.
Букву ї на сіґналізацію мнягкости дале хоснуєме:
а) в флектівных морфемах назывників жен. р. з основов на мнягкый согласный і на [j]: землї, хвілї, ґаздынї, редакції, адміністрації, кореш¬понденції;
б) в флектівных морфемах назывників женьского р. з твердов основов: музицї, нозї, стрынї, мусї, дорозї/дразї, стеранцї, дівцї, кур¬цї, стрісї;
в) у флексіях лок. єд. ч. дакотрых назывників муж. р.: на подї, на морозї, в брісї, на плотї;34 Василь Ябур – Анна Плїшкова
г) у формах ном. мн. ч. дакотрых назывників муж. р.: конї, нохтї, хлопцї, пінязї, вороблї;
д) у флексіях ном. єд. ч. придавників з основов на мнягкый согласный (переважно по -н-) і чісловника третїй: синїй, тунїй, днешнїй, вчерашнїй, вышнїй;
е) в інфінітівах і формах минулого часу часослов тіпу: летїти – летїв, хотїти – хотїв, відїти – відїв, богатїти – богатїв;
ж) в дакотрых присловниках: очівіснї, переважнї;
з) в присвойных придавниках тіпу: Василїв, ковалїв і др.

Для наочності, щоб наголосити на тому, що літера саме помʼякшує попередній приголосний, можна замість ї використати ы: Дьід=дыд, але як в ніс-нести тут перевірити нічим...
Або, навпаки, використати історичне застосування літери ы=ъі і позначати твердість попереднього приголосного:

Букву і пишеме:
1. по непарных по твердости і мнягкости согласных там, де быв колись
÷ (ять): обід, біда, вітор, віра, цвіт, міра, міх, смілый, сміх, піна,
пінязї, успіх, місяць, звізды, цвіт, насмішка, примітка, на писмі і ін.;2
2. там, де і є резултатом алтернації о>і, е>і (в тых позіціях, в котрых
всягды в русиньскых діалектах ся алтернує о, е в одкрытім складї з у,
ü або і в запертім складї):
– о>і: рока – рік, коня – кінь, волы – віл, носа – ніс, ночі – ніч, воза
– віз, попа – піп, робота – робітник, нога – ніг, росла – ріс, могла –
міг, дома – дім, моста – міст і т. п. (не рекомендуєме алтерновати
в такых словах, як: роду – род, воля – вольный, гора – гор, слово –
слов, особа – особ, осї – ось, школа – школ, овес – овса і т. п.);
– о>і в словах, де о є заперте фонемов [j]: мого – мій, твого –
твій, свого – свій, стою – стій, бою ся – бій ся, гною – гній і под.;
– о>і в ґен. мн. ч. присвойных придавників муж. роду: братового –
братів, нянькового – няньків, попового – попів, Петрового – Петрів

обыд, быда, вытер, кынь...
В латинці розрізняти простіше: ńis і nis, але тоді у випадку ніс-нести змінюється приголосний основи.

[Drundia]

А чому дід, а не дêд, це ж від  дѣдъ?

І — основний рефлекс ятя. Навіщо сутності плодити?

[Drundia]

Для начала, изложите ваши претензии к орфографии нынешней.

Орфография нынешняя нас практически устраивает. Просто согласно украинской традиции, под реформой правописи мы понимаем реформу языка.

[Python]

В тих системах, де було ê, його відрізняли від ѣ: ê здебільшого чергується з е (пêч — печи̂), тоді як ѣ — фіксоване [і]/[јі], що зберігається і в відкритому складі (сѣч — сѣчи̂). Тобто, походження й граматичні властивості різні, хоча звучання й ідентичне. Втім, у «Русалцѣ Днѣстровій» ять писався в обох випадках, об'єднуючи функції старого (ѣ) й нового (ê) ятя, подібна схема вживання ѣ була поширена і в більш давні часи. Якщо з цього узагальненого ятя виключити випадки, коли попередня приголосна лишається твердою, то ми отримаємо аналог ї з желехівки.

[Drundia]

9. Приросток з- перед к/п/т/х писати паралельно з- і с- (у нових словах часто пишуть з-), перед ф тільки з-.

[Sirko]

п.8.3д1 В закритому ненаголошеному складі непрямих відмінків чол. роду вживати і:
борець-бірця, бірцеві, бірцем; ловець- лівця; творець-твірця; моток-мітка; носок-ніска; паросток-парістка; котел-кітла; орел-вірла.

[Sirko]

п.20.4 Приголосні дтзслнжшцч не подовжуються після голосного перед яюіє
а. В іменниках сер. роду ІІ відміни: житє, збіжє, сторічє
б. В іменниках чол. та ж. роду І відміни: судя, статя, ріля, Іля
в. В ор. відм. жін. роду ІІІ відміни: мить-митев, мазь-мазев, вісь- вісев, сіль-солев, тінь-тінев, ніч-ночев, розкіш-розкошев
г. В прислівниках зранє, навманє, спросонє
д. В дієслові лити: лию, лиєш, лиємо, лиют, і похідних: вилию, налию та ін.

[Drundia]

10. Замість «навряд чи» писати «наврядче».

[Conservator]

10. Замість «навряд чи» писати «наврядче»

школота апльодує стоячи

[Drundia]

Можна й про «доречі» подумать... Але скажуть шо мавпуєм російське «кстати».