Фаріон: "Правопис - корсет мови?.."

[Python]

Вони що, ближче до Європи? Нема ніяких підстав постійно заглядати до росіян.

Не ближче. Але й не набагато далі. Просто більша розповсюдженість російської мови та її активна взаємодія з українською сприяють цьому.

І не треба! Але ж хай почнеться нормальна взаємодія, де слова запозичуються не фізиками й економістами без огляду на можливості української мови та наявні споріднені запозичення, а по-нормальному.

А хто ж, власне, вводить в мову нові терміни, як не галузеві спеціалісти, які їх безпосередньо використовують?

[Python]

Уживання Ґ — не дискусійне питання, а непослідовна практика. Хтось уже слова з Ґ просуває в маси, хтось іще ні, тому маси звикли до нього в одних словах, але до його відсутності в інших. Нема про що тут дискутувати, треба просто якось робити, а там може практика раптом упослідовниться.

Раніше була послідовна практика вживання г на місці g (за невеликим винятком давніх запозичень). Та й зараз правопис не забороняє діяти по-старому.

А як виглядає слово в мові-першоджерелі, якщо на халтурити, то дізнатися можна практично завжди.

Якщо.

Та є в нас чіткі правила. Більшість мов має доволі прості правила читання, і доволі прості правила транслітерації. Найбільше проблем з англійською, може навіть англійська — єдина проблематична мова, то треба спробувати скористатися досвідом тих, у кого проблем менше, і це не росіяни.

Як щодо німецької? Не так давно лунали пропозиції передавати ü як і, а не ю. Тобто, теж спостерігається тенденція до розхитування усталених норм і експериментів з фонетичним відтворенням.

[Drundia]

Не ближче. Але й не набагато далі. Просто більша розповсюдженість російської мови та її активна взаємодія з українською сприяють цьому.

Як цікаво: активна взаємодія російської з українською сприяє активній взаємодії російської з українською. Навзаємодіялися й годі.

А хто ж, власне, вводить в мову нові терміни, як не галузеві спеціалісти, які їх безпосередньо використовують?

То вводитимуть у мову, звісно ж, галузеві спеціялісти, але ж не як вони собі вигадають, а як їм підкажуть філологи.

Раніше була послідовна практика вживання г на місці g (за невеликим винятком давніх запозичень). Та й зараз правопис не забороняє діяти по-старому.

Не було такої послідовної практики.

Як щодо німецької? Не так давно лунали пропозиції передавати ü як і, а не ю. Тобто, теж спостерігається тенденція до розхитування усталених норм і експериментів з фонетичним відтворенням.

Ну то й що? Поляки колись там перейшли на ікання. А ще різні-всякі люблять «ьо».

[Nekto]

Читайте в репринті "Історію України-Руси" М.С. Грушевського. Там послідовно відтворюються літери "ґ" в іноземних запозиченнях. На жаль, маю лише перші три томи в папері.

Грушевський М. Історія України-Руси. Том І. До початку ХІ віка. Львів, 1904.
Грушевський М. Історія України-Руси. Том IІ. ХІ - ХІІІ вік. Львів, 1905.
Грушевський М. Історія України-Руси. Том IІІ. до року 1340. Львів, 1905.
Грушевський М. Історія України-Руси. Том IV. XIV - XVI - відносини політичні. Львів, 1907.
Грушевський М. Історія України-Руси. Том V. Суспільно-політичний і церковний устрій і відносини в Українсько-руських землях XIV - XVII в. Львів, 1905.
Грушевський М. Історія України-Руси. Том VIIІ. Чистина ІІ. Початки Хмельниччини (1638 - 1648). Київ - Відень, 1922.
http://litera-ua.livejournal.com/2503.html

Вельми дякую, пане Лукасе!   
Цікава колекція!

http://litopys.org.ua/hrushrus/iur.htm

[Nekto]

У книжковому кіоску в Інституті укр. археографії і джерелознавства НАНУ (вони його видавали, це те, що досі не розійшлося з 90-х рр.) можна придбати томи 1, 2, 3, 4, 5, 7, другу книгу тому 9, причому дуже дешево (до 10 грн/том). Їх зібрав, решту шукаю в букіністів.

А де цей кіоск знаходиться? Цікавить не Грушевський, а взагалі що там у них є.

[Python]

Як цікаво: активна взаємодія російської з українською сприяє активній взаємодії російської з українською. Навзаємодіялися й годі.

Навряд чи це «годі» можливе, враховуючи кількість білінгвів.

То вводитимуть у мову, звісно ж, галузеві спеціялісти, але ж не як вони собі вигадають, а як їм підкажуть філологи.

До кожного спеціаліста приставити філолога?

Не було такої послідовної практики.

Навіть у радянський період?

Ну то й що? Поляки колись там перейшли на ікання. А ще різні-всякі люблять «ьо».

Внаслідок цих «фонетично точних відтворень», ми маємо ось що:
1) Одне й те ж німецьке слово з'являється одночасно в кількох варіантах (Müller = Мюллер, Міллер). На повний перехід до будь-якого нововведення потрібен час, порівнюваний з життям людського покоління.
2) Виникає плутанина через уподібнення слів, що походять з різних джерел (Müller, Miller = Міллер).
3) Фонетичної точності ми так і не отримали — ну нема в нас цієї фонеми, лише її приблизні відповідники.

[Drundia]

Навряд чи це «годі» можливе, враховуючи кількість білінгвів.

Це не привід не перестати користуватися російським посередництвом.

До кожного спеціаліста приставити філолога?

Ну принаймні на кожного який планує опублікувати книжку. Новим словам потрібна верифікація. Від того як у рекламі ринґтонів передають назви пісеньок і їх виконавців я просто в повному шоці. Разом з кьорвами, бьордами й бьорнами.

Навіть у радянський період?

Навіть тоді. Хоча офіційно намагалися все адаптувати, але врешті так усього й не адаптували.

Внаслідок цих «фонетично точних відтворень», ми маємо ось що:
1) Одне й те ж німецьке слово з'являється одночасно в кількох варіантах (Müller = Мюллер, Міллер). На повний перехід до будь-якого нововведення потрібен час, порівнюваний з життям людського покоління.
2) Виникає плутанина через уподібнення слів, що походять з різних джерел (Müller, Miller = Міллер).
3) Фонетичної точності ми так і не отримали — ну нема в нас цієї фонеми, лише її приблизні відповідники.

Та придумайте для нього нову букву, або диграф. Плутанини й так вистачає, будь-яке прізвище треба паралельно надати як воно виглядає в першоджерелі. Треба вирішити як писати й почати так писати, у першу чергу — в нових словах. Уже й так маємо безлад з х/г/ґ.

[Lugat]

http://litopys.org.ua/hrushrus/iur.htm

Дякую! А й справді, не звернув я увагу, що на Ізборнику Грушевський є в ориґінальному написанні, а не транслітерований на сучасний лад. Цікавий, до речі, екзотизм у нього - літера ї після приголосної. Досі ще я не зрозумів як розрізняти, де писати ї та і після приголосних.

[Python]

Це не привід не перестати користуватися російським посередництвом.

Коли виникає потреба перекласти щось з російської на українську, виникає й привід для такого посередництва. А масовий білінгвізм сприяє тому, що при підготовці україномовної книжки частина використовуваних джерел — російськомовні.

Навіть тоді. Хоча офіційно намагалися все адаптувати, але врешті так усього й не адаптували.

Тобто, деякі з пізніх запозичень навіть за радянськими нормами читались через [ґ]? Які саме?

Та придумайте для нього нову букву, або диграф.

Навіщо, якщо можна обійтись і без змін фонетичної системи? По-моєму, ю для відтворення ü — найкращий варіант: достатньо однозначно передає німецьку фонему, і така транслітерація є достатньо традиційною для української мови.

Ну принаймні на кожного який планує опублікувати книжку. Новим словам потрібна верифікація. Від того як у рекламі ринґтонів передають назви пісеньок і їх виконавців я просто в повному шоці. Разом з кьорвами, бьордами й бьорнами.

З цим важко не погодитись. Але що зробить філолог з тими бьордами й тьорнерами, якщо в правописі нема чітких правил транслітерації англійських слів?

[Drundia]

Коли виникає потреба перекласти щось з російської на українську, виникає й привід для такого посередництва. А масовий білінгвізм сприяє тому, що при підготовці україномовної книжки частина використовуваних джерел — російськомовні.

Це не привід застосовувати посередництво, як і не привід для суцільних суржикізмів.

Тобто, деякі з пізніх запозичень навіть за радянськими нормами читались через [ґ]? Які саме?

До чого тут радянська прескриптивна норма? У тім-то й справа, що [ґ] вилучали примусово, можливо під загрозою покласти партквиток.

Навіщо, якщо можна обійтись і без змін фонетичної системи? По-моєму, ю для відтворення ü — найкращий варіант: достатньо однозначно передає німецьку фонему, і така транслітерація є достатньо традиційною для української мови.

Яка зміна фонетичної системи? Лише ортографічної.

З цим важко не погодитись. Але що зробить філолог з тими бьордами й тьорнерами, якщо в правописі нема чітких правил транслітерації англійських слів?

Але ж це за великим рахунком не роль правопису! Потрібні чіткі правила окремо від правопису, їх треба розробити, і на них посилатися. Картографи ж користуються якимись правилами.

[Python]

Це не привід застосовувати посередництво, як і не привід для суцільних суржикізмів.

Цікаво, що нові запозичення неслов'янського походження, навіть запозичені через російську, не сприймаються як суржик. Ми легко розпізнаємо російську фонетику, відомі нам російські слова, але проти таких тонкощів, як х на місці h, мовна інтуїція середньостатистичного українця безсила.

До чого тут радянська прескриптивна норма? У тім-то й справа, що [ґ] вилучали примусово, можливо під загрозою покласти партквиток.

В реаліях 30-х років — можливо. Але років через 40-50 літеру ґ майже всі забули, винятки з проривним г обмежувались десятком слів, та й їх теж часто забували. Мода на ґекання в запозиченнях підтримувалась переважно західною діаспорою. Чимось це нагадувало ситуацію з ѣ у російських «білих» емігрантів.

Яка зміна фонетичної системи? Лише ортографічної.

Введення окремої української літери для ü означатиме або зміну в фонетичній системі, для реалізації якої потрібна зміна графіки, або введення етимологічної літери, яка дублюватиме фонетичні функції інших літер. Другий варіант погано узгоджується з фонетичністю українського письма.

Але ж це за великим рахунком не роль правопису!

Чому ж, правила російсько-української транслітерації до правопису входять.

[Conservator]

А де цей кіоск знаходиться? Цікавить не Грушевський, а взагалі що там у них є.

Він працює, здається, лише по четвергах. 4 поверх чи що, я туди ходив із подругою-аспіранткою їхньою, то трохи підзабув-єм.

Сам інститут на Трьохсвятительській, знаєте?

[Yitzik]

Я за радянську мовну норму 70-х - 80-х років. Отакий я падлюка гадюка.

[Drundia]

Цікаво, що нові запозичення неслов'янського походження, навіть запозичені через російську, не сприймаються як суржик. Ми легко розпізнаємо російську фонетику, відомі нам російські слова, але проти таких тонкощів, як х на місці h, мовна інтуїція середньостатистичного українця безсила.

Запозичені через російську слова нічим не краще за співставлення співпадінь.

В реаліях 30-х років — можливо. Але років через 40-50 літеру ґ майже всі забули, винятки з проривним г обмежувались десятком слів, та й їх теж часто забували. Мода на ґекання в запозиченнях підтримувалась переважно західною діаспорою. Чимось це нагадувало ситуацію з ѣ у російських «білих» емігрантів.

Не знаю хто там що забував, а те що всі як один «традиції» не слідували, це знаю, тому врешті під кінець і в ортоепію нормальну вимову почали вводити, чи то все злі й вредні ґекала?

Введення окремої української літери для ü означатиме або зміну в фонетичній системі, для реалізації якої потрібна зміна графіки, або введення етимологічної літери, яка дублюватиме фонетичні функції інших літер. Другий варіант погано узгоджується з фонетичністю українського письма.

Фонетичність українського письма й так не виконується в ряді чужих власних назв, ну буде ще один.

Чому ж, правила російсько-української транслітерації до правопису входять.

То не правила, а знущання. От пояснили би, наприклад, як болгарське «ъ» передавати, а вони голову морочать навколо «е»/«є». Знову ж, це в правописі абсолютно зайве.

[Python]

Не знаю хто там що забував, а те що всі як один «традиції» не слідували, це знаю, тому врешті під кінець і в ортоепію нормальну вимову почали вводити, чи то все злі й вредні ґекала?

Але погодьтесь, регулярне ґекання й тетання, як у мові пані Фаріон, навіть зараз рідкість, і з високою ймовірністю можна стверджувати, що носій такого варіанту української мови має філологічну освіту.

Фонетичність українського письма й так не виконується в ряді чужих власних назв, ну буде ще один.

Але, по-моєму ,введення 34-ї літери для німецького ü — вже трохи аж занадто. Давайте хоч ять відродимо спершу.

То не правила, а знущання. От пояснили би, наприклад, як болгарське «ъ» передавати, а вони голову морочать навколо «е»/«є». Знову ж, це в правописі абсолютно зайве.

По-моєму, в сучасних правилах російсько-української транслітерації єдиний сумнівний момент — передача російської е, що відповідає українській і, літерою є. Але краще вже такі правила, ніж 12 способів запису слова Washington українською мовою

Щодо болгарської. Перше, що приходить в голову — етимологічний принцип. Відомо, що болгарський ъ відповідає кільком літерам старої кирилиці: ъ, ѫ, ь. Потрібно дивитись, яке походження має ъ в кожному конкретному слові, і як її відповідник еволюціонував в українській. Наприклад, історичний великий юс відповідає сучасній у.

[Python]

тому врешті під кінець і в ортоепію нормальну вимову почали вводити

Українська орфоепія на початку ХХІ ст. — це щось із розряду міфів і легенд. По-перше, ніхто її не дотримується. По-друге, правопис, придатний для орфоепічно точного запису, вже років сто як вийшов з ужитку.

Ну а «европейське ґекання» не має ніякого стосунку до власне української орфоепії — це, скоріш, продовження того ж комплексу меншовартості: колись ми бачили себе «недоросіянами» й засмічували мову русизмами, тепер вважаємо себе недоєвропейцями...

[Drundia]

Але погодьтесь, регулярне ґекання й тетання, як у мові пані Фаріон, навіть зараз рідкість, і з високою ймовірністю можна стверджувати, що носій такого варіанту української мови має філологічну освіту.

Лишається нереґулярне, якому сприяє телебачення, а в нових словах ще й факт що людина практично сама його запозичила.

Але, по-моєму ,введення 34-ї літери для німецького ü — вже трохи аж занадто. Давайте хоч ять відродимо спершу.

Чому нову літеру? Я ж сказав, можна вигадати диграф. А від ятя користі, він же не сприятиме точнішому відтворенню іншомовних власних назв.

По-моєму, в сучасних правилах російсько-української транслітерації єдиний сумнівний момент — передача російської е, що відповідає українській і, літерою є. Але краще вже такі правила, ніж 12 способів запису слова Washington українською мовою

А в мене виходить 24. Отож, сумнівний, загалом і передача «ё» не витримує критики та що букви, самі правила не витримують критики.

Щодо болгарської. Перше, що приходить в голову — етимологічний принцип. Відомо, що болгарський ъ відповідає кільком літерам старої кирилиці: ъ, ѫ, ь. Потрібно дивитись, яке походження має ъ в кожному конкретному слові, і як її відповідник еволюціонував в українській. Наприклад, історичний великий юс відповідає сучасній у.

А чому воно спадає перше? Ми ж так з інших мов практично не передаємо.

[Drundia]

Українська орфоепія на початку ХХІ ст. — це щось із розряду міфів і легенд. По-перше, ніхто її не дотримується. По-друге, правопис, придатний для орфоепічно точного запису, вже років сто як вийшов з ужитку.

І хто в цьому винен?

Ну а «европейське ґекання» не має ніякого стосунку до власне української орфоепії — це, скоріш, продовження того ж комплексу меншовартості: колись ми бачили себе «недоросіянами» й засмічували мову русизмами, тепер вважаємо себе недоєвропейцями...

Який комплекс? Усі мають комплекси що вимовляють то одне слово то інше як воно звучить у першоджерелі, з відповідними фонемами, відсутніми ві власній мові? Пів Європи з комплексом меншовартості?

[Python]

Лишається нереґулярне, якому сприяє телебачення, а в нових словах ще й факт що людина практично сама його запозичила.

Це за умови, що людина, яка практично сама його запозичила, вже звикла ґекати в запозиченнях і ознайомилася з латинографічною мовою першоджерела.

Чому нову літеру? Я ж сказав, можна вигадати диграф.

Ну добре, нехай це буде диграф ьу чи іу. Постійно виникатиме питання, чим цей диграф фонетично відрізняється від ю, а в випадку використання двох голосних — іще й плутанина зі словами, де ці ж дві літери, розміщені послідовно, диграфа не утворюють.

А від ятя користі, він же не сприятиме точнішому відтворенню іншомовних власних назв.

Зате сприяє більш точному відтворенню питомих слів.

А чому воно спадає перше? Ми ж так з інших мов практично не передаємо.

До російської, яка теж є слов'янською, також застосовується етимологічний принцип, хай навіть у дещо спотвореній формі.

А в мене виходить 24.

(Ва/Во/Уо)ш(и/і)н(г/ґ)тон: 3*2*2=12. А як у Вас 24 вийшло?

Отож, сумнівний, загалом і передача «ё» не витримує критики та що букви, самі правила не витримують критики.

Справді, можна ще відшукати недоробки, але для більшості прізвищ спосіб передачі лишається стабільним.
З ё взагалі цікава ситуація: в документах вона здебільшого не пишеться, все спирається на усну передачу прізвища.

І хто в цьому винен?

Ну не я ж

Який комплекс? Усі мають комплекси що вимовляють то одне слово то інше як воно звучить у першоджерелі, з відповідними фонемами, відсутніми ві власній мові? Пів Європи з комплексом меншовартості?

Я б не сказав, що слово, потрапляючи з однієї європейської мови в іншу, зовсім не зазнає деформацій. Погодьтесь, слова латинського походження римляни, французи й англійці вимовляють по-різному, і було б дивно, якби було інакше. А як щодо збереження тонів у запозиченнях з китайської?.. Взагалі, фонетична точність передачі слів іншомовного походження — справа менш важлива, ніж стабільність способу такого відтворення для кожного окремо взятого слова.

[Drundia]

Це за умови, що людина, яка практично сама його запозичила, вже звикла ґекати в запозиченнях і ознайомилася з латинографічною мовою першоджерела.

Навіщо звичка? Мабуть щоб запозичити треба якось ознайомитись, тож тут проблем не бачу.

Ну добре, нехай це буде диграф ьу чи іу. Постійно виникатиме питання, чим цей диграф фонетично відрізняється від ю, а в випадку використання двох голосних — іще й плутанина зі словами, де ці ж дві літери, розміщені послідовно, диграфа не утворюють.

Ну різні «Майамі» люблять писати, і чим же тут фонетично «йа» відрізняється від «я»? І так виникає купа питань щодо подвоєнь, які не вимовляються, які ніяк не відрізняються графічно від тих що вимовляються.

Зате сприяє більш точному відтворенню питомих слів.

Якому відтворенню? Точності чого?

До російської, яка теж є слов'янською, також застосовується етимологічний принцип, хай навіть у дещо спотвореній формі.

У дуже спотвореній. Але ж справді, правопис про болгарське «ъ» не пише нічого.

(Ва/Во/Уо)ш(и/і)н(г/ґ)тон: 3*2*2=12. А як у Вас 24 вийшло?

А в мене 2*2*2*3...

Справді, можна ще відшукати недоробки, але для більшості прізвищ спосіб передачі лишається стабільним.
З ё взагалі цікава ситуація: в документах вона здебільшого не пишеться, все спирається на усну передачу прізвища.

Саме тому там постійно плутають якісь прізвища...

Я б не сказав, що слово, потрапляючи з однієї європейської мови в іншу, зовсім не зазнає деформацій. Погодьтесь, слова латинського походження римляни, французи й англійці вимовляють по-різному, і було б дивно, якби було інакше. А як щодо збереження тонів у запозиченнях з китайської?.. Взагалі, фонетична точність передачі слів іншомовного походження — справа менш важлива, ніж стабільність способу такого відтворення для кожного окремо взятого слова.

Стабільність можна досягти точністю. Китайські тони запросто можуть зберігатися, правда навряд чи вони протримаються довго. Можна брати за основу графіку, як це роблять англійці й французи.

[Yitzik]

Деякі лиходії продовжують паскудити мову. Drundia, це не напад особисто проти вас. Це моє свідоме заперечення тенденції "знемосковщення".

[Python]

Навіщо звичка?

Мабуть, щоб не гекати за звичкою там, де потрібно ґекати. Мова з регулярними стрибками г-ґ для звиклого постійно гекати артикуляційно складніша, ніж просто гекаюча українська чи просто ґекаюча російська. Чому, власне, обов'язкове ґекання й обмежується десятком-другим слів.

Ну різні «Майамі» люблять писати

Схоже, що під впливом російської графіки. Українська Вікіпедія, наприклад, фіксує лише «Маямі» (хоча написання «Майамі» й трапляється в інших її статтях).

Точності чого?

Існують нюанси у вимові складів з літерою і різного походження. ѣ -> і завжди пом'якшує попередню зубну приголосну, о -> і може лишати її твердою. Втім, така диференціація в ряді діалектів зникла, тому сучасний правопис її не враховує.

Стабільність можна досягти точністю. Китайські тони запросто можуть зберігатися, правда навряд чи вони протримаються довго.

Якщо вони не протримаються довго (а саме так і буде), то це вже не стабільність.

Можна брати за основу графіку, як це роблять англійці й французи.

Взагалі, правильний підхід. Але з ким ми маємо спільну систему графіки? Кирилицею користуються переважно слов'яни та народи колишнього СРСР. В принципі, російсько-українська транслітерація має багато спільного з графічною передачею, хоча її важко назвати повністю графічною чи повністю фонетичною.

[Drundia]

Мабуть, щоб не гекати за звичкою там, де потрібно ґекати. Мова з регулярними стрибками г-ґ для звиклого постійно гекати артикуляційно складніша, ніж просто гекаюча українська чи просто ґекаюча російська. Чому, власне, обов'язкове ґекання й обмежується десятком-другим слів.

Ви самі хоча б зрозуміли що сказали? А наявність отієї однієї фонеми з придиховою фонацією не заважає? А всі три веляри може теж є «зайвими стрибками»? А ще ж у нас є дзвінкі африкати, яких у російській нема, це ж узагалі, скільки артикуляційних зусиль для них треба. Жах!

Схоже, що під впливом російської графіки. Українська Вікіпедія, наприклад, фіксує лише «Маямі» (хоча написання «Майамі» й трапляється в інших її статтях).

В українській Вікіпедії періодично сваряться через краще ґуґлюване «йа» й правильніше й фонетичніше «я».

Існують нюанси у вимові складів з літерою і різного походження. ѣ -> і завжди пом'якшує попередню зубну приголосну, о -> і може лишати її твердою. Втім, така диференціація в ряді діалектів зникла, тому сучасний правопис її не враховує.

Деякі приголосні ні перед яким не м'якшаться.

Якщо вони не протримаються довго (а саме так і буде), то це вже не стабільність.

Ні, вони можуть просто погано засвоюватимуться людьми які не володіють китайською, і зникатимуть до наступного покоління. Стабільність у тому що тони стабільно втрачатимуться. І взагалі це зовсім чужородний елемент для мови без тонів.

Взагалі, правильний підхід. Але з ким ми маємо спільну систему графіки? Кирилицею користуються переважно слов'яни та народи колишнього СРСР. В принципі, російсько-українська транслітерація має багато спільного з графічною передачею, хоча її важко назвати повністю графічною чи повністю фонетичною.

Значить прийдеться думати над системою транслітерації. Але транслітерація — це нормально для запозичень з мертвих мов, а для живих мов так не можна. Російська-українська транслітерація не є ні тою не тою, а є тупою мішаниною, яку треба викинути на смітник.

[Python]

Ви самі хоча б зрозуміли що сказали? А наявність отієї однієї фонеми з придиховою фонацією не заважає? А всі три веляри може теж є «зайвими стрибками»? А ще ж у нас є дзвінкі африкати, яких у російській нема, це ж узагалі, скільки артикуляційних зусиль для них треба. Жах!

Спробуйте пояснити це мільйонам тих, хто не ґекає чи майже не ґекає.

Звуки г та ґ погано поєднуються між собою: у словах, де є обидва звуки, існує тенденція до витіснення одного з них. Вимова ґ вимагає деякої підготовки голосового апарату, його переналаштування. Ґ добре поєднується з д͡з та д͡ж, які вимовляються з так само напруженими голосовими зв'язками, але для г ця тональність не підходить. Г вимовляється ненапружено, хоча сама по собі вона артикуляційно складна: це не h (інакше б ми ковтали її в кінці складу й вимовляли глухіше), не дзвінкий варіант х, і її фрикативність — лише умовний термін: г неможливо тягнути.

[Python]

Деякі приголосні ні перед яким не м'якшаться.

Але, знаючи ці приголосні та походження літери і в кожному конкретному випадку, ми можемо легко визначити, де вимова м'яка, а де тверда. Крім того, розрізнення ѣ, ê, ô на письмі дозволило б запобігти помилкам з чергуванням голосних.